Системний підхід у виробництві

Маркетингова діяльність Call-центру Окі-Токі ТОВ "Масском"
Відповідальність за порушення встановленого режиму на підприємстві Організація пожежного нагляду на підприємстві Робочий час і час відпочинку Матеріальна відповідальність робітників та службовців Праця жінок Основні принципи управління виробництвом Системний підхід у виробництві Показники використання ресурсів підприємства: фінансова незалежність, структура капіталу, матеріальні і трудові ресурси Основні принципи стандартизації в управління якістю Якість послуг і культура виробництва Методи оцінки ділових якостей співробітників (тестування, ділові ігри і т.д.) Оргтехніка Ділова кореспонденція Загальні поняття Винахід Патентні дослідження, цілі їхнього проведення і значення для забезпечення якості і конкурентоспроможної продукції Ліцензії Методи нормування на підприємстві Основи мотивації працівників на поліпшення якості праці і продукції
168736
знаков
4
таблицы
0
изображений

5.2 Системний підхід у виробництві

Системний підхід до управління — це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, декомпозицією проблеми на складові частини, аж до виходу на прості запитання типу: «Є- потрібно визначити».

В основі системного розгляду управління і проблем, які виникають. у ході його здійснення, лежить поняття системи.

Система – це певна цілісність, яка складається із взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого Автомобілі, .комп'ютери, телевізори — все це приклади систем. Отже, система складається з багатьох часині, кожна з яких працює у взаємодії з іншими, для створення цілого, що має якості, яких немає у її складових частин. Однак складові частини системи взаємозалежні. Якщо хоч одної з них не виявиться, то вся система або не буде працювати, або працюватиме неправильно.

Є два основних типи системи: закриті і відкриті Закрита система має жорсткі фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від середовища, яке оточує систему. Прикладом такої системи може бути годинник, який працює незалежно від зовнішнього середовища доти, поки в ньому заведена пружина або є інше джерело енергії.

5.3 Постановка цілей

Кожне підприємство припускає постановку цілей. Постановка мети означає погляд в майбутнє, орієнтацію і концентрацію наших сил і активності на тому, що повинне бути досягнуте. Таким чином, мету описує кінцевий результат. Мова йде не про те, що ви робите, а про те, для чого ви робите. Цілі є викликом вам і спонукають вас до дій. Без цілей відсутній критерій оцінки, по якому ви могли б вимірювати ваші трудовитрати. Цілі, крім того, є ще і масштабом для оцінки досягнутого. Навіть найкращий метод роботи нічого не вартує, якщо ви заздалегідь чітко і однозначно не визначили те, чого хочете.

Щоб поставити мету, треба подумати про майбутнє. Традиційне мислення в рамках приватних завдань грозить тим, що ви загубитеся в дрібницях. Мислення в масштабах цілей сприяє тому, що частки підкоряються цілому:

Стає ясно, в якому напрямі рухатися і яким повинен бути кінцевий результат.

5.4 Прийняття управлінських рішень

У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.

У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення.

У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень:

- класична модель;

- поведінкова модель;

- ірраціональна модель.

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

Отже, основні характеристики класичної моделі такі:

- особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;

- особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;

- особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;

- особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;

- мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації.

Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:

- особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

- особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

- особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.


Тема 6. Основні техніко-економічні показники діяльності підприємства

6.1 Основні показники діяльності підприємства: собівартість, прибуток рентабельність

Таблиця 1. Показники прибутковості підприємства

Назва показника Формула розрахунку Формула розрахунку з використанням статей звітності Результат
1 2 3 4
1. Коефіцієнт рентабельності активів (усього капіталу)

Чистий прибуток

Середня величина активів підприємства (валюти балансу)

Ряд.010ф.№2

(ряд.280гр.3ф.№1+ряд.280гр.4ф.№1):2

1,3208
2. Коефіцієнт рентабельності реалізації 1

Прибуток від реалізації

Продукції (валовий)

Собівартість реалізованої продукції

Ряд.050ф.№2

Ряд035ф.№2

0,00267
3. Коефіцієнт рентабельності реалізації 2 (операційна рентабельність)

Чистий прибуток

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції

Ряд.220ф.№2

Ряд.035ф.№2

0,0314
4. Коефіцієнт рентабельності основної діяльності продукції

Прибуток від реалізації

Продукції (валовий)

Собівартість реалізованої продукції

Ряд.050ф.№2

Ряд.040ф.№2

0,00268
5. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

Чистий прибуток

Середня величина власного капіталу

Ряд.220ф.№2

(ряд.380ф.№1гр.3+

ряд.380ф.№1гр.4):2

0,07415
6. Період окупності власного капіталу

Середня величина власного капіталу

Чистий прибуток

(ряд.380ф.№1гр.3+

Ряд.380ф.№1гр.4):2

Ряд.220ф.№2

13,48712


Информация о работе «Маркетингова діяльність Call-центру Окі-Токі ТОВ "Масском"»
Раздел: Маркетинг
Количество знаков с пробелами: 168736
Количество таблиц: 4
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх