Вчення про чотири «істини». Вчення буддизму сфор­мульовано також у так званих чотирьох «істинах», від­критих Буддою у своїй першій проповіді

40736
знаков
0
таблиц
0
изображений

6. Вчення про чотири «істини». Вчення буддизму сфор­мульовано також у так званих чотирьох «істинах», від­критих Буддою у своїй першій проповіді.

Перша «істина» — існує страждання. Воно обов'язково властиве кожній живій істоті, тому будь-яке життя — страждання. Зіткнення з неприємним — страждання. Від­сутність приємного — страждання. Недосягнення бажаю­чого також призводить до страждання. Основним законом світобудови є закон залежного походження, за яким жодне явище не виникає без відповідної причини. Однак згідно з цим законом встановити першопричину будь-якого яви­ща або дії неможливо. Тому буддизм розглядає і приймає існуючий світ таким, яким він є, і люди не в змозі змінити існуючий соціальний лад.

Разом з тим буддизм стверджує, що основу всіх речей і явищ як матеріальних, так і духовних, становлять певні елементи (дхарми). За своєю природою дхарми пасивні і збуджуються відповідним видом енергії, джерелом якої є усвідомлені вольові дії, думки і слова людини-Друга «істина» — існує причина страждання. Людина, користуючись матеріальними речами і духовними ціннос­тями, вважає їх постійними, тому бажає володіти і насо­лоджуватися ними, відмовляючись від усього іншого. По­дібні бажання, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування, є причиною продовження життєвого проце­су. Однак ці бажання, згідно з буддизмом, стимульовані невіглаством і призводять до вольової дії, яка утворює карму. Цей процес може проходити в активній і пасивній формах. Людина може існувати активно лише тоді, коли дхарми збуджуються, утворюючи кармічний ефект. Остан­ній породжується свідомістю. Таким чином, там, де немає свідомості, немає і карми, тому невимушені дії не впливають на карму. Карма — швидше філософська, ніж фізична категорія. Вона не обмежена часом і простором і відноситься лише до етичної сфери як результат потоку свідомості. Карма може бути космічною, національною, родовою, сімейною, індивідуальною.

Третя «істина» — можливо припинити страждання. Якщо цілком позбутися і хороших, і поганих бажань, настає стан нірвани, коли людина виключається з процесу відродження. Нірвана — кінцева мета існування, це не самознищення, а стан звільнення від свого «Я», згасання емоцій, коли людина перебуває в абсолютному спокої.

Четверта «істина» зводиться до розуміння того, що існує шлях до припинення страждання. Цей шлях — восьмискладовий, він полягає у правильних розумінні, намірі, мові, поведінці, зусиллях, житті, зосередженні тощо. Шлях до пізнання істини, що його пропонує буд­дизм» називається «середнім». Він дійсно ніби посередині між водійською релігією з її крайнощами та ідеологією аскетів-відлюдників давньої Індії.

Будда вже в юності зрозумів, що такі категорії, як добро і зло, любов і ненависть, совість і непорядність, втрачають свою конкретність і стають відносними. Шлях, обраний Буддою, пролягає між добром і злом, звідси його назва «середній». Людина, яка вибрала його, повинна осмислено чи сліпо повірити, що існує безперервний про­цес перевтілень, керований законом карми, що єдиний притулок у цьому житті можна знайти у вченні Будди та у буддійській громаді, а безумовне дотримання всіх вимог і правил етичної поведінки і споглядальних прав, викла­дених у буддійському вченні, звільнить її від страждань. Порятунок людини є справою самої людини, якій допома­гають бодисаттви — істоти, що відмовились від переходу в нірвану, щоб врятувати інших.

Буддизм, як і будь-яка релігія, поділяє світ на реаль­ний і потойбічний. Потойбічний — світ богів, нірвана, його можна досягти після остаточного перевтілення душі лю­дини на цьому світі. Реальний світ — це арена перевті­лень, місце боротьби духу з матерією за своє звільнення. Якщо людина виконує певні настанови, то її душа краще перевтілиться — аж до втілення в Будду. Так молена досягти і нірвани. Коли людина несумлінно виконувала настанови, то її душа відбуватиме кару у тілі злидаря, раба чи тварини.

Розвиток буддизму був складним, його положення не­одноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі. На початку нашої ери Їх було дві: хінаяна і махаяна. До V ст. н.е. ці основні напрями поділилися ще на ряд течій.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах. Найдавнішим є так званий палійський канон, написаний мовою палі не раніше перших століть нашої ери. Він називається «Трипітака» ("Три корзини") і скла­дається більш як із 100 томів. За релігійним переказом, Трипітака — це виклад вчення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Реально — це праця багатьох неві­домих буддійських проповідників, твори яких спочатку передавались усно, а потім, приблизно у 80-х р. до н.е., були викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон.

