3.2 Чорносотенці та об’єднання Архангела Михаїла

На крайньому правому спектрі російської політики, на початку ХХ століття, розсташувались партії лояльні до правлячого режиму і ревних захисників традиційних цінностей представляючи уявлення про свою консервативну ідеологію. Десятки спілок та організацій прагнули утвердитись ототожнюючи себе зі словом – «чорносотенці», найбільш актуальними і представницькими будучи: Російське Об’днання, Монархічна партія, Об’єднання Російського народу, Об’єднання Архангела Михаїла. Виникнення крайніх правих націоналістичних партій чи організацій "чорносотенців" датується початком ХХ століття.

Влада неодноразово намагалась встановити членський склад "чорносотенців". За роки 1907-1908 рр. Департамент поліції нарахував в 78 губерніях 358758 членів Союзу та 47794 членів інших монархічних організацій. [11, c. 298].

Бессарабія була одним з регіонів імперії в якому діяльність «чорносотенців» набула найвищого показника поширеності. Насправді, це були відділи Об’єднання Російського народу, засвоєні майже у всіх районних центрах згідно з оцінками І. Кисельова, В. Шелохаева налічувалося 194 відділи. Більшість відділів Об’єднання Російського народу діяли в Кишиневі, досягнувши прибл. 2500 членів, а в губернії налічувалось 16.000 членів. Об’єднання Російського народу мало свій друкований орган «Друг» редактором якого був відомий публіцист - Павло Крушеван. Висока чисельність монархічних організацій в краї була пов'язана з тим що в якості лідерів партії були особи які були вихідцями з Бессарабії - Володимир Пуришкевич і Павло Крушеван, які були відомими своїм бойовим антисемітизмом. Прихильником монархізму в Бессарабії який старався залучити все більше людей до Об’єднання Російського Народу був єпископ Серафим Чичаков, який проявив себе більше росіянином ніж християнином і який став на чолі "істинних росіян" краю.

Царський Маніфест 17 жовтня викликав стан невизначеності в колах монархістів які в принципі розцінювали будь-яку політичну діяльність як повстання, а створення організації з політичною програмою - як злочин проти держави. На відміну від московських монархістів, які почали створювати власні партії навесні 1905 року, монархісти Бессарабії на чолі з Пуришкевичем і Крушеваном показали ініціативу тільки восени, коли політична діяльність була вже легалізована імператором. По всій країні були розіслані уповноважені Генеральної ради, з місією відкрити партії Об’єднання російського народу. Одною з перших була партія з Аккермана заснована 3 січня 1906.

Члени партій часто збирали гроші у людей, а у разі відмови загрожували їм тим що повідомлять в поліцію про їх належність до революційних партій. В основному членами партії були селяни. Іноді селяни не знали що є членами політичних партій. У деяких селах, на питання: чого вони були включені в партію Об’єднання Російського Народного Собору селяни відповіли що "медаль тут надається безкоштовно" [32, c. 241].

Важливу роль у залученні селян до монархічної організації відігравало духовенство. Багато залежало від політичної орієнтації великих епархійців і особливо - сільського священика.

29 червеня 1906 була створена філія Об’єднання російського народу в Кишиневі маючи в якості голови P. Крушевана, віце-голови – єпархіального місіонера Ф. Воловея. Членами Ради були: керівник канцелярії губернатора - С. Кочєрва, полковник А. Попов, священики С.Челан, Г.Абажер, М. Шельков та інші. Протягом 1906 року були створені філії Об’єднання російського народу в повітах Хотин (22 жовтня 1906 р.) Оргеї, Вадул-луй-Воде (жовтень 1906 р.), с. Жовта- Сарата, Бендери (11 січня 1907), с. Чучулєнь Кишиневський повіт (1907).

Однак ахіллесовою п'ятою "чорносотенців" Бессарабії був низький рівень організації. Організації діяли хаотично, дезорганізовано, із слабкими зв'язками між ними. Цей недолік знижували їхню діяльність перед іншими організаціями краю, хоча вони і були меньшчисельними все ж таки випереджали монархістів в їхній організованості. Організація залишалась аморфною, крихкою, з десятками напівнезалежними філіями де домінували різні думки і погляди. [32, c. 177-178].

