3.1 Моральність норм права

Як відомо, сучасне українське суспільство, яке знаходиться у перехідному стані, належить до соціальних систем посттоталітарного типу. Для таких систем перехідний період — „це просторово-часовий інтервал екстремально-хаотичного розвитку соціуму, у ході якого один тип організації трансформується в інший за допомогою комплексу деструктивно-конструктивних конфліктів”. При цьому під соціальним конфліктом розуміється наявність об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей, які дістають вияв у протиборстві (зіткненні) їх носіїв (сторін). Наявність же великої кількості різноманітних конфліктів значно актуалізує проблему пошуку механізмів, засобів, за допомогою яких можна якщо й не ліквідувати їх (це неможливо, зважаючи на визнання конфлікту однією з рушійних сил розвитку суспільства), то ввести у цивілізовані межі та надати їм переважно конструктивного характеру.[5;74]

З урахуванням сказаного одним з найефективніших можна вважати нормативний механізм регулювання соціальних відносин. Причому завдання норм полягає в тому, щоб підтримувати соціальні спільноти у цілісному, життєздатному, активно-функціональному стані, забезпечувати порядок у суспільстві, запобігати небезпечним проявам внутрішньовидової агресії, спрямованим проти собі подібних. Іншими словами, під час крутих історичних поворотів, коли будь-яка система відчуває серйозні перевантаження, саме соціальні норми утримують її від незворотних інволюцій та розпаду. Усі соціальні норми мають спільну нормативну природу і характеризуються притаманними їм рисами. Так, вони визначають типовий і нормальний для даного часу та середовища певний стандарт поведінки, слугують орієнтирами під час вибору соціальне схвалюваних дій і водночас виступають засобом контролю за ними. Ці норми формуються в процесі життєдіяльності людей і в цьому смислі є невід’ємними від їх носіїв, переслідують досягнення єдиної мети - забезпечення порядку та організованості у суспільних відносинах.

Конфлікт, як і будь-які інші стосунки міх людьми, тією або іншою мірою регулюється нормами суспільної поведінки: правовими, моральними, релігійними, політичними тощо. Нормативне регулювання конфліктів на відміну від тимчасово діючих інститутів робить соціальну систему більш стабільною, зумовлює довгостроковий порядок розвитку та розв'язання спорів. Зрозуміло, що нормативне регулювання конфліктів має свої особливості, обумовлені як природою самих норм, так і специфікою протиборства сторін. Велику роль у цьому відіграють моральні норми. І це природно, оскільки майже будь-який конфлікт так чи інакше пов'язаний з уявленнями про добро і зло, правильну і неправильну поведінку, честь і гідність, справедливість і порядність тощо. Конфлікт і його учасники завжди дістають моральні оцінки. Однак, як правило, вони неоднозначні, а іноді навіть протилежні. Адже багато які моральні, а іноді й юридичні норми не сприймаються різними класами, соціальними верствами, групами і навіть окремими індивідами як загальноприйняті. Зрозуміло, що це не виключає існування норм загальнолюдської моралі. Але вони поширюються на обмежене коло дій і до того ж сприймаються не усіма людьми. Внаслідок цього конфлікт і його причини нерідко оцінюються по-різному не тільки його учасниками, а й оточенням, що, у свою чергу, може призводити до розширення його масштабів і породжувати нові конфлікти. Ускладнює ситуацію і той факт, що моральні норми, як правило, чітко не сформульовані.[5;145]

Доводиться констатувати, що на практиці звертання до моральних норм і уявлень зустрічається рідко. У зв'язку з цим, наприклад, не можна не зазначити, що під час проведення страйків шахтарями робиться акцент, як правило, на економічних чинниках і ніхто не звертає увагу на моральну оцінку страйків, зокрема на те, що вони підривають добробут усього суспільства. А було б корисно перевести спір у площину обговорення справедливості розподілу ресурсів і моральної оцінки вимог страйкарів на тлі рівня життя іншого населення.

