Навигация
Еволюція світогляду та вірувань. Мезоліт, неоліт, епоха міді та бронзи
23003
знака
0
таблиц
0
изображений
2. Еволюція світогляду та вірувань. Мезоліт, неоліт, епоха міді та бронзи
Доба палеоліту – це час активного формування та розвитку первісної людини, але в цей час людина ще не перетворювала довкілля, а пристосовувалася до нього, адже все, що вона мала вона отримувала саме з нього, не маючи альтернативних джерел. Але у добу мезоліту, особливо на пізньому етапі проявляються деякі зміни. Для пізньомезолітичних часів на території України, як і Східної Європи в цілому, характерне поширення рибальства та певна переорієнтація на використання ресурсів водоймищ, що було пов’язане зі значним зменшенням кількості промислових тварин. Це сприяло розвитку осілості на узбережжях морів і великих річок, швидкому збільшенню кількості й густоти населення. Логічно припустити, що такі зрушення забезпечили якісне збільшення харчової бази людства, вирішальним чином вплинули на подальшу еволюцію його духовної культури. Судячи з поховального обряду, люди вірили в загробне життя, поклонялися небесним світилам, передусім сонцю. Померлих почали ховати на могильниках, за межами стоянок.
Нове в духовній культурі доби неоліту пов’язане насамперед з новою соціально-економічною ситуацією. Як засвідчують матеріали міфології та етнографії значний комплекс уявлень був викликаний до життя керамічним виробництвом. Форма й орнамент посуду різних культур відбили зоо- та антропоморфні персонажі, рослинні та космічні символи. Важливої символіки, в тому числі і космічної набули й інші нові галузі господарства (прядіння, ткацтво, тваринництво, землеробство), а також пов’язані із ними предмети. Із неоліту до наших днів збереглася розвинута міфологія (яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб). Ідея цього шлюбу збереглася у різних проявах до наших днів у фольклорі, зокрема слов’янському.
Отже, панування в неолітичну епоху ідей, пов’язаних із моделями космосу, священним шлюбом, культом загальної родючості доводить, що культ чуринги на цей час став далеким пережитком і світосприйняття людини значно еволюціонувало.
Духовна культура мідного віку є, з одного боку, своєрідним варіантом культури пізнього неоліту, а з іншого – якісно новим етапом. Як і в попередній час в культурах мідного віку були поширені уявлення, пов’язані з культом родючості, але внаслідок остаточної перемоги відтворюючого господарювання у мідному віці запанувала ідея відтворювання, основне місце в якій належало вже праці людини на шляху створення нової якості продукту (свідченням цього є домішки зерна в глиняному тісті, з якого виліплені статуетки. В цей час має місце зростання ролі чоловіка у основних галузях господарства а також у військових справах, тобто утверджуються патріархальні відносини; істотно ускладнюється символіка, можливо, виникає письмо; озвичаюється солярно-космологічна символіка, втому числі і астральна, що свідчить про піднесення культу вогню у зв’язку з обробкою металу.
Населення епохи бронзи в значній мірі зберегло духовні традиції попередніх часів. Ще більшого поширення набула астральна, зокрема зодіакальна символіка. Зокрема одним із проявів нового в духовній культурі стало зміцнення позицій уявлень про незалежну від тіла душу. На цьому грунтувався справжній поховальний обряд. Але можна припустити, що навіть у мідному віці розвинутий поховальний обряд, пов’язаний із культом предків і вірою у відхід душ померлих на небо, ще не склався. Нечисленні поховання під житлами на території поселень можна розцінювати лише як жертвоприношення, що збереглося з попередніх століть. Тільки з кінця мідного – початку бронзового віку за межами поселень почали масово з’являтись спеціальні, складні за своєю конструкцією споруди. В бронзовому віці потойбічна сфера життя, очевидно, вважалася для людей основною (поховальні споруди значно домінували над спорудами, призначеними для життя на землі).
3. Світобачення та вірування давнього населення в часи Скіфії
З першої третини першого тисячоліття до н.е. на території України та Передкавказзя розпочалася нова суспільно-історична доба. Найістотнішою її ознакою, є тривале, поступове утвердження ранньодержавних політичних інститутів. Нова соціально-економічна система набула завершених рис в межах сучасної України у VI—V ст. до н. е. Як цілісність вона стала можливою завдяки об'єднанню місцевих етносів в межах однієї держави відомої як Скіфське царство, або Велика Скіфія.
Скіфська релігія була політеїстичною за своїм змістом. Згідно свідчень Геродота, головною богинею у скіфській міфології була Табіті - богиня домашнього вогнища. Як припускають вчені, її шанування своїми витоками сягає давньоіранських уявлень. До божественного пантеону входили також володар неба Папай (аналог грецького Зевса), богиня землі Апі (в грецькій міфології - Гера), бог сонця Гойтосір (відповідно - Аполлон), богиня родючості Аргімпаса (відповідно - Афродіта), а також Геракл і Арей. Сім головних богів у часи Геродота шанували всі скіфи, що безперечно свідчить про доволі значну на той час етнічну консолідацію скіфських племен. Царські скіфи шанували також Тагімасада, свого небесного заступника та втілення військової сутності.
Скіфська міфологія, за однією зі своїх версій, виводила появу свого народу від праматері Апі (дослівно - Річки), дочки Борисфена (Дніпра), та верховного бога Папая, у котрих і народилася перша людина - Таргітай. Таргітай мав трьох синів - Ліпосая (дослівно - Гора-Цар), Арпоксая (Вода-Цар) та Колаксая (Сонце-Цар), котрі стали родоначальниками окремих племен. Плем’я Колаксая - царські скіфи - були поставлені Небом над усіма іншими народами.
В обрядовості скіфів переважав шаманізм - вірогідно, наслідок контактів з народами Уралу та Зауралля. Найбільш зримо шаманські риси простежуються у так званих вівтарях Арея. Щороку біля підніжжя вівтаря - чотирикутної піраміди з хмизу із встромленим у верхівку старовинним мечем - приносили в жертву полонених та велику кількість худоби. Людською кров’ю окроплювали меч - символ божества. Значну роль у проведенні ритуалів відігравали царі та військові ватажки різного рангу.
Для скіфського світогляду було характерне уявлення про божественне походження царської влади. Померлих царів ховали в ще одній священній місцевості - в Геррах. Величезні й складні за плануванням поховальні камери влаштовувались глибоко під землею - до 18 м. Із закінченням похорону вони перекривались насипами заввишки до 20 м, обведеними валом і ровом. З померлим ховали одну з його наложниць, слуг і коней, а також значну кількість зброї, коштовностей, предметів домашнього вжитку. Під землю йшли цілі поховальні кортежі з кіньми та возами. Поховальний одяг скіфських царів пишно прикрашався золотом. Золото в цьому випадку мало символізувати не стільки багатство і владу, скільки вказувати на божественну природу владики, оскільки саме цей метал символізував його сонячну сутність. Простих скіфів ховали в невеликих могилах завглибшки 2-3 м та під невисокими насипами. Небіжчикові клали шмат м’яса із залізним ножиком, а також повсякденні речі. Чоловічі поховання обов’язково наповнювали зброєю, щонайменше стрілами. Знатних воїнів хоронили у повному захисному обладунку і з великою кількістю зброї. З магічною метою гостроконечну зброю (списи, дротики, мечі) встромляли в дно та стіни могили. Обряди супроводжувалися пишними поховальними та поминальними тризнами.
Неабиякий вплив скіфи справляли і на місцеве населення Лісосотепу України. З приходом скіфів у деяких регіонах набула поширення дрібна глиняна пластика, як антропо- так і зооморфного змісту. Жіночі статуетки та зображення різноманітних тварин, як домашніх, так і диких, служили оберегами в житлах та святилищах або виступали своєрідними замінниками жертовних тварин при здійсненні певних ритуалів та магічних дійств. Під впливом античних традицій дістали поширення зображення танцюючих жінок, грифонів тощо.
Свідченнями формування первісних вірувань слугують залишки культових споруд – зольників та глиняних жертовників. Перші з них являли собою пагорби, що утворилися внаслідок тривалого зсипання золи з вогнищ, а також залишків жертвоприношень і ритуальних трапез. Зольники цілком справедливо розглядаються як вияви культу вогню та сонця, що були тісно пов’язані з родючістю і хтонічними культами.
Глиняні жертовники - підняті над землею круглі тумби діаметром до метра, на яких знаходять обпалене колосся, зерна, жолуді - засвідчують єдність місцевого населення зі східносередземноморськими хліборобськими народами.
З поширенням наприкінці V - в ІV ст. до н.е. скіфської культури вияви місцевих культів стають менш виразними, натомість відбувається своєрідна "скіфізація" культури. Відлуння скіфських культурних впливів вчувалося досить довго в культурах різноманітних народів, які населяли землі сучасної України. Зокрема, скіфське походження мали слов’янські божества: сонця - Хорс та землі й підземного царства - Сімаргл. За далеких скіфських часів було започатковано поклоніння річкам, вшанування берегинь і русалок, задобрювання упирів. Появу в українських орнаментальних композиціях павичів, фантастичних звірів і птахів також пов’язують зі скіфськими традиціями.
Похожие работы
... " дуже часто згадуються вовкулаки, русалки, мавки, лісниці тощо. Безумовно, у процесі свого розвитку український народ не міг не переосмислювати різних демонічних істот. Проте залишки давніх уявлень дійшли і до наших днів. світогляд вірування уявлення сновидіння 3. Довколишній світ У первісних віруваннях живі істоти — тварини, птахи, рослини — нагадували людей; вони жили, відчували, сприймали ...
... праві, побуті, обрядах, фольклорі, працях етнографів, істориків, ченців, трактатах бакалаврів і магістрів медицини, народних оповіданнях тощо. Не можна народну медицину відкидати на задвірки історії, культури чи, конкретно кажучи – медичної науки. 3. Світоглядні уявлення Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, ...
... зон України. Однак представники різних народів ще тривалий час зберігають власні поховальні звичаї. Отже, можемо говорити про вірування і уявлення населення Скіфії як складову частину духовного життя наших предків. Поховальні обряди скіфів нагадують традиції населення України епохи бронзи. Курганний обряд захоронення у скіфів не був єдиним. В Степу, Лісостепу, на Північному Кавказі, в Криму тощо ...
... до цього, що іноді не можемо розпізнати, де кінчається в народних повір¢ях староукраїнське, і де починається християнське. Дохристиянські вірування українців-русів як прояв розуміння довкілля. До 988 р. засобом задоволення духовних потреб східних слов’ян було язичництво, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні ...
0 комментариев