Кори вивітрювання Капітанівської ділянки

5.4. Кори вивітрювання Капітанівської ділянки

та його обрамлення (Деринюхінської, Липовеньковської,

Пушковської, Кумарівської ділянок).

Кора вивітрювання кристалічних порід в межах району має ’повсеместное’ розгляд. Найбільшим розвитком користується остаточна елювіальна кора вивітрювання. Рідше зустічається перевідкладена кора.

В морфологічному відношенні в древній корі виділяються два типи: площадний та лінійний. Значно переважає кора вивітрювання площадного типу. Потужність площадної кори коливається в широких межах - від перших метрів до декількох десятків метрів. На окремих ділянках потужність її досягає 100 і більше метрів.

Кора вивітрювання кристалічних пород в досліджуємому районі характеризується наявністю таких зон (знизу вверх):

Зона дезинтегрованих пород,

зона глинистих і гідрослюдисто-глинистих продуктів,

зона окислення,

зона вільних окислів алюмінія.

Усі перераховані зони зв’язані одна з іншою поступовими переходами. На всій площі района кора вивітрювання перекрита осадковими утвореннями потужністю від 1 до 140 м.

Мінеральний склад кор вивітрювання знаходить в прямій залежності від нетрографічного складу материнських кристалічних пород. По цим якостям можна виділити такі різновиди кор вивітрювання:

кора вивітрювання серпентинітів, представлена нонтронітовим профілем;

кора вивітрювання основних пород каолініт-монтморилонітового складу;

кора вивітрювання паралкейсів, представлена каолінітовим профілем;

кора вивітрювання скарнів, кремністо-карбонатно-магентитових пород в залежності від первинного складу складена пестрими (від охр заліза) каолінами, бурими залізняками та охрами.

Найбільш поширеною по соновним -ультраосновним породам і найбільш важливою в промисловому відношенні являється нонтронітова кора вивітрювання. Вона збереглась у всіх масивах серпентинітів, але в цілому ряді випадків спостерігається серед її розмива на багатьох з них.

Нонтронітова кора по розподілу в ній продуктів гіпергенезиса поділяється на ряд зон (зверху вниз):

охри,

обохрені нонтроніти,

нонтроніти та гідрохлорит-нонтроніти,

нонтронітизованні серпентиніти,

вилуженні серпентиніти,

карбонатизованні серпентиніти.

Крім того, в профилі нонтронітової кори зустрічаються горизонти, які мають локальний розвиток:

монтморилонітовий, в деяких випадках ’венчающий’ профіль,

гідрохлоритовий, залягаючий серед нонтронітів і часто підстилаючий їх.

Нонтронітова кора залягає на серпентинітах у вигляді площі, покриваючої значні ділянки. Верхня межа кори, в залежності від характера розмива і покриваючих її морських або континентальних відкладень, представляється то рівною, то неправильною. Нижня межа нерівна, нерідко зубчата карманоподібна в зв’язку з різним характером вивітрювання, більш інтенсивним по тріщинам, часто паралельно орієнтованим.

В комплексі вивітрених пород (нікеленосних) контактово-тріщинного типу входять:

охри, охристо-кремністі породи,

охристо-глинисті сильно розкладенні серпентиніти, які зберегли реліктову структуру,

частково розкладені щільні та обохренні серпентиніти.

Рудними утвореннями могжуть служити охри, охристо-глинисті породи, вміщуючі тут прожилки та включення нікеленосних силікатів. Нонтронім в зв’язку з особливими умовами вивітрювання в тріщинних зонах (наявність тут кислого середовища) зразу після свого утворення розпадався на кремнезем і гідрооксиди заліза .

В зберіганні кор вивітрювання головну роль грають вирівнювання поверхні (пенекленізація), коливання рівня грунтових вод, наявність тектонічних порушень в породах.

5.4.1. Кора вивітрювання крсталічних пород обрамлення

Капітанівського масива - Деренюхінської, Липовеньковської,

Кумарівської, Пушковської ділянок.

Потужність кори вивітрювання на території окремих ділянок коливається від 5-7 до 40 м. Кожна нетрографічна різниця кристалічних пород утворює свій профіль кори вивітрювання по схемі:

зона вивітрюємих та дезинтегрованних пород,

зона глинистих та гідрослюдисто-глинистих продуктів,

зона окислення.

