Курсова робота

З дисципліни «Теорія держави і права»

На тему «Право і мораль»

 


План

Вступ

1. Поняття моралі і права як специфічних форм людської свідомості

2. Норми права та моралі у системі соціальних норм

2.1 Поняття джерел моралі та права

2.2 Взаємодія права та моралі

2.3. Співвідношення конституційно-правових та соціальних норм

3. Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів

3.1 Моральність норм права

3.2 Право та мораль: співвідношення понять

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

Отже, моральність, начебто, - це сегмент однобічних безобов’язкових відносин. Існує зазвичай ціла низка морально-правових відносин, які побудовані за двобічними принципами, наприклад, солідарних або сімейних. Правові відносини теж не завжди і скрізь бувають, якщо можна так спрошено казати, двобічними. Так, скажімо, стосунки між васалом та підданим формально-логічно є двобічними, але в реальній дійсності вони бувають лише однобічними, оскільки, наголосимо, морально-правові відносини у цьому випадку організовані за принципом однобічного володорювання і соціального підкорення. Тут, саме у цьому випадку, правова мораль є однобічною, яка функціонує лише „для себе” і тількі задля „власних інтересів”. Через це, як наочно бачимо, згадана вище теорія має потребу в ретельному подальшому юридичному аналізі.

Попри все наголосимо, що моральні принципи все-таки проникають у нормативно-правовий обіг і, як виявляється, деякі з них досягають належних вершин важкодоступного державно-політичного Олімпу. Це стосується, між іншим, також і релігійних принципів „милосердя” та „справедливості”, вперше розроблених деякими російськими філософами XIX сторіччя, наприклад Вол.Соловйовим. Принцип „справедливості”, до речі, виявивши досить успішно реалізованим після 1948 року в системі міжнародного права, зокрема в порядку відносин у рамках ООН, яка спонукала планетарне співтовариство до захисту прав і свобод біженців. З огляду на це можна сподіватися на те, що цей закономірний юридичний процес набуде більш обсягового інтелектуального масштабу, але обов’язково вибіркового оскільки мораль, як і суспільні вчинки та діяння, інколи буває досить різною, подекуди неоднозначною.


1. Поняття моралі і права як специфічних форм людської свідомості

Мораль і право як складові форми людської свідомості фактично будують, видозмінюють або руйнують соціальний поступ. Хоч як це дивно, але за перід незалежності та суверенності України усвідомлення того, що мораль і право є рушійними силами людського прогресу чи регресу, на жаль, так і не відбулося. Ці та інші реалії, замасковані від безпосередніх споживачів науково-прикладної ідеології таємничим покривадом богині Ізиди, актуалізують складну проблему співвідношенням між мораллю та правом. До речі, цій проблемі приділяли увагу такі значні філософи, як Сократ, І.Кант, С.Л.Франк, Вол.Соловйов, Б.Кістяківський, А.Шопенгауер тощо.

Мораль, ймовірно, є специфічною моделлю(формою) індивідуальної та колективної свідомості, яка буває особистісною та суспільною. Зріла особистість, набувши здатності (можливості) справляти вплив на соціальні відносини, процеси, стани та явища, намагається змінювати мораль і право на свою користь. Особливо це прагнення інтенсифікується тоді, коли мораль і право входять в асоціативні протиріччя. В такій ситуації посилюється розбіжність між внутрішньою духовністю особистості та соціальним довкіллям індивіда. В цей спосіб розігрується трагічний конфлікт між державою та громадянським суспільством, мораллю та правом, законослухняністю та бунтарством.

До речі, ще С.Л.Франк зазначав свого часу, що людська воля та відносини між індивідами підпорядковані двом різним законодавствам, а саме – моральності та праву. Жорстокий та полишений моральних емоцій світ права, з характерним для нього механізмом приниження і спонукання, відчужує громадянське суспільство від держави. За таких умов, наскільки відомо, в регіональних та локальних середовищах починає посилюватися звичаєве право. Історичний приклад цього - Запорізька Січ, у межах якої досить успішно діяло звичаєве право, сперте на стародавні звичаї, обряди та традиції українського народу.

