3.2 Моделі державного устрою

Звертаючи особливу увагу на визначення проблеми національностей у програмах перших політичних партій на Україні початку ХХ ст., не можна залишити поза увагою таке значне питання доктринального характеру, як бачення майбутнього устрою Української держави.

Різноманіття поглядів щодо устрою держави, форм здійснення народовладдя у ній, співвідношення різних гілок влади – ці ат інші питання розглядаються різними партіями по-різному. Кожен проект особливо цікавий для дослідника, адже якщо економічне та національне питання могли повторюватися у партій з однаковими поглядами, то уявлення про майбутню державу було тією ознакою, що різнила програми цих партій.

Як уже неодноразово згадувалося, першим програмним документом була “Самостійна Україна” М. Міхновського. Держава наших предків, говорить він, добровільно об'єдналася з московською монархією (йдеться про події 1654 р.) на умовах політичної унії “як рівний із рівним” і як “вільний із вільним”. Тобто дві окремі держави, “цілком незалежні одна від другої щодо свого внутрішнього устрою, схотіли з’єднатися для осягнення певних міжнародних цілей”. Тож можливість відокремлення України в самостійну державу він убачав у тому, що “коли один із контрагентів ... переступив контракт, то другому контрагентові лишається ... визнати контракт зламаним у всіх його частинах, зірвати всякі зносини з контрагентом” [22, 25].

Що ж стосується решти етнічних українських земель, то підстави для об'єднання їх в “одну, єдину, нероздільну” Україну бачилися більше віртуальними, ніж реальними. Автор “Самостійної України” не вдається, як у випадку з Україною Наддніпрянською, до політико-правового вмотивування статусу західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії, отже й можливостей правового відокремлення, обмежуючись вочевидь завищеними сподіваннями. Питання соборної, до того ж політично незалежної, України на порядок денний не ставилося.

Проект програми РУП, хоч і не прийнятий через розкол партії, містить вже цілком окреслений план побудови демократичної республіки. Вища державна влада в ній мала належати загальноросійському зібранню народних представників. Для України передбачалась автономія з окремим представницьким зібранням (сеймом), якому належало право законодавства в тих внутрішніх справах, що стосуються тільки населення України. Формуватися цей парламент мав на основі рівного безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням для кожного громадянина, віком від 20 років, при кожних виборах. Зафіксовано також пункти стосовно пропорційного представництва, призначення виборів і перевиборів на неробочий день, дворічного парламенту, встановлення платні депутатам, можливості проводити референдуми, широкого місцевого та національного самоврядування для всієї людності Російської республіки, політичних свобод та громадянських прав [10, 214].

У нарисі програми УСП містилася пряма вказівка на те, що метою її діяльності є демократична Українська республіка, побудована на таких засадах, як безпосереднє загальне, рівне виборче право і таємне голосування, національна рівноправність, громадське і земське самоврядування , рівність громадян, незалежно від статі, національності та віросповідання, свобода слова, друку, зібрань тощо.

Українська народна партія, як представниця радикально-націоналістичного напряму в політичній думці, мала найрадикальніше уявлення про форму майбутнього устрою Української держави – це мала бути, насамперед, незалежна держава, тоді як усі інші партії наважувалися говорити лише про автономію у складі Російської держави.

Майбутня незалежна Україна бачилась як демократична республіка з президентом чи без нього, або як конституційна монархія. Парламент, “управи”, як зазначалось у програмі УНП, повинні були формуватись в результаті виборів “вселюдських”, рівних, безпосередніх, таємних за пропорційною системою від сіл, міст, від кожної нації. Виборними повинні були бути президент, суд і “адміністрація”. Звертає на себе увагу така закладена в програму демократична засада, як “відповідальність урядовців перед громадянами”, а також наголошення принципу розподілу виконавчої (“урядової”) і судової влади [95, 47].

Як структурний елемент політичної системи, окрім держави та її органів, мислилась сама УНП. Мали бути утворені такі громадські організації, як Всеукраїнський союз українців-робітників, Всеукраїнський союз хліборобів-українців, а також інші організації економічного і політичного характеру робітників і селян. Потреба у своїх організаціях обґрунтовувалась тим, що “українські фізіономії” в російських організаціях, служити покірною масою для виконання указів московських чи петербурзьких робітничих організацій. Недоречним бачилось і утворення партії, яка б була “хвостом”, “причепкою” російських партій – тільки свої власні організації можуть боронити інтереси українського пролетаріату. Отже, у державі мала існувати однопартійна система і досить розвинена система громадських організацій [95, 48].

