МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Кафедра всесвітньої історії


Shura19@yandex.ru


Курсова робота

на тему:

“Національна політика СРСР в роки перебудови”


Виконала:

студентка -го курсу,

групи, історико-

соціологічного факультету


Науковий керівник:



РІВНЕ - 2004


ЗМІСТ

сторінка


Вступ ................................................................................ 3

1.Причини перебудови .................................................... 5

2. Перебудова: її мета і результати ................................ 13

2.1. Політичні зміни .................................................. 15

2.2. Перебудова в економічних відносинах .............. 20

2.3. Перебудова в зовнішній політиці ....................... 26

3. "Перебудова" - як головна причина розвалу СРСР ..... 31

3.1. Путч ..................................................................... 31

3.2. Розпуск СРСР ....................................................... 32

3.3. Підсумки перебудови .......................................... 35

Висновки ......................................................................... 37

Література ....................................................................... 39


Вступ

Поняття “перебудова” дуже спірно: кожний має на увазі під ним щось, що відповідає його політичним поглядам. Я розумію під словом “перебудова” як сукупність суспільно-політичних процесів у період 1985-1991 років.

У середині 80-х керівництво КПРС проголосило курс на перебудову. По масштабі викликаних нею змін у Європі, та й в усьому світі її справедливо зіставляють з такими історичними подіями, як Велика французька революція або ж Жовтень 1917 року в Росії. Отже, термін “перебудова” з'явився в нашій політичній лексиці в 1985 році. Але чим була тодішня “перебудова”? Що вона дала країні і чого вона її позбавила?

Необхідність проведення подібних перетворень була викликана найглибшою кризою радянської системи, що склалася наприкінці 70-х – початку 80-х років, а також падінням авторитету СРСР в очах світової громадськості, і, насамперед, у країнах Східної Європи, у так званому “соціалістичному таборі”. У цих країнах, як, утім, і в Радянському Союзі, складається демократична суспільна думка, формується дисидентський рух, що вимагав реальних особистих і політичних прав, відмовлення від методів тоталітаризму.

Зміни в СРСР у 1985-1991 рр. здійснювалися в ході так званої «перебудови» - революційної радикальної форми перетворення суспільства. Як політичний термін вона протистоїть таким поняттям, як «удосконалювання», характерне для іншого, еволюційного типу розвитку. Що краще, сказати складно, але, у всякому разі, події показали, що «перебудова», у тому вигляді, якою вона представлена Горбачов і К0, не виправдалася і цілком провалилася.

В середині 80-х років керівництво СРСР прийшло до висновку про необхідність покінчити з п'ятнадцятирічним “застоєм” через прискорення соціально-економічного розвитку країни. Необхідність прискорення обумовлювалася чотирма факторами: по-перше, гострими, невирішеними соціальними завданнями (продовольчої, житлової, ширвжитку, охорони здоров'я, екологічної); по-друге, погрозою перелому воєнно-стратегічного паритету; по-третє, необхідністю відновлення економічної незалежності країни насамперед по стратегічних постачаннях; нарешті, погрозою економічної кризи. Новий курс внутрішньої політики, вперше заявлений на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС, був схвалений ХХVІІ з'їздом партії і втілений у планах XII п'ятирічки.1

Почалася радикальна перебудова економічної системи. Однак її успіх багато в чому залежав від політичної системи. Її треба було перетворити таким чином, щоб вона забезпечила необоротність соціально-економічного перевороту. На думку економічних радників М.Горбачова саме недемократичність політичної системи прирекла на поразку НЕП, економічні перетворення 50-х років і економічну реформу 1965 року.

В цій курсовій роботі буде проаналізовано курс і тенденції національної політики СРСР у роки перебудови. А саме, у першому розділі роботи мова піде про причини перебудови, як внутрішні так і зовнішні, які служили поштовхом до радикальних змін у радянському суспільстві. У другому розділі буде розкрита суть перебудови, її мета та проміжні результати її запровадження. В цьому розділі будуть проаналізовані зміни у різних сферах країни – у політичній (внутрішній та зовнішній), економічній, народногосподарській, духовній. І нарешті у третьому розділі наведені наслідки змін, які відбулися під час перебудови. А це – путч, розвал СРСР, занепад економіки країни та інше.

