2.1. Образи і символіка в поемі О.Блока «Дванадцять»

Поема «Дванадцять» була написана Блоком в січні 1918 року, коли жовтневі події були уже позаду, але пройшло ще недостатньо часу, щоб осмислити їх і дати об’єктивну оцінку. Революція 1917 року пронеслась, як буря, як ураган, і важко було однозначно сказати, що хорошого і що поганого вона принесла з собою. Саме під таким стихійним враженням було написано поему «Дванадцять».

Яскраві, багатозначні образи і символи відіграють важливу роль в поемі О.Блока, їх смислове наповнення велике; це дозволяє більш живо уявити Петербург, революційну Росію, зрозуміти авторське сприйняття революції, його думки і надії. Одним із головних символів в поемі «Дванадцять» є вітер, подібно йому, він все змітає на своєму шляху:

«Ветер, ветер!
На ногах не стоит человек.
Ветер, ветер —
На всем божьем свете!
Завивает ветер
Белый снежок.
Под снежком - ледок.
Скользко, тяжко,
Всякий ходок
Скользит - ах, бедняжка!» [6;215].

У цій частині поеми О.Блок прагне донести до читача атмосферу часу, коли кожен може «підсковзнутися» на «льодку» революції, зненацька захоплений ураганом змін.

В поемі зустрічається ще один яскравий символ – «мировой пожар». У статті «Інтелігенція і революція» О.Блок писав, що революція подібна до стихійного лиха, «грозового вихору», «снігового бурану»; для нього “размах русской революции, желающей охватить весь мир, таков: она лелеет надежду поднять мировой циклон...”[6;12]. Ця ідея знайшла своє відображення в поемі «Дванадцять», де автор говорить про «світову пожежу» – символ вселенської революції. І цю «пожежу» обіцяють роздути дванадцять червоноармійців:

«Мы на горе всем буржуям
Мировой пожар раздуем,
Мировой пожар в крови —
Господи, благослови!» [6;216].

Ці дванадцять червоноармійців відображають у собі дванадцять апостолів революційної ідеї. Їм доручено велику справу – захищати революцію, хоча на їхній шлях лежить через кров, насилля та жорстокість. За допомогою образу дванадцяти червоноармійців Блок розкриває тему пролитої крові, насилля в період великих історичних змін, тему вседозволеності. «Апостоли революції» виявляються здатними вбивати, грабувати, порушувати заповіді Христа, але без цього, на думку автора, неможливо здійснити завдання революції. Блок вважав, що шлях до гармонійного майбутнього лежить через хаос, кров.

В цьому сенсі немало важливий образ Петрухи, одного з дванадцяти червоноармійців, який з ревнощів убив Катьку. З одного боку, Блок показує, що його злочин швидко забувається і виправдовується ще більшим злочином, який «гряде». З іншого боку, через образи Петрухи і Катьки О.Блок хоче передати, що, не дивлячись на важливі історичні події, які відбуваються на цей момент, любов, ревнощі та пристрасть – вічні почуття, які керують вчинками людини.

Також немало важливими в поемі «Дванадцять» є образи старої, попа, буржуя – вони представники старого світу, який уже віджив себе. Наприклад, стара далека від революції, від політичних справ, їй незрозумілий зміст плакату «Вся власть Учредительному собранию!», вона не сприймає і більшовиків («Ох, большевики загонят в гроб!»), але вона вірить в Богородицю, «матушку-заступницу». Для неї важливі сьогоднішні, злободенні проблеми, а не революція:

«На канате — плакат:
“Вся власть Учредительному Собранию!”
Старушка убивается — плачет,
Никак не поймет, что значит,
На что такой плакат,
Такой огромный лоскут?
Сколько бы вышло портянок для ребят...» [6;216].

Піп і буржуй бояться наслідків революції, бояться за свою долю і за своє подальше життя:

«Ветер хлесткий!
Не отстает и мороз!
И буржуй на перекрестке
В воротник упрятал нос.
А вон и длиннополый -
Сторонкой - за сугроб...
Что нынче невеселый,
Товарищ поп?» [6;218].