Амфіболіти та габро-амфіболіти.

Утворюють нонтроніт-каолінітову кору вивітрювання. Платоклазові різниці амфіболітів дають нонтроніт-каолінітову кору, в якій кількість каолініта визначається кількістю платоклаза в ’исходной’ породі. Інколи зустрічається полосчатість, обумовлена чергуванням тонких полос з зеленого глинистого мінерала з полосами білого каолініта. Наявність біотита в амфіболітах приводить до утворення хлорита, який разом з іншими продуктами вивітрюваннями дає хлорит-нонтроніт-каолінітові породи, які мають сіровато-зелений та жовто-білий кольори.

Кора вивітрювання амфіболітів має таку вертикальну зональність (зверху вниз):

зона пестроокрашеного каоліта,

зона монтморілоніт-бейделіта,

зона зруйнованого амфіболіта.

Кора вивітрювання амфіболітів на контакті з серпентинітами має підвищений вміст нікеля.

Дуніти, перидотити, серпентиніти

Утворють площадні кори вивітрювання нонтронітового типа. Формування нонтронітової кори проходило в наступном чином:

а) вилужування серпентинітів; винос , утворення магнетита в нижніх зонах (сухий та жаркий клімат).

б) вилужування, нонтронітизація; винос , накопичення , утворення нонтроніта, опала, хальцедона (кліміт змінно вологий)

в) вилужування, нонтронітизація, обохрювання; винос двооксида кремнія , накопичення триоксида заліза , утворення нікеленосних силікатів знизу, гідрогетита зверху (кліміт вологий та жаркий)

г) перетворення кори (винос гідрооксидів ), затоплення кори (море -), розмив, подальше перетворення, додаткове окремлювання, обохрювання.

В результаті такого хода вивітрювання на српентинітах анодунітових і аноперідотитових утворюється кора з такими зонами (зверху вниз):

обохренні нонтроніти,

нонтроніти та нонтронітизованні вилуженні серпентиніти,

вилуженні серпентиніти,

карбонатизованні серпентиніти (зона з магнезитом ),

свіжі серпентиніти.

Послідуючі процеси приводять до сильного обохрювання, внаслідок чого в верхніх горизонтах нонтронітової зонизавжди знаходиться слой безструктурних або слоїстих охр жовтого або бурого кольору.

В корі нонтронітового складу нікелем збагачена зона нонтронітів та вилуженних нонтонітизованних серпентинітів, а також верхня частина зони вилуженних серпентинітів.

Основна частина входить в нонтроніт, менша - в нікелеві гідросилікати, галуазит, охри та ін.

Бурі залізняки та охри, залягаючі в верхній частині кори, мають відносно обмежений розвиток із-за значного розмиву. Горизонт охр і бурих залізняків зберігся в межах усіх розглянутих масивів, але дуже розвинений на Пушковському масиві (26-39 м.).

На Кумарівському масиві охристі зони фіксуються в вигляді окремих ділянок серед загального нонтронітового поля і залягають звичайно в вигляді кишеньоподібних нашльопок на нонтронітах.

Макроскопічно охри - пухкі, пористі породи, які складаються в основному, з гідрооксидів з домішками глинистого матеріала.

Мікроскопічно структура охр колоїдна, чешуйчато-колоїдна або метаноколоїдна, утворена гідрооксидами та глинистої речовини. Рідко зустрічаються охри, ’пропитанные’ карбонатом і володіючі тонкозернистою структурою.

Мінерали охр представлені гідрогетитом і гідрогеметитом, гетитом, гематитом, генідокронітом, каолінітоом, ................ мінералами монтморіконітової групи, хлоритом, гідрослюдою, карбонатами, кварцем.

Вміст в охрах гідрогетита і гематита в тісній асоціації з глинистою речовиною досягає 90%.

Бурі залізняки являються щільними, частково окремленними вишнево-червоними різновидами охр, які складаються в основному з гематита. Вони залягають у вигляді ізвилистих жил, утворреними гідрооксидами вздовж тріщин і пустот в корі вивітрювання серпентинітів. В кількісному відношенні бурі залізняки переважають над охрами.

Охри і бурі залізняки інколи вміщують промислові концентрації (0.3.2.6%).