Конфліктна ситуація може регулюватися і релігійними нормами, особливо нормами тих релігій, де подібно до мусульманства релігійні правила поширюються крім чисто церковних відносин на досить широку сферу суспільного життя (шлюб, сім'я, навчання тощо). Проте конфлікт може відзначатися й міжрелігійним характером. При цьому його регулювання значно утруднюється і додержання лише релігійних норм явно недостатньо. Під час розв'язання міжнародних конфліктів робиться ставка на політичні норми, які передбачають додержання усних домовленостей між керівниками держав, норм переговорного процесу, проведення зустрічей глав держав, взаємні поступки й інші акції, у тому числі ті, що не оформляються в юридичному (міжнародному - правовому) порядку.

У США і багатьох інших державах з метою запобігання конфліктам прийнято включати до договорів, то укладаються між фірмами, а також приватними особами, спеціальні параграфи, які регламентують поведінку сторін у разі виникнення спорів. Наприклад, Американська асоціація суддів рекомендує при розбіжності поглядів у ході підготовки будь-якого ділового контракту здійснювати письмовий обмін думками, залучати до врегулювання спору помічників або консультантів, розбивати переговори на декілька етапів, призначати арбітра заздалегідь, на випадок невдалих переговорів передбачати судовий або інший порядок розгляду спору. Особливу роль у регулюванні конфліктів відіграють норми права. І це цілком зрозуміло, якщо виходити з сутності та функціонального призначення останніх. Право, яке регламентує функціонування всіх основних сфер суспільного життя на засадах загальної волі та правоутворюючого інтересу, є могутнім фактором запобігання соціальним конфліктам. В цьому дістає вияв дія такої найважливішої його функції, як здійснення соціального контролю, спрямованого на підпорядкування поведінки індивідів соціальним очікуванням і вимогам. Правові норми, що виникають на основі врахування досвіду розв'язання конфліктних ситуацій, містять найбільш розумні засоби вирішення типових соціальних конфліктів, які максимально відповідають інтересам усіх учасників правового спілкування. Система правових норм, яка визначає правила поведінки у різноманітних сферах суспільного життя, підказує, а часто і прямо пропонує людям безконфліктний спосіб такої поведінки.[5;83]

Право вже самим фактом свого існування рятує суспільство від конфліктогенної ситуації свавілля та насильства, якій притаманна „боротьба всіх проти всіх”, та підказує людям найбільш прийнятні для всіх (тобто найбільш безконфліктні) моделі поведінки. В цьому і дістає вияв функція права як системи норм, спрямованих на запобігання соціальним конфліктам. Право володіє достатньо ефективними засобами та процедурами, необхідними для регулювання та розв'язання конфліктів. Саме йому належить ключова роль у системі вироблених з цією метою суспільством соціальних інститутів. Для вирішення зазначених вище завдань необхідно юридизувати соціальний конфлікт - перевести його у правову площину, трансформувати у правовий спір, тобто у юридичний конфлікт. Таким чином здійснюється перехід від неправової (і такої, яку безпосередньо не можна вирішити правовими засобами) ситуації конфлікту до правової, від невизначеного, хаотичного, неформалізованого і, по суті, силового конфлікту до юридично визначеного, формалізованого, упорядкованого і, як наслідок, до спору учасників конфлікту про право. Юридизація конфлікту, трансформація останнього у спір про право дозволяють підключати до його розв'язання правові механізми (законодавчі норми, інституційні та процесуальні форми вирішення спору, правові засоби забезпечення реалізації прийнятих рішень). Переведення конфлікту у правову площину відкриває можливості для пошуку таких способів його розв'язання, які дозволяють зберегти доводи кожної з сторін у тій мірі, в якій інтерес однієї сторони не зачіпає інтереси іншої. У правовій державі право як форма вираження загальної волі та правоутворюючого інтересу не придушує інтерес тієї чи іншої сторони конфлікту та волю його носія, не уніфіковує різні інтереси. Воно зберігає їх різноманіття у тих межах, в яких ці інтереси мають правомірний характер. Правова норма (і право в цілому), як і будь-яка інша соціальна норма, впливає на поведінку людей через декілька каналів. По-перше, вона здійснює інформаційний вплив, тобто пропонує індивіду (соціальній групі) варіанти поведінки, що схвалюються державою, попереджає про наслідки того або іншого вчинку.

