Навигация
Правочини між юридичними особами;
83063
знака
13
таблиц
0
изображений
1. правочини між юридичними особами;
2. правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 нового ЦК (правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення).
Договір комісії є оплатним. За надані комітенту послуги комісіонер одержує комісійну плату (раніше винагороду), розмір і порядок якої встановлюється договором. Відповідно до нового ЦК, право на винагороду в комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором. Так, згідно з ч. 2 ст. 1013 нового ЦК, якщо договором комісії розмір плати не визначено, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи зі звичайних цін за такі послуги. Цікаво лише, що законодавець мав на увазі під звичайними цінами?
В новому ЦК досить часто використовується термін «звичайно», наприклад, «звичайно використовується», «звичайний спосіб». В той же час не надано чіткого визначення, якими правилами слід керуватися при визначенні такої «звичайності». Невже при визначенні звичайних цін, потрібно користуватися правилами, наведеними в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР? Хотілося б звернути увагу юристів на правило про недопустимість при тлумаченні положень законодавчого акта, що регулює одні правовідносини, використовувати, визначення терміну наведеного в законодавчому акті, що регулює зовсім інші правовідносини.
Нагадаємо, що новий ЦК, на відміну від ЦК УРСР, не встановлює прямої заборони визначення комісійної плати у вигляді різниці між ціною, визначеною комітентом, і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер може укласти угоду.
Таким чином, у договорах комісії можна буде встановити комісійну плату у вигляді різниці між ціною, визначеною комітентом, і тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер продасть товар. Встановлення плати саме в такому вигляді є резонним, коли комітент має намір надати комісіонерові право встановлювати ціну продажу товару на власний розсуд. Надання такої можливості, в свою чергу, підвищує ефективність здійснення продажу товару, адже саме комісіонер, а не комітент безпосередньо контактує з покупцем і може встановити оптимальний рівень цін на товари. Раніше сторони, які мали намір укласти договір комісії з «нестійкою» винагородою, були вимушені маскувати договір комісії під договір доручення або під договір поставки продукції з відстроченням платежу для того, щоб залишити можливість отримання винагороди комісіонером у вигляді різниці між цінами.
Взаємовідносини між комітентом і комісіонером дещо схожі із взаємовідносинами довірителя й повіреного. Ця схожість полягає в тому, що і в договорі комісії, і в договорі доручення є третя особа, з якою безпосередньо в інтересах комітента або довірителя комісіонер чи повірений укладає угоду. Але між ними існують й істотні відмінності. Так, за договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов’язки щодо третьої особи, повірений же ніяких прав та обов’язків за угодами не набуває. Договір комісії зумовлює виникнення двох правовідносин – між комісіонером і комітентом, між комісіонером і третіми особами. За договором доручення жодних правовідносин між повіреним і третіми особами не виникає, вони існують лише між довірителем і третіми особами. Доручення є менш прийнятним для продавця.
Істотною умовою договору комісії є ціна, за якою комісіонер має продати або купити товар. Тому в договорі комісії сторонам необхідно зафіксувати мінімальну ціну товару, за якою комісіонер має здійснити продаж (купівлю), і межі коливання такої ціни. Такі межі можуть бути встановлені в процентному співвідношенні. В такому випадку пункт договору комісії щодо винагороди можна сформулювати так: «Винагорода (плата) комісіонера визначається як різниця між ціною на Товар, що зазначена в договорі (накладній, квитанції тощо), і тією більш вигідною ціною, за якою Комісіонер здійснить продаж. При цьому винагорода (плата) не має перевищувати......... відсотків від ціни на Товар, зазначеної в договорі (накладній, квитанції...)». Перевищення передбачених у договорі меж розцінюватиметься як те, що угода здійснена на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, і додаткова вигода належатиме комітентові. Зазначимо, що відповідно до ст. 399 ЦК УРСР, ч. 2. ст. 1014 нового ЦК, правило «додаткової вигоди» законодавець залишив без змін.
Припускаємо, що деякі юристи дотримуються протилежної думки щодо зазначеного порядку встановлення ціни в договорі комісії, а саме – що ціну слід розглядати як чітко встановлену в договорі грошову суму, за якою комісіонер має придбати або продати товар. Така думка заслуговує на увагу, адже з 01 січня 2004 р. має вступити в дію ще один «важливий» законодавчий акт – Господарський кодекс України (далі – ГК), який регулюватиме господарські відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Згідно зі ст. 175 ГК, майнові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Стаття 189 ГК зазначає, що ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання. При цьому ціна в договорі зазначається у гривнях.
