6.  щоКитай попереджає про можливість ним застосування ядерної зброї проти США, якщо вони втрутяться в їхній внутрішній конфлікт з Тайванем;

7.  За свідченням експертів Пентагону, у військових колах Китаю різко негативно поставились до агресії США в Іраку, яка продемонструвала беззастережну перевагу Америки у військово-технологічному плані. Ефективні безконтактні бойові дії США під час операції «Буря у пустелі», які можна назвати «революцією у воєнній сфері», стимулювали внутрішні дебати в Народно-визвольній армії Китаю про наслідки «революції у воєнній справі» (нинішня китайська армія за структурою, технічною оснащеністю і доктринальними принципами нагадує розгромлену саддамівську армію). Керівництвом КНР визначено заходи: необхідність якісного підвищення управління, контролю, комунікації, комп'ютеризації, отримання надійних розвідданих, розвиток засобів і можливостей ведення інформаційної війни, вдосконалення засобів ПРО, високоточної зброї і воєнної логістики. Не дивно, що витрати на армію у КНР зросли майже у шість разів за період 2000 по 2006 рік - з 14 млрд. до 81 млрд. дол..

Так само необхідно наголосити, що США не налаштовані апріорі на конфронтацію з Китаєм. Багато залежатиме, на думку американців, від самих китайців, якщо вони прозоро пояснюватимуть необхідність нарощування своєї військової потуги, витрати, доктрини, мету військових навчань тощо.

Разом з тим, американське керівництво поводиться досить обережно стосовно Китаю, не допускаючи прямого чи побічного зіткнення інтересів. І США і Китай прекрасно розуміють ціну військового конфлікту між ними. Серед причин цього можна назвати наявність у Китаю ядерної зброї, значної сухопутної армії (понад 1 млн. осіб). Рівень політичного впливу Китаю на світовій арені надто малий, щоб він спеціально загострював стосунки з такою державою, як США.

Але найважливіше у такій поведінці США щодо КНР полягає насамперед в економічних інтересах. США не можуть пожертвувати таким економічним партнером заради збереження всіх своїх політичних інтересів. У 2001 році товарообіг між обома країнами становив 116 млрд. дол., прямі американські інвестиції в Китай на цей же рік дорівнюють 26 млрд. дол.; на початок 1990-х років Китай стабільно 4-е місце серед експортерів товарів в США. Імпорт США з КНР в 1999 році становив 75 млрд. дол.., а експорт з США в Китай - 15 млрд.дол., тобто США мав дефіцит у торгівлі з КНР у 60 млрд. дол.. На Китай припадає 7,8% американського імпорту і понад 2% експорту. Незважаючи на ці цифри, все ж Китай є одним з найбільших експортних ринків США, який до того ж має тенденцію до розширення. Безперечно, у сфері торгівлі у США і КНР існують проблеми. Так, американську керівництво звинувачує Китай в демпінговій політиці. Штати втрачають робочі місця для американців у результаті напливу дешевого китайського імпорту. Незважаючи на це, у 2000 році в США після тривалих суперечок був все-таки прийнятий закон про надання Китаю режиму нормальних торговельних відносин.

Нині, у 2010 році, знову прогнозують повномасштабну торговельну війну США і КНР. Америка звинувачує Піднебесну, що та штучно занижує вартість своєї національної валюти - юаня, щоб таким нехитрим способом сприяти власним експортерам (лише у червні 2007 року американський торговельний дефіцит з Китаєм становив майже 27 млрд. дол.). Китай не залишається у боргу і погрожує Вашингтону: якщо він запровадить санкції, щоб Пекін підняв вартість юаня, то Китай почне розпродажу американських державних боргових зобов'язань. Погрози Пекіна китайські ЗМІ вже охрестили «китайським ядерним варіантом», а Вашингтоні - «борговим тероризмом». Річ у тому, що станом на березнь 2010 рік Китай володіє валютними резервами у розмірі понад 2 трлн.дол. США і майже 1 трлн. дол. - у вигляді американських державних боргових зобов'язань ( нагадаємо, що загальні боргові зобов'язання американської економіки з урахуванням корпоративних боргів становить 31 трлн. дол. або 230% ВВП; державний борг США станом на березень 2009 року дорівнював 11 трлн. дол. або 77% ВВП).

Якщо китайці реалізують свою погрозу і швидко розпродадуть фінансові зобов'язання Америки, то долар, який і нині перебуває на спаді, перетвориться на зовсім безвартісну валюту. Щоправда, подібні дії Китаю маловірогідні, оскільки наслідки будуть несприятливими для нього: 1. економічна криза у США загальмує продаж китайських товарів на американському ринку; 2. падіння долара зменшить вартість американських зобов'язань, якими володіють китайці.

Сподівання, що фінансово-економічна криза 2008-2009 років сповільнить темпи розвитку КНР не справдились. Більше того, ця криза дала Пекіну новий шанс. Річ у тім, що під час кризи країни світу продемонстрували неспроможність діяти спільно у подоланні спільних загроз, котрі, як у випадку з фінансовою кризою, позначилися на чималій частині всього людства. Китай, де проживає його шоста частина, вирішив діяти самостійно, вважаючи, що чекати, коли за ним підтягнуться інші, означає загибель для країни. У міру поглиблення кризи, китайська влада чіткіше почала усвідомлювати площини, у яких містяться національні інтереси країни, і напрями, з яких виходять або потенційно можуть виходити загрози. Так, орієнтований на експорт китайський виробничий сектор виввився найбільш незахищеним перед кризовими явищами через падіння світового споживання , насамперед у США. В цих умовах китайці за короткий термін переорієнтували частину свого експорту на нові ринки, а надлишки т овару, що не пішов за кордон, спрямували на внутрішній ринок. Цим розв'язали проблему стимулювання внутрішнього споживання з метою збереження високих темпів економічного зростання.

Водночас значні фінансові стимули з підтримання економіки в умовах кризи були реалізовні у Китаї через конкретні проекти підтримки й розвитку реального сектору економіки, великі проекти в інфраструктурному будівництві, тоді як, наприклад, в Європі і США набагато більші суми витрачали на позички фінансовому сектору. У 2010 році КНР продовжить політику стимулювання і навіть розширить її за рахунок соціальних програм, інвестицій в науку та інновації.

КНР також відмовилася під час кризи від зовнішніх запозичень, як це робить решта світу. Більше того, беручи участь у 2009 році в засіданні «великої двадцятки», китайське керівництво погодився допомогти світовій економіці вийти з кризи. Китай був готовий надати МВФ 100 млрд. дол. взамін на підвищення своєї ролі та інших країн, що розвиваються, в ухваленні рішень щодо глобальних економічних питань. Ця пропозиція не була прийнята. У результаті суму внеску в антикризовий резерв МВФ було зменшено Пекіном удвічі.

Китай у другій половині 2009 року застосував нову тактику та особливо активізував проникнення свого капіталу на ринки Європи, Америки, країн Азії й Африки, скуповуючи стратегічно важливі або перспективні для розвитку для самого Китаю підприємства - гірничодобувні і високотехнологічні.

Стисло результат першого року боротьби з кризою в Китаї можна охарактеризувати такими фактами. Зростання ВВП - 8,7 % у 2009 році. За розмірами номінального ВВП Китай вийшов на друге місце у світі після США. Випередивши Німеччину, він став найбільшим у світі експортером своїх товарів.

Водночас Китай хотів би також конвертувати ці свої реальні економічні успіхи в інші сфери - це і військова могутність, науковий потенціал, політичні дивіденди і міжнародний престиж. До того ж всередині країни формується громадська думка, щоб їхня країна перестала позиціонувти себе слабкою і показа світову свою реальну силі та міць. 80% опитаних китайців прагнуть, щоб Китай став супердержавою із сильною армією. Виразниками цих ідей стали, серед іншого, військові. Прикладом може слугувати одна з робіт під ємкою назвою «Китайська мрія», написана полковником Лю Мінфу.

«Стати глобальним лідером - це одвічна мрія Китаю. Щоб цього домогттися, потрібно мати найпотужнішу економіку у світі, доповнену відповідною військовою міццю», - пише він. На думку цього китайського полковника, потрібно буде 90 років, щоб Китай став безаперечним світовим лідером, випередивши США за ВВП у найближчі 30 років, за військовою міццю - за 60, за середньодушовим доходом - до кінця століття: « У XXI столітті настала черга для Китаю стати світовим лідером».

