1.2 Характеристика ринку шкіряного взуття в Україні

Сучасний ринок взуття також вражає своїм розмаїттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції: все більше імпортних виробів, нерідко не найкращого ґатунку.

Вітчизняний виробник, покинувши потужні фабрики, перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень. Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені абсолютній більшості населення країни, його частка в загальній структурі продажів не перевищує 5%. При загальному перевищенні пропозиції над попитом на ринку спостерігається брак взуття для всіх вікових груп, окрім молоді.

Потужності вітчизняної взуттєвої промисловості дозволяють виробляти до 120–130 млн. пар взуття щорічно. Проте останнім часом використовуються вони лише на 10–12%. Десятки підприємств галузі за останні три роки не спромоглися пошити бодай по одній парі взуття на кожного «середньостатистичного» споживача.

Порівняно з 1991 роком частка імпортних виробів у структурі пропозиції збільшилася по взуттю осінньо-зимового асортименту з 12 до 86%, весняно-літнього асортименту – з 24 до 88%, дитячому взуттю – з 18 до 91%. Асортимент представлених у роздрібній торгівлі товарів закордонного виробництва розширився у 7 разів, а виробів українських взуттєвиків, навпаки, звузився у 2,5 раза. Втім, поняття «імпорт» досить умовне, позаяк на ринку повсякчас зростає кількість підробок, вироблених в Україні під лейблами відомих закордонних фірм.

На Україні, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляють взуття. Працюють вони переважно у Львові, Києві і Харкові. Втім, масовим випуском продукції займаються лише 10, серед яких – фірми «Прогрес» і «Мальви», українсько-польське товариство «Степ» та українсько-німецьке товариство «Дельпро», ТзОВ «Торговий дім «Світ взуття» та фірма «Мокасин». У 2005 році ці 10 підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2004-му ця цифра становила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6% до загального обсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількості побачити вітчизняне взуття на українських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. пар взуття, а із власної сировини – лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше (!).

Якщо проаналізувати продаж взуття на Україні, то, за даними обласного управління статистики, минулоріч його було продано на 15,3 млн. грн. (шкіряного – на 14,9 млн. грн., гумового і полімерного – на 0,4 млн. грн.), що становить 5,9 грн. на душу населення. Якщо взяти до уваги, що управління фіксує лише продаж у торговельних підприємствах, то можна зробити висновок, що переважно взуття купують на ринках, у приватників або в «мережі» стихійної торгівлі. Бо ж кожен із нас принаймні 2–3 рази на рік купує взуття, витрачаючи при цьому, як мінімум, 500–1000 грн., а не 5,9 грн [14].

Підприємці, які займаються торгівлею взуттям, не дуже переймаються станом вітчизняного виробництва, бо кажуть, що воно значного відстає від зарубіжного – наші виробники не йдуть в ногу з модою, не цікавляться світовими тенденціями і повільно (раз на кілька років!) оновлюють модельний ряд, а ціна на українське взуття на рівні, а то й вища, ніж на зарубіжне, хоча якість – гірша. За словами продавців, навіть така відома київська фірма, як «Монарх», рідко радує споживача модними новинками, а ціна на її продукцію на порядок вища, ніж у багатьох зарубіжних виробників.

Останнім часом у структурі пропозиції дещо зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціни контингент споживачів таких виробів в Україні обмежений 3–4 відсотками населення.

Торгівля взуттям – це сезонна торгівля, отже приблизно чотири рази на рік майже повністю оновлюється асортимент. У більшості магазинів одночасно виставлено в продаж кілька сотень моделей. Найкраще купувати взуття на початку сезону, коли є найбільший вибір – і за моделями, і за кольором, і за розміром. У цьому сезоні модні бірюзовий, коричневий, червоний і чорний кольори. Українські жінки (переважно середнього достатку) найбільше люблять чорний колір взуття, адже воно до всього підходить. Взуття чорного кольору ми продаємо до 50%. Якщо ще років 10 тому найбільш ходовими були 37–38 розмір, то тепер акселерація зробила свою справу, і найбільш ходовими стають 39–41 розміри. Поряд із цим, як це не дивно, стало більше дівчат із 35–36 розміром ноги [15].

Майже 60% взуття населення України купує сьогодні на речових ринках. Тут взувається близько половини жінок і двох третин чоловіків. Купувати на ринках найбільше схильні підлітки, молодь, старше покоління, найменше – жінки середнього віку. Дівчата й молоді жінки, особливо у великих містах, віддають перевагу фірмовим магазинам, а жінки старші – універмагам та спеціалізованим магазинам. Ще 5–6 років тому майже 60% населення України бажали придбати виключно продукцію зарубіжних виробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8%, та й то переважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття налаштовані 22% населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних покупців не має значення, вітчизняний товар чи імпортний.

Загалом же щодо тенденцій взуттєвого ринку, то фахівці відзначають, що упродовж останніх 5–6 років «взуттєвий парк» пересічної української сім’ї скоротився в середньому у 1,5 рази. Так, практично щорічно, за підрахунками фахівців, взуттєвий гардероб пересічні українці оновлюють лише на 16–17%, замість необхідних 38–40%. Практично не купують взуття пенсіонери, суттєво знизилася купівельна активність сільського населення.

У наступному році очікується зростання продажу взуття приблизно на 10–20%. Загальна ситуація на ринку буде залежати від дієвості заходів, спрямованих проти «сірого» імпорту та заниження митної вартості, кажуть експерти. Причому, якщо останній показник залишиться на стабільно низькому рівні, то український взуттєвий ринок може опинитися під загрозою чергового нашестя дешевої продукції азійського виробника.



Информация о работе «Організація роздрібної торгівлі непродовольчими товарами»
Раздел: Маркетинг
Количество знаков с пробелами: 71634
Количество таблиц: 6
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
111114
3
3

... . У тертій - містяться відомості про респондента, тому, щоб уникнути небажання відповідати слід ставити закриті питання про вік та фінансове становище. Розділ ІІІ. Дослідження ринку товарів з пластичних мас (на прикладі зат “юність”) 3.1. Товарознавча характеристика асортименту товарів з пластичних мас господарського призначення на ЗАТ «Юність» Асортимент виробів господарського ...

Скачать
149486
20
6

... - - Ковбаса напівкопчена, завезена з інших областей 1 2 3 4 5 10 15 30 45 60 90 0,3 0,45 0,6 0,7 0,8 1,1 1,3 1,6 1,75 1,85 1,9 0,2 0,3 0,35 0,45 0,5 0,8 1,2 2,1 - - - РОЗДІЛ 4 Організація торгівлі напівкопченими ковбасними виробами в торговельній мережі магазину „Україночка” Полтавської обл., м. Лубни   4.1            Стан ринку напівкопчених ...

Скачать
125485
41
0

... 2007 року знизилися показники платоспроможності, ліквідності, ділової активності та рентабельності, що свідчить про погіршення фінансового становища заводу. Розділ 3. Організація зовнішньоекономічної діяльності ВАТ «Київський ювелірний завод» У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт та і ...

Скачать
38722
0
0

... ідвід; - туалет для персоналу й відвідувачів; - обладнані контейнерами площадки для збору відходів і сміття; - достатня кількість урн у зоні торгівлі. Організація продажу товарів здійснюється в межах ринку, затверджених проектною документацією. Робота ринків не повинна погіршувати санітарний і екологічний стан місцевості й негативно впливати на умови проживання населення міста. При вході на ...

0 комментариев


Наверх