1.Причини перебудови

Друга половина 80-х років для Радянського Союзу ознаменувалася корінними змінами. Ця епоха ввійшла в історію під назвою “перебудова”. Основною метою проведених реформ стає створення правової соціалістичної держави, демократизація існуючого режиму.

“Перебудова – єдино можливий шлях зміцнення і розвитку соціалізму, вирішення назрілих проблем суспільного розвитку… Перебудова - це наша доля, шанс, що дає нам історія. Він не може і не повинен бути упущений” – говорив М.С.Горбачов, виступаючи на XIX Всесоюзній конференції КПРС.2

Саме тоді вперше всупереч закостенілим, догматичним представленням про соціалізм, політичні діячі країни, реформатори згадують слова Маркса про те, що “соціалістичне суспільство аж ніяк не буде назавжди даною річчю, а як і всякий інший суспільний лад його варто розглядати як піддане постійним змінам і перетворенням”.

До середини 80-х років необхідність змін, що назрівала, була зрозуміла у багатьох країнах. Тому запропонована в тих умовах М.С. Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного механізму прискорення соціально–економічного розвитку суспільства; всебічний розвиток демократії зміцнення дисципліни і порядку повага до цінності і гідності особистості; відмовлення від командування й адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки, з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато чого іншого.3

Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою мету вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до демократії, що своєрідно розуміється.

Перебудова, яка розпочалася у 1985 року виявила неготовність державних структур влади, її лідерів, до ефективного вирішення основних проблем, поставлених життям.

Ось що говорить сам екс-президент СРСР М.С. Горбачов, по одному з питань навколо якого бушували політичні пристрасті - економічні реформи, їх темпи і ціна, яку повинно було заплатити суспільство. У цьому зв'язку серед прихильників реформ визначилося 2 підходи. Одні визнавали необхідність радикальних реформ послідовного, поетапного переходу до ринку, неприпустимість обвалу, анархії. Інші вважали припустимим перехід у лічені тижні, місяці, словом, стрибкоподібним шляхом. З врахуванням цього Горбачов запитує: ”Де ми опинилися? - На грані розвалу економіки, поголовного зубожіння населення”.4

Щодо того, якою мірою Горбачов і його оточення були щирі у своїх намірах по здійсненню запланованої перебудови, є багато різнохарактерних оцінок. Ось, наприклад, судження Гліба Якуніна, Церковнослужителя, колишнього депутата Верховної Ради, у відповідь на питання журналіста “Яка ваша думка про позицію Горбачова; зараз багато говориться про те, що він теж багатьох зрадив?». Відповідь: «Ця страшна і диявольська структура нашого суспільства чистих, не заплямованих людей на самий верх не пускала. Але з іншого боку, якщо Горбачов дійсно йшов на самий верх цієї системи, щоб її зруйнувати, до – цього треба відноситися поблажливо. Адже це ж політика, а в політиці...». Очевидно, цими трьома крапками політик – розстрига хотів сказати, що «ціль виправдовує засоби».

Не менш важлива в цьому зв'язку і точка зору одного із сучасних лідерів Російської Компартії Г.А.Зюганова. Він пише: «У розвитку нашої сучасної кризи «царський» період (автор має на увазі період смути на поч. XVІІ ст.) відповідає правлінню Горбачова. «Володар слабкий і лукавий», ..., він виявився зовсім не здатним до вирішення тих проблем, що нагромадилися на той час у СРСР. Маючи всі необхідні повноваження, всевладний генсек жодного разу не зважився ними скористатися. Намагаючись зберегти особисту владу шляхом нескінченного лавірування між угрупованнями в ЦК і регіональними елітами, він лише роз'ятрив їхні владні апетити, власними руками «запустивши» механізм розвалу країни».