Значна частина субсидій "чорносотенців" були виділені на потреби преси. Найбільш прихильною газетою на початку століття, яка була перерахована до "чорносотенців" була "Московские ведомости". Перші організації "чорносотенців" намагались створити свої власні газети. Генеральна рада Об’єднання російського народу назвавла свій орган преси «Русское знамя». Розбіжності в середовищі "чорносотенців" призвели до появи різних органів друку, які конкурували між собою. Поряд з центральними газетами існувала і їх місцева пресса. В Бессарабії існували 2 органи печаті - "Бессарабец" і "Друг" редактором яких був Р. Крушеван. Газети чорносотенців були орієнтовані на простих читачів.

Як і інші партії, Об’єднання російського народу мало бойові загони по всій імперії фінансовані державою. Насильство було складовою частиною крайньо правої політики. У період 1906-1907 рр., бойові загони "чорносотенців" утвердились і в Молдові. Було вирішенно і питання про постачання зброї. Загони орієнтувались на допомогу поліцейських органів. Деякі організації "чорносотенців" створили свою мережу секретних агентів. Загони "чорносотенців" часто нападали на працівників підозрюваних у революційній діяльності. У боротьбі з революціонерами, "чорнсотенці" були усвідомлені, що репресивні заходи не дають очікуваних результатів, оскільки поліція мала змогу нейтралізувати тільки незначних діячів, а лідерам руху вдавалося врятуватись.

Особливий вплив на Об’єднання Російського Народу мав стільки особисті якості партійних лідерів скільки і особисті відносини між ними. Пуришкевич був одним із засновників Об’єднання Російського Народу. Теж він був тим, хто допомагав у розділені цієї величезної організації. Через постійні конфлікти з О. Дубровіним, лідера партії, визначила Генеральна рада в грудні 1907 р. надати Пуришкевичу всі уповноваження. На монархічному конгресі, який відбувся в Петербурзі, в лютому 1908 р., кілька членів Генеральної ради та члени-засновники Об’єднання створюють опозиційну групу. Їх підхід не був успішним, але ця група становиться центром нової організації "чорносотенців" на чолі з В. Пуришкевичем. Нова організація мала назву Об’єднання Російського народу імені Архангела Михаїла. На думку засновників ім'я Михаїл мав символізувати небесний меч помсти святого, але також і першого імператора Династії Романових. На чолі "Об’єднання" опинилась Головна Палата. Структура місцевої організації була такою самою як і у "Об’єднання Російського Народу". Невідома точна кількість членів "Об’єднання Архангела Михаїла", на думку деяких вчених ця цифра становила 20 тисяч, але ясно одне, вона ніколи не досягла свого попередника. Організація мала 50 активних секцій. Єдина відмінність полягала в тому що нове Об’єднання визнавало необхідність законодавчих органів. Аналізуючи причини розколу Об’єднання російського народу октябристи зазначали що на відміну від Дубровіна, Пуришкевич наголошував на необхідності конструктивної боротьби конституційним шляхом. Ця оцінка є завищеною. Насправді В. Пуришкевич як і раніше залишався прихильником абсолютної монархії, а Статут Об’єднання зазначав що Маніфест 17 жовтня не зробив імператора конституційним правителем. Знаходячись в Думі він не змінив свою думку про неприйнятність здійснення західної моделї парламентаризму в російських умовах[31, c. 185].

Таким чином, можна зробити висновок що правий рух являє собою складне явище і мало вивчене в історіографії. Правий рух або "праві" в Росії являють собою піраміду складеної з двох частин: верхньої та нижньої. До верхньої частини включались: Імператор, суд, влада взагалі, широкі маси населення, які повністю підтримували самодержавство. В другій частині охоплювався широкий спектр монархічних консервативних сил: від правих лібералів і помірних до крайніх правих партій і реакційних. В цілому соціальну і політичну діяльність Об’єднання Російського народу та Об’єднання Архангела Михаїла були засновані на ідеях монархії. Розмістившись на крайніх правих позиціях, в умовах революційної активізації, монархічні організації не могли розраховувати на широку соціальну базу тому на початку 1905 року вони були малочисельними.


Висновки

Створення організацій та політичних партій в Бессарабії на початку ХХ століття є важливою передумовою для формування політичної свідомості.

