Правове становище церкви в сучасній Росії

2.1 Правове становище церкви в сучасній Росії

Згідно зі ст. 14 Конституції Росії Російська Федерація оголошена світською державою: «Жодна релігія не може встановлюватися в якості державної чи обов'язкової. Релігійні об'єднання відділені від держави ». Правове становище церкви в сучасній Росії, крім конституційних положень, регулюється російським законом «Про свободу совісті та релігійні об'єднання».

Прийняття цього закону, як відомо, супроводжувалося бурхливою полемікою не тільки в церковних колах, а й в самих органах державної влади.

Так що ж стало причиною виникнення суперечливих думок у процесі прийняття Федерального Закону «Про свободу совісті та релігійні об'єднання»? По суті мова йде про різний тлумаченні нових положень Федерального Закону від 26.09.1997, в корені відрізняють його від попереднього законодавства у цій галузі, особливо від явно застарілого Закону РРФСР «Про свободу віросповідань» від 25 жовтня 1990 року. В основі ж розбіжностей вітчизняних і зарубіжних політиків лежить діаметрально протилежна оцінка ролі держави і, перш за все виконавчої влади у правовій регламентації конфесійної діяльності. Провідники нової державної політики у відносинах держави і церкви, втіленої в новому Федеральному Законі від 26 вересня 1997 року, відстоюють необхідність посилення ролі виконавчої влади при створенні релігійних об'єднань та здійсненні контрольних повноважень правоохоронних органів за їх діяльністю. Така позиція враховує і міжнародну практику. Зокрема, рішенням Європейського парламенту від 29 февраля1997 року передбачена можливість обмеження діяльності релігійних об'єднань: державам-членам Європарламенту рекомендовано не надавати «статус релігійної організації автоматично», а також припиняти протиправну діяльність сект аж до їх ліквідації.

Висловлювалися думки, що Федеральний Закон має «дискримінаційну сутність», утруднює діяльність усіх конфесійних організацій, крім так званих «традиційних», що вкоренилися в Росії протягом століть і об'єднують прихильників православ'я, ісламу, буддизму та іудаїзму. Насправді Федеральний Закон від 26 вересня 1997 року засновано на міжконфесійному концепції державного регулювання, відповідно до якої «протекціоністська політика держави поширюється на все легітимно створені релігійні об'єднання». Новий Закон не передбачає режиму найбільшого сприяння щодо традиційних релігій. Єдина згадка про них міститься в преамбулі, але не в нормативних приписах закону, яким підтверджено конституційний принцип рівної правового захисту всіх конфесійних об'єднань, офіційно діють на території Росії.

Лейтмотив ФЗ від 26 вересня 1997 року полягає в закріпленні превентивних повноважень правоохоронних органів: державна влада зацікавлена в запобіганні можливої протиправної діяльності так званих «тоталітарних» сект, що виключають добровільну основу членства і перешкоджають виходу громадян з релігійного об'єднання. Механізм державної дозвільної політики, втіленої в повноваженнях федеральних міністерств і відомств з реєстрації, ліцензування та контролю, покликаний запобігти заподіяння майнової та моральної шкоди прихильникам різних віросповідань. Релігійні об'єднання можуть бути створені у формі релігійних груп і релігійних організацій. Слід підкреслити, що правоздатністю юридичних осіб мають лише зареєстровані в органах юстиції релігійні організації. Федеральний Закон від 26 вересня 1997 року визначає статус факультативного і імперативного режимів реєстраційних відносин, і їх відмінності обумовлені намірами особі, що створили релігійну групу. Факультативний режим має місце у випадку, якщо засновники релігійних груп не мають наміру клопотати в органах юстиції про надання їм статусу юридичної особи. Обов'язкова ж державна реєстрація передбачена лише для об'єднань, створених у формі релігійної організації. Не можна відмовити в реєстрації релігійного об'єднання з мотивів недоцільності його створення. Для здійснення імперативних реєстраційних відносин вирішальне значення має тимчасовий ценз діяльності об'єднання на території Росії. Статус загальноросійського релігійного об'єднання поширюється тільки на централізовані релігійні організації, які діють на території Росії на законних підставах не менше 50 років (і мають у своєму складі мінімум три місцеві організації, зареєстровані на території однієї або декількох суб'єктів Російської Федерації) до моменту звернення організації до органу юстиції із заявою про державну реєстрацію. Засновники місцевої релігійної організації зобов'язані підтвердити в органі юстиції факт своєї діяльності на відповідній території протягом не менше 15 років (ця вимога не поширюється на місцеві релігійні об'єднання, які діяли в складі централізованої релігійної організації до державної реєстрації). Проте все ж таки є можливість поширення прав юридичної особи для місцевої та централізованої релігійної організації і без тимчасового цензу. Однак у цьому випадку засновники зобов'язані щорічно протягом 15 років перереєструватися в територіальних органах юстиції. На такі об'єднання поширюється цілий ряд обмежень: вони не вправі утворювати установи професійної релігійної освіти, виробляти, придбавати, поширювати релігійну літературу, мати при собі представництво іноземної релігійної організації. Створенню централізованої релігійної організації властива особлива періодичність реєстраційних відносин: на першому етапі державної реєстрації підлягають місцеві організації, і тільки після її завершення засновники має право клопотати про реєстрацію централізованої організації. Для створення конфесійними об'єднаннями установ професійної релігійної освіти необхідно поєднання двох видів дозвільної політики. Такі установи підлягають державній реєстрації в органі юстиції як релігійного об'єднання, і для отримання права здійснення освітньої діяльності необхідна також видача ліцензії Міністерством загальної та професійної освіти Російської Федерації. Ліквідація конфесійного об'єднання також регламентується нормами адміністративного права. Як правило, ініціатором ліквідації або заборони діяльності об'єднання є Міністерство юстиції Російської Федерації або його територіальний орган в суб'єкт федерації, але рішення по суті приймається судом. Федеральним законом не врегульовані розбіжності у процедурах ліквідації та заборони діяльності релігійного об'єднання, однак повне припинення правоздатності конфесійної організації як юридичної особи допускається тільки у випадку її ліквідації судом. Заборона діяльності об'єднання є тимчасову превентивну міру, мета якої - усунення фактів порушення чинного законодавства, виявлені органом юстиції або іншим правоохоронним органом в процесі здійснення контрольних функцій.

