12. Друга половина ХХ століття

Після війни люди Уманщини ходили в чорних калошах, темних фуфайках і з світлими надіями і намірами. Доброго взуття, як і раніше не вистачало. Тому жінки шили для себе ватяні валянки і взували їх у глибокі калоші. Так ходили восени, зимою і весною майже всі сільські жінки і багато міських. Чоловіки поверх чобіт також надівали калоші: в них і сухіше, і латки менше проглядали. А коштували тоді калоші порівняно недорого і випускали їх багато. І працювали люди, і базарювали майже всі в фуфайках, переважно чорних. У всьому проглядала бідність і світла надія. Бо з кожним роком життя поліпшувалось: ціни знижувались, зарплата підвищувалась, школи переповнювались.

Але життя після війни поступово налагоджувалось. З полів і доріг позабирали розбиті танки, гармати і машини, позасипали і заросли бур’янами колишні окопи і траншеї, відремонтували дорогу на Київ. Появились автобуси, навіть власники легкових автомобілів. Це дивувало, адже раніше навіть однієї кінської сили (коня) не дозволяли тримати, а тепер дехто був власником десятків кінських сил.

Сільські обістя виглядали ще досить скромно: одна хата, декотрі не мали ні тинів, ні нужників. Але число стріх з часом зменшувалось, більше ставало хат під шифером або бляхою. І всі хати, навіть старенькі, стали чепурнішими, жінки і дівчата щедро розмальовували їх. Найчастіше малювали квіти і голубів. Не було жодної хати без таких малюнків, навіть клуб і сільраду розмальовували. Перед кожним святом усі ті квіти, голуби і жар-птиці освіжались, підмальовувались або й перемальовувались. «Хати у Війтівці білі, трохи підсинені, ззовні, з тилу мазані рудою глиною. На припічку квіти. Призьба чорна, віконниці та двері здебільшого різьблені. Всередині хати теж розписані: не лише пташки на комині та квіти в затулі, а й мальовані стіни від стелі до долу» [13]. Детальніше описували малюнки сестер Ярини і Софії Гоменюк з Війтівки. Заслужені діячі мистецтв І.П. Кавалерідзе писав про них: «Спасибі тій землі, що народила Вас, спасибі тому народові, що виховав Вас, Ярино і Софія Гоменюк, – Ви самі не знаєте, що таке Ви для нас, художників». Згодом села стали змінюватись. В хатах появилась електрика і радіо, а в декого – навіть приймачі. Будувались нові хати, впорядковувались дороги. Замість старої Київської дороги проклали чудову на ті часи автостраду Ленінград – Одеса. Встановили прямий автомобільний зв’язок Умані з половиною Обласних центрів, зі всіма селами Уманського району.

Розбудовувалось і місто. В 1957 році став до ладу завод «Мегометр», а потім – оптико-механічний, машинобудівний, плодоконсервний, лікеро-горілчаний, пивоварний, будівельних матеріалів та інші. В 1967 році відкрито центральний універмаг «Ювілейний». В місті працювало 4 кінотеатри, 10 клубів, 77 бібліотек, 2 інститути, кілька середніх навчальних закладів, 20 загальноосвітніх шкіл, музична школа. З’явились телевізори. Тепер уманчан своїми очима побачили, як живуть люди в інших країнах, як вони живуть, як вони працюють, відпочивають, до чого прагнуть.