Інституціоналізація організацій і політичних партій в Бессарабії є складовою частиною процесу генезису й еволюції організацій і політичних партій в Росії в імперських масштабах. Тим не менш, у Бессарабії вперше з'явилися ознаки відродження національної самосвідомості і сприйняття конкретних інтересів населення в рамках національних партій.

Дух свободи, соціальної справедливості, зубожіння переважної більшості людей визначили популярність соціалістичної ідеології. Соціал-демократичні ідеї знайшли благодатний грунт у середовищі різноманітних соціальних верств і, перш за все, в середовищі робітників. Ці ідеї отримали можливість виявити прихильників і в містах і селах Бессарабії. Соціал-демократична доктрина, спрямована на працівників великих промислових підприємств, не могла проникнути в патріархально-консервативний менталітет місцевих селян і ремісників. В період 1905-1907 рр у організаційній розбудові бессарабська соціал-демократія досягла певного прогресу.

Здатність представляти потреби сільського населення визначила популярність Соціал-революційної партії. Вплив соціал-революційної партії над соціально-емансипаційними і національно-визвольними рухами в Бессарабії був визнаний майже через десятиліття. Події 1905-1907 років були лише прелюдією до активності бессарабського населення, яка з'являться в 1917-1918 роках.

Виникнення і діяльність анархістів в Бессарабії у висвітленому періоді дозволяє нам з впевненістю сказати що їх образ у суспільстві висвітлюється з негативним характером. Відхиливши всі соціальні інститути і будь-які правила анархісти стали заручниками свого власного світосприйняття. Спеціалізація та методи терору пов'язані з закритим характером анархістських груп не дозволило анархії прийняти великі масштаби в Бессарабії хоча деякі зачатки анархізму зберігалися до 1917.

Політичні партії ліберальної орієнтації в регіоні в період 1905-1907 рр., можна схарактеризувати як деякі крихкі структури, яким вдалося вербувати під свої прапори лише частину бессарабського суспільства, з незначними наслідками для життя політики. Виною цього послужила відсутність юридичної бази в якості правової основи і виборчого кодексу, які забеспечили б законні політичні утворення. Бессарабське населення особливо міське мало включалось в участь у політичній діяльності, активності організацій, сконцентрувавшись в Кишиневі й інших містах Бессарабії.

Однак, незважаючи на характер явища 1905-1907 роки позначили початок політичних формацій ліберальної орієнтованості реалізуючу в суспільній свідомості деякі демократичні цінності.

Затвердження і діяльність Центристської партії в Бессарабії є радше реакцією частини дворянства губернії з автохтонними традиціями але з виділиними амбіціями впливуна процеси демократизації які почали розвиватися в російському суспільстві. Це також було відповіддю однієї групи з характером клана на заклик уряду для зміцнення самодержавства в Бессарабії шляхом мобілізації дворянства вірного престолу.

Виявившись спочатку в якості політичної партії, з вузькою соціальною базою, Центристська партія через свою програму виступала за збереження та зміцнення повноважень центральної влади в особі імператора, знижуючи роль Державної Думи до консультативного органу. Будучи показником інтересів клану Центристська партія була категорично проти введення рівного голосування у всіх сферах життя. Формуючись як проурядова політична партія Центристська партія продемонструвала завзяття і сумлінну працю для виправдання статусу єдиного захисника цінностей і цілісності Російської державності.

"Чорносотенці" постали у політичному житті Росії напередодні великих змін, коли доля імперії знаходилась на роздоріжжі. Правий рух являє собою складне явище і мало вивчене в історіографії. Правий рух або "праві" в Росії являють собою піраміду складеної з двох частин: верхньої та нижньої. До верхньої частини включались: Імператор, суд, влада взагалі, широкі маси населення, які повністю підтримували самодержавство. В другій частині охоплювався широкий спектр монархічних консервативних сил: від правих лібералів і помірних до крайніх правих партій і реакційних. В цілому соціальну і політичну діяльність Об’єднання Російського народу та Об’єднання Архангела Михаїла були засновані на ідеях монархії. Розмістившись на крайніх правих позиціях, в умовах революційної активізації, монархічні організації не могли розраховувати на широку соціальну базу тому на початку 1905 року вони були малочисельними.

Соціально-політичні позиції партій у контексті історичного розвитку є христомаційним прикладом складних цінностей і протистоянь їх носіїв у соціальному розвитку.


