1.1. Книжкові видання: політична література

 

1.1.1. Законодавче регулювання видання політичної літератури

Державне регулювання редакційно-видавничих процесів за допомогою законодавчих норм залежить, здебільшого, від політичного устрою держави. Тоталітарні режими в усі часи характеризувалися надзвичайно пильним контролем над усіма сферами життя, в тому числі і над книговиданням, оскільки саме книги є одним із найвпливовіших засобів ідеологічної пропаганди та маніпулювання політичними настроями народів.

У країнах із демократичним устроєм державний контроль за процесами редагування та видання книжок набагато лояльніший, проте не відсутній. Законодавство кожної країни має ряд законів та інших нормативних актів, які регулюють інформаційну та комунікаційну сфери діяльності суспільства, до яких належить і книговидання. В Україні зміни у законодавчому регулюванні книговидавничої справи відбувалися залежно від політичної ситуації у конкретний історичний період. Розглянемо цей процес, а саме аспект регламентації видання політичної літератури у часовому проміжку від початку ХХ ст. до початку ХХІ.

 На початку XX ст. значно збільшилися масштаби видавничої діяльності. Великим читацьким попитом користувалася економічна та політична література. У 1905-1907 рр. в країні сформувалася багатопартійна політична система з усіма труднощами, пов’язаними із цим. У той час існувало близько 70 партій різних напрямків, більшість з яких мали свої видавництва. Державне регулювання було не дуже пильним, через що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. поряд із літературою, що видавалася офіційно, існував і нелегальний друк [Мороз.Р.Об.курс;-]. Принцип вільнодумства реалізовувався у різних сферах суспільного життя, проте найбільш яскраво це відображалося на політичній сфері в цілому, та політичній літературі зокрема.

У літературі того часу пріоритетний розвиток отримує, перш за все, політична полеміка. Тексти багатьох творів суспільно-політичної тематики характеризує публіцистична стилістика, пошук адекватної системи аргументації тощо, що формувало редакторське сприйняття літературного твору. [Ант, Сол. Ред. Общ.курс;-].

З іншого боку, головним принципом більшовицької літератури була партійність. Цьому аспекту присвячено багато робіт В.І. Леніна, зокрема відома стаття «Партійна організація та партійна література», опублікована в газеті «Новая жизнь» у 1905 році. Виходячи з цих статей до роботи із будь-якими текстами взагалі, особливо із матеріалами політичної літератури, допускалися лише перевірені, політично грамотні люди, які були спроможні віртуозно вести ідеологічну пропаганду та агітацію за більшовицькі ідеї, використовуючи друковане слово. Контроль на відповідність цим вимогам був досить жорстким.

Після революції 1905 року були дещо послаблені вимоги цензури, а 26 квітня 1906 вийшов новий наказ про цензуру, який давав право судовим органам порушувати кримінальні справи на підставі видання «злочинних» книг. В той час поряд із більшовицькою літературою існувала політична література лібералів та представників буржуазної інтелігенції. Також виходили книжки релігійного характеру, наукові дослідження та підручники [18; с. 26].

Новий історичний період – 70 років існування СРСР – характеризувався і змінами у книговидавничій політиці. Всі видавництва з 1921 р. стали державною власністю та повністю підпорядковувалися централізованим наказам влади. «Специфіку редагування у радянський період визначали три головні вимоги: партійність, народність, масовість. Для роботи над книгою редакторові були необхідні не тільки професіоналізм, висока культура та ерудиція, знання норм літературної мови та грамотність, але й володіння марксистсько-леніністською теорією, знання актуальних проблем внутрішньої та зовнішньої політики країни», – зазначає В.А. Морозова у підручнику «Редагування. Загальний курс».

Після розпаду у 1991 р. тоталітарного СРСР кожна із країн, що раніше входили до його складу, обрала власний шлях розвитку своєї державності. Демократичний політичний устрій незалежної України спричинив істотні зміни у державному регулюванні книговидавничої сфери. Свобода слова, вільний вибір віросповідання та ряд інших суспільних та людських прав і свобод, як і можливість вільного обміну інформацією та досвідом із країнами Заходу змінили загальну концепцію законодавчого регулювання у видавничо-редакційній галузі.