Отже, наведені норми ГК дозволяють дійти висновку, що сторони договору комісії мають фіксувати ціну продажу товару. І перший, і другий варіанти закріплення комісійної плати можуть застосовуватися на практиці.
СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ
Відповідно до ч. 1. ст. 1012 нового ЦК, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без зазначення строку. Але не слід забувати про норми ГК. Так, у ст. 180 ГК «Істотні умови господарського договору» зазначено, що сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. При цьому строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі договору. В договорах досить часто зустрічається таке формулювання: «Даний договір діє з моменту його підписання Сторонами до моменту виконання зобов’язань, прийнятих Сторонами за даним Договором». Формально строк дії договору погоджено, проте відсутня вказівка на певний час. Рекомендуємо визначати термін дії договору певним періодом часу.
Чинне цивільне законодавство (гл. 35 ЦК УРСР) не містить прямої вказівки щодо обов’язкового визначення сторонами певного строку договору комісії. Однак, п. 1.6 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р № 37 (далі Правила), що регламентують порядок комісійної торгівлі непродовольчими товарами господарюючими суб’єктами всіх форм власності, які пройшли державну реєстрацію у встановленому порядку, чітко встановлює строк реалізації прийнятого на комісію товару – 60 календарних днів (за винятком антикваріату, творів мистецтва та унікальних речей, строк реалізації яких не обмежений). Зазначимо, що Правила регламентують порядок укладення договорів комісії, предметом яких є купівля-продаж непродовольчих товарів, що укладаються як між фізичними, так і між юридичними особами.
Однак, сторони таку вимогу досить часто ігнорують при укладенні договору комісії. Адже в деяких випадках вони взагалі не визначають термін дії договору.
Виникає слушне запитання: «чи повинен орган виконавчої влади, приймаючи нормативно-правові акти, імперативно визначати умови зобов’язань?».
Звернімось до законодавства, що регулює підприємницьку діяльність. Так, згідно зі ст. 21 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 липня 1991 р. № 887-ХII, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. При цьому зазначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Зазначимо, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 9 липня 1998 р. пояснив, що термін «законодавство» слід розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Звертаємо увагу, що до наведеного переліку нормативно-правових актів не віднесені накази центральних органів виконавчої влади, до яких належало Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України (на сьогодні правонаступником МЗЕЗторг України, відповідно до Указу Президента «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 2002 р., є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції).
На нашу думку, вільний вибір визначення змісту зобов’язань гарантований нормами Закону про підприємства й не може бути обмежений наказами центральних органів виконавчої влади. А отже, Правила є чинними. Згідно зі ст. 27 Закону про підприємства в Україні, у разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, або виникнення в зв’язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.
Поряд із терміном дії договору Правила містять ще кілька важливих положень.
Відшкодування витрат зі зберігання майна
Зауважимо, що згідно зі ч. 2 ст. 407 ЦК УРСР, комісіонер не має права на відшкодування витрат зі зберігання майна комітента, яке знаходиться в нього, якщо в законі або договорі не встановлено інше.
Відсутність чіткого нормативно-правового регулювання зумовлює і різнорідність правозастосовчої практики. Так, комісійний магазин пред’явив позов до податкової інспекції м. N з приводу безпідставного нарахування податку на додану вартість на суму відшкодування витрат на зберігання товарів. Суд підтримав позицію комісійного магазину, керуючись тим, що відшкодування комітентом витрат на зберігання товару, що знаходиться в комісіонера, не є базою оподаткування податком на додану вартість. В рішенні суду, зокрема, зазначалося: «Пунктом 5.7 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом МЗЕЗторг від 13 березня 95 р. № 37, імперативно встановлено, що при поверненні комітенту нереалізованих товарів, що знаходились у суб’єкта господарювання більше одного робочого дня, комітент відшкодовує витрати за зберігання його товару як за повний місяць. Розміри відшкодування витрат, згідно з цією нормою, не підлягають зміні за угодою сторін, адже вони встановлені зазначеними Правилами. Зберігання товарів комітентів здійснюється на умовах укладеного договору комісії, а не договору зберігання, що по суті є самостійним видом договору з метою оподаткування прибутку».
Наведене рішення відображує цікаву, але досить поширену думку щодо оподаткування податком на додану вартість витрат на зберігання.
Хотілося б звернути увагу читачів, що Правила не встановлюють наслідків недотримання зазначених у них вимог.