7. Культ у буддизмі. Для своїх прихильників Будда встановив певні правила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та того культу, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалися індивіду­альної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі і всьому способі життя.

Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буд­дизм також засновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядом буддизму була так звана упосата — молитовне зібрання членів чернецької громади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим були невдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєрідну спільну спо­відь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння і новолуння, але з часом приводи для них ставали різнома­нітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Ви­явилась необхідність спеціального притулку, у якому ман­дрівні бхікшу (монахи-злидарі), які жебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьох місяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися в стаціонарні заклади буддійської церкви.

З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен був задовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні від інтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмі розвинулись елементи культу, подіб­ні до існуючих в інших релігіях. Буддизм звів у культ численні реліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників.

Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклих суперечок між претендентами на право володіння ними. Частину Їх за­брали боги-деви і злі боги — наги. решту було поділено між вісьмома племінними об'єднаннями. Усі мощі було вміщено для вічного зберігання у численні ступи. Ці споруди і тепер збереглися в Індії.

Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. їх чотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів», місце його першої проповіді і місце нірвани. У зв'язку з масовим прочанством споруджувались храми, ступи; їх прикрашали графічними та рельєфними зобра­женнями. Крім того, розроблявся і збагачувався новими церемоніями ритуал молебнів, процесій та інших заходів, що тут проводилися. У результаті прочанства збагачу­вались монастирі та інші заклади буддійської церкви.

У буддизмі чимало обрядів, що належать до індивіду­ального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана — заглиблення у себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів про істини віри. Передбачались різні форми бхавани, але всі вони були розраховані не на масу віруючих, а на ченців, що внутрішньо відчужені від світу.

Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони — не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудження дхарм, часток сві­тобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти свої дхарми — це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети — стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити?

Людина народжується, живе і помирає. Смерть — розпад даного комплексу дхарм, народження — його від­новлення, але вже в іншій формі. Це І є круговерть життя, цикл нескінченних перероджень. Сума добрих і злих вчин­ків визначає, у якій формі людина відродиться у наступ­ному. Чим більше добрих — тим міцнішає карма і тим більше заспокоюються дхарми, тобто людина робить знач­ний крок до мети, до нірвани.

Буддизм вшановує чимало рослин і тварин, вважаючи їх священними. Перш за все це дерево бодхі з роду фікусів, під яким на Будду зійшло просвітлення. Дуже популярний лотос — символ чистоти, духовного просвітлення, співчут­тя. Всі вищі особи пантеону зображаються, коли вони сидять на квітці лотоса, так званому «лотосовому троні».

З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вва­жається, вони відіграли особливу роль у житті Будди — цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Наги зберігали у себе один з найважливіших священних текстів буддизму до того часу, доки люди не визріли до його розуміння, і лише тоді віддали його філософу Нагарджуні. Можна припустити, що таке вшанування змій є наслідком того, що в Індії і в країнах Індокитаю культ змії існував з давніх часів. Інші популярні тварини — слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич. Вони часто є супутниками богів або символами — замінниками вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону. Найулюбленіші міфологічні персонажі буддизму — газелі. На згадку про двох з них, які першими вийшли з лісу і стали слухати першу пропо­відь Будди, над воротами буддійських храмів постійно зображують двох газелей, які стоять на колінах, а між ними — колесо з восьми спиць (символ восьмискладового колеса вчення).

Буддизм як релігія і міфологія обумовив виникнення прекрасного мистецтва: храмової архітектури, своєрідних живопису і скульптури. Скульптури з золота, срібла, брон­зи, дерева, каменю, що зображали всіх персонажів панте­ону від вищих до нижчих, загальнобуддійських і міс­цевих, можна побачити у різних країнах буддійського світу.

