2.5 Музей Волинської ікони: проблеми збереження та реставрації творів

Музей Волинської ікони – один з наймолодших в Україні, відкритий 26 серпня 1993 року в Луцьку. Музей створено на основі колекції іконопису Волинського краєзнавчого музею, яка нараховує 600 ікон. Комплектування фонду давнього релігійного малярства і скульптури пов’язане з іменем відомого українського мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904-1986), який у 1981-1985 роках очолював наукові експедиції музею по дослідженню пам’яток сакрального мистецтва – іконопису, декоративної скульптури, металопластики, книгодрукування. Основу колекції складають ікони ХVІ – ХVІІІ століття, які характеризують головні напрямки розвитку волинського іконопису впродовж майже трьох століть. Неповторна за складом пам’яток збірка волинського іконопису стала вагомим внеском у творення фонду мистецької спадщини Волині – одного з найдавніших, самобутніх історико-культурних регіонів України.

Перлиною є унікальна пам’ятка візантійського мистецтва Холмська Чудотворна ікона Божої Матері ХІ – ХІІ століть. У вересні 2000 року ікона була передана до Музею Волинської ікони жителькою міста Луцька Надією Горлицькою.

Реставрація пам’яток іконопису була проведена у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України і його Львівському філіалі, національній Академії образотворчого мистецтва і архітектури, реставраційній майстерні Волинського краєзнавчого музею.

Найвидатнішою пам’яткою в експозиції музею є монументальна ікона першої половини ХVІ століття “Спас у славі”. Христа зображали у славі і силі як Вседержителя, що володарює над світом і є суддею живих і мертвих. Ікона “Спас у славі” першої половини ХVІ століття представляє народну течію волинського малярства. Вона відзначена площинністю та лінійною стилізацією. В образі Христа втілені риси суворості та аскетизму. “Спас у славі” середини ХVІ століття вражає досконалістю композиції, вільним та енергійним живописом, гармонійним колоритом, монументальною довершеністю форм. Образ Христа наповнений духовною просвітленістю і теплотою.

“Юрій Змієборець” другої половини ХVІ століття вирізняється своєрідністю художньої інтерпретації. Майстер звертається до графічних форм моделювання. Чорна лінія, що огортає силуети діючих осіб, коня та змія, вносить певну динаміку, а співвідношення цеглового, сіро-голубого, білого кольорів надає іконі гармонії. “Юрій Змієборець” належав до найулюбленіших і найпоширеніших у волинському іконописі.

Ікона “Розп’яття” початку ХVІІ століття продовжує традиції попередньої епохи в поєднанні з новими прийомами живописного зображення. Зберігаючи загальну площинність, автор використовує півтони і світлотіні при моделюванні облич та тіла Ісуса Христа. Монументальні ікони “Моління” та “Спас Вседержитель” початку ХVІІ століття відносяться до творчості одного майстра. Стає популярним іконографічний тип Христа з вузькою, видовженою головою, широким чолом, звуженим донизу ликом. Золоте тло гравійоване рослинним орнаментом, стає характерною ознакою волинського іконопису.

“Спас на престолі з чотирма ангелами” та “Різдво Богородиці” першої половини ХVІІ століття є яскравим втіленням ренесансних традицій у волинському малярстві.

Ікона “Вознесіння пророка Іллі” ХVІІ століття. Сцени життя святого та його учня Єлисея змальовані не в клеймах навколо основного зображення, а в нижній частині ікони на тлі реалістичного пейзажу з архітектурними мотивами.

“Воскресіння – Зішестя до пекла” першої половини ХVІІ століття відзначається від класичних пам’яток волинської школи іконопису. Діючі персонажі змальовані з виразно окресленими ликами, великими широко розкритими очима. Автор досконало володіє темперною технікою, яка дає широкі рівні, непрозорі поверхні, виявляючи глибину тону. Сюжет ікони базується на апокрифічному євангелії від Никодима (ІІІ ст. н.е.) і розкриває зміст Воскресіння Ісуса Христа як спасіння від смерті і пекла для тих, хто увірує в Нього.