Нонтроніти та озалізнені нонтроніти.

Горизонт охр і бурих залізняків, збагачуючись глинистим матеріалом, донизу поступово переходить в озалізнені нонтроніти. Границя між ними звичайно проводиться умовно, по відсотковому вмісту заліза.

Горизонт нонтроніті широко розвинений в межах вивчаємих масивів.

Основна частина нонтронітів темно-зеленого кольора, пухка, в свіжому вигляді восковита з характерними точковими включеннями магнетита і хроміта . В нижній частині горизонта, звичайно вздовж тонких тріщин усихання, нонтроніти вміщують темні тонкі жилки земнистого асболана. Дрібна густа сітка таких прожилків придає нонтронітам чорний колір.

Серед нонтронітів зустрічаються нерівномірно розподілені в породі хлорит, верминуліт, утворені по біотиту. Хлоритові різниці являються найбільш нікелевмісними. Концентрации в окремих точках досягає 5%. В нижній частині нонтронітової зони часто зустрічаються карбонати - кальцій, доломіт. Основні концентрації приурочені нонтронітом і озалізненим нонтронітом, вміст коливаються від 0.3 до 3.5%.

Нонтронітизовані серпентиніти.

Складає перехідну зону між нонтронітами і серпентинітами. Ця зона представлена дезінтегрованним серпентином, проміжки між яким заповнені нонтронітом. Тут присутня необхідна кількість карбонатів, які придають породі зеленовато-сіру окраску. Перехід між нонтронітами - озалізненими нонтронітами і нонтронітизованними серпентинітами поступовий. Границя проводиться умовно по різкому збільшенню вміста карбонатів. Карбонатизовані серпентиніти зовні мають вигляд свіжих пород, пронизанних різнонаправленими тонкими прожилками карбонатів - кальціта, реже доломіта, дуже рідко сидеріта. Кількість прожилків карбонатів з глибиною різко зменшується.

Верхні зони нонтронітизованих серпентинітів в більшості випадків вміщують підвищений (до промислових) вміст  (0.3-1.0%)

По результатам опису скважин і виборочних аналізів складені узагальнені розтини кор вивітрювання в межах досліджуємих масивів.

По кожному масиву для визначення зон вертикального прифіля кори вивітрювання були складені окремі виборки, по яким розраховані середні значення компонентів (табл.,табл.) і побудована порівняльна діаграма зміни концентрацій компонентів (мал.).

В межах Капітанівського масива, який розглядається як еталонний, представлені всі зони вертикального прифіля кори вивітрювання.

Цей масив розбурений великою кількістю скважин і виборки по зонам являються ’представительными’ (не менше 15-25 проб).

Вміст в зоні охр та охристих милонітів коливаються в межах 0.06-1.20% при середньому 0.51%, вміст змінюється слабкіше - 0.012-0.100%, - 1-12.5% (на окис ), - 8.92-51.3%, при середньому 37.60%. Такі коливання убумовлені зміною пропорцій вміщуючих мінералів - гідроокислів , окислів кремнезема, глинистого матеріала.

В зоні нонтронітів і вилуженних серпентинітів ’приурочены’ концентрації - відповідно 0.78 та 0.87%. Причому в самій нонтронітовій зоні розподіл нерівномірний. В верхній її частині, нонтроніт - монтморилонітовій, вміст найменший, в середньому 0.22%, вони підвищуються в нонтроніт-гідрослюдистій її частині, в середньому до 0.73% і досягають 1.56-2.33% в нижній частині, в темнозелених нонтронітах.

Глибше, в зоні вивітренних серпентинітів, розподіл нерівномірний, в середньому зберігається підвищеним до 0.87%.

В зоні слабозмінених і карбонатизованних серпентинітів концентрації зменшуються до 0.58%.

У порівнянні з «незмінними» серпентинітами вміст в корі вивітрювання Капітанівського масива підвищується в 2-4.5 рази, досягаючи максимума в нонтронітовій зоні і зоні вилуженних серпентинітів.

Основними -вміщуючими мінералами являються гідрохлоріти і нонтроніти - з ними пов’язано біля 50% , з гідроокисами - біля 20%, глинистими мінералами групи монтморилоніта - біля 10%, хромогентиттом, гідрослюдами, серпентинами - 5% в кожному.

