Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ

Індивідуальне домашнє завдання з дисципліни «Політологія»

на тему:

«Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту»

Виконала:

студентка  401 групи ФЛ

Михайлова-Горячева Катерина

Перевірила:

ст.викладач

Новікова Н.Є.

КИЇВ-2007

План

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ І Осмислення поняття соціально-політичного конфлікту

1.1           Визначення терміну соціального та політичного конфлікту….5

1.2           Типологія конфлікту……………………….……………………..8

Розділ ІІ Історія розвитку соціально-політичного конфлікту

2.1          Розвиток поняття «конфлікт» в історії людства……………….12

2.2          Теорія соціального конфлікту…………………...………………16

Висновки……………………………………………...………………..19

Література…………………………………………...…………………21

Вступ

Дана робота присвячена темі соціально-політичного конфлікту. Докорінні реформи в Україні, як і в кожній молодій державі, супроводжувалися значними протиріччями у суспільно-політичному житті. В умовах одночасної зміни форми власності, державного устрою та формування незалежності вони виявляються з підвищеною напруженістю і загостренням, перманентно загрожуючи перерости у гострий конфлікт. Зазначені протиріччя наявні й між виконавчою та законодавчою владою, партіями і рухами, окремими політичними лідерами, фракціями у парламенті, між центральними органами влади, між центром та місцевою владою і різними прошарками населення тощо. Протягом 2004-2006 рр. внутрішньополітичне становище України загострилося, країна пережила складну сторінку своєї істор ії. Політична криза охопила центральну та регіональну еліту, різні верстви населення, поширилася на головні сфери життя - політику, економіку, культуру, інформаційну. Але завдяки досягненню компромісів на найвищому рівні внутрішньополітична криза в період президентських 2004 р. і парламентських 2006 р. виборів була врегульована у правовому полі.

Проблему політичних конфліктів досліджували у своїх роботах Р. Дарендорф, Х. Таузард, Р. Макк, Р. Снайдер, Л. Козер, Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, Е. Мейо, Д. Дьюї, А. Токвіль, Г. Зіммель, К. Боулдінг, В. Парето, Ф.М. Рудич, В. Перебенесюк, М. Панова, Л. Герасіна, О. Картунов, О. Маруховська, А. Донцов, А. Полозова, В. Сперанский Ю. Запрудський, А. Ершов, В. Мерлин, Г. Соотл [10].

Але проблема політичного конфлікту потребує подальшого дослідження. Історичний досвід свідчить, що у період докорінних змін суспільних систем загострення соціальних конфліктів є об’єктивною реальністю. Дуже часто конфлікти набували небезпечного розмаху, виходили з-під контролю як державних, так і громадських організацій; з’являлася реальна загроза національній безпеці країни і суспільство опинялося на межі катастрофи. До того ж у процесс і політичних переламів виявлялися й специфічні внутрішні протиріччя, що додатково впливали на розвиток усіх та перебіг значної частини політичних процесів. Вивчення конфліктів є одним з головних завдань політології, а управління ними належить до найважливіших умов забезпечення соціальне-політичної стабільності всередині країни та на міжнародній арені.

Актуальність цієї роботи зумовлена загостренням різнопланових конфліктів в Україні та в інших посткомуністичних країнах, необхідністю фундаментального вивчення суспільно-цивілізаційних і ненасильницьких форм їх регулювання.

Метою роботи є розкрити зміст поняття «конфлікт», а саме соціальний та політичний конфлікт з точки зору політології, простежити етапи розвитку цих понять та їх головні ознаки.

Матеріалом для даної роботи послужили дослідження таких відомих політологів: Пірен М.І., Юрій М.Ф, Литвин В.М. та інші.

Робота складається з двох розділів, вступу та висновків.

У першому розділі подається загальна характеристика терміна «конфлікт» та його видів соціального конфлікту та політичного конфлікту, також у цій частині подана типологія політичних конфліктів.

У другому розділі викладена історія розвитку конфлікту в всесвітній історії та показується зміна поглядів у різні доби. Також окремо розглядається теорія соціального конфлікту.

Розділ І Поняття соціально-політичного конфлікту

 

1.1. Визначення терміну соціального та політичного конфлікту

У політологічній науковій, навчальній і довідковій літературі існує близько 70 різних визначень конфлікту. Всі вони мають право на існування, бо кожне з них акцентує увагу на якійсь одній чи кількох рисах цього надзвичайно багатогранного, багатовимірного і мінливого феномену. Поняття “конфлікт” розглядали з різних точок зору:

- спеціалісти-словесники тлумачили його як зіткнення протилежних сторін, думок, сил, серйозні розбіжності, гостру суперечку;

 - соціологи характеризували як вищу стадію розвитку суперечностей в системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому;

- психологи розцінювали як зіткнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів суб'єктів взаємодії;

- політологи вважають, що конфлікт виражає не просте зіткнення, а зіткнення, пов'язане з ускладненнями та боротьбою у владних відносинах

До спроб раціонального осмислення природи соціаль­ного конфлікту вдавалися ще давні філософи, але вироб­лення власне конфліктологічних концепцій можна дату­вати початком XX ст. Та й ці дослідження, вперше зроб­лені Г. Зіммелем, який запропонував термін «соціологія конфлікту», впродовж кількох десятиліть не виходили за межі загальнотеоретичних тлумачень. Лише після Другої світової війни вони набули прикладної спрямованості, зо­середилися на аналізі й розв'язанні реальних конфлікт­них ситуацій. В Україні, як і в колишньому СРСР, конфліктологічну сферу почали серйозно аналізувати лише наприкінці 80-х років.[11]

