Держава: поняття, сутність, функції

1.1 Держава: поняття, сутність, функції

У теорії держави і права дається безліч визначень поняття «держава». Наприклад, мислителі минулого трактують державу як «зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян» (Арістотель), «союз людей об'єднаних загальними началами права і загальної користі» (Цицерон) і т.д.

З більш сучасних відомі такі визначення: держава - громадська спілка, що представляє собою самостійне примусове владарювання над вільними людьми в межах певної території (Коркунов, Трубецькой, Шершеневич); держава - це природно виникає організація владарювання, призначена для охорони певного порядку (Гумплович) або « цільове єдність індивідів, наділені якостями юридичного суб'єкта і є носієм прав »(Еллінек) і т.д. .

На мій же погляд більш точним і правильним визначенням держави буде те, яке містить її (держави) основні ознаки.

Отже, держава - єдина політична організація суспільства, яка поширює свою владу на все населення в межах території країни, видає юридично обов'язкові веління, має спеціальний апарат управління і примусу, а також володіє суверенітетом.

З визначенням держави тісно пов'язана і сутність держави, тобто сенс, головне, глибинне в ньому, що визначає його зміст, призначення і функціонування. Таким головним, основоположним в державі

є влада, її приналежність, призначення і функціонування в суспільстві. Іншими словами питання про сутність держави - це питання про те, кому належить державна влада, хто її здійснює і в чиїх інтересах.

Численні прихильники різновидів демократичної доктрини виходять з того, що першоджерелом і первоносітелем влади є народ, що державна влада за своєю природою і суттю повинна бути справді народною, здійснюватися в інтересах і під контролем народу.

Марксистська теорія доводить, що політична влада належить економічно панівному класу і використовується в його інтересах. Звідси вбачається класова сутність держави як машини (знаряддя), за допомогою якої економічно панівний клас стає політично панівним, що здійснюють свою диктатуру, тобто влада не обмежену законом і що спирається на силу, на примус.

Класовий підхід при розкритті сутності держави - велике завоювання наукового суспільствознавства. Його відкрили і широко застосовували багато вчених у різних країнах задовго до Карла Маркса. Проте беззастережно використовувати даний підхід для характеристики всіх і всіляких держав, щонайменше, теоретично не вірно.

У розвинених демократичних країнах держава поступово стає ефективним механізмом подолання суспільних протиріч шляхом не гвалтування і придушення, а досягнення суспільного компромісу.

Інакше кажучи, в демократичній державі другий, більш значущою, ніж перша, стає загальносоціальна сторона.

Функції держави.

Функції держави - це основні напрямки його діяльності, в яких виражається сутність і соціальне призначення державного управління суспільством.

Функції держави класифікуються за різними ознаками. Так, за тривалістю дії функції держави поділяються на постійні та тимчасові. У залежності від того, в якій сфері суспільного життя вони протікають, виділяють функції внутрішні і зовнішні. Зупинимося на цій класифікації докладніше.

Внутрішні функції - це основні напрями діяльності держави щодо управління внутрішнім життям суспільства.

Внутрішні функції класифікуються за сферами діяльності держави. За цією ознакою виділяють такі внутрішні функції:

1. Економічну (це визначення найбільш оптимального напрямку розвитку економіки країни).

2. Соціальну (спрямована на забезпечення нормальних умов життя і діяльності населення країни).

3. Функцію фінансового контролю (облік державою доходів виробників).

4. Функцію охорони правопорядку (забезпечення законності в діяльності різних суб'єктів, припинення правопорушень).

5. Екологічну (забезпечення охорони навколишнього середовища та контроль за дотриманням природоохоронних норм).

Зовнішні функції держави - це основні напрямки його діяльності на міжнародній арені. До числа зовнішніх функцій держави можна віднести:

1. Співпраця з іншими державами (це діяльність держави щодо встановлення і підтримання контактів на різних рівнях - культурному, політичному і т.п. - з іншими державами.

2. Оборона країни від нападу ззовні.

До ознак держави можна віднести:

1. Наявність чітко визначених зовнішніх кордонів і внутрішнього адміністративно-територіального поділу.

2. Населення.

3. Наявність публічної влади.

4. Суверенітет (самостійність, незалежність держави у здійсненні ним своєї діяльності).

Один з найважливіших ознак держави - це тісний органічний зв'язок держави з правом, що представляє собою економічно й духовно обумовлене нормативне вираження державної волі, державний регулятор суспільних відносин.

