2.1 Прогресивна та конституційно-демократична партії

Російський лібералізм як і західний, брав свої зачатки з позитивістської філософії, досягнувши наприкінці ХХ століття ступеня концептуальної зрілості спроектованої з проблем російського суспільства Лібералізм був підтриманий новими соціальними верствами - інтелігенцією яка не тільки прагнула до змін у суспільстві, але й мала намір вимагати щоб політичні сили були здатні досягти цих цілей. На чолі російського ліберального руху опинились представники з професорального середовища, відомих юристів, економістів, істориків, філософів, таких як П.Н.Мілюков, С. А. Муромцов, В.М. Гесен, Л.Петражицький, М.І. Герценштейн, Ф.Ф. Кокошкин, В.А. Маклаков, А.П. Ледницький, І. І. Петрункевич та Ф.І. Родичев, які брали участь у політиці та ідеології ліберально-демократичних ідей соціальної реформи. Процес організаційного формування російського лібералізму був визначений як внутрішніми факторами перш за все соціально-філософськими поглядами її лідерів так і зовнішніми факторами, породжених позицією уряду щодо питань реформування суспільства. Маніфест від 17 жовтня 1905 року пройшов через процес формування партії легальним шляхом даючи лібералам можливість цілковито завершити створення власної партії.

Прогресивна партія

Прибічниками молдавського лібералізму на початку ХХ ст, вважають барона А. Стюарта - член Державної думи і К.Казимира - викладач і вчений європейського формату. Вони зібрали навколо себе групу конституційних демократів і прогресистів - представників Земства губернії серед яких були: А. Алейников, К. Шмідт, А. Георгіу, Є. Лісовський, Є. Крісті [20, с. 98]. Конгрес губернії Земства який пройшов у Кишиневі в вересні 1905 р., заклав організаційну основу ліберального руху в регіоні, прийнятої шляхом створення Прогресивної Партії. В Бессарабії Прогресивна партія появляється в серпні-вересні 1905 року Програма роботи партії була прийнята в жовтні 1905 року на Конгресі Прогресивної партії скликаного C.Казимиром в Хотині [21, с.86-87].

Проголошення Маніфесту 17 жовтня дала можливість Прогресивній партії визначити свою позицію щодо цього документу. З цієї нагоди прогресисти видали повідомлення для виборців, в якому було зазначено, що зміни які відбулися в соціальному та політичному житті Росії після проголошення Маніфесту, дало можливість Прогресивній партії Бессарабії повідомити всім, що в якості політичної партії, в інтересах суспільства Законом від 17 жовтня отримали задовільне вирішення двох основних вимог: політичної свободи і можливості для досягнення справжнього народного представництва. На їхню думку, конституційна монархія привела до змін у бюрократичній системі.

В категорію ворожих Прогресивній партії була визначена і Центристська партія програму якої прогресисти вважали реакційною по відношеню до положень Маніфесту 17 жовтня і яка ще мала «вкрай реакційний» склад. Порівнюючи власну партію з Центристською партією, прогресисти дійшли до висновку що в той час як їх учасники відкрито виступають за ліквідацію бюрократичного режиму і введення політичних свобод, Центристська Партія декларує необхідність часткових реформ в межах існуючої форми правління. Усвідомлюючи необхідність дотримання соціальних і політичних вимог лідери Прогресивної партії відкинули будь-які ідеї про приєднання до екстремістських організаційцій, визначаючи себе "політичною партією". Це зумовило їх висловитись категорично проти консерваторів, головним чином проти Центристської партії яку вони вважали запеклим противником Конституції і яка на їхню думку не була щирою у визнанні реформ, оскільки вони не гармоніювали з її основною Програмою та соціальною практикою висловленої представниками партії.