По-друге, ця норма декларує цінності, визнані суспільством і державою (нерідко з урахуванням цього говорять про „виховний вплив” права).

По-третє, правова норма має силу примусу щодо тих, хто ігнорує її вимоги. Через зазначені канали право впливає на причини і передумови виникнення конфлікту, на його розвиток і розв’язання, на наслідки конфлікту, включаючи долю його учасників. Найменшого впливу з боку права зазнають об'єктивні причини конфлікту. Можливий лише вплив на мотивацію поведінки його учасників. А оскільки ця мотивація тісно пов’язана з морально-психологічним кліматом у суспільстві, рівнем загальної та правової культури його членів, правові норми можуть хоч й опосередковано, але позитивно впливати не тільки на можливість виникнення конфліктів, а й на характер майбутнього протистояння сторін.

Значно більше можливостей для правового регулювання конфліктів виникає на такому етапі їх розвитку, як конфліктна ситуація, що передує власне конфлікту і має певні ознаки. До останніх можна віднести специфічне поєднання життєвої ситуації, в якій опиняються сторони майбутнього конфлікту, і самих цих сторін (тобто людей з певними інтересами), шо об'єктивно створює підґрунтя для реального протиборства між соціальними суб’єктами, а також відчуття безпосередньої загрози якимось важливим суспільним інтересам. На цьому етапі особливого значення набуває якість нормативно-правових актів, зокрема відповідність їх положень соціальним реаліям. Врахування або неврахування законодавцем економічних, політичних, соціальних, екологічних і демографічних наслідків прийняття того чи іншого закону має велике значення для підтримання стабільності в суспільстві, нормального регулювання суспільних відносин. Якщо закони приймаються для задоволення інтересів лише окремих соціальних груп чи верств, це веде до розвитку суспільної ситуації у напрямку конфлікту.[6;85]

У розв’язанні конфліктів особлива роль відводиться правозастосовчій діяльності держави, зокрема застосуванню нею процесуальних норм права, які у загальних рисах показують, як саме треба вирішувати той або інший конфлікт. На цьому етапі конфлікт вже починає набувати ознак юридичного конфлікту об’єктивно (вчинено злочин, ведеться слідство) або йому доцільно як найшвидше надати такої юридичної форми для запобігання настанню більш тяжких наслідків (довготривалі побутові конфлікти). При цьому більшість конфліктів можна розв’язати законним шляхом, наприклад, завдяки зверненню до суду. Досить ефективні третейські суди, коли арбітра обирають самі учасники конфлікту. Але проблема полягає в тому, що у багатьох випадках конфліктуючі сторони намагаються уникнути суду або втручання посередників, віддаючи перевагу самостійному вирішенню конфлікту.

Судочинство - це специфічна й ефективна форма розв’язання конфліктів, вироблена багатовіковою людською практикою. Вона має багато переваг, до яких можна віднести розгляд конфлікту незалежним від іншої влади органом, який за своїм призначення та становищем повинен бути незацікавленим у наслідках розгляду справи; наявність чітко розробленої процедури встановлення та перевірки фактичних обставин і прийняття рішення; нормативну основу діяльності суддів, які керуються законом та внутрішнім переконанням; обов’язковість прийнятих рішень для виконання як сторонами конфлікту, так й іншими юридичними і фізичними особами. Зрозуміло, що не всі соціальні конфлікти становлять об'єкт правового регулювання. Іноді юридизація конфлікту не може дати бажаного результату або є неможливою. Бувають ситуації, коли гострота соціальних суперечностей є настільки сильною, що суспільство не здатне вирішувати найбільш принципові конфлікти правовими засобами. Для їх розв'язання можуть знадобитися значні якісні зміни в системі суспільних відносин, тобто соціальна революція, під час якої відбувається злам старої системи права, як такої, що не забезпечила вирішення найбільш значущих для суспільства проблем.

Навіть короткий огляд основних положень, пов'язаних з цим питанням, свідчить про необхідність здійснення його подальшого дослідження, а також внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства.

(Що не забороняє Закон, те забороняє зробити сором).

Мораль (лат. mores) - інститут суспільної свідомості, що викопує функцію регулювання поведінки людей, основні правила людського співжиття, які базуються на переконаннях, совісті, традиціях та існують у вигляді принципів, понять, уявлень, суджень людей про добро, зло, честь, гідність, благородність, справедливість. Мораль формується у процесі розвитку цивілізації і виступає у формі загальнолюдських цінностей, загальноприйнятих принципів, настанов і рекомендацій, а нерідко у вигляді заповідей, афористичних висловів, мудрості, кодексів честі чи поведінки, підкріплюваних силою наочних прикладів, звичаїв, традицій.

Норми моралі набувають ідейного обгрунтування і подаються у вигляді загальноприйнятих настанов, за якими людина має поводитися за різних обставин. Виконання цих настанов забезпечується вихованням почуття обов'язку, совісті, формами духовного впливу. Підтримання належної моралі суспільства - одне з найважливіших завдань держави, її політичних і громадських об’єднань, справа честі політичної й інтелектуальної еліти. Про актуальність цієї проблеми все частіше згадують як політичні діячі, так і представники творчої інтелігенції. На необхідність підвищення моральності та зміцнення етичних засад у суспільстві звертається увага в указах Президента, рішеннях законодавчої та виконавчої влади.

Проблемі моральних засад правосуддя приділялася певна увага українськими та російськими вченими. Але наявні публікації не вичерпують усю складну проблему, а скоріше падають фундаментальну базу для її подальшого дослідження.

І потрібно визначити особливості системи моральних засад правосуддя та їх роль у розвитку окремих процесуальних інститутів. Моральність у кримінальному процесі, як і в суспільстві в цілому, має декілька рівнів: моральна свідомість (уявлення про добро і зло, істину, свободу і справедливість, моральні ідеали і принципи); моральність норм права, моральні відносини (моральні обов’язки і стосунки), моральна діяльність. Моральна свідомість безумовно бажана риса судді, слідчого, дізнавача, прокурора, захисника, інших учасників процесу. Законодавчі акти вимагають відповідних моральних якостей від усіх учасників процесу і пов'язують саме з ними можливість перебування їх на відповідних посадах і виконання процесуальних функцій. Визнаючи необхідність гуманного ставлення до людей і підсудних, вбачаючи в кожній людині позитивні якості, Ф. У промові у справі робітників фабрики, яких звинувачували в бунті та безпорядках, образнo і красно мовив: „Натовп - будова, обличчя - цегла. Із одних і тих самих цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма - житло знедолених... Та зруйнуйте тюрму і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення”. У формуванні системи моральних засад правосуддя та моральної свідомості учасників процесу певну роль відіграють перлини народної мудрості та досвіду, викладені у прислів'ях, а також відомі судження видатних людей та афоризми. В юридичних прислів’ях часто знаходять відображення повчальні думки щодо окремих аспектів права та правосвідомості, судоустрою, встановлення істини та судочинства. Наприклад, „Правда ясніша від сонця, та і її зі свічкою шукають”; „Бережи порядок і порядок збереже тебе”. Юридичні прислів’я виявляють здатність народу осмислювати та влучно оцінювати й узагальнювати найтиповіші сторони правового життя, стають конденсатором багатовікового життєвого досвіду відносин людей. Вони є зернятами народної мудрості, надбанням культури, органічною складовою моралі. Як регулятори людської поведінки прислів'я нерідко відіграють роль неписаного права. Доречними є деякі думки класиків: „Морально тільки те, що збігається з вашим почуттям краси і з ідеалом, в якому ви її втілюєте” (Ф. Достоєвський); „Мудра людина не робить іншим того, що не бажає, щоб робили їй (Коифуцій); „Коли справедливість зникає, то не залишається нічого, що могло б надати цінність життю людей” (І. Кант); „Справедливість без сили - одна неміч, сила без справедливості – тиранічна” (Б. Паскаль); „Краще виправдати десять винних, аніж обвинуватити одного невинуватого” (Катерина II).