Поведінка , як випливає з таблиці і діаграми - слідує поведінці , тобто декілька збільшується в зоні охр - обохренних нонтронітів (0.032-0.028%) у порівнянні з зонами вилуженних і слабо зміннених серпентинітів (0.016-0.015%). Зміна вмісту також проходить монотонно, складаючи відповідно 37.6-25.87% і 10.52-8.17%.

Такий розподіл концентрацій і відповідає збільшенню з глибиною і слідуючої зональності зверху вниз: . Основними -вміщуючими мінералами являються гідроокисами , вміщуючі 30-35% , гідрохлорити - 20-25% , мінерали групи монтморілоніта - біля 15% , хромогнетит - біля 10%.

В межах Деренюхінської ділянки кора вивітрювання збереглась практично повністю. Поведінка в вертикальному профилі кори таке ж, як на Капітанівського масив. Ці масиви, як випливає з таблиці і мал., найбільш близькі, варіаційні лінії зміни концентрації названих елементів в вертикальному розрізі кори вивітрювання практично когерентні (змінюються згідно).

В зоні охр срередній вміст нікеля складає 0.59% (при варіаціях 0.49-0.63%), - 0.043% (при коливаннях 0.026-0.061%), - 2,53% (при коливаннях 0.59-4.52% на окис . В зоні обохренних нонтронітів - нонтронітів, середня концентрація зростає до 0.76% і 1.34%, концетрація ж і зменшуються відповідно до 22.9 - 18.76% і 0.038 - 0.039%.

В межах Деренюхінської ділянки основновну частину нікеленосних утворень складає нонтроніти і озалізнені нонтроніти. Найбільш високий вміст (до 2.02%) при значній потужності спостерігаються в центральній та півд.-зах. частинах (скв. 3160 - А, 3205), в напрямку на північ вміст зменшується (0.05-0.94%) (скв. 3163, 3170). Середній вміст по окремих блоках змінюється від 0.66 до 1.09%. Потужності рудних зон коливаються від 1 до 30 м., в середньому 8.26 м. На Деренюхінській ділянці площадних нікеленосних кор проводяться інтенсивні пошуки лінійних кор. Роботами останніх років геофізичними (електророзвідувальними) методами виявлені зони розщільнених пород (інтенсивно тріщінуватих, вивітренних), тектонічно ослаблені зони. Питання про перспективності ділянки відношення лінійних кор залишається відкритим.

Аналогічно розподіл в розрізі кори вивітрювання Пушковського масива (табл., мал.) та ділянки Липовеньки (табл., мал.).

Відносно найбільш бідні кори вивітрювання Кумарівського масива - 0.25% (при варіаціях 0.16-0.32%), що в 1.5-2 рази нижче ніж в 4-х інших масивах. Хоч в останній час виявлені малопотужні (декілька метрів) зони тріщиноватості з нонтронітовою і нонтроніт-охристою корою вивітрювання. Вміст в них коливається від 0.1-0.2 до 0.6%.

Висновки.

Усі розглянуті масиви розміщуються в межах одної структурно-тектонічної зони.

Усі роглянуті масиви мають близький нетрографічний склад - дуніти, перидотити, анодунітові і аноперидотитові серпентиніти при підкореному значенні пироксенітів та габро-амфіболітів.

Усі масиви мають площадні кори вивітрювання нонтронітового типу, які залягають на серпентинітах у вигляді плаща, покриваючого значну частину масивів. Площадна кора вивітрювання - неправильна лінзовидна залеж, витянута в Півн.-Зах. напрямку, згідно загального простягу масива. Загальна довжина рудного тіла 850 - 900 м., ширина 20-220 м. Нікелеві руди як промислові так і забалансові приурочені головним чином до зони хлорит-нонтронітових пород і рідше до низів зони охр та бурих залізняків. Потужність її залежить від степеня ерудованності і коливається від 3-5 до 25 м. у всіх розрізах розвитку зони охр. Основною продуктивною частиною кор вивітрювання являється зона нонтронітів.

Підвищення в вертикальному профилі вивітрювання більшості розглянених масивів - Деринюхінського, Липовеньковського, Пушковського подібне Капітанівському масиву. Концентрації в продуктивній зоні кори вивітрювання 0.76-1.34% для Деринюхінської, 0.83-1.58% - Липовеньковської, 1.18-1.83% - Пушковської ділянок близькі до тих же для Капітанівського масива (0.78-1.63%).