Аналогічних і суперечливих суджень у літературі на характеристику М.С. Горбачова є чимало.

Однак якщо говорити про необхідність корінної перебудови, то потреба в ній була велика, усі вчені тоді і сьогодні підкреслювали і підкреслюють її закономірність і історичну необхідність.

Однак питання, що виникає в цьому зв'язку і по якому продовжуються гострі суперечки і зараз, - якою мірою була продумана змістовна частина самої перебудови, чи були вироблені чіткі й ефективні механізми її реалізації? Ось тут і виникає ряд серйозних питань, однозначних відповідей на який немає.

Відомо, що в ході провалу реформ 60-х років радянська економіка поступово ставала несприйнятливою до інтенсифікації; науково–технічному прогресу. Вона здобувала закритий характер. Відсталість машинобудування, сировинна спрямованість економіки, нерозвиненість споживчого сектора економіки деформували структуру виробництва, не дозволяли вирішувати соціальні проблеми.

Один з останніх прем'єр-міністрів союзного уряду в ті роки – В.Павлов на засіданні Верховної Ради, говорячи про дефіцит союзного бюджету (він склав до кінця 80-х близько 40 млрд. р.), вперше назвав суму збитку антиалкогольної кампанії Горбачова – Лігачева, яка на ті часи склала 200 млрд. р.5

Завдяки високим темпам соціально-економічного розвитку в 50-і і 60-і роки наша країна домоглася високих успіхів. Але, починаючи з 70-х років динаміка економічного розвитку, стала погіршуватися. Це знайшло своє відображення в помітному зниженні темпів нашого розвитку за всіма показниками – і економічним, і соціальним. Показник росту національного доходу впав з 41% у VIII п'ятирічці до 16,5% у XI. Уповільнення темпів розвитку і зниження норми нагромадження в національному доході знизили приріст капіталовкладень у народне господарство: у IX п'ятирічці він складав 42%, у X – 28, у XI п'ятирічці – 17%. Відповідно скоротився і приріст виробничих фондів. Якщо врахувати приховане підвищення цін, то реального приросту національного доходу і капітальних вкладень на рубежі 70-80-х років не було, країна ввійшла в смугу стагнації економіки, став знижуватися рівень життя народу.6

В даний час рівень життя населення, ступінь задоволення його потреб не відповідають тій індустріальній могутності, тому рівню розвитку науки і техніки, освіченості і культури населення, яких досяг Радянський Союз.

Погіршення економічного становища країни особливо негативно позначилося на розвитку соціальної сфери. Відставання в вирішенні соціальних проблем накопичувалося поволі. Спочатку це було пов'язано з тим, що силу ряду об'єктивних причин приходилося перерозподіляти кошти з метою розвитку важкої промисловості чи посилення оборони країни або для відновлення зруйнованого війною господарства і т.п. Але згодом відставання в вирішенні соціальних проблем виявилося зв'язаним насамперед з негативними тенденціями в економічному розвитку останніх 15 років.

В ці роки, колишнє керівництво країни, намагаючись сповільнити погіршення економічного становища, пішло на значний перерозподіл ресурсів із соціальної у виробничу сферу. Засоби на соціальні цілі стали виділятися по так званому «залишковому принципу». І до середини 80-х років країна по ряду соціальних показників зробила крок назад у порівнянні з 1960-1965 роками.

В даний час найбільш гостра соціальна проблема – житлова. До початку 60-х років країна будувала 2 млн. квартир, протягом одного року вводилося 100-110 млн. кв. м житлової площі за рахунок всіх джерел. Радянський Союз вийшов на перше місце у світі по кількості споруджуваного житла на 1000 чоловік, що виглядало цілком природно, оскільки тоді прослідковувалося значне відставання від промислово розвинутих країн по забезпеченості житлом. У 1960 році на будівництво житла було спрямовано 23% всіх капітальних вкладень.