Суддя повинен бути високоморальною людиною. В Росії діє Кодекс честі судді (ухвалений другим з’їздом суддів 21 жовтня 1993 р.), в якому зазначається: суддя повинен виявляти терпіння, ввічливість, такт і повагу до учасників процесу, нарівні із законами у своїй діяльності керуватися загальноприйнятими нормами моралі, забезпечувати справедливість і неупередженість. У рішенні п’ятого з’їзду суддів України від 15.12.1999 р. зазначено: „при доборі кандидатів па посаду судді ретельно перевіряти професійні й моральні якості претендентів з тим, щоб виключити випадки рекомендування на суддівську роботу осіб із недостатньою для здійснення правосуддя професійною підготовкою та низьким моральним рівнем... Схвалити практику роботи кваліфікаційних комісій по очищенню суддівського корпусу від осіб, які своєю поведінкою скомпрометували високе звання судді”. „Будьте суддями розуму і совісті”, - нагадував Ф. Плевако. Не менші моральні вимоги пред'являються і до слідчого та інших учасників процесу, які здійснюють судочинство. Слідчий за родом своєї діяльності у складних психологічних умовах, у спресованих у часі миттєвостях процесуальної діяльності вирішує найскладніше завдання - що є істина і то буде справедливим. Для цього потрібні не тільки знання, досвід, сильна воля, натхнення і творча наснага. Найбільше необхідні людяність, чуйність і доброта. Слідчий повинен бути обачливим і уважним до долі людини, бачити в кожному ті добродійності, які треба збагачувати і завдяки яким людина, Ідо спіткнулась у водоверті життя і порушила закон, змогла б стати па правильний шлях. Це повною мірою стосується і дізнавача та прокурора. Прокурор у кримінальному процесі не повинен бути втіленням суворості, нетерпимості та ненависті до обвинувачуваного і підсудного. Ніяке покарання не замінить моральну травму, яка була нанесена потерпілому. І немає нічого більш жахливого, ніж звинувачення у злочині невинної людини. Прокурор неповинен озлоблюватися проти підсудного, звинувачувати його, що б не сталося. Вій повинен бути дуже обачливим у виборі засобів і форми обвинувачення, виступати „зі спокійною гідністю сумного обов’язку”.

Захисник повинен дотримуватися принципу чесного ведення судового розгляду. Не повинен захист обвинувачуваного перетворюватися на протидію намірам слідчого встановити істину, на брудну співучасть у приховуванні злочину, а захисник - не опускатися до рівня слуги свого підзахисного. Захисник пі за яких обставин не повинен повідомляти суду явно неймовірну або недостовірну інформацію. У законодавстві щодо статусу захисника мають бути закладені норми, аналогічні передбаченим відносно моральних якостей суддів у Законі України „Про статус суддів”. Право, як зазначалося ще в римських юридичних афоризмах, є мистецтво добра і справедливості (Jus est ars boni et acqui). Воно має беззаперечно базуватися на нормах моралі. Моральна свідомість реалізується в нормах права. „Авторитет і реальна дійсність закону (права), - зазначає Г. Миронова, - грунтується па здатності певної правової системи слугувати кінцевим моральним цінностям людської культури, споконвічному ідеалу справедливого суспільного устрою”. У кримінальному процесі норми права і моралі мають однакову мету. В найбільш узагальненому визначенні - цс свобода людини та благо суспільства, забезпечення справедливості та виправлення зла. Завдання кримінального процесу високоморальні і відповідають віковим уявленням людства про істину, добро і справедливість. Тут повною мірою закладено принцип: на добро відповідають добром, на зло - справедливістю. Але ж мета не виправдовує засоби, і в ньому аспекті важливо, щоб засоби досягнення благородної мети були не менш благородними.

Норми моралі та норми кримінально-процесуального права тісно пов’язані як за сферою застосування, так і за змістом. В ідеалі норми кримінально-процесуального права мають представляти не що інше як норми моралі, санкціоновані державою, викладені у формі законодавчих норм, забезпечуваних не лише духовним впливом, а й засобами державного примусу. Важливо, щоб основні моральні принципи знайшли втілення в загальноюридичних та галузевих принципах права. Наприклад, у сфері судочинства реалізуються загально-юридичиі моральні принципи: гуманізм, справедливість, толерантність, рівність людей перед законом і судом, поваги честі та гідності особи тощо, а також знаходять реалізацію певні менш загальні засади: незалежність та неупередженість суду, принцип встановлення істини, недоторканності особистого життя, неприпустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім’ї, своїх близьких родичів.[8;148]

