2. Перехідна економіка

Закономірності і сутність еволюційного переходу економічної системи до її наступного типу. Перехідні економічні системи, їх зміст та основні риси. Формування інституційних та економічних умов переходу до нової системи господарювання.

Криза та розпад командно-адміністративної системи і необхідність переходу економіки постсоціалістичних країн до ринкових відносин. Концепції різноманітності форм переходу різних країн до ринкової економіки. Еволюційний шлях та радикальний перехід («шокова терапія») до ринку.

Основні напрями формування сучасних ринкових відносин. Становлення і розвиток підприємництва та конкурентного середовища. Формування державного і ринкового механізмів регулювання економіки. Державне регулювання в перехідній економіці. Роль, засоби та інститути державного регулювання трансформованої економіки.

Лібералізація економіки та приватизація власності, формування ринкової інфраструктури, структурна перебудова та демонополізація економіки, фінансова стабілізація в країні та соціальна підтримка частки населення – важливіші закономірності переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки.

Динаміка і структура виробництва в перехідній економіці. Трансформаційний спад та макроекономічна незбалансованість на початковому етапі переходу до ринку. Макроекономічна стабілізація та перехід до економічного зростання – головні напрямки макроекономічної політики. Її типи та інструменти. Монетарний підхід до фінансової стабілізації.

До 90-х років ХХ ст. існувала могутня держава, яка не тільки мала велику площу і кількість населення, а й яка була однією з провідних країн світу з виробництва і виплавки металів, обсягами продукції сільського господарства – СРСР. Але згодом постала необхідність зміни політичного устрою, адже якість життя населення республік тільки погіршувалось. СРСР розпався, а для суспільних сил, що прийшли до влади в кожній нині незалежній країні, постало завдання проведення глибоких економічних реформ, суть яких полягала у запровадженні стабільних ринкових відносин. Зараз ми намагаємося перебудувати нашу економіку з командно-адміністративної до змішаної. Це тривалий процес, який потребує зусиль всіх громадян нашої держави.

Проблема перехідної економіки, а тим більше перехідної економіки України, що перебуває в умовах трансформації всієї економічної системи, належить до категорії особливо актуальних, оскільки вона прямо пов'язана з рівнем соціальної комфортності населення. При цьому необхідно усвідомити, що переведення вітчизняної економіки на ринкові засади саме собою не здатне поліпшити умови життєдіяльності людей. Для цього необхідна зважена політика виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що повинна базуватися на пріоритетності людського розвитку. Метою написання роботи є ознайомлення з терміном «перехідна економіка», аналіз позитивних і негативних явищ цього процесу.

Тема добре вивчена у літературних джерелах. Написано досить багато підручників, в які включена ця тема, й існує велика кількість статей із періодичних видань. Серед підручників досить цікавими і зрозумілими для сприйняття є «Політична економія» Бєляєва О. та Бебело А., «Основи ринкової економіки» Боброва. А серед статей найцікавішими для мене здалися науково-дослідницькі роботи Гейця В., Богуславського О. та інших. Автори використовували у своїх працях такі загальнонаукові методи економічної теорії, як спостереження, аналіз, синтез.

На межі 80–90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що прийшли до влади, постало завдання проведення глибоких економічних реформ. Суть їх полягала у трансформації адміністративно-командних національних економік у ринкові.

За сімдесят років у СРСР сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базувалась на засадах марксистських ідей соціалізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на певному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутрішні символи для подальшого розвитку. Головну причину вони вбачали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, буде панувати соціальна справедливість. Соціалістична ідея доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків останнього.

Реалізація марксистських ідей уможливила побудову суспільства, яке дістало назву соціалістичного. Таке суспільство й відповідну йому економіку було створено в СРСР, а потім і в ряді інших країн Східної і Центральної Європи, Азії та на Кубі [1, 269].

Практична реалізація економічної теорії соціалізму, як здавалося спочатку, підтверджувала справедливість висновку про високу ефективність нового способу виробництва, його прогресивність. За відносно короткий час СРСР став світовим лідером на багатьох напрямах розвитку економіки, освіти, науки і культури.

Але з часом, особливо у 70–80-х роках, динаміка прогресу істотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростання, стало відчутним відставання від розвинених країн світу у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві [1, 270]. Основні причини негативних соціально-економічних явищ були очевидними. Вони крилися в самій адміністративно-командній системі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови виробництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні товарно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях суспільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократизованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики. Таким чином, адміністративно-командна система містила безліч соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні й очевидні з них такі:

1) суперечність між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апаратом;

2) між необхідністю своєчасного і повного задоволення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ – з іншого;

3) між необхідністю господарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку (від споживача) та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем;

4) між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрівняльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до іншої, нової системи господарювання [3, 553].

Сутність перехідної економіки

Час від початку реформування попередньої соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом.

Перехідна економіка (з економічної точки зору) – це процес кількісних і якісних змін під час переходу від одного етапу розвитку до іншого етапу розвитку в межах певної системи, цивілізації або між ними.