При відомому дослідженні неважко виявити, що право, як регулятор суспільних відносин, тісно взаємодіє з релігійними нормами, які виконують схожі функції. Розглянемо це положення докладніше.

Для правової науки релігія представляє цінність перш за все як засіб, що доповнює право у сфері соціальної регуляції. Розглянемо докладніше два аспекти - регулятивну функцію релігії в цілому і взаємодію правових норм з релігійними.

Регулятивна функція релігії.

Релігійна інтерпретація світу виступає як засіб, що дозволяє «оволодіти» цим світом, освоїти численні зв'язки навколишньої дійсності, зумовлюють релігійний комплекс, "що поєднується з великими функціями, виконуваними релігією у суспільному житті», включаючи і функцію регулювання суспільних відносин.

Найяскравіше регулятивного релігії проявляється в її нормативності, бо вона «ставить ієрархічно побудовану систему норм, відповідно до яких одні дії дозволені, інші заборонені, і тим самим визначає моральні позиції стосовно світу».

Нормативно-регулятивна сила релігії проявляється у створенні за допомогою релігійних вірувань і практики релігійної життя психологічних стимулів, які вказують напрямок поведінки і утримують індивіда в певних рамках, встановлених нормами.

При розгляді релігійних норм важливо брати до уваги співвідношення в них загальнолюдського і приватного, враховуючи, зрозуміло, що в релігіях представлені найрізноманітніші культури. У релігіях переплітаються, часом химерно, компоненти глобальні та локальні, класові та етнічні і т.д. але в них є щось спільне - те, що здійснюване ними нормативне регулювання засноване на відомому принципі: «як хочете, щоб вам люди чинили, так само чиніть і ви з ними». Інакше кажучи, релігії в своїй основі орієнтуються на загальнолюдські, гуманістичні початку. Проте я сказав би не так. По-моєму, якраз ці самі «гуманістичні начала» в своїй основі мають положення релігії, яка незмірно старіше.

Більшість релігій у своїх нормах закликають до забезпечення основних природних і невідчужуваних прав і свобод людини. В основу нормативного регулювання, наприклад, християнства, покладені біблійні заповіді, зокрема такі, як «не вбий», «не вкради», «не чини перелюбу», «не судіть, і не судимі будете» та ін. У цих та інших нормах чітко простежується тенденція до орієнтування індивідів на взаємні поступки, що виражаються в утриманні від порушення прав іншої людини.

Виходячи їх цього можна сказати, що регулятивна цінність релігії, зокрема релігійних норм, полягає у забезпеченні стабільного функціонування суспільства, бо поза ним не може існувати і людина як істота біосоціальна.

Взаємодія релігійних і правових норм.

Очевидність регулятивної мощі релігійних норм, їх природно-людський і ціннісний характер послужили підставою для запозичення з них фундаментальних положень минулими та сучасними правовими системами. Деякі релігійні норми настільки тісно пов'язані з правом, що самі стали частиною правової системи. Яскравий приклад тому - Мусульманське право, про який детальніше я розповім нижче.

Тісна взаємодія релігійних норм з правовими зазначалося і зазначається у ряді інших правових систем, в тому числі і в дореволюційній Росії. Переплетення православних норм з юридичними, забезпечення виконання церковних приписів заходами державного примусу, а велінь закону також релігійної карою - одна з основних рис державного, кримінального та деяких інших галузей права, починаючи з давніх документів і аж до останніх актів самодержавної влади.

Дуже актуальна, з урахуванням досвіду минулого і сьогодення, проблема взаємодії права і релігії в сучасній Росії, особливо в галузі забезпечення прав і свобод людини. Спроба здійснити відчуження особистості від релігії не могла не порушити динамічної рівноваги, що існує між емоційно-духовної та інтелектуально-розумової сферою людини. Жорсткий ідеологічний прес-якими засобами, від найпримітивніших до вельми витончених, довгі десятиліття витісняв релігійне сприйняття світу з індивідуальної свідомості, а разом з ним девальвував і соціальну цінність релігійних норм.

На реалізацію прав і свобод людини впливає безліч факторів, серед яких не можна не враховувати як вплив релігії, так і прояв постоталітарного синдрому. Тільки комплексний підхід дозволить вирішити цю багатопланову проблему. Не слід недооцінювати й та обставина, що в Росії неухильно росте число віруючих, а тому зважений і обгрунтований синтез релігійних і правових норм, як видається, міг би збільшити регулятивну силу останніх.