Поступово усуваються положення, які викликали сумніви і заслужену критику в цьому аспекті. Наприклад, тривалий час у руслі штампованої ідеології позитивності образу Павлика Морозова, у кримінальному праві існувала відповідальність усіх без винятку осіб за відмову від дачі показань, а також за недонесення про тяжкі злочини. Мати могла бути притягнута до відповідальності за відмову від дачі показань відносно свого сипа, і навпаки. Попираючи православну релігію, священнослужителів могли допитувати за всіх обставин, у тому числі про факти, які особа релігійного сану довідалася па сповіді віруючих. Зараз ці архаїчні та за своєю суттю аморальні правила стали вже сивіючою давниною.

Стаття 63 Конституції України проголосила: особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї чи своїх близьких родичів. Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації від 23.04.1991 р. визначив - ніхто не має права вимагати від священнослужителя відомостей, одержаних ним па сповіді віруючих”. Ці принципово важливі положення отримали закріплення у КПК України.

Важливе значення моральні норми мають при вирішенні питання про допустимість доказів у кримінальному процесі. Де межі втручання у сферу особистого життя людини при збиранні доказів? Які засоби збирання доказів будуть моральними, юридичне виправданими і допустимими? Це одне з найскладніших завдань науки кримінального процесу. А. Коні зазначав, що особливо широким є вплив моральних міркувань у такій складній справі, як оцінка доказів за джерелом і змістом. Чи слід взагалі і якщо так, то чи можливо безмежно користуватися щоденниками підсудного і потерпілого як доказами? Щоденник дуже небезпечний у розумінні досягнення правди доказ, - зауважував він.

Значним кроком па шляху зміцнення моральних засад кримінального судочинства стали норми, спрямовані па забезпечення прав і свобод людини при здійсненні процесуальної діяльності, а саме такі, що посилюють гарантії недоторканності особистого життя людини, таємниці телефонних розмов і листування, недоторканності житла, особистої недоторканності, нерушимості права власності. Разом з тим слід зазначити, що багато питань як щодо законності, так і щодо моральності викликають норми законодавства про оперативно-розшукову діяльність, яким регламентуються такі дії, як негласне проникнення в приміщення та візуальне спостереження в них. Тим більше, що законодавець без обмежень пропонує використовувати результати цих дій як докази у кримінальних справах. Мабуть доречніше залишити таким діям статус негласних оперативно-розшукових заходів та звузити сферу їх застосування розвідувальною та контррозвідувальною діяльністю.[10;182]

Відповідно до Кодексу поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 p., працівники правоохоронних органів, у тому числі ті, хто здійснює розслідування, зобов’язані поважати і захищати гідність і нрава людини; застосовувати примусові заходи тільки у випадках крайньої необхідності і в межах, в яких це потрібно для виконання обов’язків; зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, отримувані в процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитися до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи такі, що принижують гідність людини, форми відносин; забезпечувати охорону здоров’я затримуваних.

Моральна діяльність - сукупність вчинків, які відповідають моральним нормам. Безумовно, шляхетні цілі високоморального закону не можуть бути досягнуті аморальними чи не зовсім моральними засобами. А. Коні зазначав: „В кожній судовій дії поряд з питанням, „що” слід провести, виникає питання про те, „як це провести”. Необхідно наполегливо бажати, щоб „у виконання форм і обрядів, якими супроводжується правосуддя, привносився смак, почуття міри і такт, бо суд є не тільки судилище, а й школа. Процесуальна форма і практика її застосування повинні відповідати високоморальним принципам і нормам. Процесуальній діяльності повинна бути притаманна висока етична, естетична, психологічна, юридична і загальна культура. Цс стосується дій слідчого, прокурора, судді і матеріалізується в процесуальних документах, що, як правило, виступають дзеркалом культури і моральності.