Власність релігійних організацій

Передача релігійним організаціям відповідного нерухомого майна з відносяться до нього земельними ділянками, які перебувають у державній або муніципальній власності, здійснюється безоплатно. У такому ж порядку, як правило, за рішенням відповідного органу виконавчої влади, конфесійне об'єднання наділяється і окремими правомочностями власника. Передача у власність релігійним об'єднанням культових будівель і споруд тягне за собою і майнові обов'язки щодо їх функціональному використанню. Конфесійні об'єднання має право володіти, користуватися і розпоряджатися культовими будівлями і спорудами тільки з метою здійснення богослужінь та інших релігійних обрядів та церемоній, передбачених внутрішніми законами. Отже, очевидні певні обмеження правомочностей власника. Договори оренди будівель і споруд, переданих державними та недержавними юридичними та фізичними особами у власність релігійним організаціям, повинні передбачати їх функціональне використання орендарем, що фактично означає легітимну можливість існування таких орендних відносин, учасниками яких є лише прихильники даного віросповідання. Недотримання зазначених умов тягне за собою недійсність договору оренди.

Органи виконавчої влади контролюють відповідність федеральному законодавству внутрішніх установлень релігійних організацій, перш за все статутів. При неможливості точно встановити, чи відповідають закону відомості та інші положення статутів, орган юстиції має право призупинити процедуру реєстрації на строк до шести місяців для проведення державної релігієзнавчої експертизи, визначення порядку якої віднесено до виключного відання Уряду Російської Федерації. Виконавча влада взаємодіє з конфесійними об'єднаннями при визначенні статусу установ релігійної освіти. Світська основа системи освіти в нашій країні не перешкоджає викладання релігієзнавчих навчальних дисциплін у державних або муніципальних освітніх установах: адміністрація таких установ вправі задовольнити прохання батьків, які звернулися з проханням про викладання релігієзнавчих дисциплін на факультативній основі. Таким чином релігійну освіту або основи його можуть бути отримані не тільки в установах конфесійного освіти, але й у державних і комунальних навчальних закладах.

Федеральний закон від 26 вересня 1997 року передбачає також контроль за релігійними організаціями. Функції контролю здійснюють:

1) Органи юстиції (статутна діяльність релігійної організації).

2) Державна податкова служба і Федеральні органи податкової поліції (фінансовий контроль).

3) ФСБ і МВС Росії (спеціалізований контроль).

Особливий різновид адміністративно-правових норм у даній сфері відносин становлять приписи Федерального закону від 26 вересня 1997 року, які передбачають односторонні зобов'язання органів виконавчої влади. Посадова особа правоохоронного органу не має право наполягати на допиті священнослужителя по сповідальні обставинами; розголошення таємниці сповіді не допускається навіть в разі вчинення тяжких кримінальних злочинів або адміністративних проступків. Тим самим законом передбачено імунітет священнослужителів у сфері адміністративної та кримінальної юрисдикції. Неучасть Руської Православної Церкви (РПЦ) у державному будівництві та в здійсненні мирських повноважень виконавчої влади не слід ототожнювати з відстороненістю церкви від рішення доленосних внутрішньополітичних проблем. Всі органи внутрішньоцерковного управління РПЦ мають потенційну можливість брати участь у діяльності органів виконавчої влади. Розробка засад взаємодії РПЦ і держави віднесена до відання її вищого конфесійного органу - Помісного Собору. У період, коли Помісний Собор не скликається, зазначені повноваження здійснюються підзвітним йому органом - Архієрейським собором РПЦ. Помісний і Архієрейський собори є вищими представницькими органами РПЦ, які відрізняються періодичністю їх скликання. Помісний Собор повинен скликатися не рідше одного разу на п'ять років, тоді як перерви в засіданнях Архієрейського собору не можуть перевищувати двох років. Священний Синод - єдиний постійно діючий орган внутрішньоцерковного управління, який здійснює повноваження Архієрейського і Помісного Соборів у період між їх засіданнями. Головує на засіданнях Священного Синоду Патріарх РПЦ. Детальніше про структуру РПЦ див. Додаток № 1.

Рішення Помісного й Архієрейського Соборів і Священного Синоду в сфері взаємин з державою покликані сприяти вирішенню найважливіших внутрішньополітичних проблем. У разі кризових ситуацій вищі органи церкви, керуючись доктриною невтручання в політико-правові причини розбіжностей, покликані сприяти примиренню протиборчих сторін. Таким чином, РПЦ виконує роль духовного арбітра у внутрішньодержавних конфліктах.