Важливі моменти “Десяти заповідей” такі: Соборна Суверенна Українська Держава, боротьба проти націй поневолювачів, культурницький націоналізм і заборона вживання мови окупантів. УНП видавала часопис “Самостійна Україна” у Львові (вийшов тільки один номер), де була надрукована Конституція України за проектом М. Міхновського. У ній ідеться про федеративний державно-адміністративний лад у самостійній Україні, суверенність України.

Після багатьох спроб поширити свої ідеї серед українства ідеолог УНП М. Міхновський вирішив внести в програму елементи соціалізму, щоб якось інтегруватись у політичне життя України. Як про це згадував член УНП С. Шемет: “Ця гра в соціалізм була досить несерйозною демагогією, якою Махновський, доведений до страшної розпуки невдалими спробами захопити українською національно-самостійною ідеєю ширші кола активної молоді, намагається своєї мети під покришкою соціалізму таки досягнути” [51, 113].

Отже, програма передбачала розбудову держави на принципах децентралізації і розвитку місцевого самоуправління. “Громада” наділялась значними правами, їй у відання віддавалась школа, наука, церква, міліція, засоби масової інформації. Тому, напевно, правомірним буде висновок, про те, що програма передбачала високий ступінь розвитку громадянського суспільства, сфера впливу якого мала бути значно більшою, ніж сфера впливу держави як політичного інституту.

УСП була за “українську республіку”, яка повинна бути незалежною. В усьому іншому УСП стояла на засадах соціалізму, хоча можемо сказати, що ніякої теоретично розробленої програми не мала. Не маючи певного досвіду, вона несла у своїй програмі протилежні ідеї соціалізму і націоналізму [109, 89].

Програма УДП передбачала скасування політичного абсолютизму, створення парламентського ладу, участь народу в державних справах на підставі загального, безпосереднього рівного, пропорційного і таємного голосування (без різниці статі, віри і національності). Поруч з вимогою утворення всеросійського парламенту ставилася мета скликання атономного українського парламенту (сейму).

Пріоритетною програмовою вимогою УРП було перетворення Росії в конституційну державу, а нації і народності, які входять до її складу, мали право створювати окремі “крайові, репрезентаційні ради”, яким належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах у межах проживання певного етносу. Кожна така автономна одиниця мала б однакові права з іншими. Реформована держава мусила стати федерацією таких національних одиниць. Зв’язком, що їх з’єднував, мав стати федеративний парламент, який би складався з послів, оплачуваних з державних коштів і обраних на підставі загального, рівного, безпосереднього виборчого права з таємним голосуванням за пропорційної системи виборів. Правом виборів міг користуватися кожен громадянин, якому виповнилося 21 рік [119, 5].

До повноважень федерального парламенту належали: відносини з іншими державами; фінанси для загальнодержавних справ; зовнішня торгівля і митна політика; загальнодержавна армія, а також справи війни та миру.

Всіма справами в Україні мала порядкувати Українська виборна Народна Рада, яка обиралася за тими ж принципами, що й федеральний парламент. Термін повноважень визначався у три роки. Впроваджувався інститут референдуму та народної ініціативи. Вибори і голосування мали б проводитися у встановлені законом святкові дні.

Народна Рада виробляла б крайову конституцію, яку б не міг ні відмінити, ні скасувати загальнодержавний парламент. Крайова конституція мусила дати право широкого самоврядування сільським і міським громадам.

Крайова Народна Рада, окружні сейми і громади доручали б виконувати свої рішення виборним посадовцям, які відповідали перед зборами, які їх обрали. Ця виборна влада і взагалі всі урядовці мали бути мешканцями України. Передбачалася можливість оскарження дій чиновників у суді.

УДРП домагалася перетворення російської держави на парламентську республіку, з децентралізованим управлінням, в якій би забезпечувалися права окремих груп громадян. Децентралізація мусила бути доведена до того, щоб кожна народність на своїй території мала автономію з правом місцевого крайового законодавства. Основні закони держави мусили б забезпечити кожній народності одержати автономію тоді, коли вона її забажає [107. 205].

Реформовану Росію бачили як федерацію рівноправних автономних національно-територіальних одиниць. Їхнім крайовим законодавчим органам належало право видавати закони й порядкувати у всіх справах на території автономії. Кожна така автономна одиниця мала б рівне право з право з правом кожної іншої одиниці.

Об’єднував би автономію загальнодержавний парламент. Він обирався на таких засадах: загальне, рівне, безпосереднє виборче право з таємним голосуванням; пропорційна система виборів, яка дала б заступництво меншинам; право обирати і бути обраним – кожному громадянину віком від 21 року без різниці статі, віри і національності [107. 220].

Загальноросійський парламент мусив контролювати, щоб права громадянина і нації було забезпечено скрізь, по всій державі. До виключної компетенції федерального парламенту належали тільки загальнодержавні справи, як: стосунки з іншими державами, фінанси для загальнодержавних справ, зовнішня торгівля та митна політика, федеральна армія та справи війни й миру.