Звичаєве право як похідна від суспільної моралі має витоки у первіснообщинних формах родового і племінного життя. Воно було розбудованим фактично на засадах кровної спорідненості та принципах кланово-сімейної моральності. Ця моральність практично залишила у собі правові норми. В ті часи мораль ототожнювали з правом, і через відносини між первісними людьми, які складалися в первісній громаді, регулювали напрочуд легко і просто. Судова процедура змінювалася на громадівські збори, а ритуали згодом на віче (у багатьох місцях назва була різною). Щось подібне можна відстежити в сучасний період, особливо в країнах Азії та Африки, де все ще існують первісні племена з початками суспільної моральності. Прикладом згаданого вище може бути побут стародавніх мисливських та скотарських народів,у яких різниці між мораллю та правом зовсім не існувало. Варто прочитати, до речі, десять заповідей Старого заповіту, щоб переконатися в цьому. Тому з усією принциповістю можна стверджувати, що майже в усіх первіснообщинних суспільствах беззаперечно наявна єдина морально-правова свідомість людини як безумовно цілісно-сполучна одиниця, і лише антично-еллінський духовний світ, напевне, вторував тернистий шлях до авторитетного публічного права, а точніше-права виключно державної влади. По суті, наголосимо, різницю між мораллю та правом вперше з очевидною визначеністю починає закріплювати християнство, яке посилює цей вплив на моральні процеси в V-VI сторіччях і, звісна річ, у період раннього середньовіччя.[2;92]

Проте, зауважимо, не все так просто, як інколи здається. Візьмемо, наприклад, сучасний єврейський народ, політична ідеологія якого базується і на моралі, і на праві. Їх бачать, і не бачать... Спостерігаючи лише тоді, коли застосовують карні санкції проти злісних порушників чинного законодавства. Не бачать у тих випадках або ситуаціях, за яких раптом призабувають, що будь-яке покарання-це державне посягання на свідому мораль. А суспільна моральність, як добре відоме, буває досить різною. Подекуди вона стикується з державним правом, а за інших обставин - зовсім навпаки, тобто майже ні. Іншими словами, громадсько-суспільна мораль – це північно-південний полюс інтелектуальних орієнтацій (цінностей). Одними з них можуть бути державні захоплення, паралельні, але не за усіх випадків, громадсько-суспільні інтереси, очікування, сподівання.

Виникнення писемності та утворення стародавніх держав сприяло процесу відокремлення моралі від права. Так з’явилися, наприклад, закони царя Хамураппі, або, нарешті, нормативні акти римського права. Вони, ці державні закони, вмістили у собі частку особистісної колективної свідомості, проте саме такої, що обмежувала можливості гуманістичної моральності в інтересах та потребах держави: органів влади та управління. Таким чином, виникло дві форми моральної свідомості – суто моральна та правова (зазначимо, що існують і інші світоглядні форми морально-правового бачення). Проте право, як і мораль, завжди мало і матиме, ймовірно, багато чого істинного та повноцінного, наближеного до оптимальної досконалості. Це саме можна сказати про будь-які значення, оскільки в них, як і в руді, „уламок каміння приховує у собі лише небагато унцій золота”.

Існує чимало наукових теорій, які прагнуть як найусебічніше пояснити спільності та розбіжності між мораллю та правом. Одна з них вказує на те, що моральність слід визнавати механізмом однобічних відносин, власне саме таких, за яких особистість інтуїтивно вирішує, з яким вона повинна бути або як має діяти у сфері безобов’язкових соціальних вчинків. Про державне право ця теорія стверджує, зокрема, що воно будується на засадах двобічних особистісних відносин. Це означає, що меті певних моральних обов’язків відповідає сфера особливих правових консенсусів або спонукань.

Зазвичай моральність інколи буває схильною до антидержавних виступів та адміністративно-правових порушень, а тому її подекуди карає закон. Це і має рацію, і ні, оскільки загроза покарання буде моральним явищем „лише з вигляду, ніж у дійсності, тому що, по суті, воно побудоване на егоїзмі, і в кінцевому підсумку тут вирішальне значення має більша чи менша готовність, з якою одна людина порівняно з іншою здатна вірити без достатніх обгрунтувань”.