Відомо також про епістолярну боротьбу між Центристською і Прогресивною партіями. Центристська партія звинувачувала прогресистів, на сторінках газети "Друг" в революційності, підкреслюючи параметри, закладені в принципах програми, реструктуризувати цілковито форму правління Росії за 24 години. Цій програмі вони протиставляли свою програму в якій містилось лише 8 пропозицій, але мала характер більш реальний. Прогресивна партія щоб мати змогу реалізувати перетворення суспільства включалась в класичні межі лібералізму. Механізмом для досягнення політичних завдань прогресисти брали діяльність однієї з Дум, з широкими правами і прогресивним урядом що реалізуватиме політику в інтересах усього народу. Хоча програми прогресистів вважаються достатньо вагомими механізми їх досягнення в Росії спиратись лише на добру волю уряду було нерозумно. Але і за цю програму прогресисти були "битими" їхніми політичними опонентами – Центристською партією являючись звинуваченими в підриві російської державності. Прогресивна партія не змогла матеріалізувати положення своєї програми яка була майже точним відтворенням програми конституційно-демократичних москвофілів пропонуючи Конституційно-демократичну партію з Бессарабії, організованої і очолюваної групою інтелектуалів під керівництвом Л. Сицинським та редакційною радою журналу «Бессарабське життя» [6, с.137].

Конституційно-демократична партія

Особливе місце в політичному житті Бессарабії, на початку ХХ століття, займала Конституційно-демократична партія (кадети). Вона обєднувала прогресивну інтелігенцію, мала свою програму, гасла і ліберальні сподіваня на реформування суспільства. Конгрес встановлення Конституційно-демократичної партії провів свою роботу в Москві протягом 12-18 жовтня 1905 р.. Він затвердив Програму і Статут партії, обрав тимчасовий Центральний Комітет. На II партійному з'їзді (січень 1906) кадети зробили поправки в програмі і статуті партії, утворили новий склад Центрального Комітету. Наприкінці 1905 року, в Росії діяли близько 70 регіональних комітетів кадетів які об'єднували у своїх лавах близько 50-60 тис. чоловік. Основним теоретиком партії стає П. Н. Мілюков - обдарований історик і публіцист, який активно включився в ліберальних опозиційних рухах.

Бесарабські соціально-політичні організації ліберальної орієнтованості як і російські утвердились як політичні партії внаслідок видання імператорського Маніфесту від 17 жовтня 1905. Найбільш актуальними виявились кадетські партії. Після 17 жовтня Прогресивна партія розпадається, а її місце зайняла група представників інтелігенції на чолі з Л. Сицинським. Вони разом з редакційним колективом журналу "Бессарабське життя" прийняли програму і сформували ядро Конституційно-демократичної партії в Бессарабії. За короткий час мережа Конституційно-демократичної партії виросла у більшості повітів Бессарабії [19, C.1-33;].

Істотний внесок в поширення ліберальних ідей в краї було реалізовано видавничим органом партії – «Бессарабське життя» який мав за головного редактора з 1903 року Алексіса Ноура, зміненого Федіром Захаровим. Порівняно з багаточисельними опозиційними газетами що видавалися російською мовою в краї на той період газета «Бессарабське життя» була однією з найпрогресивніших. Вона виступала за демократичні перетворення в країні, критикувала популістську політику і була пройнята антисемітизмом правоцентристських партій в особливості "Об’єднання Російського Народу". Газета формувала громадську думку в краї і природно розвивала в людях бажання змін. [27, c.319].

У Кишиневі діяв обласний комітет. В Аккермані, Оргеєві, Хотині були створені окружні комітети, а в Бельцах, Хинчешть, Комраті, Кагулі, Ізмаїлі, Болграді, Бричень - заводські та сільські комітети Конституційно-демократичної партії. До весни 1906 року, в Бессарабії діяло близько 11 місцевих партійних організацій загальним числом в 632 члени. Комітет губернії в Кишиневі складався з 60 чоловік інші організації у 10 повітах обєднували 572 людини [30, c.116-117].