На сьогодні законодавчі норми, які регламентують видання всіх видів інформаційних матеріалів взагалі закріплені у кількох нормативних документах, основні з яких це: Конституція України, Закони України «Про інформацію», «Про видавничу справу», «Про авторське право та суміжні права», законодавчі акти про окремі галузі, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною та принципи й норми міжнародного права.

1.1.2. Ступінь дослідження редагування політичної літератури

Відстежити розвиток видання політичної літератури досить важко. У наукових роботах фахівців з видавничої справи цей вид літератури розглядається поряд із усіма іншими в загальному плані. Таких істотних досліджень особливостей редагування політичної літератури, як наприклад, художньої, наукової, навчальної, проведено не було. Тож ця сфера книговидавничої та редакторської галузей до цього часу ще не була повноцінно досліджена на науковому підґрунті.

Початок диференціації літератури та утворення окремих її видів у Європі відносять до ХVІ – ХVІІ ст., до часу становлення та утвердження капіталізму. Наприклад, книги великих учених Коперника, Бруно, Галілея, Везалія стали фундаментом для формування наукової літератури; виникнення та формування навчальної літератури пов’язано з використанням дидактичного підходу до викладу матеріалу у ХVІІ ст. У Європі у витоків такого підходу стояв чеський педагог Я.А. Коменський, а в сусідній Росії – Каріон Істомін в «Букваре словено-российских письмен».

Щодо політичної літератури, а точніше, масово-політичної, то вона виникла у Європі в епоху Реформації (ХVІІ ст.). Це час, коли публіцистика стає організатором політичного руху. Серед перших публіцистів називають Еразма Роттердамського, Йоганна Рейхліна, Ульріха фон Гуттена. [18; 37].

За часів Радянського Союзу, у 1930 р. спеціальною номенклатурною комісією була запропонована така схема розподілу книг за соціальним значенням: науково-теоретична, виробнича, науково-популярна, агітмасова, навчальна, офіційно-ділова, довідкова, художня, дитяча [18; 28]. Здебільшого, ця схема залишається актуальною і сьогодні, за винятком агітмасової.

В умовах існування незалежної української держави за цільовим призначенням окремим видом виділяють громадсько-політичну літературу. Кожного року на державному рівні здійснюється підрахунок кількості найменувань та обсягів накладів усіх видів літератури. Результати цих статистичних досліджень можна знайти у матеріалах Книжкової Палати України – державної наукової установи, зокрема, на її офіційному веб-сайті у розділі «Випуск видавничої продукції».

Проаналізувавши статистичні дані за останні три роки, можна зробити висновок, що кількість назв громадсько-політичних книжкових видань поступово зростає, як і загальні обсяги накладів цього виду літератури:

Рік 2005 2006 2007
К-ть назв громадсько-політичних видань, тис. од. 77 91 94
Обсяги тиражів, тис. прим 2741 2739 3009

Більш конкретно можна простежити динаміку видання політичної літератури, звернувшись до класифікації за тематичним поділом. Тут політична література належить до тематичного розділу «Політична та соціально-економічна література», підрозділу «Політика. Політичні науки». За останні три роки було отримано такі статистичні дані:

Рік 2005 2006 2007
К-ть назв політичних видань, тис. од. 19 65
Обсяги тиражів, тис. прим 322 1309

Дані за 2007 рік містять інформацію лише стосовно тематичного розділу «Політична та соціально-економічна література» в цілому: 4827 одиниць назв, 13 875 тисяч примірників.

Щодо норм редагування книжкових видань політичної літератури, то ця сфера виявилася абсолютно позбавленою належної уваги працівників наукових та освітніх установ. Певні наукові розробки були проведені лише щодо норм редагування друкованих та медійних засобів масової інформації. В цій галузі розробка норм була здійснена З.В. Партико. Розроблені ним політичні та релігійні норми зафіксовані у його навчальному посібнику «Загальне редагування: нормативні основи», виданому в 2004 р. Ці норми можна враховувати при розробці норм редагування книжкових видань політичної літератури, проте повністю замінити останні вони не можуть через специфіку діяльності ЗМІ.


Информация о работе «Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури»
Раздел: Журналистика
Количество знаков с пробелами: 61004
Количество таблиц: 4
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх