Наука кримінального права як галузь законодавства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Реферат

на тему "Наука кримінального права як галузь законодавства"

з дисципліни “Кримінальне право ”

Донецьк 2011

Зміст

Вступ

1. Поняття кримінального права

2. Загальна характеристика нового Кримінального Кодексу України

3. Завдання, функції та принципи кримінального права і його принципи

4. Система кримінального права

5. Кримінальне право і суміжні галузі права

6. Наука кримінального права

Література

Вступ

Як свідчить багатовікова історія людства, злочинність є постійним супутником його існування та розвитку. Більше того, в останні століття в переважній більшості країн спостерігається зростання найбільш небезпечних злочинів.

Певне зростання таких злочинів, перш за все організованих, насильницьких та корисливих, спостерігається і в Україні. В значній мірі це зумовлено складним перехідним етапом розвитку держави та багатьма іншими як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками.

В цих умовах проблема боротьби зі злочинністю вийшла на загальнодержавний та міжнародний рівень і має виключно важливе значення. Свідченням цього є і Декларація ООН „Про злочинність та суспільну безпеку", яка була затверджена резолюцією 51/60 Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1996 р., в якій зазначається, що держави-члени цієї організації повинні прагнути захищати безпеку та добробут своїх громадян і всіх тих, хто знаходиться під юрисдикцією держави, шляхом прийняття ефективних національних заходів по боротьбі з небезпечною транснаціональною злочинністю, в тому числі з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків та зброї, контрабандою таких предметів, організованою торгівлею людьми, терористичними злочинами та ін.

Боротьба із злочинністю в нашій державі здійснюється за допомогою політичних, економічних, організаційних, законодавчих та інших заходів. Але тільки кримінальне законодавство створює необхідну правову основу (базу) для боротьби зі злочинністю.

Для вирішення цих складних завдань важливо, щоб не тільки саме це законодавство було досконалим, але й щоб його глибоко та ґрунтовно вивчали ті, хто його буде застосовувати, впроваджувати в практику.

Перш за все треба з'ясувати саме поняття „кримінальне право", а воно в сучасній правовій науці застосовується в трьох значеннях:

1) як галузь законодавства (одна з галузей) - кримінальне законодавство. Звідси кримінальним правом іменують закони, - тобто нормативні акти, що містять положення даної галузі права;

2) як наука кримінального права, тобто теорія кримінального права;

3) як учбова дисципліна.

1. Поняття кримінального права

Кримінальне право - це самостійна, відокремлена від інших галузь права. В той же час вона включає в себе як ознаки, які притаманні всім галузям права, так і суто свої, специфічні, які властиві тільки цій галузі права, ознаки. Тому на підставі цього можна зробити висновок, що кримінальне право:

1) представляє собою певну систему (сукупність) правових норм, якими встановлюються правила поведінки людей в суспільстві. Але ці правила поведінки носять узагальнений характер, вони охоплюють в собі безліч самих різних (можливих) ситуацій, які зустрічаються в реальному житті. Тобто вони охоплюють за рівнем свого узагальнення тільки загальні, характерні для всіх реальних проявів ознаки, а не тільки ті, що можуть не співпадати, а навіть відрізняють один злочин від іншого. Наприклад, ч. І ст.185 крадіжка визначається як таємне викрадення чужого майна. Таким чином, законодавець в законі визначив лише узагальнені ознаки крадіжки як явища, хоча кожен конкретний злочин може відрізнятись і навіть суттєво один від іншого в своєму життєвому прояві. Норми кримінального права - це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних конкретних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони один від одного не відрізнялися. Норми кримінального права, призначені на загальну дію, і є загальнообов'язковими до виконання, тим самим володіють ознакою загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність під погрозою застосування за них особливих примусових заходів - кримінального покарання.