Перед Сполученими Штатами постало питання, наскільки така тісна інтеграція з Китаєм відповідає інтересам і національній безпеці країни. Своїм візитом до Пекіна восени 2009 року Барак Обама прагнув продемонструвати певні успіхи його нової китайської політики. До того ж, Обама став першим американським лідером, який відвідав Китай у перший рік свого президенства. За підсумками візиту офіційні ЗМІ КНР писали: « Однополярний світ, яким США насолоджувалися після закінчення холодної війни, добіг кінця, а нова ера, коли Китаю і США доведеться дивитися в обличчя глобальним викликам разом, тільки починається».

У 2010 році Вашингтон вирішив перейти від оборони до наступу щодо Китаю. Барак Обама оголосив про бажання виконати стару обіцянку свого попередника: продати Тайваню американських озброєнь на 6,4 млрд. дол. Так само американський президент зустрівся з тибетським духовним лідером у вигнання Далай-ламою 14-м. Одночасно Вашингтон відновив масовану критику Пекіна за недотримання прав людини та утиски свободи слова. У конгресі США більш як сотня законодавців зажадали від адміністрації Барака апровадити санкції проти Пекіна та китайських товарів (передбачається 25% мито на весь імпорт). На думку американських експртів та політиків, курс китайського юанядо долара має бути як мінімум на 40% вищий, щоб у торгівлі зі США не накопичувалося від'ємне сальдо.

У цьому зв'язку несподіваною для США була тональність відповіді КНР, а саме, погроза заморозити військові контакти та запровадити санкції проти тих американських компаній, які братимуть участь у реалізації поставок зброї на Тайвань. Стало очевидним, що Китай не буде миритися з діями США, які суперечать китайським національним інтересам. Зараз у Вашингтоні чекають 15 квітня 2010 року: цього дня американський мінфін має оприлюднити доповідь, у якій Китай може бути оголошений «валютним маніпулятором». Ця заява може стати підставою для запровадження всіх перелічених вище санкцій.

Нова зустріч китайського та американського вищого крівництва повинна відбутися якраз 15 квітня 2010 року у Вашингтоні на міжнародному саміті з ядерної безпеки.

Заходи Китаю. Насамперед нагадаємо, що географічне становище Китаю справді є унікальним. Китай - це трансазійська величина, яка розташована у двох частинах Азії - Східній і Центральній. Водночас країна має вихід до океану і глибоко «занурена» у континентальну Євразію. Китай ніби нависає над півостровом Індо стан і Південно-Східною Азією. КНР має на суходолі кордон з 11 азійськими країнами, з Афганістаном (Середній Схід) і межує з євроазійською

Росією. Треба не забувати морське сусідство з Японією, Південною Кореєю, Тайванем, які є відомими економічними потугами Східної Азії та враховувати переважаючі військові й економічні позиції США в АТР, які, з одного боку, перешкоджають, а, з іншого, - стимулюють зростання зовнішньополітичного та економічного впливу КНР у цьому регіоні. Отже, цей напрям можна вважати пріоритетним у зовнішній політиці сучасного Китаю. Більше того, можна стверджувати, що Китай прагне утвердитись у ролі гегемона на регіональному рівні, як і, до речі, і глобальному.

Це підтверджується аналізом великих успіхів у напрямку посилення своїх позицій в АТР, яких КНР досягла від початку масштабних реформ. 1). Передовсім активний розвиток саме приморських провінцій КНР, які оголошені «вільними зонами», що без сумніву сприяє активізації зовнішньої політики Китаю на азійсько-тихоокеанському напрямку; 2). Країні вдалося мирним шляхом повернути до свого складу колишні європейські колонії:

Макао і Гонконг; 3). Вихід на новий рівень відносин з Японією, які передбачають тісну економічну співпрацю, яка розвивається попри наявні політичні складнощі у відносинах і наявність територіальних суперечок навколо островів Сенкаку; 4). Китай увійшов до числа тих країн, які беруть активні участь у розв'язанні північнокорейської ядерної проблеми і займає активну позицію у ході шестисторонніх міжнародних переговорів з цього приводу (окремі раунди переговорів відбуваються між представниками КНДР, Республіки Корея, США, КНР, Японія, Росія); 5). Китай розвиває активно відносини з країнами Південно-Східної Азіїб у листопаді 2001 року Китай і країни АСЕАН підписали договір про створення станом на 2010 рік (без Японії) зони вільної торгівлі, яка буде найбільшою у світі зоною вільної торгівлі, у якій промиватиме 1,7 млрд. осіб; 6). Китай продовжує модернізувати свої збройні сили і за визначенням американських експертів здатен щороку виробляти 10-12 нових міжконтинентальних балістичних ракет (ICBMS - Intercontinental missiles) і тисячі нових ракет переважно малого радіусу дії протягом найближчого десятиріччя; 7). Нарешті, у Китай вже упродовж двох десятиріч спостерігається бурхливе економічне зростання: щорічно ВВП збільшується на 8-10% ( у 2001 році цей показник склав понад 12%). На основі цих показників можна зробити висновок про те, що за збереження нинішніх темпів економічного росту, вже через 10-15 років ВВП Китаю може перевершити ВВП США.