Проте чинність Правил створює небезпечну ситуацію, для сторін договору комісії, що не дотримувалися встановлених ними вимог. Адже в цьому випадку існують формальні підстави для визнання таких договорів недійсними як таких, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК УРСР). Відповідно до п. 10 Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 р. № 02-5/111, недійсними можуть визнаватися не лише угоди, що не відповідають закону, а й ті, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК, господарський суд має відмовити у визнанні угоди недійсною, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.
Утримаємось від будь-яких конкретних рекомендацій, залишаючи можливість суб’єктам господарювання, які мають намір укласти договір комісії, проаналізувати наведену інформацію і зробити власний вибір. Сподіваємося, що все ж таки в майбутньому з набранням чинності новим Цивільним і Господарським кодексами зміст Правил суттєво переглядатиметься або їх взагалі буде скасовано.
Наприкінці хотілося б звернути увагу читачів ще на деякі зміни в правових нормах, що регулюють взаємовідносини сторін договору комісії. По-перше, ст. 1015 нового ЦК передбачає право комісіонера укладати угоди субкомісії. При укладанні договору субкомісії комісіонер набуває по відношенню до субкомісіонера прав і обов`язків комітента. Комітенту забороняється вступати у відносини з субкомісіонером без згоди комісіонера. По-друге, відповідно до ст. 1020, право комісіонера щодо відрахування належних йому за договором грошових сум, що надійдуть до нього для комітента, тепер обмежено наявністю переважного права на ці грошові суми інших кредиторів комітента. По-третє, договір комісії з боку комітента може бути розірвано за умови письмового попередження не раніше ніж за 30 днів, а з боку – комісіонера лише у випадку, коли договір комісії було укладено на невизначений термін, а також за умови попереднього повідомлення не раніше ніж за 30 днів.
Глава 69 нового ЦК, як і глава 35 ЦК УРСР, містять ще багато правових «комісійних» нюансів, але ми розглянули ті, які, на наш погляд мають найбільш важливе практичне значення для врегулювання відносин за договором комісії.
Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р № 37
п. 4.1 «Ціна товару, який не реалізований протягом встановленого строку (60 календарних днів), може бути знижена за домовленістю з комітентом. Якщо комітент не з’явився для переоцінки товару за викликом, комісіонер знижує ціну на таких умовах:
· на 30% від встановленої сторонами первинної вартості товару, якщо товар не реалізовано в строк (60 календарних днів);
· на 40% від залишкової ціни після першого зниження вартості товару, якщо товар не реалізовано протягом наступних 15 календарних днів».
п. 5.7 «При поверненні комітенту нереалізованих товарів, які знаходились у господарюючого суб’єкта більше одного робочого дня, комітент відшкодовує витрати за зберігання його товару як за повний місяць у таких розмірах:
за перші 30 календарних днів - 2 % визначеної ціни товару;
за другі 30 календарних днів - 3 % визначеної ціни товару;
за наступні 30 календарних днів - 4 % від залишкової ціни товару після проведених уцінок.»
Список використаної літератури
1) Козик В.В., Панкова Л.А., Карпяк Я.С., Григорєв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні опрації та контракти: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.
2) http://www.ageyev.org/paymentsincivilcode.htm
3) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,124/id,3475/
4) http://www.justinian.com.ua/article.php?id=801
[1] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,124/id,3475/
[2] Там же.
Похожие работы
... світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв’язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій. По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З іншого боку, оптимальне функціонування міжнародних товарно-грошових ...
... облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж векселів, що належать банку; оформлення векселями взаємозаборгованості суб'єктів підприємницької діяльності. 3.5. Вексельні операції та їх характеристика.. Всі операції з векселями можна поділити на дві групи: операції, пов'язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з ...
... бути переадресований (стаття 95), тобто використання трансферабельного акредитиву фактично заборонене. Необхідно помітити, що ця норма торкається тільки розрахунків в народному господарстві, розрахунки ж по зовнішньоекономічних операціях регламентуються уніфікованими правилами. Саме заборона використання трансферабельного акредитиву в господарському обороті України є одним з чинників, який знижу ...
... ів і співробітників банку. 4. Характеристика зовнішньоекономічної діяльності підприємства 4.1 Основні умови та порядок здійснення міжнародних розрахунків Міжнародні розрахунки здійснюються безготівковим способом через уповноваженні банки, які організують ці розрахунки, кредитують відповідних клієнтів і надають їм гарантії. Державне регулювання операцій із міжнародних розрахунків за ...
0 комментариев