1.    Тенденції соціально-економічного розвитку регіонів України

 

1.1.   Диспропорційний характер регіонального розвитку

 

Тенденції економічного зростання, що сформувалися в державі впродовж кількох останніх років, реалізуються через активізацію економічного життя регіонів. Проведений аналіз свідчить про зростання у 2001-2004 роках практично в усіх регіонах обсягів промислового виробництва, обсягів інвестицій в основний капітал, рівня реальної заробітної плати тощо. При цьому спостерігається позитивна тенденція більш високих темпів економічного зростання у менш розвинених регіонах. Темпи приросту деяких основних макроекономічних показників у 2003-2004 рр. наведено у таблиці 1.1.

Протягом 2003-2004 рр. промисловий сектор економіки України забезпечував доволі високі темпи розвитку - обсяг промислового виробництва в цілому по Україні зріс порівняно з попереднім роком у 2003 р. на 15,8%, у 2004 р. - на 12,5 %. Найбільший приріст одержано в машинобудуванні (35,8% у 2003 р. та 28,0 % у 2004 р.), целюлозно-паперовій та поліграфічній промисловості (25,7% та 25,9 % відповідно), виробництві деревини та виробів із неї (23,6% та 25,5 %), харчовій промисловості та переробці сільськогосподарських продуктів (20% та 12,4 %).

Галузеві особливості зростання промислового виробництва обумовили його регіональну диференціацію. Серед регіонів найбільший приріст промислового виробництва у 2003 р. відбувся у Закарпатській (44,3%), Тернопільській (34,6%), Черкаській (28,3%), Івано-Франківській (27,7%), Чернівецькій (26,9%) та Кіровоградській (24,3%) областях. У 2004 р. забезпечено приріст промислового виробництва в усіх регіонах, за винятком Одеської та Херсонської областей, найбільше зросли обсяги промислового виробництва в Автономній Республіці Крим (на 28,2%), Кіровоградській (33,8%), Закарпатській (27,4%), Волинській (22,5%) областях, м. Севастополь (25,8%).

Структура промислового комплексу регіонів за останні роки не зазнала вагомих змін, тому для більшості регіонів вирішальне значення продовжує відігравати одна-дві галузі. Так, пріоритетною галуззю промислового виробництва для 16 реґіонів є харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів; для Дніпропетровської, Запорізької та Донецької областей - металургія та оброблення металу; для Закарпатської та Сумської областей - машинобудування, для Луганської та Полтавської областей - виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива; для Івано-Франківської, Миколаївської, Рівненської областей та м. Севастополь - виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

Найбільш розвиненими промисловими регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Харківська області та м. Київ, сумарна частка яких становить понад 60% загальнодержавного промислового виробництва. Разом з тим, питома вага Волинської, Закарпатської, Кіровоградської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької областей та м. Севастополь не досягає 1,0% від загального промислового виробництва по країні.

Водночас зберігаються суттєві регіональні диспропорції за обсягом промислового виробництва на одну особу - коефіцієнт варіації за цим показником впродовж останніх років становить понад 10 разів. Регіональна диференціація за показником обсягу реалізованої промислової продукції на одну особу за січень-листопад 2004 р. показана на рис. 1.

Зростання виробництва спричинило значну активізацію в усіх регіонах діяльності у галузі будівництва. В 2003 р. приріст обсягу підрядних робіт у будівництві в 7 регіонах перевищував 40%, а ще в 3 регіонах - 30%. У 2004 р. приріст цього показника в 3 регіонах становив понад 60 %, ще в 6 регіонах - понад 20 %.

Необхідно зазначити, що показники темпів зростання у промисловості та будівництві у 2004 р. були нижчими, ніж у 2003 р., що обумовлено не в останню чергу складними політичними процесами в країні восени і в грудні минулого року. Це підтверджує відомий висновок, що важливим чинником економічного зростання є суспільно-політична стабільність в державі.

За період кризи знизилася конкурентоспроможність регіонів на зовнішніх ринках. У загальноукраїнському експорті питома вага трьох областей - Донецької, Дніпропетровської, Запорізької - становить майже половину, проте левову частку в їхньому експорті становить продукція гірничорудної, металургійної та хімічної промисловості. Водночас питома вага половини регіонів у загальноукраїнському експорті не перевищує 1%.