Кори вивітрювання цих масивів являються потенціально перспективними площами для розширення мінерально-сировинної бази Побужського нікелевого завода.

Перспективність їх визначається площею розвитку кор вивітрювання на території окремих ділянок.

Для Деринюхінської ділянки це площі біля 4 при потужності 1-22.7 м., при середній 4.5 м. виділяються дві продуктивні зони протяжністю біля 1400 м. при ширині від 50 до 500 м.

На липовеньковській ділянці підвищення концентрації виявлені на площі, яка має неправильну форму витянуту в півн.-зах. напрямку, форму, відповідаючу формі серпентинітового масива. Довжина «продуктивної» зони до 1350 м. при ширині 40-320 м. та потужності 1-26м.

На Пушковській ділянці площадні кори утворюють слабовитянуті в півн.-зах. напрямку та субмеридіанальному напрямку тіла, яке відповідає формі масивів. Пртяжність тіл 240-450 м. при ширині 50-240 м. та потужності 1-22 м. (середня потужність - 5.9-6.5 м.)

Не являться цікавими поки кори вивітрювання Кумарівської ділянки, де не встановлено промислово інтересних концентрацій .

5.Потенційні руди площадних кор вивітрювання - комплексні. Середній вміст компонентів: - 0.77-0.93%, - 0.037%, - 28.5%.

6.Пошуки нікеленосних кор в районі Середнього Побужжя продовжуються профілями скважин, одиночними скважинами, з використанням геофізичних методів (електро- магніторозвідки). Лінійна кора вивітрювання вскрита поруч скважин в межах Деринюхінської, Липовеньковської, Пушковської ділянок.

Лінійна кора пов’язана з зонами тріщиноватості, розвиненої поблизу або на контакті інтрузій основних та ультраосновних пород з вміщуючими породами. Потужність зон тріщиноватості коливається від 10-20 до 80-90 м. Тріщини в багатьох випадках мають вигляд звужуючихся донизу полостей, в верхній частині переходять в площадну кору вивітрювання. Глибина розвитку промислового -орудення 100-200 м., середня біля 130 м.

Серед утворень лінійної кори найбільш широко розвинені охри, охристо-кремністі породи і нонтроніти. Підвищенний вміст встановлений у всіх літологічних різновидах, але найбільш багаті концентрації (як і в корах площадного типу) пов’язано з хлоритовими породами.

Зменшення ролі нонтронітів і заміна їх інтенсивно обохренними продуктами вилужування серпентинітів в лінійній корі пов’язано з тим, що в умовах виликого притока води, в тріщинних зонах утворювалось більш кисле середовище, яке перешкоджало осадженню в формі силіката і перехода його в форму гідроокислів. Вивільнюючісь і , попадаючи в більш низькі горизонти, тобто в умови більш лужного середовища відкладались у формі гідросилікатів , а при збільшенні лужності - в формі гідросилікатів .

В лінійних корах вертикальна зональність виражена слабо. Рудою в лінійній корі служать, взагалі, охристі, охристо-кремністі утворення з підкореним значенням нонтронітів. Форма охристих утворень неправильна, з лінійною витянутостю вздовж тектонічної зони. Потужність їх вкрай непостійна і коливається в широких межах від 1-2 до 30-40 м.

Таким чином, район Середнього Побужжя має значні запаси та ресурси силікатного і .

Крім того, анодунітові серпентиніти придатні для виготовлення форстеритових, а з додаванням хроміта - форстерит-хромітових вогнеупорів. В окремих випадках охристі породи можна використовувати як мінеральні фарбуючі пегменти.

Остаточне накопичення бурих залазняків облагорожені деякими елементами і можуть розглядатися як природно-’легированные’ -руди, зокрема як слабо ’легированные’ та ’легированные’ та -залізні руди наприклад, для виробництва ’окатышей’.

Геохімічна характеристика, розподіл елементів

групи Fe та Cu (Sc,Ti,V,Cr,Co,Ni,Cu).

Sc,Ti,V,Cr,Co,Ni,Cu являються, як зазначили В.М. Голдшмідт та А.Е. Фереман характерними елементами ультраосновних та основних пород.