Але в наступні роки Радянський Союз виявився однією з деяких країн світу, яка почала скорочувати будівництво житла в розрахунку на 1000 чоловік у 1984 році було побудовано також 2 млн. квартир, як і 25 років тому. Але населення країни за цей період істотно виросло, і тому в розрахунку на одну людину обсяг житлового будівництва скоротився. Сьогодні значна частина родин не має в користуванні окремої квартири чи будинку, а значна частина квартир і будинків, які є в Росії, у тому числі в сільській місцевості, не має необхідних санітарно-побутових і комунальних зручностей.7

Інша серйозна соціальна проблема – це проблема продовольства. Справа не тільки в тому, що в нас у порівнянні з іншими розвитими країнами низький рівень споживання м'ясних продуктів – 65 кг у рік у розрахунку на душу населення, а в інших країнах – 75 – 80 і навіть більше. Радянський Союз, як показують розрахунки, поступається більшості країн і по споживанню молока і молочних продуктів, маючи при цьому дуже невеликий асортимент цієї продукції і дуже низька її якість.

Наша країна значно поступається іншим країнам по споживанню овочів, особливо в окремі періоди року. Населення вживає фруктів втроє менше того, що визначено медичними нормами, і це особливо несприятливо позначається на здоров'ї дітей.

Одна із самих актуальних соціальних проблем у той час – зміцнення здоров'я радянських людей. «Залишковий принцип» виділення коштів на народний добробут призвів до того, що частка, яка виділяється на охорону здоров'я з нашого національного доходу, увесь час скорочувалася і зараз складає менше 4 %. Є країни, які виділяють від 8 до 12 %. Лікарні і поліклініки – це вкрай бідні медичні заклади, які не оснащені сучасними приладами, ефективними ліками, з низькою заробітною платою медичного персоналу і т.п. План по введенню лікарень, поліклінік, родильних будинків виконувався на 40-60%.

Здоров'я населення погіршувалося також і тому, що з метою збільшення дохідної частини бюджету за останні 20 років (до 1984 року) виробництво і продаж горілки збільшилися вдвічі, а вина – у 4 рази. Багато в чому, в роки застою спостерігалася сама значна у світі різниця між середньою тривалістю життя жінок і чоловіків. У СРСР (дані за 1984-1985 р.) чоловіки жили на 10 років менше жінок – це один з найнижчих показників середньої тривалості життя.8

До цієї проблеми безпосередньо примикає проблема положення пенсіонерів, яких нараховується близько 58 млн. у 1956 році був прийнятий пенсійний закон з найнижчим на той час віком виходу на пенсію по старості. Але сьогодні по розмірах пенсій, по співвідношенню між пенсією і зарплатою наше пенсійне забезпечення поступається ряду інших країн.

Незадовільною була справа з насиченням внутрішнього ринку товарами широкого вжитку. Причини цього досить глибокі: у легкій промисловості десятиліттями не обновлялося устаткування, приблизно в 40% діючого в цій галузі устаткування перевищені амортизаційні норми.

В наявності була і явна недооцінка сфери виробництва товарів широкого вжитку. Хоча ця сфера дає 37% всіх нагромаджень нашої країни, у неї направляється тільки 8% капітальних вкладень. Багато товарів широкого вжитку виробляються начебто у великій кількості, але якість їх низька.

Платоспроможний попит населення явно не задовольняється, між цим попитом і його матеріальним покриттям існує серйозний і небезпечний розрив. Але ж виробництво здійснюється заради людей, і посилення соціального розвитку варто розглядати як головний цільовий напрямок «перебудови».