Старий світ, який віджив себе, в поемі представлений також як «безродный», «холодный» пес, який ледь плететься за дванадцятьма червоноармійцями:

«...Скалит зубы.— волк голодный —
Хвост поджал — не отстает —
Пес холодный - пес безродный...
Впереди - Исус Христос [6;221].

Образ Христа у поемі виражає віру Блока в подолання кривавого гріха, в завершення кривавого теперішнього гармонійним майбутнім. Його образ символізує не лише віру автора у святість завдань революції, але й ідею прийняття Христом чергового гріха людства, ідею прощення і надію, що люди прийдуть до Його заповітів, до ідеалів любові, добра, до вічних цінностей. Ісус йде попереду дванадцяти червоноармійців, які проходять шлях від свободи «без креста» до свободи з Христом.

2.2. «Поема без героя» А.Ахматової:

 символи і їх інтерпретація

Про «Поему без героя» А.Ахматової на сьогодні написано достатньо багато досліджень, переважна більшість яких зосереджена на розгадуванні та описові образної системи твору. На певному етапі читання цього тексту такий підхід до нього виглядав закономірним і продиктованим творчою волею автора. Результати численних наукових досліджень представляють безперечний інтерес, але разом з тим абсолютно не пояснюють феномену «Поеми без героя».

Сама авторка вважала поему «трагическим балетом», що підтверджується рядками твору:

А во сне все казалось, что это
Я пишу для кого-то либретто
И отбоя от музыки нет [2;345].

Структура «Поеми» проста: є частина перша з її розділами, частина друга з власною назвою «Решка» і частина третя – «Післямова».

Семантика «таємної» теми висвічується знаковою зримованістю «тема-хризантема», оскільки навіть простого поціновувала творчості Ахматової ця рима повинна змусити згадати інший текст, а саме вірш "Rosa moretur...":

Ты - верно, чей-то муж и ты любовник чей-то,
В шкатулке без тебя еще довольно тем,
И просит целый день божественная флейта
Ей подарить слова, что льнули к звукам тем.
И загляделась я не на тебя совсем,
Но сколько предо мной ночных аллей-то
И сколько в сентябре прощальных хризантем [2;319].

«Тема-хризантема», образ адресата, від якого відволікає свою увагу героїня ("И загляделась я не на тебя совсем"), змушуючи себе черпати теми з «шкатулки творчества», не пов’язані з героєм ("В шкатулке без тебя еще довольно тем" - ср. "У шкатулки тройное дно") – образна семантика цих двох текстів Ахматової внутрішньо однорідна. Тут доречно додати, що, за словами А.Неймана, Ахматова спочатку планувала додати вищенаведений вірш з «Последней розой» и «Пятой розой» до циклу «Три розы». До кожного з віршів було вибрано епіграф з віршів, присвічених їй. До «Последней розы» був вибраний епіграф з вірша Бродського: "Вы напишите о нас наискосок..."[11;122].

Таким чином, "Rosa moretur" контекстуально окреслює і контур адресата – героя «Поеми», і виявляє принцип його втілення. Про нього в «Поемі» написано «наискосок».

З’ясувавши логіку структурної організації твору, спробуємо описати виявлену позатекстову семантику. Багато дослідників, які займалися дешифровкою поеми, звертали увагу на символіку числових образів і на фактуру «дзеркального письма». Було відзначено, що пов’язаність першої і другої частини твору базується на дзеркальному відображенні епохи десятих років в епосі сорокових: "Из года сорокового, как с башни, на все гляжу..." – говорить Ахматова. Сполучення «сороковый год» є не просто вказуванням на час дії в «Решке», але й містить ліричну оцінку двох «роковых» («со-роковых») епох: 41 навпаки – 14. Яка ж епоха втілена в позатекстовій частині «Поеми»?