Поводження елементів цієї групи в останній час приділяється особлива увага при рішенні питань нетрології формаційного аналіза, вияснення рудоносності ультрабазит-базитових комплексів.

Так, для найбільш ранній диференціотів перидотитових розплавів характерний підвищений вміст та .

В таблиці наведені середій вміст перерахованих елементів, обчислення по результатам кількістного спектрального аналіза та наближено кількістного спектрального аналіза проб керна скважин.

Чітко відсліжується спеціалізованність досліджуємих масивів на , середні концентрації яких перевищують відповідні кларкові значення для ультраосновних і основних пород (по О.П. Виноградову) в 1.5-3 рази, а також не рідкісний елемент (1.5-2 і більше разів).Концентрації спостерігаються біля кларка, а - декілька нижче кларка.

відноситься до ведучих елементів гіпербазитів та його розподіл являється одним з показників глибинності їх формування. Середня концентрація його в дунітах і перидотитах Капітанівського, Липовеньковського та Пушковського масивів складає 0.6-0.7%, більш низькі концентрації характерні для Деринюхінського та Кумарівського масивів (0.21-0.36%). В пироксенітах всіх масивів його менше і найбільш низькі значення характерні для амфіболітизованних перидотитів і пироксенітів і габро (0.06-0.07%). в цих породах розповсюджений в увигляді акцесорних та рудоутворюючих хромпінелідів та ізоморфно входить в кристалічні решітки породоутворюючих піроксенів.

І.І. Едельштейн та ін. відмічали відсутність виноса в процесі серпентинізації дунітів і перидотитів. Це ж випливає і із таблиці. Розподіл закономірно залежить від магнезійності ультраосновних та основних пород.

Цікава зміна відношення , яке (по А.Б. Фоніну) характеризує глибинність процесів становлення гіпербазитів. В цілому для дунітів та перидотитів розглядаємих масивів воно коливається від 1.64 до 0.70. Підвищені його значення характерні для дунітів Липовеньковського (1.64), Деренюхінського та Пушковського (0.85-0.82) масивів, дуніти Кумарівського масиву найбільш близькі до Капітанівських (0.69-0.70-0.73).

як і , являється ведучим елементом гіпербазитів. В процесі магнетичної диференціації він накоплюється в магензіальних розплавах та виділяється в силікатних формах на початкових стадіях кристалізації. Усі породи розглянутих масивів характеризуються підвищеним вмістом (табл.). Причому розподіл його в однотипових породах масивів достатньо однорідний: дуніти в середньому вміщують 2390 , перидотити - 1850 , пироксеніти - 660 , амфиболітизованні різниці мають більш низький вміст цього елемента у порівнянні з незмінними.

Процеси серпентинізації дунітів і перидотитів також видно не супроводжувались виносом . В вивчених породах присутній в силікатній (в олівінах), нікелевій та сульфідній ( у вигляді власних мінералів сульфідів та в ізоморфних домішках в сульфідах та ін.) формах.

характеризується розподілом сходним як з , так і , відрізняючись від останнього більш витривалим вмістом і меншою залежністю від особливостей мінерального складу. Породи вивчаємих масивів характеризуються невисокими околокларіовим та достатньо рівномірним вмістом . концентрація в дунітах не перевищує 0.025%. В амфіболітизованих різницях вміст зменшується (табл.). Мінералами-носіями цього цього елемента являються темнокольорові (олівін, серпентин, пироксени, амфіболіт), в значних кількостях він відмічається в магетитах, хром............ відношення в дунітах і перидотитах коливається в достатньо вузьких межах 0.05-0.07 та помітно зрозстає в пироксенітах (0.13-0.17) і особливо в амфіболітизованних породах (0.20-0.23), відповідно зменшенню магензійності та зростанню залізності.

в породах досліджуємих масивів характеризується невисокими, часто нижче кларковими, що, взагалі, типово для хромоносних гіпербазитів (Канівський, 1973; Фонін, 1979). Декілька підвищені концентрації цього елемента відмічаються в амфіболітизованних породах Кумаровського, Пушковського, Капітанівського масивів (до 0.71%).

Мінерали-носії являються . Концентратором в пироксенітах та габроїдах являється ільменит.

