Кримінальне право України

Лекції з курсу “Кримінальне право України”.

Загальна частина.

§ 1. Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання.

Поняття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях: 1) позитивне (об‘єктивне) кримінальне право як галузь законодавства, виявом якої є Кримінальний кодекс України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки про вітчизняний чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, його історію і теорію, про кримінальний закон інших держав. Позитивне право України має такі характерні ознаки: 1) його норми встановлюються лише вищими органами законодавчої влади – ВР України; 2) воно знаходить свій вияв у законах; 3) метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому закону – це покарання особи за порушення нею кримінально-правової заборони. Позитивне кримінальне право України це сукупність норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Кримінальне право України поділяється на дві частини – Загальну і Особливу. Загальна частина КК України містить визначальні норми загального значення; їх дія поширюється на всі приписи Особливої частини КК. Ці норми визначають: завдання КК; підстави кримінальної відповідальності; чинність КК щодо діянь, вчинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань; погашення та зняття судимості тощо. Суть і призначення норм Загальної частини КК виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Особлива частина КК містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше діяння. Порушенням такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини КК визначають діяння з боку однієї особи – виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними діями кількох осіб описані в Загальній частині КК (ст.19 співучасть). Загальна та Особлива частина нерозривно пов‘язані між собою. Вони складають єдину галузь права – кримінальне право. Застосування норм Особливої частини можливо лише на основі положень, що містяться у нормах Загальної частини КК. Наприклад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готування до злочину або замах на його вчинення дається у ст.17. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого покарання за такі дії призначається за законом, що передбачає відповідальність за вчинення закінченого злочину. Це означає, що у випадку замаху особи на крадіжку приватного майна дії такої особи кваліфікуються за ст.17 і ч.1 ст.140. У випадку вчинення злочину співучасниками (організатором, підмовником, посібником) склад злочину співучасників буде визначатися за ст.19 Загальної частини і за ч.1 ст.140 Особливої частини. Кримінальне право вивчає не тільки норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом. У результаті дії кримінально-правової норми виникають кримінально-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, які й є суб‘єктами цих відносин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального права є відносини, які виникають у результаті вчинення злочину і застосування відповідного покарання за його вчинення.

Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, приватних чи публічних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише у тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. В окремих випадках (ч.3 ст.10, ст.46-1, ст.51) суд може відстрочити виконання призначеного ним кримінального покарання або не застосовувати таке покарання взагалі. Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосовувати заходи медичного характеру, як не є покаранням (ч.1 ст.12). Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого КК, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосовувати заходи виховного характеру, як не є кримінальним покаранням (ч.3 ст.10).

Основне завдання (функція) кримінального права – охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин, та загрозою покарання тим, хто має намір його вчинити. Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров‘я, волі, честі й гідності), її прав та інтересів від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в КУ, в ст.3, якою людина, її життя, здоров‘я, воля, честь та гідність визначаються найвищою соціальною цінністю. Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань суверенітету України, цілісності і недоторканності її території, суспільного ладу, політичної системи та економічного потенціалу, миру та безпеки суспільства. Водночас завданням кримінального закону є охорона правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст.1 КК). Охоронна функція кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин і за допомогою загальної та спеціальної превенції (попередження злочинів). Заборона вчинення злочинного діяння та загроза покарання тим, хто може вчините таке діяння – це загальна превенція, застосування покарання до особи, яка чинили злочин – спеціальна превенція, - разом є виявами охоронного завдання кримінального закону.

§ 2. Система кримінального права України.