А.Шопенгауер, зробивши цей пізнавальний висновок, оминув своєю увагою той беззаперечний факт, що нормативно-правові санкції взагалі містять у собі норми обов’язкової забороненої та рекомендованої поведінки. Водночас, згідно з П.Сорокіним, аморальність в одному соціальному довкіллі є визнаною моральністю в іншому. У одних народів, наприклад, існує явище гетеризму (право гостя спати з жінкою або ж з дочкою господаря впродовж цілої ночі) як вияв поваги до гостя, а в інших державах цей вчинок суворо карає чинний закон.

З констатованого вище мотиву можна зробити гіпотетичне припущення, шо аморальність і моральність слід визнавати амбівалентними соціальними феноменами, безпосередньо причетними до моральної та правової свідомості, процесів виховання і сприйняття, явищ наслідування та успадкування. І якщо національне право копіює ту інородно-зманливу мораль, яку внаслідок звичаїв, традицій і національних смаків відчужує громадське суспільство, то цим самим воно, тобто право, свідомо чи ні, все одно породжує дисидентський ідеологічний рух і започатковує юридичну базу для соціального протистояння або, з іншого боку, для вікритої чи прихованої конфліктогенності. За таких критичних обставин моральна совість і гуманістичність права як атрибутів державної та громадянської свідомості, раптом зіткнувшись, зазнають процесів анігіляції чи етапів протестанства.

У суспільстві найімовірніше існує раціональна проблема морально-правової відносності. Як у теорії А.Енштейна, так і в галузі морально- правової логіки враховують систему ноосферних координат світобачення. Державно-суспільна влада над індивідом безпосередньо виявляє себе у вигляді держави, політичного устрою суспільства, в ролі цілепокладальної системи моральних та правових обмежень, які задають критерії морально-правових вчинків і діянь. Інше, на чому слід, ймовірно, зупинити дослідницьку увагу це те, що при вивченні проблеми співвідношення моралі та права, права та свідомості актуалізуються якнайменше два діалектичних питання:

1) Про діалектично творчий характер усвідомлення моральних уявлень та прагнення людської свідомості, яка якомога оптимальніше намагається втілити гуманістичну моральність у нормативно-правове буття;

2) Про зворотній вплив морально-правової свідомості на соціальну дійсність, яка формує суспільний та особистісний світогляд.

З урахуванням цих двох соціальних проблем згострюється питання про ідентичність (розбіжність) правової та суспільної моралі. Хоча вони, згадаємо про це, виконують майже однакові світоглядні функції – свідомо відображають соціальне буття, а також, зрозуміло, справляють на нього певний ідеологічний тиск, переважно з тим, щоб домогтися від державного ладу і суспільного устрою цілепокладальних правових відносин. Головне соціальне протиріччя, яке заважає таким наполегливим спробам, - це, як виявляється, колізії чинного законодавства і зашкарублість владної свідомості. Наведемо приклад. Існує таке поняття, як „колізія законів”. Ця колізія полягає в тому, що два або три закони охоплюють одне й те саме діяння різними за своїм змістом правовими нормами. Звинувачений, підпадаючи під них, може кваліфікуватися за деякими різними статтями. Або, з іншого боку, виявляється, що скоєний вчинок чи здійснені діяння, які можна кваліфікувати як злісні правопорушення, виходять за межі нормативно-правового поля. Або, нарешті, один закон якесь діяння вважає дійсно кримінальним, а інший, навпаки, морально ні. В такому разі вітчизняне судівство опиняється перед моральним вибором: покарати чи простити? Якщо у цій ситуації звинуваченого буде зрештою покарано, то він має своє власне законне право оскаржити таке колізійне рішення в Конституційному Суді України. Проте, на превеликий жаль, для безневинно потерпілого ця судова процедура цілковито унеможливлюється, передусім тому, що Конституційний Суд України цивільних скарг просто не приймає. Причина цього – відсутність елементарних коштів для створення відповідного конституційного підрозділу, якій міг би належним чином займатися цивільними скаргами, спричиненими колізіями вітчизняного законодавства України. В зазначеному випадку, як бачимо, моральна та правова совість зазнають обопільного утиску. Страждають і духовність, і ідеологія, і політика, які, так би мовити, загнані у глухий кут цілком законним правовим шляхом.