Перехідна економіка (зі специфічної точки зору) – це процес переходу від одного історично визначеного способу виробництва, формації до іншого (наприклад, від капіталізму до соціалізму).

Перехідна економіка (з політекономічної точки зору) – період історичного розвитку, протягом якого країна переходить у принципово інший стан.

Головна проблема перехідної економіки – проблема взаємозв'язку загальноекономічного і специфічного в суспільному розвитку [2, 385].

Зміст перехідної економіки: співіснування, боротьба елементів, форм попередньої і майбутньої системи; перетворення всієї системи соціально-економічних відносин; формування відкритої національної ринкової економіки; побудова основ постіндустріального суспільства; процес капіталізації або соціалізації суспільного ладу. Головна мета переходу суспільства до іншої цілісної системи – не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Вона характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної економічної системи – кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах. Особливість і складність процесу трансформації зумовлена тим, що переплітаються генетично різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження, а також перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, а нове ще не утвердилося повністю.

Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси – особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення [7, 52].

Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси:

1. Наявність перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового. Суттєве методологічне значення має і те положення, що саме ці форми тому і перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами. Наприклад, в економіці сучасної України мають місце відносини оренди з викупом, які є перехідними формами власності: від державної до колективної, кооперативної або приватної. У своїй діалектиці перехідні форми економічних відносин виражають взаємозв'язок, суперечливість, стрибкоподібність, але тенденцій розвитку. 2. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні – Польщі, Росії, Україні та ін. кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий соціальний лад – на їх думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має ґрунтуватись на суспільній 3. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком нових економічних форм, які були б динамічнішим та ефективнішими. 4. Альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Так, в Україні тісно переплелися старі – адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50% ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінських структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування. Тому за умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому процесу цивілізованого характеру, незалежно від того, що говорять і під якими прапорами, гаслами виступають їх різні ідеологи. Виокремлюючи риси перехідної економіки, не слід забувати про те, як взагалі функціонує економіка, тим більше перехідна. Одна з аксіом економічної теорії говорить: економічні закони діють у формі тенденції. Це знаходить свій вияв в інерційності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці неприпустимо.Інерційність економічного розвитку об'єктивно призводить до збереження в перехідній економіці старих, відмираючи економічних форм протягом відповідного періоду. Тому виникає об'єктивна необхідність поступової перебудови існуючої системи господарювання, тобто економічного механізму старої системи. Уся сутність інерційності полягає в забезпеченні плавної його трансформації, еволюції в цілісно нову, досконалішу систему [1, 273].

Основні закономірності перехідного періоду

Серед надзвичайно широкого комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваються при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою функцій одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. Дві з них носить чітко виражений негативний характер і знаходять свій вияв у кризах.

Перша закономірність – втрата державою функцій одноособового розпорядження ресурсів – свідчить про те, що держава перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах:

а) ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава як джерело господарського законодавства діє згідно з установленими нею самою законами. Після прийняття законодавчого акта ним мають керуватись всі державні органи, підприємства, так само як і інші суб'єкти ринку – приватні підприємства, громадяни;

б) зміна економічного статусу держави передбачає формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Адже в централізовано-плановій системі економічне управління здійснювалось за рахунок адресно-примусових розпоряджень. За умов переходу до ринку держава вже може використовувати гнучкі та, в принципі, дієвіші інструменти фінансового регулювання. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб'єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів;

в) для держави виникає необхідність компенсації провалів «народжуваних» ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими функціями, а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо. Друга закономірність перехідної економіки – це бюджетна криза, що тісно пов'язана зі зміною стану держави в економіці. За роки панування адміністративно-командної системи в СРСР були створені потужна важка промисловість, велика соціальна сфера, чисельні збройні сили та управлінський апарат, які (за частковим винятком сфери виробництва) повністю фінансувалися з держбюджету. З початком ринкового реформування ще збереглися зобов'язання держави щодо фінансування цих сфер і видів діяльності. Але дохідна частка бюджету з початку 90-х років у всіх країнах СНД різко скоротилася, що було зумовлено катастрофічним падінням виробництва. Подібна ситуація у більшості пострадянських країн погіршувалася також через недосконалі системи оподаткування, істотне зростання тіньового сектора економіки та відтік капіталу за кордон. Дефіцити державних бюджетів стали для них хронічними і просто неминучими.

Третя закономірність перехідного періоду – це трансформаційний спад. Такий спад пов'язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюється відсутністю координації дій між економічними агентами (суб'єктами). Це пояснюється тим, що попередні директивно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, – ще слабі або відсутні взагалі. Поглиблюється також спад і тим, що адміністративно-командна економіка за своєю суттю неврівноважена, оскільки їй були органічно притаманні, з одного боку, дефіцит більшості товарів, а з іншого – значна кількість надлишкової продукції, яка не знаходила збут. Характерними особливостями трансформаційного періоду є його масштабність і глибина падіння економіки (наприклад, в Україні лише протягом 1991 р. – першої половини 1992 р. обсяг виробництва знизився на понад 40%). Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомпетентність та половинчастість ринкових заходів, що знижувало їх ефективність [4, 20].