Система Загальної частини чинного кримінального законодавства – це певний порядок розміщення загальних (основних) його норм у КК України. Загальна частина КК складається з 5 глав: І. Загальні положення; ІІ. Межі чинності КК; ІІІ. Про злочин; ІУ. Про покарання; У. Про призначення покарання і про звільнення від покарання. У першій главі містяться статті про завдання КК і про підстави кримінальної відповідальності. Глава друга включає статті, які стосуються чинності КК щодо діянь, вчинених на території України і за її межами, чинності кримінального закону в часі. Глава третя містить статті, в яких тлумачаться поняття злочину, тяжкого злочину, поняття вчинення злочину умисно і з необережності. У цій главі розкрито також питання про відповідальність неповнолітніх, необхідну оборону і крайню необхідність, відповідальність за готування до злочину і замах на злочин, добровільну відмову від вчинення злочину, співучасть у злочині, переховування та недонесення про деякі злочини. Крім цього, глава містить статті, що передбачають можливість суду застосовувати до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, примусові заходи виховного характеру, а також можливість суду застосовувати примусові заходи медичного характеру до осіб, які винили суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. У главі четвертій міститься ряд статей: про мету, види і строки покарання, про підстави та порядок призначення конкретного виду покарання. У главі п‘ятій чимало статей про загальні начала призначення покарання, обставин, що пом‘якшують або обтяжують відповідальність, призначення покарання за кількома вироками, призначення більш м‘якого покарання, ніж передбачено законом, про умовне засудження, відстрочку виконання вироку, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м‘яким, про давність притягнення до відповідальності, давність виконання вироку, погашення судимості тощо.

Система науки кримінального права (Загальна частина). В основу системи науки кримінального права (її Загальної частини) покладена система Загальної частини КК України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального права охоплює більш широке коло питань: поняття, предмет, методи і завдання кримінального права; наука кримінального права; кримінальна відповідальність і її підстави; склад злочину; об‘єкт злочину; об‘єктивна сторона складу злочину; множинність злочинів; основні питання Загальної частини кримінального права іноземних держав тощо.

§ 3. Наука кримінального права, її зміст та завдання.

Кримінально-правова наука – це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального закону, практики його застосування та перспектив розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн. Отже, предметом науки кримінального права є дослідження чинного кримінального права (de lege lata), я також положень майбутнього кримінального закону (de lege ferenda). Наука кримінального права вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону. Вона вивчає та узагальнює практику судів по застосуванню ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого удосконалення такої практики. Наука кримінального права досліджує правосвідомість громадян. Узагальнення цих досліджень знаходять своє відображення у кримінальному законі. Наприклад, тяжкість покарання повинна відповідати (в межах закону) тій мірі, котру пануюча в суспільстві правосвідомість визнає справедливою. Правосвідомість суспільства певним чином враховується законодавцем, наприклад, при встановленні більш суворого покарання за грабіж, ніж за крадіжку. Водночас правосвідомість судді є одним із законодавчих критеріїв загальних начал призначення покарання (ст.39 КК). Наука кримінального права вивчає кримінальне законодавство і результати досліджень у цій сфері науковців зарубіжних країн, узагальнює найбільш важливі і нові положення, робить відповідні висновки, які використовуються у законотворчому процесі в Україні.

§ 4. Загальні та спеціальні принципи кримінального права.

Принципи кримінального права – це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законодавстві. Прийнято розрізняти два види принципів: 1) загальноправові, притаманні всім галузям права, 2) спеціальні (галузеві), характерні лише для окремих галузей права. Загальноправові (закріплені в Конституції): 1) принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території (ст.1, 2); 2) принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову (ст.6); 3) принцип верховенства права (ст.8); 4) принцип рівності громадян перед законом (ст.24); 5) принцип законності (ст.29, 61, 62, 124). До загальних принципів усіх галузей права також відносять принцип гуманізму та принцип справедливості права. Деякі з цих принципів мають своє спеціальне призначення і конкретний зміст у тій чи іншій галузі права, зокрема принцип законності і справедливості.