Ідеї проголошені кадетською партією були визначені конкретними ліберальними доктринами і особливою соціальною структурою Бессарабії. Ядром партії були вчителі, юристи, журналісти, представники інтелігенції Земства – вершки інтелектуальності. Вони хотіли реформувати суспільство парламентським шляхом, відмовившись від революційних і насильницьких засобів. Спочатку конституційна група не стикалася з перешкодами з боку влади. Пізніше коли програма і партійна література почала отримувати визнання в колах інтелігенції, чиновників, духовенства та селян, відношення адміністрації становиться вкрай ворожим[8, c.89-103]. Незалежно від положень Маніфесту 17 жовтня на засіданнях, часто створювали перешкоду для ведення справ в Конституційно-демократичній партії утворивши більший тиск на членів партії з тим щоб обмежити вплив демократичних ідей на населення. Явне упереджене відношення продемонстрував сам мер Кишинева, П. Сінадіно. Таким чином він затвердив і дав у використання партії "Союзу 17 жовтня" конференц-зал міської думи, для організації їхніх засіданнь, категорично відмовившись надати це місце комітету Конституційно-демократичної партії для тієї ж мети, мотивуючи свою відмову вказівкою від керівництва губернії, хоча вказівка насправді була опублікована пізніше, після того як пролунала відмова.

Пізніше заборона влади губернії у наданні громадських місць для зустрічей організованих Конституційно-демократичною партією поширилась на всій губернії. Література партії розіслана по всім частинам Бессарабії була неправовільно конфіскована. Листівки які пояснювали програму партії, вважалися вкрай шкідливими і використовувались як привід для репресивних дій з боку адміністрації. Ставлення уряду до членів партії було ворожим і суворим. Влада виявляла постійний тиск на членів Конституційно-демократичнї партії і прагнула паралізувати активність частини суспільства Бессарабії яка прагнула пізнати ідеали проголошені партією.

Посадових осіб державних установ і навіть представників електорату було попереджено що є не добрим для них участь в «опозиційній партії» якою являється кадетська партія [8, c.89-103]. Інформація про наявність членства в цій партії повідомлялась в міністерство резервів а ті хто належав до неї були оголошені нелояльними до царської влади. Дії уряду не обмежились простими попередженнями, найближчим часом вони почали переслідування. Застосовувались різні методи та засоби блокування діяльності і пом'якшення наслідків кадетських партійних організацій і вливу членів партії на населення. Частіше за все влада прибігала до залякування, звільнення зі служби, включаючи введення заборони на приватну практику. Хоча ці покарання та заходи були не дуже страшні, вони все ж таки виявились дієвими та влинули на поступовий розпад партії.

Нарешті можна зробити висновок що політичні партії ліберальної орієнтації в регіоні в період 1905-1907 рр., можна схарактеризувати як деякі крихкі структури, яким вдалося вербувати під свої прапори лише частину бессарабського суспільства, з незначними наслідками для життя політики. Виною цього послужила відсутність юридичної бази в якості правової основи і виборчого кодексу, які забеспечили б законні політичні утворення. Бессарабське населення особливо міське мало включалось в участь у політичній діяльності, активності організацій, сконцентрувавшись в Кишиневі й інших містах Бессарабії.

Однак, незважаючи на характер явища 1905-1907 роки позначили початок політичних формацій ліберальної орієнтованості реалізуючу в суспільній свідомості деякі демократичні цінності.


Информация о работе «Партійно-політичні організації Бессарабії в період революції 1905-1907 рр.»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 62716
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
44402
0
0

... всіляким гонінням вже за «мазепинство». У той час тільки через львівські розподільчі тюрми вглиб Росії було вивезено понад 12 тис. заарештованих. Не кращим було становище в підросійській Україні. З початком війни і оголошенням на більшій частині її території воєнного стану царські власті посилили поліційні репресії проти українства. Було закрито майже всі українські організації та газети. Коли в ...

Скачать
147973
0
0

... Української Центральної Ради. В цей час освіта перестала виконувати політичні функції і почались закладатись її підвалини в сучасному розумінні.     РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ПОШИРЕННЯ ОСВІТИ НА ПОДІЛЛІ НАПРИКІНЦІ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ Досліджуваний період характеризується поступовим розширенням спектру громадського життя в містах. Одним із його проявів була багатогранна ...

Скачать
225382
0
0

... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...

Скачать
358417
0
0

... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...

0 комментариев


Наверх