Загальними закономірностями перехідної економіки є:

1. Керівництво суспільством з боку нового класу, уряду, партії, клану тощо.

2. Єдність головних кланів, верств населення, держави і підтримка уряду.

3. Поступове відмирання старого пануючого укладу.

4. Зміна державної політики, господарського механізму.

5. Зміна економічного і соціального менталітету.

6. Ліквідація всіх форм національного та соціального гноблення у багатонаціональній країні.

7. Захист національних завоювань і рівноправні, дружні відносини з іншими країнами.

8. Еволюція, відмирання одних економічних законів і зародження та функціонування нових специфічних законів.

Особливостями перехідної економіки України на даному етапі є:

1. Фактична відмова держави від регулювання економіки.

2. Причина переходу від соціальної економіки до капіталістичної ринкової – первісне нагромадження капіталу.

3. Відсутність стратегічної моделі розвитку країни.

4. Політична і економічна нестабільність.

5. Тінізація економіки.

6. Певна енергетична залежність від зовнішнього ринку.

7. Однобокість структурної спеціалізації.

8. Хибність політики приватизації.

9. Практична відсутність захисту національних виробників.

10. Бажання швидкої побудови відкритої економіки.

11. Слаборозвинена ринкова структура та інфраструктура.

12. Відсталість, застарілість способів виробництва [5, 35–36].

Про те, що ринок СНД, у тому числі і України, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі, неодноразово зазначалося в економічній літературі. Про це, зокрема, наголошував ще на початку 90-х років академік НАН України Ю.Н. Пахомов. Так, він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в Україні є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб'єктів господарювання.

Основні серед них:

програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з важливих умов переходу до ринку;

структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями;

переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів управління економікою;

формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв'язків;

оздоровлення грошей та фінансів – незамінних регуляторів ринкових відносин;

формування соціальних захисних механізмів, які виключають форми грабунку та зубожіння основної маси населення [1, 280].

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. Отже, перехідна економіка має місце для постсоціалістичних країн, які раніше були у складі Радянського Союзу, а нині незалежні. Вони мають на меті перейти від адміністративно-командної до ринкової або змішаної економічної системи заради кращого життя своїх громадян. Перехідна економіка – це процес кількісних і якісних змін під час переходу від одного етапу розвитку до іншого етапу розвитку в межах певної системи, цивілізації або між ними. Головна проблема перехідної економіки – проблема взаємозв'язку загальноекономічного і специфічного в суспільному розвитку.

Півіснування, боротьба елементів, форм попередньої і майбутньої системи;

перетворення всієї системи соціально-економічних відносин;

формування відкритої національної ринкової економіки;

побудова основ постіндустріального суспільства;

процес капіталізації або соціалізації суспільного ладу.

Особливостями перехідної економіки України на даному етапі є фактична відмова держави від регулювання економіки, причина переходу від соціальної економіки до капіталістичної ринкової, відсутність стратегічної моделі розвитку країни, політична і економічна нестабільність, тінізація економіки, певна енергетична залежність від зовнішнього ринку, однобокість структурної спеціалізації, хибність політики приватизації, практична відсутність захисту національних виробників та ін. Для трансформації економіки України треба дотримуватись таких заходів: програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з важливих умов переходу до ринку; структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями; переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів управління економікою; формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв'язків щоб побудувати економічно розвинену, соціально орієнтовану, суверенну державу.


Информация о работе «Перехід країн до ринкових»
Раздел: Международные отношения
Количество знаков с пробелами: 85617
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
236336
0
0

... : обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту — більш пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий — для інших. Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в еконо­міку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експорт­ної бази, включаючи створення підприємств із 100% екс­портною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприє ...

Скачать
92425
2
1

... , зупинити руйнівні процеси в економіці держави. Процес трансфор­мації від командно-адміністративних методів регулювання до рин­кових складний і тривалий, вимагає докорінної зміни власності, створення ринкової інфраструктури, зміни психології людей. II. Моделі переходу до ринкової економіки.   Трансформування планової економіки в ринкову включає страте­гію і тактику. Стратегія — визначення ...

Скачать
32450
0
0

... іальне орієнтованих рин­кових відносин, спрямуванні економічних реформ на тісний зв'язок з соціальними гарантіями. Особливого значення для створення бага­тоукладної економіки набуває посилення економічної ролі держави, утворення сучасного механізму державного регулювання. Україна має ставати на більш реалістичний, цивілізований шлях переходу до ринкових відносин з урахуванням наявних можливостей, ...

Скачать
22455
0
0

... . А саме, що на початку трансформаційних процесів у більшості перехідних економік спостерігався різкий спад ВВП. Не можна не зауважити, що на початок переговорного процесу щодо євроінтеграції наприкінці 90-их років в усіх країнах Центрально-Східної Європи економічні показники погіршилися. Незважаючи на відмінності між країнами цього регіону, обраними моделями розвитку, все ж існували спільні ...

0 комментариев


Наверх