У другій половині ХХ століття Умань, як більшість міст України, стала українським містом. Це дуже важлива епохальна подія. Ще під час Київської Русі у наших містах жили переважно не українці. На початок ХХ ст., українців у нашому місті було не більше 10 %, а після війни ситуація змінилась. Урбанізація не минула і Уманщини: багато українських селян перейшло з села в місто. До того ж не мало з них отримали добру освіту, стали учителями, лікарями, інженерами, суддями, керівниками установ і організацій. Появилась багато численна і добре підготовлена інтелігенція. Так із селянської малограмотної і майже аполітичної людності українська нація ставала потенціально сильною, здатною реалізувати право на самовизначення. А російські вожді розгорнули русифікацію широким фронтом: навіть в сільських дитсадках появились російськомовні виховательки, в школі учителю української мови за навчання 40 учнів платили менше, ніж учителю російської за навчання 20 учнів паралельного класу. В більшості СПТУ, технікумів і вузів велось навчання тільки російською мовою. Навіть дисертації з української мови заборонили писати і захищати українською. А колгоспи і радгоспи Уманщини називали іменами: Дзержинського, Котовського, Гагаріна, Кутузова, Фрунзе, Постишева, Кірова тощо.

В післявоєнні роки Радянський Союз досяг свого найвищого розвитку. Запуск першого супутника, першого космонавта. Держава стала видобувати вугілля, нафти, залізної руди, виплавляти чавуну і сталі більше, ніж будь-яка інша країна. Порівняно добре працювали школи, технікуми, вузи, лікарні, відмінно виступали радянські спортсмени, артисти. Але країна рухалась немов би за інерцією, взятий раніше розгін з часом сповільнювався. Зникали мотиви і стимули до праці, люди переставали вірити в старі гасла. Назрівала криза – і економічна, і політична, і соціальна. А застаріле кремлівське політбюро, очолюване ветхими дідусями, не вміло та й не могло нічого змінити. Коли ж партію і уряд очолив М.С. Горбачов – молодший, грамотніший, сміливіший і енергійніший від своїх попередників, з’явилась надія. Більшість уманчан спочатку також підтримали його перебудову. Але діяв він дуже необережно, не врахував, що й суспільство вже змінилось, і партія, і настрої людей. І трапилось те, що неминуче повинно було трапитись.

В 1991 році на Уманщині, як і на всій Україні, замайоріли жовто-блакитні прапори. Почалась нова Історія України, а отже і нова історія Уманщини.


Информация о работе «Історія Уманщини»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 91318
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
88225
0
0

... очолити раду старійшин Соболівки і цим визнанням, мабуть, сказано все. Розповімо ще про видатну поетесу Галину Маврикіївну Журбу, яка народилася на хуторі Олександрії, поблизу села Соболівка Гайсинського повіту, тепер Теплицького району. Походила із шляхетсько-ополяченого роду Домбровсь-ких, з закутку родинного вогнища якого жевріли генетично-козацькі жарини. Саме від батька Галина вперше почула ...

Скачать
20649
0
2

... і екзоти як кипарис болотяний, туя західна, софора японська, бархат амурський та інші. З парку в усі кінці країни та за кордон надходять саджанці троянд. Тут їх вирощується понад 150 сортів.Історія розвитку парків в УРСР Соціалістичні принципи природокористування закріплено у статті 18 Конституції СРСР, в якій записано „В інтересах нинішнього і майбутнього поколінь в СРСР здійснюються необх ...

Скачать
158437
0
0

... необхідність об'єднаних зусиль для повалення системи феодального визиску. Яскравим і переконливим свідченням цього розуміння є другий після Торчинського маніфесту надзвичайно цікавий документ — «Універсал до польських селян», написаний на Україні, під час повстання 1768 р. «Громадяни коронні,— писалося в цьому зверненні українських повстанців до польських селян,— б'є ваш час. Ми надсилаємо до вас ...

Скачать
30405
0
0

... родовим дворянством, вищими урядовцями землю одержували місцеві чиновники, а також деякі міщани, купці, іноземні колоністи. Процес формування поміщицького землеволодіння розглянемо на прикладі німецьких колоністів Віктора й Альберта Лінке. Вони – землевласники з Херсонської губернії. Їхній дід у 1830 р. на запрошення царського уряду приїхав до Росії з Німеччини. Дід і батько жили на орендованій у ...

0 комментариев


Наверх