Програму УСДРП було ухвалено з’їздом у грудні 1905 р. Партія ставила за мету своєї боротьби створення демократичної республіки, в якій вища державна влада в усіх внутрішніх і міжнародних питаннях, які стосувалися всієї Російської держави, належить одному виборному законодавчому зібранню народних представників. Партія боролася за те, щоб Україна мала автономію з окремим представницьким зібранням, якому б належало право законодавства у внутрішніх справах щодо території України; щоб виборче право було рівне, пряме з таємним голосуванням для кожного, щоб було реалізовано право бути обраним, щоб представництво було пропорційним; призначення виборів і переголосування на неробочий день; щоб парламент обирався на 2 роки, а депутатам виплачувалося жалування. Домагалася партія й законодавства закріплення народного законодавства (референдум та ініціатива) [10, 215].

Передбачалося запровадження виборності і відповідальності урядовців (чиновників) та право притягати до суду будь-якого урядовця за його незаконні вчинки по службі звичайним судовим шляхом, а не поданням скарги його начальникам.

Окремим пунктом програми (п.7) ставилася вимога широкого місцевого і крайового самоврядування для всього населення держави. Українські соціал-демократи добивалися гарантій прав і свобод та громадянина; вирішення питання про війну та мир народним представництвом [2, 9].

Безумовним лідером в розробці цього питання був Л. Юркевич (Рибалка), який в цей період стає одним з провідних ідеологів українських соціал-демократів. Ним, по суті, була розроблена ціла теорія, в якій обґрунтовувалося положення про поєднання ідеї класової місії українського пролетаріату з ідеєю його лідерства у національно-визвольному русі. Для цього соціал-демократи повинні зайнятися національно-культурною діяльністю, сприяючи формуванню у робітництва національної свідомості. Це було незвичним як для більшості українських соціал-демократів, в середовищі яких переважав класовий, революційний підхід до вирішення суспільних проблем, так і вступало в протиріччя з національною програмою українських поступовців, в якій ставилась мета об’єднати всі верстви населення задля національного визволення. Цю програму Юркевич вважав неприйнятною не тільки через її аполітичність, угодництво щодо російського уряду, а й через те, що вона не враховувала інтереси робітничого класу. Навпаки, доводив Юркевич, українська інтелігенція в переважній більшості (за виключенням сільської) сама є носієм чужої культури, є пасивним елементом національного руху, а тому не може його очолити [119, 13].

Проаналізувавши програми політичних партій на питання бачення ними державного устрою України можна зробити певні висновки: всі українські партії лівого, лівоцентристського та центристського спрямування бачили майбутню Україну парламентською республікою, але про самостійну Україну говорить лише одна партія – УНП; уявлення молодої генерації українських діячів про зміст парламентаризму, умови його впровадження постійно розвивалися, уточнювалися і деталізувалися.


Информация о работе «Процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст.»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 131837
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 5

Похожие работы

Скачать
62851
0
0

... нших не тільки стабільнішою політичною системою в цілому, а й вищим рівнем економічного розвитку, більш демократичними засадами в управлінні й більш розвиненим громадянським суспільством. Становлення багатопартійності в України Етапи поступу Історичний досвід показує, що сучасне цивілізоване суспільство не може функціонувати без політичної демократії, яка також неможлива без багатопартійності. ...

Скачать
37447
0
0

... поділяється на два основний етапи, вододілом між якими служить акт визнання національне> державного суверенітету України. З урахуванням цього можна виділити наступні етапи формування політичних партій в Україні: I етап (1990–1991) – період жорсткого протистояння легальних демократичних організацій України з КПУ, формування перших національних рухів і політичних партій; II етап (1992–1994) – ...

Скачать
79631
0
0

... переконання, що без поступового демонтажу тоталітарної системи, яка була «запрограмована» на збереження старих виробничих відносин і політичних структур, перебудова приречена на провал. В КПРС, і особливо поза нею, посилювалось переконання, що лише в умовах політичного плюралізму і багатопартійності можна створити реальну противагу закостенілим державним і компартійним структурам. Класифікація ...

Скачать
29443
0
0

... політичний лідер думає тоді, коли він вже досяг її. А це, у свою чергу, призводить до серйозних невдач, помилок, прорахунків. Винятковий інтерес у теоретико-практичному плані становить класифікація, визначення особливостей політичної еліти в сучасній Україні. Багато авторів, зокрема В. Полохало, доводять, що в сучасній Україні треба вести мову не про еліту, а про так звану псевдоеліту як явище, ...

0 комментариев


Наверх