8. Ламаїзм як різновид буддизму. У XVI — XVII ст. буддизм проник до Монголії і внаслідок його злиття з місцевими культами сформувався ламаїзм. Пристосуван­ня буддизму до тибетських умов було досить тривалим. Ще в IX ст. для цього багато зробив індійський релігійний діяч Джобо Атіша, якого ламаїсти вважають другим Буд­дою. Характерними для ламаїзму є особливе становище духовенства — ченців (лам) і хубілганів («переродженців»), а також своєрідний релігійний культ. Відповідно до ламаїстського віровчення людина може врятуватись лише з допомогою духовенства. Звідси його особливе значення. Лами живуть здебільшого у монастирях — дацанах. Кож­ний віруючий мусить мати свого ламу, виконувати його настанови і покладатися на його молитви. Вищі лами вважаються хубілганами — живими богами, оскільки в них, мовляв, втілюються будди і бодисаттви, які осе­лилися серед людей, щоб рятувати їх. Очолюють ламаїстів два хубілгани-ієрархи. Перший нібито є втіленням самого Будди, йому належить вища духовна влада. Другий — далай-лама — є носієм світської влади у Тибеті.

Основними центрами культової діяльності є дацани, де лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульп­турними і мальованими зображеннями богів. Під час бо­гослужіння лами сидять на спеціальних лавах і зосеред­жено моляться, а віруючі рухаються за годинниковою стрілкою і, проходячи повз вівтар, залишають на ньому свої дарунки (гроші, продукти, речі). Вийшовши у двір храму, віруючі моляться, вклоняються, крутять «моли­товні барабани» — циліндри, у яких знаходяться надруко­вані на папері тексти молитов. Чим довше і швидше крутиться циліндр, тим більше молитов «зараховується» віруючим.

9. Обряди і звичаї ламаїзму. Форми культу у буддизмі надзвичайно різноманітні. Це обумовлено тим, що, поши­рюючись у різних країнах, він асимілював місцеві культи і включив в обрядову практику звичаї, які були притаман­ні даному народу. У ранньому буддизмі культ як система обрядів був розвинутий слабо, але згодом сформувався такий пишний і складний театралізований комплекс ритуалів і церемоній, який навряд чи є в інших релігіях світу. Особливо це характерно для ламаїзму.

За змістом ламаїстські ритуали мало відрізняються від тих, що побутують в інших релігіях. За формою вони містять словесний і музично-вокальний елементи, жертво­приношення, процесії, ритуальні рухи тіла, навіть танці, причастя. Усі ці елементи набагато яскравіші та інтенсивніші, ніж в інших релігіях.

До молитов у ламаїзмі відноситься насамперед сповіду­вання віри, яким, як правило, розпочинається ламаїстське богослужіння, під час якого віруючий вшановує чотири святині — Будду, дхарму, одновірців і свого духовного наставника. Таким чином, божество підготовляють до сприйняття конкретного прохання віруючого (наприклад, про дарування життя).

Ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співами. Значну роль відіграють дзвіночок і морські ской­ки, звучання яких є сигналом для переходу до наступного етапу богослужіння. Ці інструменти разом з трубами скла­дають оркестр. Практикується також хоровий спів хлоп­чиків.

Богам і демонам ламаїсти жертвують рис, а також спеціальний хліб, який називають балін. Аналогія з хрис­тиянською просфорою тут безумовна; з трьох видів баліну два роздаються віруючим, третій залишається у храмі, звідки його виносять після богослужіння і спалюють. У ламаїзмі існує і ритуал, подібний до причащання у хрис­тиянстві: після церемоній і виголошення молитовних фор­мул лама роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по три коржі, виготовлені з муки з цукром та маслом за спеціальним рецептом. Проковтнувши усе це, віруючий вважає, що він прилучився до благодаті тих богів, на честь яких здійснювалось богослужіння.

Молитви, звернені до бодисаттв, заучуються віруючи­ми просто механічно, оскільки мова, якою вони складені, була для них незрозумілою. Крім молитов, доводиться вивчати безліч заклинань, щоб убезпечити себе від дії злих духів і можливого нещастя. Бажаючі можуть вести “облік” виголошених молитов і заклинань за допомогою спеці­альних чоток.

Разом з цим ламаїзм запровадив своєрідну «механіза­цію» молитви, У так звані хурде — металічні циліндри — вставляються молитовні тексти. Вважається, що один оберт циліндра означає прочитання всіх уміщених у ньому молитов І священних текстів.

З ламаїстських обрядів найвідоміші дзул-хурал, найдані-хурал і так званий обряд обо. Дзул-хурал — це обряд освячення, який здійснюється пізньої осені. Дацанські храми зовні і всередині освічуються безліччю свічок, при світлі яких віруючі перед зображенням богів розкраюються, якщо вони погано ставилися до домашніх тварин. За ламаїзмом, погане годування, побої, непосильна робота, через що тварини страждають,— тяжкі гріхи, які спри­чинять погане переродження. Адже у кожній домашній тварині, за ламаїстським уявленням, може жити перевті­лений померлий родич віруючого. Каяття має звільнити віруючого від вини перед померлим. Можна припустити, що своїми джерелами дзул-хурал сягає індійського куль­ту «священних тварин».

Інший обряд — найдані-хурал — присвячений пустель­никам (кайданам), які возвеличенні у ранг божеств. Про­водиться також восени. Лами вивішують зображення найданів — немічних, байдужих до навколишнього світу, і розповідають віруючим, що вони у минулому були мир­ськими людьми, але, ставши пустельниками, заслужили "спасіння". Таким чином підкреслюється небезпечність будь-якої любові до життя.

Важливу роль у становленні ламаїстського культу ві­діграло те, що при цьому не заперечувались, а навпаки, асимілювались буддійські культи, що побутували у відпо­відних народів. Найяскравішим прикладом є культ так званих обо.

З давніх часів у монгольських і тюркських народів вшановувались окремі місцевості, які чим-небудь виріз­нялися — гори, печери, береги озер. річок та ін. Вони називалися "о6о". Вшановувалися не саме ці місця, а духи, демони або божества, що нібито пов'язані з ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами люди повинні були приносити Їм символічні жертви — палиці, шматки тканини, найчастіше — камені. З каменів складалися цілі купи, які згодом стали називатися обо. У ламаїзмі вони є примітивними символами святості. Скла­далися і двошарові обо: внизу — купа каміння, а над нею надбудовували кумирню або буддійську каплицю. Такі комбіновані святилища надзвичайно численні у країнах поширення ламаїзму, а культ, пов'язаний з ними, посів перше місце в обрядовій практиці.

Ламаїзм запозичив доламаїстські обряди, пов'язані з обо. Зокрема, поряд з епізодичними жертвоприношеннями і заклинаннями відбуваються періодичні служби. Лама­їстський обряд служби обо полягає у тому, що лама читає деякі тексти по служебнику, потім розпочинається свого роду «хресний хід» навколо обо, під час якого учасники розбризкують у повітрі молоко, чай, горілку, а те, що залишилося, випивають самі. Жертви призначаються як ламаїстським божествам, так і до ламаїстським демонам. Тексти молитов і гімнів нерідко буквально повторюють побутуючі до ламаїзму шаманські заклинання, звернені до демона даної місцевості.

Кожна ламаїстська сім'я обов'язково має вдома вівтар. Це свого роду невеликі шафи зі статуетками та іншими зображеннями буддійських божеств і демонів. Тут же, як правило, є полиця, на якій стоять чашки, призначені для жертвоприношень вином, маслом, кумисом, попільниця або свічка, квіти.

Будь-яка подія у житті ламаїста спонукає його звер­татися за порадою до лами-зурхачина, тобто ворожбита-ас­тролога. Він радить, які обряди і заклинання слід здійс­нити, щоб успішно перекочувати на інше місце, вдало купити домашню худобу, позбутися хвороби і т. ін. Важ­ливу роль у ворожінні відіграє прийнятий у буддизмі індійський календар. У ньому роки називаються за найме­нуванням знаків зодіакального кола: миші, бика, тигра, зайця, дракона, змії, коня, вівці, мавпи, курки, собаки, свині. Кожний із знаків відповідає одному з п'яти «елемен­тів» — дереву, вогню, землі, залізу, воді. У результаті виходять шестидесятирічні цикли, що розпочинаються від 1027 р. нашого літочислення. Місяці також відповідають знакам зодіакального кола або мають порядкові номери. Дні тижня найменуються за назвами семи світил. Лама-астролог складає для новонародженого гороскоп, у якому, враховуючи якісні особливості року народження («вогня­ний дракон», «водяна курка» і т.ін.), дня і місяця появи на світ, вказує, якої і коли слід чекати небезпеки, які заклинання виголошувати, з ким може взяти шлюб тощо.

Щодо свят, які відзначають віруючі ламаїсти, то Їх небагато, проте вони надзвичайно театралізовані, супро­воджуються складним ритуалом. Найвідоміші з них — Цагалган. Та кругообертання Майдані. Свято Цагалган означає “білий місяць”, воно присвячене початку нового року за старим монгольським (місячним) календарем. Протягом 16 днів здійснюється чимало обрядів, присвя­чених «дванадцяти» чудесам Будди.

Кругообертання Майдарі, або Майдарі-хурал, — бучне свято, яке проводиться влітку у дацанах при значному зібранні віруючих. Воно повинно прискорити прихід при­йдешнього Будди на землю і настання щасливого та радіс­ного життя.

Священними ламаїсти визнають два зводи книг — Ганджур (у перекладі з тибетської — переклад одкровен­ня; складається з 108 томів) і Данджур (у перекладі з тибетської — переклад тлумачень; складається з 225 то­мів). Ганджур і Данджур вшановуються як збірники ви­словлювань і повчань, які належали нібито Гаутамі та його учням. Насправді ці тексти написані тибетською мовою у XIV ст. і містять переклади Трипітаки і оригінальні твори, створені не відомими нам представниками лама­їстського духовенства.

10. Дзен-буддизм. Останнім часом у світі посилився інтерес молоді до східних культів, зокрема буддизму. Особливою популярністю користується дзен-буддизм.

Дзен (зосередження, споглядання) виник як буддійська секта ще в VI ст. у Китаї на основі махаяни. її засновником віруючі вважають самого Будду, який, зібравши учнів для проповіді, лише мовчки крутив у руках квітку. Один з учнів зрозумів зміст його мовчанки, він і став першим наставником дзен. Однак вірогідніше твердження, що го­ловні положення дзену були сформульовані індійським монахом Бодхідхармою. З Китаю дзен проник в Корею, В’єтнам і Японію, у якій поширився найбільше.

Особливості дзен-буддизму полягають у безпосеред­ньому «від серця до серця» передаванні вчення завдяки безпосередньому контакту з «загальною істинною мудріс­тю Будди», впевненості у можливість пізнати Будду внут­рішнім світом людини.

Сучасні прихильники цієї секти вважають дзен різновидом психотерапії та психоаналізу, значну увагу приділяють розвитку власного емоційного стану і почут­тів.

Відповідно до «класичного дзену» основна мета лю­дини — прилучення до «космічного тіла Будди», яке в уявленні дзен-буддистів зливається зі Всесвітом. Нірвана (небуття) і сансара (чуттєвий світ) єдині. Тому немає протилежності між божественним і земним, духовним і СВІТСЬКИМ.

Шукати притулок у власних дусі і природі,— ствер­джують ідеологи дзен,— означає шукати притулок в іс­тинному Будді. Слід довіритися своєму духу, і людина стане Буддою. Це. на погляд дзен-буддистів, відбувається під час раптового просвітлення, що досягається у земному житті. Поштовхом до нього може бути не лише релігійний екстаз, а й будь-яке інше сильне хвилювання.

Однією з характерних рис дзен-буддизму є крайній ірраціоналізм, що виявляється у негативному ставленні до логічного мислення, будь-яких теорій та авторитетів. Вря­туватись, злитись з Буддою можливо лише з допомогою «живої інтуїції», «чистим безпосереднім досвідом». Усі логічні роздуми у дзен осуджуються настільки послідовно, що деякі наставники у минулому навіть відмовлялися від мови і спілкувалися лише умовними знаками. У деяких дзенських монастирях Японії так спілкуються і нині.


Информация о работе «Буддизм»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 40736
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
109795
0
0

... и буддизм – сердце китайской культуры. Если конфуцианство – тело культуры, то даосизм и буддизм являются жизненным началом, приводящим в движение весь ее организм. Даосизм и буддизм не оказывали влияние на формирование культурных традиций Китая. Влияние может оказывать нечто внешнее, чужое, отдельное. Буддизм, казалось бы, можно отнести к внешнему влиянию по отношению к культуре Китая. Но его ...

Скачать
72456
0
2

... неизменное "я", или атман, переходящее из жизни в жизнь: "я" существует, но не как плод фантазии, не как нечто непрерывное и постоянное, переходящее из одной жизни в другую. В буддизме "я" можно уподобить изображению на киноленте, где существует непрерывность кадров, а не непрерывность переходящих из кадра в кадр объектов. Здесь неприемлема аналогия "я" со статуей, перемещающейся, как на ...

Скачать
68822
0
0

... , чтобы своим грустным контрастом подать нам повод ещё более ценить неоценимое достоинство нашей веры”. Однако для некоторых западных мыслителей идеи буддизма как религии, противоположной христианству, но столь же распространенной и почитаемой в мире, стали важным орудием критики западной культуры, западной системы ценностей и самого христианства. К этим мыслителям относятся прежде всего Артур ...

Скачать
58656
0
0

... і.   Буддизм Людина, що випливає з Дхарме, схожа на людину, що ввійшла з вогнем у темну кімнату. Пітьма перед ним розступиться, і його оточить світло. (З наставлянь Буди) Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що одержала назву від імені, а точніше від почесного титулу, її засновника Будди, що означає “Прояснений”. Будда Шакьямуні (Мудрець із племені шак’єв) жив в Індії в V-IV ст. до н.е. ...

0 комментариев


Наверх