Е.Фарино відмітив, що «Поема» як ціле починається двічі прозаїчним «Замість передмови» і віршованою першою «Посвятою». І починається вона однаково в обох випадках датою «27 декабря 1940 год». Як заголовок і визначник теммитексту, ця дата має особливу значимість. Фарино вважає, що подвійне згадування цієї дати пов’язане з другою роковиною гибелі Мандельштама, крім того, на його переконання, в цій даті прихований ще один числовий образ (якщо від 40 відняти 37, отримуємо рокове число 13). Інтерпретація Фарино, безперечно, обґрунтована. Але, мабуть, образність дати «27 декабря 1940 год» цим не вичерпується [17;35].

Е.Фарино пояснює формальну композицію твору (часову пов’язаність її розділів), але в Поемі-триптиху, як ми переконались, є ще третій розділ. Як ця дата реалізує третю тему і розкриває образ героя? Якщо застосувати дзеркальний принцип дешифровки і знайти суму цифр дня і місяця, то поруч з сороковим роком буде двадцять перший – дійсно «со-роковой» йому рік [17;37].

Двадцять перший рік відтворений як образ і в прозаїчному «Замість передмови», в постскриптумі якого автор відмовляється пояснити Поему: "До меня часто доходят слухи о превратных и нелепых толкованиях "Поэмы без героя". И кто-то даже советует мне сделать поэму более понятной. Я воздержусь от этого. Никаких третьих, седьмых и двадцать девятых смыслов поэма не содержит".

Чому саме «треті, сьомі і двадцять дев’яті смисли»? Застосування чисел 3 і 7 цілком виправдано в «тайнописі» як офіційно сакральних. Але в цьому ряді зовсім несподівано виникає 29. Застосувавши принцип додавання, (3, 7, 2, 9), ми виявляємо рокове для Ахматової число 21. Покидаючи разом з А.Найманом «Фонтанный Дом» (місце дії в поемі), Ахматова зізналась своєму співрозмовнику: "Я сейчас в кругу каких-то мистических цифр. И объяснила: в 1921 году погибли ее брат и бывший муж, и это странно и страшно"[11;126].

Звернімо увагу і на те, що результат додавання цифр 1921 – 13. Таким чином, «таємний розділ» відображає собою і першу частину («Девятсот тринадцатый год»), і другу («Решка»), чис ще раз підтверджує свій статус внутрішньої кульмінації. 1921 рік – рік смерті Гумільова, а якщо ще врахувати той факт, що основні події в Поемі відбуваються на різдвяні свята ("Были святки кострами согреты..."), то сюжет з «мертвим нареченим» постає не лише у світлі смислів, які задані поетичною традицією, але й в автобіографічному контексті (зустріч Гумільова і Ахматової відбулася саме в передріздвяний період).

На необхідність співставлення планів безпосередньо біографічного і власне поетичного вказує і числовий образ в епілозі: «Белая ночь. 25 июня 1942г.». Ахматова, вибудовуючи свою біографію, послідовно вводила в читацьку свідомість цю дату, яка має важливе значення в контексті її долі. "Существенным было ее утверждение, письменно и устно повторяемое, что она родилась в ночь на Ивана Купалу, то есть опять-таки 24 июня по старому, 7 июля по новому стилю. Она давала понять (...), что магия, приписываемая этой ночи, ее обряды (...), так же, как и весь круг мифов, связанных с Купалой (...) были усвоены ею как бы вследствие уже самого факта рождения в этот день"[11;190].

Феномен Поеми пов’язаний з цією ритуальною датою. Останні строфи «Решки», датовані 5 січня 1941 рік (напередодні Різдва) – її знаокова презентація.

Але вона вперто повторювала:

"Я не та английская дама
И совсем не Клара Газуль.
Вовсе нет у меня родословной,
Кроме солнечной и баснословной,
И привел меня сам Июль" [2;350].

Обрядова символіка святок та Івана Купала (християнський і язичницький міфи) мають один спільний ритуальний елемент – гадання на нареченого. Мертвий наречений – відсутній гість, герой поеми. Через підключення до поетичної семантики біографічного контексту «таємний план» поеми вимальовується образом Гумільова. Як уже було сказано, семантика образу Гумільова пов’язана з символікою числа 21. У тексті «Решки» до описаних вище ритуальних дат роковий образ 21 підключається двічі:

"А твоей двусмысленной славе,
Двадцать лет лежавшей в канаве,
Я еще не так послужу..." [2;356].