Всі конфлікти з участю суспільних груп є соціальними. Але залежно від сфер, в яких вони проявляються, ці конфлікти приймають форму економічних, політичних, міжкультурних, ідеологічних, юридичних тощо. Економічні конфлікти пов'язані з розподілом праці і виникненням на цій основі від­мінності людей у доступі до суспільних благ. В сучасній Укра­їні у змісті конфліктів відображаються проблеми становлення ринку і перерозподілу власності. Способами їх прояву може бути конкуренція різних корпоративних економічних груп, страйки і трудові суперечки, пов'язані з приватизацією підпри­ємств, з приводу заробітної плати і використання професійного потенціалу.

Виділяють соціальні конфлікти у вузькому значенні цього слова. Їх предметом можуть бути питання, що стосують­ся статусу суспільного ладу. Різновидами соціальних конфлік­тів є міжетнічні та класові конфлікти. Перші проходять лініями

етнічних спільнот, другі - лініями класового поділу суспільст­ва.[9, 279]

Політичний конфлікт — це конфлікт з приводу розподі­лу владних повноважень, з приводу панування і управління. Бі­льшість соціальних конфліктів знаходять продовження у сфері владних відносин, тому що для вирішення протиріч, що виник­ли, часто вимагається прийняття політичних рішень.[ 4, 112]

Цей тип конфлікту має своїм змістом:

•  боротьбу між групами за вплив в інститутах державної влади;

•  боротьбу за доступ для прийняття значущих рішень;

•  боротьбу за участь у розпорядженні ресурсами;

•  боротьбу за пріоритетність своїх поглядів та ідей.

У конфлікті кожна із сторін проголошує свій інтерес за­гальним і обов'язковим для інших груп. Саме в цьому закладе­на полярність позицій і дій сторін.

Специфіка політичного конфлікту проявляється у тому, що його учасники мають організаційну оформленість. Сторо­нами конфлікту виступають політичні партії, організовані гру­пи тиску, громадські рухи, інститути державної влади, парла­ментські фракції, ЗМІ, міжнародні організації і держави. В по­літиці конфліктне протистояння часто набуває форми протиле­жності: правляча влада - опозиція. Виділення цього суб'єкту конфлікту пов'язано з його функціональним призначенням: критикою, боротьбою з офіційним урядовим курсом і пропози­цією альтернативних проектів. Кінцева мета опозиції — зайняти домінуючі позиції у системі державної влади [4, 95].

Український політик і вчений В. Литвин підкреслював, що ознаки, властиві будь-яким перехідним процесам, мають «підвищений рівень суспільно-політичної конфліктності» [5, 8] партіями, політичними групами, класами, державами. Політичний конфлікт виникає з приводу відносин влади і реалізується через взаємодію політичних інтерес.

Щодо сутності соціально-політичного конфлікту існує багато визначень. У політологічних словниках найпоши­ренішим є трактування конфлікту як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх ін­тересів за умов протидії. Д. Істон твердив, що джерелом конфлікту є соціальна нерівність у суспільстві та систе­ма розподілу таких цінностей, як влада, соціальний пре­стиж, матеріальні блага, освіта. Л. Саністебан вважає, що конфлікт відображає особливий тип соціальних відно­син, за якого його учасники протистоять один одному че­рез несумісні цілі; він може бути різної інтенсивності, ча­стковим або радикальним, піддаватися або не піддавати­ся регулюванню. На думку Б. Краснова, конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різ­ного рівня та складу учасників. Російський вчений А. Здравомислов розглядає політичний конфлікт як пос­тійно діючу форму боротьби за владу в конкретному сус­пільстві. Л. Козер підкреслював, що важливою умовою конфлікту є бажання чимось володіти або кимось керувати. Р. Дарендорф предметом конфлікту вважав владу та авторитет. Польський вчений К. Полецький стверджував, що політична влада є причиною протиріч і джерелом конфлікту, основною сферою життя, в якій відбуваються зміни внаслідок конфлікту.

Отже, в основі соціального, соціально-політичного конфлікту є суперечність, зіткнення. Це, хоч і необхід­на, але не головна умова. Конфлікт передбачає усвідом­лення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Суб'єк­тами конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Такий спосіб вирішення протиріччя зде­більшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, за відвертого зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку соціального індивіда, групи, держави (міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть бути індивіди, малі та великі групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; об'єднання, які виникають на формальній та неформальній основі як політизовані соціальні групи; економічні та політичні групи тиску, кримінальні групи, які домагаються певних цілей.

Проблематика соціально-політичного конфлікту має давні традиції в історії політичної думки. Найбільший внесок у його теорії зробили Аристотель, Т. Гоббс, H. Maкіавеллі, Д. Віко, А. Токвіль, К. Маркс, M. Вебер. За всієї різноманітності підходів спільним для них є розуміння політичного конфлікту як постійно діючої форми боротьби за владу в конкретному суспільстві. Проблематика конфліктів є визначальною в тлумаченні соціально-політичних явищ у працях В. Парето, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Р. Дарендорфа.[9, 280]