Існує велика різниця у інвестиційній привабливості регіонів для іноземних інвестицій. Найвищий інвестиційний рейтинг має м. Київ (його частка становить понад третину всіх іноземних інвестицій), а також Дніпропетровська, Київська, Запорізька, Донецька, Одеська області. Водночас питома вага у загальному обсязі іноземних інвестицій 6 регіонів становить менше 1 %.

Відбулися кардинальні зміни в структурі власності на регіональному рівні. В результаті приватизаційних процесів суттєво зменшилася частка державного сектора економіки регіонів: виробництво двох третин товарів і послуг у половині регіонів здійснюють приватизовані підприємства. За рахунок доходів недержавного сектора забезпечується понад 65% доходів бюджетів усіх рівнів. Кардинальні зміни у відносинах власності відбулися в аграрному секторі.

Важливою ознакою інституційних змін в економіці регіонів є розвиток малого та середнього підприємництва. На жаль, сьогодні цей сектор економіки ще не виконує в повній мірі притаманних йому функцій в розвитку регіонів. Зокрема, частка малих підприємств у загальних обсягах виробленої продукції становить від 15-21% у Чернівецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській областях та м. Севастополь до менш ніж 5% в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській областях. Близько 55 % загальної кількості малих підприємств (офіційна статистика в регіональному розрізі існує лише щодо малих підприємств) зосереджено лише в 7 регіонах: м. Київ, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим. На малих підприємствах цих регіонів працює більше половини працівників усіх малих підприємств України. За кількістю малих підприємств на 10 000 осіб населення показник вище середнього по Україні мають лише м. Київ, Миколаївська, Львівська, Харківська області та Автономна Республіка Крим. Найнижчі значення даного показника зафіксовано в Тернопільській області, а різниця між максимальним і мінімальним показниками становить 4,7 разу. Диференційованою по регіонах є також динаміка малих підприємств. Найбільш динамічним є процес створення малих підприємств у Вінницькій, Чернігівській, Київській, Запорізькій, Волинській, Дніпропетровській, Одеській областях та м. Київ. Водночас у Кіровоградській та Закарпатській областях спостерігається їхній найнижчий приріст.

Одночасно з активізацією економічної діяльності відбувалося деяке покращання соціальних параметрів розвитку регіонів. Зокрема, в 2004 р. в усіх регіонах збільшився розмір середньомісячної заробітної плати, в 24 регіонах приріст становив понад 20 %. При цьому регіональна диференціація темпів зростання є незначною, що, на нашу думку, обумовлено реалізацією єдиної державної політики підвищення заробітної плати у бюджетній сфері. Суттєва регіональна диференціація за розміром середньомісячної заробітної плати обумовлена структурними особливостями економіки регіонів. Варіація у 2004 р. становила 2,5 разу (рис. 2).

Економічне зростання закономірно відобразилося у зменшенні масштабів безробіття, але поки що не супроводжується відповідним скороченням його тривалості. Середньомісячна чисельність зареєстрованих незайнятих громадян, які мали статус безробітних, становила за 9 місяців 2004 р. 993,9 тис. осіб, або 4,9% економічно активного населення працездатного віку. Спостерігається значна диференціація цього показника за регіонами, де рівень зареєстрованого безробіття коливається від 10,5% у Тернопільській та 7,8% у Рівненській і Чернівецькій областях, до 0,6% у м. Київ.

Рівень безробіття населення, визначений за методологією МОП, у цілому по країні скоротився з 8,7% до 7,8%, у міського населення - з 8,8% до 8,1%, у сільській місцевості відповідно з 8,5% до 7,2% (Рис. 3). Серед населення працездатного віку рівень безробіття за методологією МОП складав 8,4%. Однак зазначена динаміка виглядає дещо неоднозначною, якщо врахувати, що протягом 2002-2004 років зменшувалась кількість економічно активного населення. Так, станом на 1 листопада 2004 р. в Україні налічувалось 22217 тис. осіб економічно активного населення, що на 1,8% менше рівня 2003 р. і на 2,5% - рівня 2002 р. Поряд з цим, спостерігається поступове зменшення частки осіб працездатного віку у загальній кількості економічно активного населення (з 93,15% у 2003 р. до 92,12% за 9 місяців 2004 р.). Нерівномірно у регіональному розрізі змінювалась також чисельність безробітних. Найбільше зниження кількості безробітних за 9 місяців 2004 р. відбулося у Харківській (на 38%), Запорізькій (на 30%), Київській (на 29%), Чернігівській та Івано-Франківській (на 28%) областях. Водночас значне збільшення кількості безробітних спостерігалося у Чернівецькій (32%), Вінницькій (25%), Черкаській (16%) областях та у м. Київ (19%). Зазначені неоднорідні тенденції могли значною мірою вплинути на загальну динаміку показника безробіття, тому не можна говорити однозначно про позитивну закономірність у цьому аспекті.