І таких обставин чимало, оскільки правових колізій зазнають як фізичні, так і юридичні особи. У цих ситуаціях йдеться про вдосконалення чинного законодавства, яке має бути і раціональним, і спонукальним, власне, якомога більше адаптованим до стратегічних орієнтацій держави та громадянського суспільства, їхніх демократично-гуманістичних інтересів і потреб. Ось чому довготривала зміна нормативно-правової сфери, яка постійно трансформується, спричиняє епізодичні морально-світоглядні збудження, так звані „флуктуаційні коливання” в психологічній структурі людської свідомості. В цей спосіб відбувається порушення оціногенних покладальностей, а також усталених звичаїв, смаків і традицій. Настає флуктуаційний дисонанс, і в тому числі морально-правовий конфлікт у свідомості людини.

Видозміна ідеологічних орієнтацій країн СНД, а також розширення ЄС і НАТО на Схід зумовили перегляд колишніх морально-правових засад, особливо в східноєвопейських державах, які зазнали глибоких свідомісних потрясінь і трансформацій. Власне рішучі спроби забезпечити собі ефективне приєднання до ЄС чи НАТО потребують, відзначимо це, цілого комплексу невідкладних засобів, які ставлять перед собою проблему усунення колишніх морально-правових актів і вироблення і прийняття зовсім інших. І цей юридичний процес може тривати довго і неперервно. Отож, наскільки бачимо, морально-правовий контекст, присутній в юридично-свідомісній трансформації, здатний як прискорити, так і загальмувати суспільний поступ. Тому існують усі ймовірні підстави для того, щоб стверджувати про прогресивні та регресивні функції нормативно-правових актів. Ця світоглядно-філософська проблема майже завжди знаходиться в центрі морально-правовому епіцентрі цілепокладального процесу. Він безумовно, актуалізується на зламі суспільних епох, здебільшого там і тоді, де і коли загострюються соціальні протиріччя. Наприклад, трудове законодавство, яке до мінімуму обмежує грошовий прибуток, породжує еміграцію робочої сили з вітчизняного виробництва, „втечу мізків за кордон”, інші антисоціальні явища, стани і процеси, відплив за кордон фінансів, організовану злочинність, наркомафію і наркобізнес, проституцію та бомжування.

Рішення нових завдань, пошук ефективних методів реалізації функцій державного управління пред’являють підвищені вимоги до організації діяльності апарату державних органів і компетентності їх персоналу.

В таких умовах перманентного оновлення політико-правової та соціальної систем неухильно зростає роль морально-етичного фактора в моральній оцінці влади та політичних еліт. Це також визначається кризисними процесами в самому суспільстві, недостатньою ефективністю заходів по боротьбі з аномальними (бюрократизм, корупція) явищами в системі державної влади. У зв’язку з цим проблеми моралі, моральності, етики у владі, у всіх її структурах отримали в теперішній період гостроту та актуальність.



Информация о реферате «Право і мораль»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 86714
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие материалы

Право, мораль, обычай: характер взаимодействия

... соблюдение правовых норм является первостепенным. Заключение   В данной курсовой работе были рассмотрены такие понятия, как право, мораль, обычай, приведены определения данных понятий; рассмотрены их признаки и исполняемые ими функции; было прослежено взаимодействие между этими социальными нормами и определены специфические особенности этого взаимодействия. Таким образом, можно сделать ...

Государство, право, мораль

... воздействия на поведение людей VIII. Отличительные особенности права и морали Наряду с общими чертами существуют и отличительные особенности морали и права. Мораль появилась еще до разделения общества на классы и становления государства. Право же состоит, из норм установленных в определенном порядке компетентными государственными органами и зафиксированных в юридических актах , то есть ...

Мораль и нравственность

... самоотверженность, в моральных конфликтах будет выбирать поступок, который считает важным для блага общества. Например, будет пытать террориста, и подсунет кошелек преступнику. Мышление, мораль, нравственность Из истории известна, в принципе, тривиальная истина - каждый народ на протяжении определенного исторического этапа имеет собственные представления о морали и нравственности. То, что у ...

Мораль

... что решение данной проблемы прямо зависит от общей социально-философской теории и объективно подводит к определенному общефилософскому взгляду на общество.[6] Идеалистическая этика имеет тенденцию абсолютизировать мораль. Она рассматривает ее как самоцель, как некое самостоятельное царство, находящееся по ту сторону причинности. Она превращает морального человека в человека морали. В ней мораль ...

0 комментариев

Наверх