У 80-х роках СРСР вийшов на перше місце у світі як в цілому по обсягу видобутку палива і сировини, так і по багатьох окремих їх видах. У країні за рік добувають більш 5 млрд. т паливних і сировинних копалин, вирубують 2 млн. га лісу при його заготівлі, «перелопачують» 15 млрд. м3 ґрунту. Подібні гігантські масштаби споживання природних ресурсів призводять до скорочення кращих і найбільш дешевих родовищ і джерел сировини. Темп розвитку видобувної промисловості сповільнюється: у 9 п'ятирічці ріст обсягу видобутку палива і сировини досягав 25%, у 11 - приблизно 8%.9

З 1975 по 1985 рік зростання продуктивності праці в промисловості знаходилося на рівні 2-3% в рік. Цього було явно недостатньо. Неблагополучною була справа і з фондовіддачею: в середньому щороку вона знижувалася на 3%, що було дуже небажано для стану економіки.10

Економіка СРСР володіла могутнім науковим потенціалом, держава виділяла на фінансування науки близько 5% національного доходу – більше ніж переважна частина інших розвинутих країн світу. По багатьох галузях науково–технічні розробки відповідали світовому рівню. Але «вузьким місцем» була матеріалізація досягнень науки і техніки, а це залежить, насамперед, від рівня розвитку машинобудування.

У 1985 році було проведено детальне вивчення всього машинобудування СРСР. І з'ясувалося, що необхідно зняти з виробництва 71% машин і устаткування, що випускаються, які не відповідають сучасним вимогам.

Тривалий час в радянській економіці існувала система управління, заснована на адміністративних методах наказового типу, і, незважаючи на те, що вона вже не відповідала новим умовам науково-технічного розвитку, зламати її не вдавалося, хоча деякі спроби для цього робилися. Для цієї системи була характерна наявність перегородок і бар'єрів між відомствами, організаціями, між наукою, конструкторською справою, усе це, в свою чергу, було відділено від виробництва.

Сутність адміністративної системи управління складали три елементи: тверді адміністративно-директивні завдання, централізована система матеріально-технічного постачання, жорстка регламентація діяльності підприємств і організацій.

Керівництво господарством в цілому, кожною його галуззю і кожними підприємством, великим чи невеликим, здійснювалося переважно адміністративними методами за допомогою, насамперед адресних директивних завдань.

Командно-наказова форма управління відчужувала людей і від самої праці, і від її результатів, перетворювала суспільну власність майже в нічию. Цей механізм, ця система персоніфікувалися в особі людей, що проводять її. Бюрократичний апарат усіляко підтримував таку систему, що дозволяла його представникам займати вигідні посади, бути «зверху», незважаючи на фактичний стан справ у народному господарстві.

Негативна спрямованість процесів підсилювалася в міру того, як старіла і втрачала залишки свого потенціалу команда Л.І.Брежнєва. До середини 80-х років сформувався механізм «гальмування», що не дозволяв відповісти на виклик НТР і заблоковував економічний і соціальний прогрес.11

Квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС проголосив нову стратегію – прискорення соціально-економічного розвитку країни.



Информация о работе «Національна політика СРСР в роки перебудови»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 66462
Количество таблиц: 1
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
36531
0
0

... і мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Усувати ці труднощі, не допускаючи їх переростання у конфлікт, є завдання всіх гілок влади, а також політиків і економістів. У випадку порушення демократичних принципів етнонаціональних відносин, відсутності профілактичних дій у сфері міжнаціонального спілкування можливе виникнення і розвиток етнонаціональних конфліктів як усередині держави, ...

Скачать
36430
0
0

... наук та вищих учбових закладів ці проблеми сьогодні ретельно вивчаються, опрацьовуються відповідні пропозиції. Проте їх не завжди сприймають владні структури, що гальмує їх оперативне втілення в життя. Водночас регіональна політика є тим ефективніша, чим ґрунтовнішою є її наукова база. Теоретичні розробки регіональних проблем, узагальнення Досвіду багатьох держав світу показують, що як жорстко ...

Скачать
43877
0
0

... Українська історіографія про релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови (1985 - 1991 рр.) Серед багатьох факторів національно-духовного відродження у роки перебудови особливе місце займав релігійний фактор, оскільки Україна завжди була багатонаціональною державою, а звідси і багатоконфесійною, а її народ, незважаючи на довгі роки релігійного пригнічення, зберіг притаманну йому ...

Скачать
126640
0
0

... в областях з високим рівнем індустріального розвитку. 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічно ...

0 комментариев


Наверх