Якщо в цьому випадку від числового образу під текстом (1941) відняти вказане в тексті «двадцять», ми прочитаємо дату, яка символізує рік смерті поета і початок його забуття. Енергія числа реалізує себе тут і іншим чином: 5 січня (5.01.1941) – сума цифр цієї числової криптограми складає 21. Таким чином, «мотив» «вираховування долі» активно функціонує в Поемі:

Твоего я не видела мужа,
Я, к стеклу приникавшая стужа...
Вот он, бой крепостных часов...
Ты не бойся - дома не мечу, -
Выходи ко мне смело навстречу -
Гороскоп твой давно готов... [2;339].

Отже, на рівні числової образності Поема Ахматової – поетичний гороскоп долі Гумільова.

Слід звернути увагу і на закінчення розділу, де авторка імпліцитно відтворює ситуацію відсутності-присутності:

А теперь бы домой скорее
Камероновой Галереей
В ледяной таинственный сад,
Где безмолвствуют водопады
Где все девять мне будут рады,
Как бывал ты когда-то рад [2;341].

Сполучення «все девять» супроводжується «пародійною» приміткою автора «Музи». Очевидно, що ця примітка розрахована не на «наївного» читача, який дійсно її потребує, а навпаки, на читача, який здатний «вгадати» за цією приміткою факт, який Ахматова постійно додавала до своєї біографії (пояснюючи, приховувати – принцип Поеми).

В.Мусатов, намічаючи внутрішню еволюцію Ахматової від «Реквієму» до «Поеми», зробив наступний висновок: "Поэма без героя" преодолевала удушье "Requima". Там страна оказывалась огромной тюрьмой, здесь становилась домом"[11;134].

Тема «дому» дійсно важлива в Поемі, але в ній місце дії – «Фонтанный Дом», ірраціональний простір, межа між життям і смертю. Атмосфера, втілена в Поемі – атмосфера безбутності. "В окне призрак оснеженного клена. Только что пронеслась адская арлекинада тринадцатого года, разбудив безмолвие великой молчальницы-эпохи и оставив за собою свойственный каждому праздничному или похоронному шествию беспорядок - дым факелов, цветы на полу, навсегда потерянные священные сувениры..." [2;344]. Ця авторська ремарка в «Решці» асоціативно співпадає з зізнанням Ахматової в тому, що "она не имеет своего жилища и живет между Шереметьевским дворцом и Мраморным. Вот тогда-то Ахматова и сказала Павлу Николаевичу: "Выходя из дома Гумилева, я потеряла дом"[17;36].

Отже, мотив дому, точніше бездомності, в поемі внутрішньо пов’язаний з «третьою темою» – з образом Гумільова.

"Во всех смыслах эта вещь занимала центральное место в ее творчестве, судьбе, биографии. Это была ее единственная цельная книга после первых пяти, т.е. после 1921 года. (...) В Поэме Ахматова реализовывала пушкинско-карамзинскую миссию поэта-историографа" [17;43].

 


ВИСНОВКИ

Символізм – літературний напрям, який виник у Франції в кінці ХІХ ст. В Росії він почав плідно розвиватися на початку ХХ ст.

Російський символізм перейняв від західного багато естетичних установок (орієнтація на ідеалістичну філософію; погляд на творчість, як на культово-обрядовий акт; мистецтво - інтуїтивне збагнення світу; висунення музичної стихії як праоснови життя і мистецтва; перевага віршотворчим і ліричним жанрам: увага до аналогій і "відповідностям" у пошуках світової єдності; звернення до класичних творів античності і середньовіччя у встановленні генеалогічної спорідненості); проте в процесі творчого оформлення в самостійну течію він знайшов істотну національну і соціальну своєрідність.

Російські поети не тільки по-своєму поглибили символізм як мистецтво слова, вони міцно пов'язали його з драматизмом і напруженістю епохи на рубежі 19 і 20 ст.

