Навигация
Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту
85105
знаков
1
таблица
0
изображений
4. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту
Найчисельнішу групу синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту становлять конструкції “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.”, які поєднуються з дієсловами таких семантичних груп:
пересування суб’єкта (йти, їхати, бігти, мчати, летіти): Коли стихло, майор підійшов до дочки. Він з торбинкою тьопав до причалу. Шаптала потихеньку вийшов із кімнати, потер лоба, і посунув до себе на п’ятий поверх (О.Г.) Господиня йде з відрами до колодязя набрати води. Молодший Мамайчук обережно несе батька до фургона (О.Г.);
зміни місце положення або кінетичного стану об’єкта (класти, покласти, впасти, кидатися, проводжати, дострибнути тощо): В цей час собака кидається до хвіртки і визирає на вулицю через паркан. Лукія весела, хмільна все намагається дострибнути до металевої перекладини. І переселенки розуміють її натяк, проводжають її до машини, побуряковілі від сорому (О.Г.) Семантика залежного слова засвідчує те, що просторове значення переважає над об’єктним;
виявлення певного стану чи ознаки (шуміти, сяяти, осідати, дзвонити, потрапляти, припадати тощо): Я подзвонила до голови з проханням не терзати Маркерієвого тіла. Якось воно виходило так, що я потрапляв до цього сіро-чорного будинку… Іван Кіптілий загинув того самого літа сорок першого року, він припав грудьми до кулемета (П.З.);
дієслова сприймання та мовлення (зиркнути, крикнути, глянути, дивитися та інші): - Ось що тільки не для мене, - вихопилось несподівано у Сашка, що, зависнувши на милицях, невідривно дивився на зірку. Сила і батьківська влада, і житейський досвід – все на його боці, проте тільки гляне на ті широкі брови, так і тане його батьківське серце (О.Г.);
дієслова із значенням цілеспрямованої дії чи руху (потягти, нахилитися, прямувати, добиратися тощо): На вулиці він потягнув Василя до кіоска з водою. Никнуть трави жалощами, дерево до землі з тугою нахилилося. Тоді він потихеньку вилаявся і попрямував до сходів. Можна було тричі передумати своє життя, поки добрався до 104 кімнати гуртожитку (П.З.)
Синтаксично залежними виступають ті самі семантичні групи іменників, що й у конструкціях із значенням місця:
назви тварин: Жваво, майже підбігцем старий чабан кинувся до ягняти, взяв його на руки, приніс, поклав до вівці, і вона заспокоїлась (П.З.);
назви людей: Вся Європа лежала в Степановім планшеті, вся Європа горнулася до Степана. “Ніщо мені так не пахне, як наш степ,” – казав молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, коли приїжджав до батька – чабана у відпустку. Інші бігають, вибрикують, а цього щоразу треба підносити до матері, само не встигає за сакманом … (О.Г.);
назви конкретних предметів: Стояли в черзі до столу, за яким виписували перепустки до гуртожитку (О.Г.);
назви будівель, їх частин та інших об’ємних предметів: Вночі добрався до невеличкої селянської хатини. “Спасибі тобі, - каже Тамара, сіла в бідарку, взялася за віжки, - спасибі, що допоміг.” Тоді давай мерщій її в умивальник та намиємо з неї пудів два золота (О.Г.);
назви частин тіла (груди, очі, плечі, долоні тощо): Мусій Корній почав лікувати свій зуб одинцем, а випивши шкалик, прикладав долоню до щоки, довго мотав головою. Йому стало так погано, що він підніс до очей зморшкуватий полумисок долоні. З самого краю життя батьки виглядали живих синів, матері – живих і мертвих, і свої руки найчастіше прикладали до грудей (О.Г.)
Конструкції із значенням кінцевого пункту, як і звороти на позначення місця, розрізняють за контактним і дистантним прийменниками.
Домінуючим є сполучення дистантного прийменника -на- із знахідним відмінком іменника.
Кінцевий пункт – це орієнтир, на який спрямована дія чи рух.
Більшою мірою синкретизм другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту виявляється у зворотах, роль підпорядковуючого компонента в яких виконують дієслова:
дивитись, глянути на когось (на щось): Він глянув на моє заплакане обличчя, але так нічого і не сказав (О.Г.);
сідати, лягати: Він присів на табуретку, обережно доторкаючись до волосся, поправив зачіску (П.З.) І знову тяжкі, благанням розбухлі руки опускались на груди (О.Г.) Він, зачепивши головою ключку журавля, сів на дилину, а біля нього примостився Сашко (О.Г.);
впасти: Марія з українських степів упала б мені на груди, зайшлася у риданнях, безпорадна і безборонна перед жахливою стихією смерті … (П.З.) Він упав на стіл, аби знайти хоч який-небудь спочинок (О.Г.);
накинути на когось (на щось)у значенні “одягнути”: Сашко накинув на себе пальто і став пробиратися до виходу … (О.Г.)
Семантична природа прийменника до в українській мові досить своєрідна: він виступає у значенні трьох давньоруських прийменників, фіксуючи межу руху (під’їхати до самих воріт); рух у бік предмета (бігти до хати); рух з проникненням у середину об’єкта (внести до хати, покласти до кишені) (Іваненко, 1981, 68).