Загалом за роки незалежності регіональна диференціація за всіма економічними і соціальними показниками відчутно зросла. Зокрема, за узагальнюючим індикатором рівня економічного розвитку - показником обсягу виробництва валової доданої вартості на одну особу - різниця між максимальним і мінімальним його значенням зросла з 2,7 разу у 1996 р. до 5,8 разу у 2002 р. Відбувся територіальний перерозподіл економічного потенціалу, його зосередження в кількох найпотужніших регіонах.

Негативною тенденцією регіонального розвитку в умовах кризи 90-их років став спад економічного обміну між регіонами, найбільш тісні економічні зв'язки існують лише між Донецькою, Дніпропетровською, Запорізькою та Луганською областями, в яких сконцентрована металургійна промисловість України та все необхідне для її функціонування: виробничі фонди, сировина (коксівне та енергетичне вугілля, залізна руда), електроенергетика, робоча сила відповідної кваліфікації. З іншими регіонами економічні зв'язки набагато слабкіші. Участь у міжрегіональному ринку товарів більше половини областей України незначна: майже все, що виробляється в них, споживається в їх межах, або обмінюється на енергоносії. Це свідчить про фактичну дезінтеграцію національного внутрішнього ринку.

Таким чином, аналіз наведених вище та інших показників дозволяє зробити наступні висновки щодо соціально-економічного розвитку регіонів:

1) Процеси економічного зростання в більшості регіонів за останні чотири роки набули стійкого та динамічного характеру.

2) Позитивна динаміка соціальних параметрів у регіонах відстає від динаміки економічних процесів, у більшості регіонів дуже гострою залишається проблема зайнятості.

3) Більшість регіонів мають низький рівень конкурентоспроможності й привабливості для іноземних інвестицій.

4) В усіх регіонах за роки кризи накопичились серйозні економічні, соціальні та екологічні проблеми

5) Позитивні тенденції економічного зростання в регіонах призупинили стрімке поглиблення регіональних соціально-економічних диспропорцій, однак немає підстав очікувати в найближчій перспективі їх зменшення.

Наявність суттєвого регіонального дисбалансу соціально-економічного та культурного розвитку ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, формування загальнодержавного ринку товарів і послуг, збільшує загрозу регіональних криз, дезінтеграцію національної економіки. Регіональні диспропорції гальмують забезпечення високих темпів економічного зростання на всій території держави.


Информация о работе «Економічні чинники регіональної політики в Україні»
Раздел: Политология
Количество знаков с пробелами: 41300
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
110677
0
0

... умов життєдіяльності населення цієї території, Особливо важливе значення районне планування має для санаторно-курортних зон, сільських адміністративних районів, приміських зон великих міст. РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА   2.1 Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики   Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — ...

Скачать
36430
0
0

... наук та вищих учбових закладів ці проблеми сьогодні ретельно вивчаються, опрацьовуються відповідні пропозиції. Проте їх не завжди сприймають владні структури, що гальмує їх оперативне втілення в життя. Водночас регіональна політика є тим ефективніша, чим ґрунтовнішою є її наукова база. Теоретичні розробки регіональних проблем, узагальнення Досвіду багатьох держав світу показують, що як жорстко ...

Скачать
18633
0
0

... з найбільш потужних став Казанський приказ, що відав справами колишніх територій Казанського ханства. Надалі просування росіян до Сибіру зажадало утворення “сибірського міністерства”. Особливість російської регіональної політики — поступове “переварювання” приєднаних територій. Москва не прагнула підірвати основи їх традиційного політико-адміністративного ділення і намагалася, наскільки можливо, ...

Скачать
26006
0
4

... чи за рівнем технологій. У рамках даного припущення порівнюються темпи приросту інвестицій та темпи приросту ВРП по роках, наприклад, у термінах визначення еластичності ВРП по інвестиціях. Для аналізу ефективності регіональних інвестицій використовувалися дані щодо темпів приросту ВРП та темпів приросту інвестицій по регіонах за період 2004-2008 рр. [6]. Результати порівняння показано на рис. 1. ...

0 комментариев


Наверх