В експозиції музею займають важливе місце такі ікони: “Св.Варвара з житієм” (ХVІІ ст.), “Богородиця Одигідрія” (кінець ХVІІ ст.); “Св.Миколай”, “Різдво Богородиці”, “Спас Вседержитель”, “Св.Онуфрій” – (ХVІІ – початок ХVІІІ ст.); “Спокуса Ісуса Христа”, “Пре ображення” (початок ХVІІІ ст.); “Св.Миколай” (ХVІІІ ст.); “Спас Вседержитель”, “Св.Георгій” – Йова Кондзелевича та інші.

Колекція Музею Волинської ікони, ядро якої складають окремі пам’ятки ХVІ століття, і переважно, ХVІІ – першої половини ХVІІІ століття, переконливо засвідчує, що Волинь, як і більша частина українських земель, у цей час переживала культурне піднесення, а іконопис був одним із тих напрямів мистецької творчості, в рамках якого основоположні особливості духовного життя епохи отримали найповніше відображення. Музейна експозиція дає повне уявлення про основні напрямки та особливості розвитку іконопису.

Музей Волинської ікони в Луцьку втілює продовження за сучасних умов понад столітньої волинської традиції збереження пам’яток церковної спадщини як однієї з найцінніших складових духовної спадщини українського народу.


Висновки

Волинська ікона – це велика група пам’яток, яка представляє яскраву і самобутню школу живопису з комплексом своєрідних стилістичних та іконографічних рис, особливостями колористики та матеріалоносіїв. Останні три десятиліття в історії мистецької культури України стали справжнім відкриттям волинської ікони.

Поодинокі знахідки творів середньовічного сакрального мистецтва дають підстави твердити, що джерела волинського іконопису слід вбачати не лише у візантійській традиції, але й безпосередньо в творах царгородських 5 майстрів. В XIII ст., а також й пізніше, на Волині часом працювали грецькі маляри. Свідоцтвом безперечної обізнаності місцевих іконописців з творчим доробком палеологівських ізографів є виконаний близько 1300 р. великий за розміром образ Богородиці Одигітрії з Дорогобуж, ікона Богородиці Одигітрії з Покровської церкви, що в Луцьку (XIII-поч.XIVст.), та ікона Богородиці Одигітрії XV ст. с. Тростянець Ківерцівського району.

Іконографічний тип Богородиці Одигітрії широко увійшов саме в українське сакральне мистецтво і майже не набув поширення в російському, де, як видно із збережених творів, активно створювали репліки «Володимирівської Богородиці» типу Елеуси з немовлям Христом на правій руці. Окрім того, тип Богородиці Одигітрії з немовлям Христом на лівій руці кількісно представлений і у рельєфних невеличких давньоукраїнських іконах XI-XIII століть. Саме цей тип Богородиці широко відображений у західноукраїнському малярстві XIV-XV ст., зокрема, на Галичі та Волині.

Найбільшою разючою відмінністю у всіх типах і видах таких ікон є композиційне розміщення постаті Божої Матері. На одних іконах вона зображена прямо, гордовито, велично (Богородиця Одигітрія з Дорогобужа, бл. 1300 року). Погляд великих очей спрямований на глядача, обличчя спокійне, врівноважене. Постать Дитини має фронтальне зображення голови з легким поворотом очей до Матері. Збережена візантійська манера письма. Обличчя, правиця Богородиці, що вказує на Ісуса та друга рука, що підтримує Немовля, творять композиційний трикутник, концентруючи всю увагу в центрі зображення.

Волинська Богородиця Одигітрія ( близько 1500 рік) є прикладом цілком іншого підходу до зображення. Голови Богородиці і Дитяти приймають трьохчвертне положення, для більш замкнутої композиції та ліричності образу вводиться нахил голови.

Обличчя Діви Марії продовгувате, сповнені суму великі очі спрямовані на глядача. Уже немає тієї гордині, натомість з’являється почуття великої довіри, заступництва.