Значення кінцевого пункту руху, як показує аналіз розглянутих мовних фактів, має місце у звороті “до + род.в.”, при дієсловах таких семантичних груп:
із значенням пересування суб’єкта (їхати, йти, бігти, летіти тощо) та переміщення об’єкта з чиєюсь допомогою (нести, везти тощо): Інженер Твердохліб, ідіть до начальника цеху. Васю, ідіть до коменданта одержувати матраци і набивати їх соломою (П.З.) Те саме повторив на якомусь поверсі, де ліфт зупинявся для перевірки, а тоді ще раз – біля дверей, які вели до вистеленого червоним килимом коридору (П.З.);
із значенням “прикріпити до чогось”: Хіба ж не було, що корів шлангами підв’язували до бантин. Тоня вже й кущ підв’язала до бетонного стовпчика, а не рухалась далі з місця… (П.З.);
із значенням “дивитись”, “придивлятись”: Він довго придивлявся до мене і так нічого не сказав (О.Г.);
із значенням “припадати”, “прихилятись”, “пригортатись”: Тоня знову припала до квітів … (О.Г.) … Дерево до землі з тугою нахилилося (П.З.);
із значенням “повертатися”: “Нарешті він повернувся до мене,” – сказала мати, незнаючи, куди діти сльози, що навернулися на очі (О.Г.)
Конструкція “назустріч + дав.в.” має значення руху в бік об’єкта. Синтаксично залежними в таких сполученнях виступають іменники – назви істот, конкретних предметів, транспортних засобів, космічних об’єктів тощо: Назустріч мені йшли два незнайомці.
У ролі опорних слів у таких конструкціях вживаються переважно дієслова руху. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові малопродуктивні. Конструкція “над + оруд.в.” позначає предмет, “вище якого відбувається кінцевий етап чи мета переміщення” (СУЛМ, 1972, 92), і утворюється в основному від дієслів типу злітати, звисати, нахилятися та іменників на позначення істот, конкретних предметів: … Мати знову нахиляється над ним … (О.Г.) Над тобою простір, всіяний зорями (О.Г.). Конструкція “під + знах.в.” вказує на спрямування руху в простір нижче об’єкта орієнтира. Це значення чітко виявляється у зворотах з назвами предметів, які можуть рухатися у просторі або перебувають на певній відстані від об’єкта орієнтира по вертикалі: Він усе це поставив у свій завбачливо розкритий чемодан, мерщій закрив і засунув чемодан під ліжко (О.Г.) Він швидко заснув, підклавши руки під голову (П.З.)
Найактивнішим засобом вираження спрямованості руху чи дії всередину об’єкта в українській мові є конструкція “в (у) + знах.в.”, до складу якої входять дієслова таких семантичних груп:
із значенням “дивитись”, “глянути”: Позаглядав у каструлі, поринув у звуковий хаос ефіру (О.Г.);
із значенням “бити”, “вдарити”: Гаряча кров раз у раз бурхає в обличчя. Хвилі з усієї сили били в берег … (О.Г.);
із значенням “постукати”: Ми лише зараз здогадались, що це гілка стукала в наше вікно (П.З.)
У конструкціях з прийменником (в) у опорними членами виступають дієслова з префіксом в- (у-) просторове значення знаходить своє вираження за допомогою прийменника в (у) та одноіменного префікса, що виконує функцію оформлення значення дії, яка спрямована в межі певного простору або всередину предмета, наприклад: Ми ввійшли в невеличку хатинку, що стояла на узліссі (О.Г.)
Тотожність префікса і прийменника вказує на те, що у цих зворотах переважає об’єктне значення над просторовим.
Дуже рідко синкретичні другорядні члени речення із значенням кінцевого пункту реалізуються конструкціями:
“за + оруд.в.”: Сашко негайно кинувся за нею. За ним вже послали погоню (П.З.);
“об + знах.в.”: У цих сполученнях дієслово означає таку дію, яка переходить на предмет і своєю лексико-граматичною природою зумовлює вживання форми знахідного відмінка залежного іменника. Конструкцію з прийменником об можна замінити зворотом з іншими прийменниками, наприклад: вдарити (по шибці, об шибку). Дієслова, при яких вживаються аналізовані синкретичні ДЧР, виражені іменниками з конкретним значенням, складають малочисельну групу (бити, стукати, вдарити(ся) та інші). Наприклад: Перші здорові краплини дощу вдарили об шибку.;
“через + знах.в.”. Наприклад: В цей час собака кидається до хвіртки і визирає на вулицю через паркан (О.Г.) Він так вдарив Сашка по спині, що той аж запищав од болю (О.Г.)
Отже, в сучасній українській літературній мові найпродуктивнішими засобами вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту є звороти “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.” іменників – назв осіб, предметів, будівель, їх частин, назв частин тіла. Рідко синкретичні ДЧР із значенням кінцевого пункту реалізуються зворотами “за + оруд.в.”, “через + знах.в.”. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові є малопродуктивними.
Похожие работы
... валентності, що характеризує не лише дієслівні предикати, тому перехідність, гадаємо, не виявляється у морфологічній структурі дієслова, а поглинається іншою категорією з синтаксичною домінантою — валентністю. Категорія другорядного члена речення своїми формально-граматичними ознаками виявляється як неоднорядна величина. Врахування і виділення характеру синтаксичного зв’язку другорядних членів на ...
... , що саме це характерно для кращих радянських людей, тому, «що колиб батько Володі дізнався, чому Володя його не зустрів, він на нього не образився б, а навпаки, мабуть, навіть похвалив». Для дітей молодшого шкільного віку дуже характерні різні оцінки своїх вчинків і вчинків інших людей, а також судження про них. Ця суперечність властива самому життю, самим фактам людських відносин, в які включає ...
... , не має строгого функціонального прикріплення їх до певних мовленнєвих сфер отже, загальномовним засобом, пов’язаним з усіма функціональними стилями. Зміни і тенденції, які спостерігаємо в мові української преси початку XXI ст., оновлюють структуру та семантику синтаксичних одиниць, стилістично маркують їх, даючи змогу констатувати функціонально-стилістичну самобутність синтаксичної організації ...
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
0 комментариев