Процес серпентинізації не супроводжується привносом-виносом , але амфіболітизація перидотитів супроводжується мабуть, деяким привносом цього елемента, про свідчать вищеописані підвищення вмісту.

В магматичному процесі зв’заний з . Тому відношення зокономірно зростає в генетично зв’язаних різновидах пород усіх 5-ти розгл. масивів (табл.): в гіпербазитах це відношення більш низьке (0.20-0.39), а в габроїдах досягає 6.11-6.7

геохімічно тісно пов’язаний з та . В нижче та ............. кількостях він присутній в дунітах та перидотитах 30-40, інколи 60-80 (Кумаровський, Пушковський масиви), в пироксенітах і особливо габро його вміст підвищується. Весь розсіюється у вигляді ізоморфних домішок в темнокольорових та рудинних м-лах, носіями його являються пироксени та амфіболи.

відноситься до типових халькофінів та досить широко розповсюджена в гіпербазитах та габроїдах. В дунітах і перидодитах розглянених масивів середні концентрації відповідають або слабко перевищують клорк (Липовеньковський масив). Найбільш високий вміст спостерігається в пироксенітах та габроїдах (130-140 ), а на окремих ділянках з сульфідною мінералізацією до 0.1-0.2%. Носіями являються породоутворюючі та рудні м-ли (хром........., магнетит), а концентратором - халькоперит . Серпентинізованні та незмінені дуніти та перидотити характеризуються однаковим вмістом . Процеси амфіболітизації призводять до накопичення (табл.)

являється типовим розсіяним елементом, який в земній корі концентрується в ультраосновних і основних породах. Розподіл вмісту в дунітах та анодунітових серпентинітах усіх 5-ти розглядаємих масивів достатньо однорідний та близький до клерну (5-6 ) (табл.). Але з зростаннім залізнистості, в пироксеннітах, габро-коритах і габро-амфіболітах концентрації помітно збільшуються (до 38-43 ), перивищуючи кларкові рівні.

Декілька підвищені його концентрації відмічаються в перидотитах Деринюхінського, Кумарівського, Пушковського масивів (11-14 ), в пироксенітах Капітанівського масиву (32 ). Концентрація в породах залежить від їх мінерального складу і вмісту його в м-лах. М-лами-носіями цього елемента являються та .

Таблиця. Петрохімічні характеристики (по А.Н. Заварицькому)

ультраосновних і основних пород Капітанівського та ін. масивів.

Похожие работы

История развития геологии

Скачать

32523

0

0

... выделением тепла. Оно позволило разработать методику определения абсолютного возраста горных пород, а следовательно, и продолжительности многих геологических процессов. На этой основе в последующем получила развитие геология докембрия [А. А. Полканов, Н. П. Семененко, К. О. Кратц (СССР), Д. Андерсон (США), К. Стоквелл (Канада), Б. А. Шубер (Франция)]. С радиоактивным распадом в недрах Земли стали ...

Происхождение «Геологии старой Земли» и ее влияние на жизнь в XXI веке

Скачать

25406

0

0

... данных просто не соответствует фактам, а свидетельства катастрофизма на глобальном уровне становятся все более и более очевидными, даже многим эволюционистам. Схожие процессы наблюдаются и в биологии. Геология старой земли расчистила путь для дарвинизма. Во время своего знаменитого кругосветного путешествия Дарвин изучал первый том Принципов геологии Лайеля, а затем применил те же самые ...

Геология как наука

Скачать

55751

0

0

... - начала XX в. наука геология расширила свои горизонты, в том числе и благодаря революционным идеям Владимира Ивановича Вернадского и Александра Евгеньевича Ферсмана, которые определили геологию, как науку о строении земли, её происхождении и развитии, которая основывается на изучении геологических процессов и земной коры в целом. По словам Вернадского, XX век, является периодом ломки коренных ...

Методологические основы экологической геологии

Скачать

21058

1

1

... связана с геоэкологией – комплексной междисциплинарной науки об территориально-экологических отношениях взаимодействия природы и общества (Осипов, 1997). Но в экологической геологии превалирует литосферный аспект. Разработка методологических основ экологической геологии с классических философских подходов к формированию базиса любой науки предполагает решение ряда стандартных проблем, в том ...