Постать Дитяти Ісуса із статичної (Дорогобузька ікона) переходить у більш динамічну. Ця внутрішня динаміка виражається навіть у погляді очей, звернених до Матері, а благославляюча рука із легкого жесту, невпевненого, стає зігнутою у лікті, більш піднятою.

Надзвичайно багато ікон цього типу періоду ХVІІ – ХVІІІ століття зберігається у Музеї Волинської ікони, що дає можливість науковцям проводити глибинне аналітичне дослідження. Різноманітні за стилем, рівнем майстерності, деталями всі вони абсолютно традиційні за зображеннями.

Волинь має давню історію іконопису, про розквіт якого ще за часів Київської Русі-України та, особливо, Галицько-Волинської держави, писали літописці. Серед найважливіших свідчень тієї доби – знаменита похвала князеві Володимирові Васильовичу, на сторінках Галицько-Волинського літопису. Традиції волинського іконопису зберігалися і збагачувалися новими вершинами в наступні епохи, коли мистецькими осередками в Україні стали великі міста. Документально зафіксовані імена малярів, котрі працювали у Володимирі, Ковелі, Острозі, Ратному та в інших містах Волині.

Український живопис своїми коренями сягає візантійської традиції, зберігаючи усталені іконографічні типи сюжетів та композицій, техніку і пов’язану з нею технологію. Водночас, здобувши в Україні родючий ґрунт, мистецтво іконопису розвивалося власним шляхом, набуваючи власних рис та індивідуальності у творах місцевих українських митців.

Волинська школа іконопису донедавна залишалася майже невідомою, а серед дослідників панувало переконання, що її спадщина ледве чи не повністю втрачена. Ці погляди відбивала і канонізувала багатотомна “Історія українського мистецтва”, на сторінках якої волинська тема поставала лише в поодиноких випадках у зв’язку із ліченими вцілілими пам’ятками. Продовження цієї тенденції й нового дослідження українського малярства XVIІ – XVIІІ століть займався Павло Жолтовський. Справжнє відкриття малярської спадщини Волині прийшло лише у 80-х роках, й розпочав його сам П.Жолтовський волинськими експедиціями, в ході яких було відкрито обширний комплекс пам’яток XVI – початку XІХ століття, які склали основу трьох найважливіших колекцій волинського мистецтва в музеях Луцька, Острога, Рівного.

Український іконопис відрізняють нові стилістичні риси, своєрідні підходи у трактуванні традиційних сюжетів. Йому притаманні висока сила колориту, композиційна довершеність та досконалість виконання творів.

Пам’ятки іконопису репрезентують творчу діяльність потужної іконописної майстерні, яка діяла на Ковельщині в першій половині XVІI століття. Маляри цього осередку намагалися дотримуватися давніх традицій ікон описання. Для більшості пам’яток (“Покрову Богородиці”, Богородиця Одигідрія”, “Спас Вседержитель”) характерні статичність зображення, застосування графічної лінії, суворість і аскетичність окремих образів, небагата палітра червоно-вохристих, білих, синьо-голубих кольорів.

На сьогодні є потреба у вивченні іконопису Волині, яка наголошувалась багатьма відомими дослідниками українського середньовічного мистецтва вже з початку XX ст. Окремі пам’ятки, майстерні та персоналії Волинського регіону вивчались відомими мистецтвознавцями П.М. Жолтовським, Г.Н. Логвиним, Л.С.Миляєвою та іншими. Однак узагальнюючих праць, що дають повну картину розвитку й особливостей волинського іконопису, до цього часу не опубліковано.

У зв’язку з великою цінністю волинського іконопису, ДКНТ України включив у програму наукових розробок в галузі культури та мистецтва тему «Волинська школа іконопису. Проблема дослідження, зберігання та реставрації». Мета роботи полягає у вивченні розвитку Волинської ікони взагалі й по окремих майстернях, найбільш виразних рис іконографії, що вирізняють Волинь з-поміж інших регіонів України, особливості техніки й технології, а також у розробці з їх урахуванням рекомендації по зберіганню та реставрації пам’яток. Було обстежено близько 200 пам’яток, при цьому вперше на Україні була застосована методика обстеження, розроблена у відділі реставрації станкового олійного живопису УНДРЦ. Інформація заносилась до «Паспорту обстеження ікони».