2) Норми кримінального права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й отримують своє закріплення у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або інакше, діюче право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність - воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, які пред'явлені до поведінки людей, рамки й умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Треба спеціально відзначити, що формальна визначеність кримінального права це не тільки гарантія законності й однаковості застосування його норм, але й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти собі, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до п.22 ст.92 Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші органи держави або посадові особи (навіть Президент України) неправомочні на видання норм кримінального права. Цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права - навіть органами влади на місцях). Таким чином, кримінальне право знаходить своє вираження тільки в законах. Отже єдиним джерелом кримінального права, таким чином, є кримінальний закон.

3) Кримінальне право відрізняється від інших галузей права предметом і методом правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч.2 ст.1 КК України). Саме відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права. Оскільки злочини являють собою підвищену суспільну небезпечність для встановлених в Україні суспільних відносин і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення і найбільш гострі примусові заходи - кримінальні покарання. Застосування покарання - це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину. У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин, як санкції за порушення кримінально-правової заборони, що передбачена в законі, - виявляється і така властивість кримінального права як його державна забезпеченість.

У підсумку можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має наступні ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, властиві праву взагалі, стосовно до кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображаючи особливості цієї галузі права.

Отже, кримінальне право як галузь права - це система, юридичних норм (а власне кажучи, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

У цьому визначенні зазначені основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права, - злочин і покарання.

 

2. Загальна характеристика нового Кримінального Кодексу України

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року Кримінальний Кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року, є знаменною віхою в становленні правової держави, першим фундаментальним Кодексом у проведеній в Україні правовій реформі, яка ставила своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права.

Робота над проектом нового КК тривала більш 8-ми років і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, Комітетів Верховної Ради України, і, звичайно, народних депутатів України, які і прийняли цей Кодекс. Положення Кодексу цілком відповідають Конституції України, ґрунтуються на її приписах. Кодекс відповідає потребам сучасного життя, відображає зміни, що відбулися в політичному, економічному і соціальному житті нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями Кодексу є:

1)  кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності та всього правопорядку від злочинних посягань; закріплення принципу, згідно з яким Кодекс - це єдиний законодавчий акт про кримінальну відповідальність;

2)  закріплення основного принципу кримінального права: немає злочину, немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі;

3)  єдиною підставою кримінальної відповідальності визнається наявність в діях особи ознак складу злочину, передбаченого в кримінальному законі;

4)  закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

5)  посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

6)  наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (дані поняття вчинення злочину організованою злочинною групою, злочинною організацією; внесені спеціальні склади злочинів, що передбачають відповідальність організаторів і учасників організованих груп);

7)  система покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, забезпечує принцип справедливості кари в залежності від тяжкості злочину й особи засудженого;

8)  поширено перелік норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при діяльному каятті, примиренні з потерпілим тощо), а також від покарання (наприклад, звільнення з випробуванням);

9)  відмова від смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі;

10)  відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11)  наявність цілої низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо);

12)  включення в Загальну частину самостійного розділу про особливості відповідальності неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку злочинця, у багатьох випадках пом'якшують відповідальність в порівнянні з дорослими злочинцями.

 

3. Завдання, функції та принципи кримінального права і його принципи

Головні завдання кримінального права закріплені в ст.1 КК, а саме, "забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам". З цього випливає, що основна функція кримінального права як галузі права - це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права (ст.1 КК). Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних на них посягань. Так, наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються в сфері власності. У кримінальному ж праві в силу його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності (див.: розділ VI Особливої частини КК). У Конституції та у законах про вибори в органи влади визначений порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничних виборчих комісій тощо. У кримінальному праві з метою охорони цих відносин встановлене покарання за такі злочини як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (див. розділ V Особливої частини).

Регулятивна функція виявляється у трьох її складових:

1) Норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, запобігання злочинам.

2) Виконуючи охоронну функцію існуючих у державі суспільних відносин, норми кримінального права одночасно регулюють ці відносини. Так, наприклад, захищаючи відносини власності нормами, поміщеними в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомірному існуванню і розвитку.

3) Деякі норми кримінального права прямо відносяться до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст.36), норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини КК), норми про погашення і зняття судимості (ст.89-91 КК).