Мова - це одяг думок. Безумовно, одяг юриста має бути елегантним, а таким він може бути лише за умови істнності, порядності, справедливості. Для юриста важлива культура не тільки зовнішня, а й внутрішня (щире бажання досягти істини і справедливості, вдумливе, чуйне ставлення до потерпілого і підсудного, до їх долі, розуміння їх проблем, душевного стану, переживань, здатність до співчуття і милосердя). Безумовно, розвиток моральних засад кримінального пронесу не завершується. Життя вимагає поглиблення них процесів. На першому плані стоїть завдання удосконалення інституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності, зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної і компенсації моральної шкоди, гарантій істини і забезпечення справедливості правосуддя. Поглибленню моральних засад судочинства сприяло б, на пашу думку, запровадження в Україні суду присяжних і мирових суддів.

Моральні норми повинні не лише декларуватись, а в необхідних випадках і забезпечуватися засобами процесуальної й іншої юридичної відповідальності. Здійснення процесуальної діяльності на основі високоморальних норм повинно стати принципом кримінального процесу. Моральні відносини - засновані на процесуальних нормах відносини між учасниками процесу, які характеризуються тим, що співробітники правоохоронних органів, здійснюючи процесуальну діяльність, а також інші учасники процесу повинні ставитися з повагою до честі та гідності кожної людини, забезпечувати її безпеку, права і свободи. Процесуальна форма передбачає спеціальні правила із забезпечення такого підходу: при особистому обшуку понятими можуть бути лише особи однієї статі з особою, яку обшукують, потерпілому, обвинувачуваному і підозрюваному надається прано підмови від дачі показань, під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені при цьому обставини особистого життя обшукуваного, слідчі дії допускаються за умови, якщо вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров’я тощо. Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного, відповідно до якого він вважається невинуватим, доки його вина не буде доведена в законному порядку і не набере чинності обвинувальний вирок суду; обвинувачення не може грунтуватись па даних, одержаних незаконним шляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться па її користь; винуватість рівнозначна доведеній невинуватості. З прийняттям Конституції України і спрямуванням зусиль суспільства на побудову правової держави отримали втілення багато нових високоморальних принципів правосуддя. Та найважливіше значення має принцип відповідальності держави перед громадянином, згідно з яким держана покладає на себе зобов’язання з відновлення порушених злочином прав і законних інтересів громадян - реабілітує виправданого (відновлює порушені права, відшкодовує матеріальну і компенсує моральну шкоду).

В цілому норми моралі у кримінальному процесі викопують роль додаткових гарантій об’єктивності слідства та суду, забезпечення захисту прав і свобод людини, гарантій істини, свободи і справедливості. І якщо відносно права діє принцип недопустимості при прийнятті нових законів ніякого звуження існуючих прав і свобод людини, то залишається побажати, щоб при розробленні проекту та прийнятті нового КІІК України основні моральні надбання чинного законодавства збагачувалися.

 


Информация о работе «Право і мораль»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 86714
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
49036
0
0

... соблюдение правовых норм является первостепенным. Заключение   В данной курсовой работе были рассмотрены такие понятия, как право, мораль, обычай, приведены определения данных понятий; рассмотрены их признаки и исполняемые ими функции; было прослежено взаимодействие между этими социальными нормами и определены специфические особенности этого взаимодействия. Таким образом, можно сделать ...

Скачать
52144
0
0

... воздействия на поведение людей VIII. Отличительные особенности права и морали Наряду с общими чертами существуют и отличительные особенности морали и права. Мораль появилась еще до разделения общества на классы и становления государства. Право же состоит, из норм установленных в определенном порядке компетентными государственными органами и зафиксированных в юридических актах , то есть ...

Скачать
65932
0
0

... самоотверженность, в моральных конфликтах будет выбирать поступок, который считает важным для блага общества. Например, будет пытать террориста, и подсунет кошелек преступнику. Мышление, мораль, нравственность Из истории известна, в принципе, тривиальная истина - каждый народ на протяжении определенного исторического этапа имеет собственные представления о морали и нравственности. То, что у ...

Скачать
23835
0
0

... что решение данной проблемы прямо зависит от общей социально-философской теории и объективно подводит к определенному общефилософскому взгляду на общество.[6] Идеалистическая этика имеет тенденцию абсолютизировать мораль. Она рассматривает ее как самоцель, как некое самостоятельное царство, находящееся по ту сторону причинности. Она превращает морального человека в человека морали. В ней мораль ...

0 комментариев


Наверх