Російський символізм - багатогранне явище, що виникло в атмосфері глибокої соціальної і духовної кризи, яка і зумовила суперечливий стан мистецтва цієї епохи. До письменників-символістів відносяться: О.Блок, М.Цвєтаєва, А.Ахматова, Н.Гумільов, Мінський, Мережковський, Бальмонт, Брюсов та ін.

Характерні ознаки їхньої творчості – передача реальності через символи. Символ народжується там, де неможливо зобразити предмет. Він покликаний виразити алегоричне й невимовлене шляхом відповідностей між двома світами – світом зовнішнім і світом мрій та ідеалів. Цей дуалізм реального та ідеального – основа символічного світосприйняття. Таємниця, або Ідея, криється в глибині матеріальних речей. І символічна поезія, як говорить Ж. Мореас у своєму маніфесті, прагне втілити цю ідею, надати їй почуттєво збагненної форми. Причому ця форма не є самоціллю, вона має служити вираженню Ідеї.

Числовий символізм особливо яскраво представлений у творчості О.Блока (поема «Дванадцять») і А.Ахматової («Поема без героя»).

В поемі «Дванадцять» висвітлено події революції 1917 року. Головними героями в ній є дванадцять червоноармійців, які відображають у собі дванадцять апостолів революційної ідеї. Їм доручено велику справу – захищати революцію, хоча на їхній шлях лежить через кров, насилля та жорстокість.

За допомогою образу дванадцяти червоноармійців Блок розкриває тему пролитої крові, насилля в період великих історичних змін, тему вседозволеності.

«Апостоли революції» виявляються здатними вбивати, грабувати, порушувати заповіді Христа, але без цього, на думку автора, неможливо здійснити завдання революції.

Блок вважав, що шлях до гармонійного майбутнього лежить через хаос, кров.

«Поема без героя» А.Ахматової присвячена темі смерті її чоловіка Н.Гумільова в 1921 році. Всі дати і числа, які вміщено в творі, вказують на цю трагічну в її житті дату.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.          Ахматова А. Поэма без героя // Лирика. – М., 1990.

2.          Ахматова А.А. Собрание сочинений: В 2-х т. – М., 1996. – Т.2.

3.          Белый А. Символизм как миропонимание. – М.: Республика,1994.

4.          Бердяев Н. Самопознание. – М., 1990.

5.         Блок А. Десять поэтических книг. – М., 1980

6.         Блок А. Собрание починений: В 8-ми т. – Т.8. – М., 1963.

7.          Вспоминания о серебряном веке. Москва, 1993.

8.         Записне книжки Анны Ахматовой (1958-1966). – М.: Torino, 1996.

9.          История русской литературы: XX век: Серебряный век. Москва, 1995.

10.       Литературное наследие. Александр Блок. Новые материалы и исследования . – М.,2000. – Т.I.

11.       Найман А.Г. Рассказы о Анне Ахматовой. – М., 1999.

12.       Отголоски булгаковського романа в ташкентской драме Ахматовой // Творчество Михаила Булгакова: К столетию со дня рождения списателя. – К., 1992.

13.       Русская поэзия XIX — начала XX в., М., 1987

14.       Русская поэзия XX века: Антология русской лирики первой четверти XX века. – Москва, 1991

15.       Русская поэзия серебряного века: 1890-1917 Антология. – Москва, 1993

16.       Три века русской поэзии. – М., 1968

17.       Фарыно Е. «Поэма без героя» Ахматовой // Вторыэ ахматовские чтения. – М., 1990, - С. 35-49.

18.      Цветаева М. Воспоминания о современниках. Дневниковая проза. – М.: Эллис Лак, 1994.

19.      Школа классики: Серебряный век. Поэзия. – Москва, 1998.

20.      Яковенко И.Г. Большая и малая традиции европейской культуры: к постановке проблемы // ОНС, 2005. – С.4-6.


Информация о работе «Генеза та функціонування числової символіки в поезії ХХ ст.»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 54439
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх