— найдавніша з трьох світових релігій. Біль­шість її послідовників мешкає у країнах Південної, Південно-Східної і Східної Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, Мьянмі (Бірмі), Таїланді, Лаосі.

Наприкінці XIX — початку XX ст. прихильники буд­дизму з'явилися у країнах Європи і США.

Нині у світі є близько 400 млн. мирян, які сповідують буддизм, і близько 1 млн. ченців та черниць; загальну кількість визначити важко, оскільки відповідного пере­пису не проводилось.

У країнах СНД буддизм традиційно сповідують жителі Бурятії, Калмикії, Туви, а в останні роки буддійські общини виникли у Москві, Санкт-Петербурзі, містах Балтії.

В Україні релігійні громади буддистів є у Донецькій, Луганській, Львівській, Херсонській, Одеській областях та в Києві. На початку 1995 р. в нашій державі налічува­лося 18 громад, 17 служителів цього культу.

Буддизм — жива і життєдайна релігія. У різних час­тинах земної кулі і нині продовжують виникати нові буддійські общини, споруджуються храми.

Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організа­ції — Всесвітнє Братство буддистів (штаб-квартира в Банг­коці, Таїланд) і Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія).

1. Виникнення і поширення буддизму. Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у рабовласницькій державі Магадха. Класова нерівність доповнювалась становою не­рівністю: суспільство поділялось не лише на класи, а й касти. Належність до тієї чи іншої касти була спад­коємною. Чотири касти утворювали чотири стани: брах­мани (служителі культу), кшатрії (рабовласницька знать), вайш’я (частина вільної бідноти), шудри (частково вільна біднота і частково раби). Фактично був і п'ятий стан — найнижчий на ієрархічному шаблі — чандали (частина вільної бідноти і частина рабів); належні до нього не мали ніяких прав, перебували поза будь-якими кастами. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі за­знавали утисків,

Панівна у цей час релігія — брахманізм — була куль­том лише привілейованих каст і класів, тому до куль­тових дій допускались лише представники трьох вищих станів. Однак з розвитком рабовласництва і класовим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Ви­никла необхідність у релігії, яка виражала б їхні інтереси.

Буддизм сформувався у середовищі двох нижчих ста­нів, які шукали таку релігію, яка могла б компенсувати їхню безправність у реальному житті. Тобто основними творцями цієї релігії були раби і вільна біднота. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв краще майбутнє (щоправда, у потойбічному світі) всім своїм прихильникам незалежно від їхнього соціального стану. У цьому полягала головна причина популярності нової релі­гії у широких верств населення.

2. Міфологія буддизму. Зародившись в Індії, буддизм почав швидко поширюватися в інших країнах, сягаючи віддалених районів Південної, Східної і Південно-Східної Азії. Буддійські місіонери вміли мирно співіснувати з будь-якими культами, релігіями і соціальними системами. Так було в Індії за мусульманських правителів у Шрі-Ланці під час португальської, голландської і англійської колонізації, у конфуціанському Китаї, в Японії, Середній Азії перших століть н.е., у країнах Південно-СхідноЇ Азії. Вливаючись у місцеві релігійні вірування, буддизм ассимілював їх. Маючи у своєму розпорядженні колосальну літературу, буддійські общини вели пропаганду серед на­селення місцевими мовами, пристосовуючи буддійське вчення до народних легенд і звичаїв.

Міфологія буддизму почала складатися одночасно з формуванням основних концепцій релігії, тобто у VI — V ст. до н.е.

Будда у своєму вченні ніколи не заперечував богів інших релігій і не забороняв Їм молитися. Він просто пояснював, що це може дати тимчасове полегшення, але ніяк не наближує людину до кінцевої мети — просвітлен­ня, нірвани, спасіння. Саме тому значна кількість богів до буддійської Індії увійшла в пантеон богів буддизму. Це — творець світу Брахма, бог грому і блискавки Індра, уособлення енергії, що упорядковує світ,— Вішну, про­водир нижчих божеств, що має тіло людини і голову слона,— Ганеша та ін. Одночасно відбувався процес міфологізації, обожнювання реальних історичних осіб, які відіграли важливу роль у створенні і поширенні буддизму, насамперед Будди Шак'ямуні та його найближчих учнів, а також настоятелів найзначніших монастирів, вчителів віри, пустельників тощо.

Згодом у всіх країнах, де поширювався буддизм, до-буддійських богів, в яких вірило населення цих країн, також було включено до буддистського пантеону богів. В Японії, наприклад, у пантеон увійшло надзвичайно попу­лярне божество військових і гірничорудних справ Хаті-ман. Спочатку (у VIII ст.) вважалось, що він забезпечує благополучне спорудження буддійських храмів, пошук міді і золота для статуй Будди. При храмах зводились його святилища як божества-охоронця, а в 1809 р. в офіційних хроніках його вперше названо «великим бодхісаттвою». У Тибеті в пантеон були включені Падмасамбхава і Цзонхава — реальні історичні особи — засновники різних шкіл буддизму, персонаж героїчного епосу тибетців Гесер, у Монголії — обожнений Чингісхан, в образі якого поєднані реальна історична особа і шаманське божество, яке шану­вали монголомовні народи (монголи, буряти, калмики).

Однак поступово склався і загальнобуддійський пан­теон, єдиний для всіх країн буддійського світу, хоча у кожній з них ці боги називались по-своєму, а іноді навіть були різної статі. Так, індійський бог — уособлення спів­чуття — Авалокітешвара у Китаї та Японії перетворився з чоловічого персонажа в жіночий.

До найвищого рангу цього пантеону належать будди. Будь-яка жива істота, що досягла просвітлення, стає буддою. "Просвітлені" у цілковитому значенні слова не є богами — буддисти проти вживання цього терміна щодо будд, хоча ряд рис, якими вони наділені, людство здавна звикло приписувати богам: всемогутність, здатність тво­рити чудеса, впливати на хід подій і т.д.

Будд незліченна кількість, вони можуть перероджу­ватися у всіх світах і в усіх часових періодах. Вони розпочинають свій шлях до просвітлення як бодхісаттви (це — другий ранг пантеону). Усі будди мають 32 ознаки досконалості, за силою і якостями перевершують богів. Будди живуть у космічному просторі, але коли вони вті­люються у якесь земне тіло, відбуваються великі чудеса:

з неба падають квіти, тремтить земля, серед ясного неба гуркоче грім. Будди сповідують Істину, Вчення, Закон (тобто дхарму) і навертають людей на шлях будди.

Другий ранг пантеону становлять бодхісаттви. Бук­вальний переклад цього слова — «істота, що прагне до просвітлення». Нею може бути людина або будь-яка інша жива істота, яка прийняла рішення стати буддою. Бодхісаттвою був Шак'ямуні до того, як став Буддою. Саме в цій якості він 550 раз перероджувався на землі в різних живих істот.

Кількість бодхісаттв незчисленна. Щоб стати буддою, бодхісаттва повинен мати шість «духовних досконалос­тей» — щедрість, моральність, терпеливість, мужність, здатність до споглядання, мудрість. Завдяки цьому він співчуває всім живим істотам. Най популярніші бодхі­саттви: уособлення співчуття Авалокітешвара, бодхісаттва мудрості Манджушрі, борець з хибними думками і тупістю Ваджрапані та ін.

Третій ранг пантеону — архати і прат'єкабудди. Слово «архат» означає гідний. Так називались люди, що досягли за життя найвищого рівня духовного розвитку. До них належать учні та найближчі послідовники Шак'ямуні. «Прат'єкабудда» дослівно — будда для самого себе. Він досягнув нірвани І врятував самого себе, але проповід­дю вчення серед інших не займається. Їх, як і будд, може бути необмежена кількість.

3. Дві гілки буддизму. Упродовж І — Х ст. н.е. буддизм було витіснено з Індії індуїзмом. Але до цього він встиг запровадитися у багатьох сусідніх з Індією країнах. Го­ловними осередками пропаганди буддизму були монас­тирі. У І ст. н.е. він поділився на дві гілки: хінаяну (мала колісниця, або вузький шлях до спасіння) і махаяну (велика колісниця, або широкий шлях до спасіння). Цей поділ був зумовлений відмінностями у соціально-полі­тичних умовах життя в окремих частинах Індії, а також намаганням пристосувати буддизм до запитів населення інших країн.

Хінаяна вчить, що врятуватися можна лише ставши ченцем. За межами Індії хінаяна поширилась там, куди проникали переселенці з Індії — у Південно-Східній Азії, Цейлоні. Махаяна виходить з можливості спасіння не лише для ченців, а й для мирян, причому зазначається необхідність рятувати й інших, активно проповідувати та брати участь у громадському і державному житті. Подо­лавши аскетичні крайнощі хінаяни, махаяна простіше пристосовувалася до нових умов і тому вийшла далеко за межі Індії (Середня Азія, Далекий Схід).

4. Засновник буддизму. Засновник буддизму — реальна історична особа. Його називають різними іменами: Сід­дхартха, Гаутама, Шак'ямуні, Будда, Татхагата, Джіна, Бхагаван та ін. Ці імена означають: Сіддхартха — власне ім'я, Гаутама — ім'я роду, Шак'ямуні — мудрець з племені шаків (або шакья), Будда — просвітлений, Бхага­ван — той, хто торжествує. Найуживаніше з імен — Будда, від якого походить назва всієї релігії.

Син князя з племені шаків Сіддхартха Гаутама наро­дився у VI ст. до н.е. За переказом, він був “чудом зачатий” (його мати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон) і таким же незвичним шляхом — із боку матері — народився. Гаутама помітно вирізнявся серед своїх ро­весників розумом і здібностями. Мудрі старці пророкували йому незвичайне майбутнє. Оточений розкішшю, він знав лише радощі життя. Коли Гаутама виріс і одружився, у нього народився син. Ніщо не затьмарювало його щастя.

Але якось, виїхавши за межі палацу, Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом — зігнутого від років убогого старого, далі — поховальну процесію і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі, оповідається в легенді, докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерті, страждання. З гіркотою пішов Гаутама з отчого дому. Поголивши голову, одягнувшись у благенький одяг, він почав манд­рувати, піддавши себе самокатуванню і самобичуванню, прагнучи спокутувати юні роки розкішного і безтурботно­го життя, намагаючись пізнати велику істину. Так про­йшло близько 7 років.

Якось, сидячи під деревом Бодхи (пізнання) і, як звичайно, поринувши у глибоке самопізнання, Гаутама раптово «прозрів»: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою, просвітленим. Після цього він просидів під свя­щенним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спо­кушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко виніс усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Згодом він зібрав навколо себе п'ятьох аскетів, що стали його учнями, і прочитав Їм свою першу проповідь, у якій стисло виклав основи свого вчення.

За переказом, Будда помер, коли йому було вісімдесят років. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками.

5. Віровчення буддизму. Найважливішим положенням буддизму є ідея тотожності буття і страждання. Буд­дизм не заперечував розвинуте брахманізмом вчення про переселення душ, тобто віру, що після смерті будь-яка жива істота знову відроджується у вигляді якоїсь нової живої істоти — людини, тварини, божества, духа тощо. Однак буддизм вніс у брахманізм суттєві зміни. Якщо брахмани стверджували, що завдяки різним для кожного стану обрядам, жертвам і заклинанням можна досягти «добрих перероджень», тобто стати раджою, брахманом, багатим купцем, царем і т.ін., то буддизм оголосив будь-яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинен дбати не про переродження, а досягнення нірвани — небуття. Більшість людей досягти цього у даному житті не може. Прямуючи шляхом спасін­ня, вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову і знову перевтілюватися. Але це буде шлях сходжен­ня до «вищої мудрості», досягнувши якої можна вийти із «круговерті буття» і завершити ланцюг перероджень.

Найістотнішим у вченні Будди його послідовники вва­жають те, що він пізнав причину буття — страждання, розкрив її людям так само, як і шлях до припинення страждань, до спасіння і небуття.

Буддисти визнають сповіщені Буддою «чотири благо­родні істини», про які йтиметься далі.

Буддизм запозичив чимало ідей, які були вже розроб­лені та широковідомі в Індії ще до середини І тис. до н.е., зокрема нехтування всім матеріальним, прагнення до духовного самовдосконалення. Разом з тим у буддизмі було і дещо нове. Так» людей, знесилених стражданнями, не могло не приваблювати вчення про те, що наше жит­тя — страждання і що їх витоками є пристрасті та бажання. (Подібна теза забезпечила успіх і християнству.) Тому слід стримувати свої пристрасті, бути добрим і благочестивим, що кожному (а не лише посвяченим брахманам, як у брахманізмі) відкриває шлях до істини, а за умови подальших зусиль — до кінцевої мети буддизму — нір­вани. Ось чому проповідь Будди користувалася успіхом у широких масах, вчення швидко поширювалося, дедалі біль­ше аскетів і навіть брахманів ставали послідовниками Будди.

Історичні дані свідчать, що буддизм підтримали кшатрії та вайш'я, насамперед міське населення, правителі, воїни, які вбачали в буддизмі можливість позбутися за­силля і зверхності брахманів. Буддійські ідеї рівності людей і терпимості, культ етики також сприяли успіху нового вчення. Його підтримав один із наймогутніших давньоіндійських імператорів Ашока (III ст. до н.е.). З його допомогою буддизм не лише зміцнів в Індії, а й практично став офіційною державною ідеологією та вийшов за межі Індії. Етичні та соціальні ідеї буддизму були привабливими для всього суспільства. Щодо практики, яка ставила за мету досягнення нірвани, то ці сфери впливу буддизму були суворо обмежені ченцями. Тому буддійськими грома­дами у строгому смислі цього слова фактично були гро­мади ченців — бхікшу.

Першими послідовниками Будди були аскети, які неве­ликими групами (не менше 6 осіб) збирались у якому-небудь відокремленому місці на період дощів і, перечікуючи цей період, утворювали щось на зразок мікрогромади. Ті, хто вступав у громаду, відмовлялися від будь-якої влас­ності («бхікшу» означає злиденний). Вони голили голову, одягались у лахміття (переважно жовтого кольору) і ко­ристувалися лише найнеобхіднішим — квартою для зби­рання пожертвувань, тарілкою для води, бритвою, па­терицею. Значну частину часу вони мандрували, збираючи милостиню, їсти мали право лише до півдня, причому лише вегетаріанську їжу, а потім до світанку наступного дня не можна було брати у рот ні крихти.

У печері або залишеній будівлі бхікшу пересиджували період дощів, проводили час у благочестивих роздумах, бесідах, практикуючи в мистецтві зосередження І само­споглядання, розробляючи і вдосконалюючи правила пове­дінки і теорію свого вчення.

Померлих бхікшу, як правило, і ховали неподалік від Їх помешкання. Згодом на честь діячів раннього буддизму, що ставали легендарними, на місцях їхнього поховання буддистами-мирянами зводились могильні споруди, па­м'ятники-ступи (куполоподібні склепи з наглухо замурованим входом). Навколо ступ споруджувались різноманіт­ні будівлі. Так утворювалися монастирі. Поступово скла­дався статут монастирського життя, зросла кількість чен­ців, послушників, прислужників, монастирських селян і рабів-слуг. Бхікшу, які раніше вільно мандрували, а потім стали постійно жити у монастирях, були зобов'язані ре­тельно дотримуватись вимог статуту, коритися загальним зборам ченців монастиря і обраному настоятелю.

Незабаром монастирі перетворились в головну і по суті єдину форму організації буддистів, що не мали впливової жрецької касти і ієрархічно організованої церковної структури. Саме монастирі стали центрами буддизму, осе­редками його поширення, своєрідними університетами і бібліотеками. У монастирях вчені буддійські ченці за­писували давньоіндійськими мовами палі і санскритом перші сутри (священні тексти), які на межі нашої ери склали значний за обсягом писаний буддійський канон — Трипітаку. Тут же прислужники і послушники навчались грамоті і читанню, вивчали священні тексти, здобуваючи хорошу на той час освіту.

Громада ченців того або іншого монастиря називалась сангхою (іноді цей термін використовувався ширше — на означення буддистів великого району, а то й країни). Спочатку у сангху приймались всі бажаючі, пізніше було введено деякі обмеження: не приймали злочинців, рабів, неповнолітніх без згоди батьків. Послушниками часто ставали підлітки, оскільки миряни, що співчували буд­дизму, нерідко посилали у монастир своїх синів.

Той, хто вступав у сангху, повинен був відмовитися від усього, що пов'язувало його зі світом, — від сім'ї, касти, власності, принаймні на час перебування в монастирі. Послушник приймав перших п'ять обітниць (не вбий, не вкради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч), голив голову і вбирався в одяг ченця. Членство у сангхі не було обо­в'язковим: у будь-який момент ченець або послушник міг вийти з неї і повернутися до мирського життя.

Ті, хто вирішував присвятити релігії все життя, готу­вались до обряду посвячення, що являв складну процеду­ру. Послушника суворо екзаменували, випробуючи його дух і волю. інколи аж до спалювання пальця перед вівта­рем Будди. І лише потім молодого послушника приймали до гурту повноправних членів сангхи. Це зобов'язувало його дотримувати п'яти важливих правил: не співати і не танцювати; не спати на зручній постелі, не вживати їжу у невизначений час, не бути корисливим, не користува­тися речами, що мають сильний запах або інтенсивний колір.

Крім десяти основних обітниць, у сангхі існувало без­ліч (до 250) дрібніших заборон і обмежень, що мали на меті забезпечити ченцям праведне життя. Зрозуміло, що Їх точне дотримання було чималим психологічним наван­таженням, винести яке було нелегко. Часто траплялись порушення — ченець «грішив». Для очищення двічі на місяць, в новолуння і повнолуння, ченців збирали для взаємних сповідей. Залежно від тяжкості гріха застосову­вались і санкції, найчастіше ченець добровільно вибирав вид покарання.

З поширенням монастирських громад в Індії завились і жіночі сангхи. Вони були організовані на зразок чоло­вічих, але в них всі головні церемонії (прийом до громади, сповіді, проповіді) здійснювали спеціально призначені для цього ченці з найближчої чоловічої сангхи.

Правила життя ченців регулювались текстами Вінаяпітаки, важливою частиною Трипітаки. Крім неї, до буд­дійського канону входили Сутрапітака, у якій виклада­лась суть доктрини, і Абідхармапітака — релігійно-філо­софські тексти. Усі ці тексти високо цінувались буд­дистами, турботливо переписувались, зберігалися у біблі­отеках-архівах найзначніших монастирів. В Індії у перші століття нашої ери одним з найвідоміших був монастир Наланда, куди з усіх кінців, у тому числі з Китаю, сходились буддисти-піліграми з метою здобути мудрість, освіту, переписати і привезти у свої країни священні тексти буддійського канону.


Информация о работе «Буддизм»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 40736
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
109795
0
0

... и буддизм – сердце китайской культуры. Если конфуцианство – тело культуры, то даосизм и буддизм являются жизненным началом, приводящим в движение весь ее организм. Даосизм и буддизм не оказывали влияние на формирование культурных традиций Китая. Влияние может оказывать нечто внешнее, чужое, отдельное. Буддизм, казалось бы, можно отнести к внешнему влиянию по отношению к культуре Китая. Но его ...

Скачать
72456
0
2

... неизменное "я", или атман, переходящее из жизни в жизнь: "я" существует, но не как плод фантазии, не как нечто непрерывное и постоянное, переходящее из одной жизни в другую. В буддизме "я" можно уподобить изображению на киноленте, где существует непрерывность кадров, а не непрерывность переходящих из кадра в кадр объектов. Здесь неприемлема аналогия "я" со статуей, перемещающейся, как на ...

Скачать
68822
0
0

... , чтобы своим грустным контрастом подать нам повод ещё более ценить неоценимое достоинство нашей веры”. Однако для некоторых западных мыслителей идеи буддизма как религии, противоположной христианству, но столь же распространенной и почитаемой в мире, стали важным орудием критики западной культуры, западной системы ценностей и самого христианства. К этим мыслителям относятся прежде всего Артур ...

Скачать
58656
0
0

... і.   Буддизм Людина, що випливає з Дхарме, схожа на людину, що ввійшла з вогнем у темну кімнату. Пітьма перед ним розступиться, і його оточить світло. (З наставлянь Буди) Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що одержала назву від імені, а точніше від почесного титулу, її засновника Будди, що означає “Прояснений”. Будда Шакьямуні (Мудрець із племені шак’єв) жив в Індії в V-IV ст. до н.е. ...

0 комментариев


Наверх