До спеціальних принципів кримінального права треба віднести принципи 1) законності (немає покарання без вказівки на те у законі – nullum crimene nulla pona sine lege, ч.2 ст.58 КУ, ст.6 КК) та 2) гуманізму (піклування держави про безпеку людини, людяність, повага до людської гідності) (в їх конкретному кримінально-правовому змісті), а також принцип 3) особистої відповідальності за наявності вини (“юридична відповідальність особи має індивідуальний характер” ч.2 ст.61 КУ, ст.8, 9 КК), 4) принцип невідворотності кримінальної відповідальності (1 – кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність, 2 – така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі), 5) принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності (покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину) та 6) принцип економії кримінальної репресії (законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди, напр. ст.7-1 тяжкі злочини, ст.24, 25 особливо тяжкі злочини, залежно від тяжкості злочинів визначається міра покарання у санкції кримінально-правової норми).

Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладена однакова загальна міра відповідальності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, описаного в законі.

§ 5. Поняття кримінального закону, його значення та основні риси.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – це система законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права. Кримінальний закон у більш вузькому розумінні – це законодавчий акт ВР України, який містить одну, кілька або систему взаємопов‘язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм. З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінально-правової норми кримінальний закон має чотири аспекти. По-перше, кримінальний закон – це КК – єдиний кодифікований законодавчий акт, який містить переважну більшість кримінально-правових норм. Він є основним кримінальним законом. На сьогодні в нашій державі чинним є КК України 1960р. (прийнятий Законом УРСР як КК УРСР від 28.12.1960), який відтоді зазнав значних змін і доповнень, але принципові було внесено до нього лише після набуття Україною суверенітету та держаної незалежності, коли з‘явилася об‘єктивна можливість узгодити національне законодавство України із загальносвітовими правовими стандартами. По-друге, кримінальний закон – це і окрема стаття КК або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, ч.2 ст.140 КК передбачає відповідальність за крадіжку індивідуального майна, вчинену повторно. По-третє, кримінальний закон – це окремий законодавчий акт, що містить лише одну правову норму, яка стосується загальних положень кримінального права або регулює відповідальність за злочин певного виду. Наприклад, Указ Президії ВР України “Про відповідальність за виготовлення з метою збуту підроблених купонів багаторазового використання” від 21.01.1992р. По-четверте, кримінальний закон – це і передбачені ст.9 КУ відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані у кримінальне законодавство України на загальногалузевому рівні Законом України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991, згідно якого укладені та належним чином ратифіковані україною міжнародні договори становлять невід‘ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, кримінальний закон України – це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів ВР України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності; а також це – сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід‘ємна частина.

Значення кримінального закону:

1.   Кримінальний закон є одним із важливих засобів охорони життя, здоров‘я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої цінності, суспільного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.

2.   Лише кримінальний закон містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.


Информация о работе «Кримінальне право України»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 272221
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 5

Похожие работы

Скачать
54330
0
0

... , тобто ставлення у відповідальність за шкоду, яка завдана невинно, якою б тяжкою ця шкода не була (скажімо, смерть людини), у кримінальному праві не припустиме. Така ситуація зветься випадком (від лат. casus) і розглядатиметься далі. Вина інколи зветься другою матеріальною ознакою злочину, вона є його обов'язковою суб'єктивною властивістю. Без вини нема злочину, а отже, і не може бути покарання ...

Скачать
57006
0
0

... Інші види звільнень є дискретними (факультативними), рішення по яких приймається судом за своїм розсудом [3;273]. РОЗДІЛ II   2.1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його До норм соціальної ...

Скачать
61580
0
0

... і тоді існувало). Отже, у регулюванні співучасті англійське право виходить з акцесорної теорії, тобто визнає, що діяльність співучасника визначається злочинними діями виконавця [7]. 2. Форми співучасті у кримінальному праві України, Франції та англо-американському праві У науці кримінального права України залежно від ступеня узгодженості співучасників виокремлюють такі форми співучасті: 1) ...

Скачать
43665
0
0

... іх трьох ознак — ситуацію вчинення злочину. Причинний зв'язок — це обов'язкова ознака злочинів із матеріальним складом. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Причинний зв'язок у кримінально-правовому розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно небезпечним і протиправним діянням суб'єкта злочину. Спрощено це виглядає так: одне явище (суспільно ...

0 комментариев


Наверх