 


Література

 

1.  Обухович Л., Распопіна В. Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XII міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 27-28 жовтня, 2005року.-Луцьк, 2005.-С.84

2.  Дацюк І. Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VІI міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 27-28 листопада, 2000 року. – Луцьк, 2000. – С.54.

3.  Ковальчук Є. Волинська ікона: дослідження та реставрація. Науковий збірник. – Вип. 10. – Луцьк, 2003. – С.194.

4.  Ковальчук Є. Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрація. Матеріали V міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 27-28 серпня 1998 року. – Луцьк, 1998. – С.162.

5.  Лебедь В. Волинська ікона: питання з історії вивчення, дослідження та реставрація. Тези та матеріали Х міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 17-19 вересня 2003 року. – Луцьк, 2003. – С.210.

6.  Низькохат О. Пам’ятки сакрального мистецтва Волині. Матеріали VІІ міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 13-14 грудня 2000 року. – Луцьк, 2000. – С.112.

7.  Пуцко В. Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали ХІ міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 3-4 листопада 2004 року. – Луцьк, 2004. – С.194.

8.  Чабан А., Петрушак П. Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали ХІ міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 3-4 листопада 2004 року. – Луцьк, 2004. – С.194.

10. Жишкович В. Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XI міжнародної нацкової конференції, м.Луцьк, 3-4 листопада, 2004 року. – Луцьк, 2004. С.130

11 .Откович З. Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали наукової конференції, присвяченої 90-річчю П.М. Жолтовського. Луцьк 1994 року.

12. Бірюліна О., Квасюк А., Романюк О. Пам’ятки сакрального мистец тва Волині на межі тисячоліть: питання дослідження, збереження та реставрація. Матеріали VI міжнародної конференції по волин ському іконопису. м.Луцьк, 1-3 грудня 1999р.-Луцьк, 1999р.

13. Обухович Л. Волинська ікона: дослідження та реставрація.Матеріа ли XIV міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 29-30 листопада 2007 року.-Луцьк, 2007 р.С.99

14. Пуцко В. Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали Х міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 17-19 вересня, 2003 року. – Луцьк, 2003. – С.16


Додаток а.  
Додаток б.


Додаток в

 


Додаток Г
Додаток Д

 


Информация о работе «Волинська ікона XIII-XV століття: традиція та самобутніст»
Раздел: Культура и искусство
Количество знаков с пробелами: 80259
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 5

Похожие работы

Скачать
149301
0
0

... земель. Литовська держава не змогла утриматися не тільки на Чорному морі, а й на степових просторах України, які опанували тимчасові московські союзники в боротьбі з Литвою – кочові татарські орди, які строго перейшли під протекцію Оттоманської Порти. У Литовський період (друга половина 14 століття) мирне населення, якщо не хотіло потрапити в ясир, мусило перебратися якомога далі віднебезпеки. ...

Скачать
138718
0
0

... „Вільна Україна” та деякими іншими періодичними виданнями на території Наддніпрянщини. РОЗДІЛ 2. ФОНДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО: НАДХОДЖЕННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ ГАЗЕТНИХ І ЖУРНАЛЬНИХ ВИДАНЬ   2.1 Фонди НБУВ як унікальне зібрання джерел інформації В основу фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського покладено великі книжкові зібрання XVIII − XIX ст. — ...

Скачать
23976
0
0

... Дослідники характеризують ХП століття як початок самостійної художньої творчості в Україні. 3. Роль Галицько-волинської Князівства у збереженні та розвитку української культури. Галицько-волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі ...

Скачать
18673
0
0

... час половці понад 30 разів брали участь у міжусобних князівських війнах. Період феодальної роздрібненості — закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість — не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. Саме в цей час відбулося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів та повинності селян, завершився процес становлення феодально- ...

0 комментариев


Наверх