Список використаних джерел та літератури

1.         Національний Архів Республіки Молдова (далі НАРМ) фонд 2, Канцелярія губернатора Бессарабії спр. 1, арк. 9019

2.         НАРМ ф. 297, Управління жандармерії Бессарабської губернії, спр. 1, арк. 32.

3.         НАРМ ф. 297, спр. 1, арк. 37

4.         НАРМ ф. 297, спр. 1, арк. 38

5.         НАРМ ф. 297, спр. 1, арк. 51

6.         НАРМ ф. 297, спр. 1, арк. 63

7.         НАРМ ф. 297, спр. 1, арк. 88

8.         НАРМ ф. 297, спр 2, арк. 32.

9.         Архів Соціально-політичних Організацій ( далі АСПО) ф. 50, спр. 2, арк. 37.

10.      АСПО ф. 50, спр. 2, арк. 92

11.      Державний Архів Російської Федерації (далі ДАРФ) ф. 102, спр. 265, арк. 164

12.      Російська періодика

13.      «Бессарабская жизнь» 1905 г., № 13

14.      «Друг» 1905 г., № 192

15.      «Друг» 1905 г., № 206

16.      «Друг» 1906 г., № 36

17.      Bezviconi G. Fapte trecute, basarabeni uitati. - Chisinau, 1992.

18.      Boldur Al. Contributii la studiul Istoriei Romanilor, vol. III. Sub dominatie ruseasca (1812-1918). - Chisinau, 1940.

19.      Iorga N. Istoria R S S Moldovenesti. - Chisinau, 1984.

20.      Jalea I. Basarabia. Descriere, istorie, unirea. - Chisinau, 1991.

21.      Juc V. Din istoria gandirii politice romanesti ( in Moldova). - Chisinau, 1997.

22.      Moraru A. Istoria Romanilor. Basarabia si Transnistria 1812-1993. - Chisinau, 1995.

23.      Varta I. Cateva tentative de constituire in Basarabia ale unor partide politice de orientare nationala (1905-1912). // Tyragetia. – 1998. - № 6-7

24.      Бабилунга Н. Социально-экономические и политические условия революции 1905- 1907 гг. в Молдавии. // Известия А Н. МССР. - 1985. - №1.

25.      Болдур А. Бессарабский вопрос. - Кишинев, 1930.

26.      Будак. И. Обшественно-политическое движение в Бессарабии в пореформенный период. – Кишинев, 1959.

27.      Гусев, К. Состояние разработки и задачи дальнейшего изучения истории непролетарских партий России в 1917 г. и в годы гражданской войны: Материалы научного симпозиума. - Москва, 1980.

28.      Дин история гындирий сочиал-политиче ши филозофиче ын Молдова. / суб редакция луй В.Н. Ермуратски, А. В. Щеглов. - Кишинэу, 1970.

29.      Иовва. И. Передовая Россия и общественно-политическое движение в Молдавии. – Кишинев, 1986.

30.      Политическая история России в партиях и лицах. - Москва, 1993 – С.118.

31.      Политические партии России в период 1905-1907 гг. Количественный анализ. - Москва, 1987. – Р. 23.

32.      Спирин Л. Крушение помещичьих и буржуазных партий в России (начало XX век. – 1920 г. - Москва, 1977.

33.      Степанов С. Черная сотня в России (1905-1914 гг.) - Москва, 1992.


Информация о работе «Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 62716
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
44402
0
0

... всіляким гонінням вже за «мазепинство». У той час тільки через львівські розподільчі тюрми вглиб Росії було вивезено понад 12 тис. заарештованих. Не кращим було становище в підросійській Україні. З початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито майже всі українські організації та газети. Коли в ...

Скачать
147973
0
0

... Української Центральної Ради. В цей час освіта перестала виконувати політичні функції і почались закладатись її підвалини в сучасному розумінні.     РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ПОШИРЕННЯ ОСВІТИ НА ПОДІЛЛІ НАПРИКІНЦІ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ Досліджуваний період характеризується поступовим розширенням спектру громадського життя в містах. Одним із його проявів була багатогранна ...

Скачать
225382
0
0

... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...

Скачать
358417
0
0

... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...

0 комментариев


Наверх