Безперечно, заходи Китаю у протистоянні з США в АТР не є нині такими масштабними і комплексними, але мають висхідну тенденцію. Китайське керівництво розуміє також значення Малаккської протоки і морських комунікацій у Південно-Східній Азії для забезпечення своєї енергетичної і військової безпеки. Що для цього робиться з боку КНР? Передовсім можна простежити два напрямки у цьому контексті. Перший - це будівництво альтернативних транскордонних шляхів. Так за технічної й фінансової допомоги КНР будується глибоководний порт Гвадар у Пакистані зі спеціальним причалом, який прийматиме нафтоналивні танкери з

Близького Сходу. Прибуття вантажів до порту передбачається високогірним Каракумським шоссе. Інший шлях - передбачає зміцнення стосунків з країнами регіону у військовій сфері. Зокрема, КНР планує створити «нитку перлів», тобто мережу баз і взаємин з державами, розташованими на шляху доставки нафти з Близького Сходу до КНР. У контексті цієї стратегії зроблено: 1. будівництво бази у Гвадарі для обслуговування своїх ВМС; 2. встановлено засоби електронної розвідки для спостереження за Ормузькою протокою і Аравійським морем; 3. налагоджено тісні військові зв'язки з Мьянмою і будівництво тут військово-морської бази; 4. в листопаді 2003 року підписано угоду про військову співпрацю з Камбоджею: КНР поставлятиме зброю і надасть допомогу у військовому вишколі їхніх вояків.

У якості доказу прагнення утвердження Китаєм глобального впливу, як і пошуків альтернативних шляхів енергоносіїв, є його інтерес до прикаспійського регіону, який називають «геополітичним магнітом XXI століття». Китайці вдаються у цьому плані до образних визначень, говорячи, що хвіст китайського дракона дотягнувся вже до Каспійського моря, а його голова занурена у води Тихого океану і повернута у бік США. Значення Каспію визначається насамперед покладами нафти, які за своїм значенням займають друге місце після Перської затоки. Китайська провінція Сіньцзян (або Східний Туркестан) є своєрідною сполучною ланкою між Китаєм і Західним Туркестаном або прикаспійським регіоном. При цьому показово, що ці території ще за імператорського Китаю розглядались як важлива сфера міжнародних інтересів Піднебесної. Землі нинішнього Сіньцзяну і Тибету китайці називали 2ближнім західним краєм», а нинішній Казахстан і суміжні країни аж до Каспію - «дальнім західним краєм».

Російський дослідник О.Зотов вважає, що КНР, будучи зацікавленою у зміцнення своїх континентальних позицій уже «зарезервувала» Семиріччя (регіон Казахстану на схід від о.Балхаш) як сферу своїх безпосередніх життєво важливих інтересів. Нас правді КНР доклала значних зусиль аби за короткий час за умов зростаючих зовнішньополітичних загроз у цьому регіону з боку, насамперед, Афганістану, вивести свої відносини з Казахстаном, Киргизією, Таджикистаном на принципово новий рівень. За участю Китаю та Росії було сформовано так звану Шанхайську п'ятірку, а, згодом, після приєднання Узбекистану, і Шанхайський форум. Мета цих організацій - співпраця з проблем регіональної безпеки.

Політична присутність Китаю у колишній радянські частині центрально азійського регіону створює сприятливі умови для розв'язання питання безпосереднього доступу до енергоносіїв Прикаспію. Друга половина 1990-х років була позначена першими відповідними кроками. У 1997 році Китай викупив у Казахстану за 4,3 млрд. дол..60% актюбінських родовищ і стільки ж нафтових полів Узена за 1,3 млрд. дол.. Вважається, що резерв актюбінських нафтових родовищ становить 140 млн. тонн, а узенських - 200 млн. тонн. З 1997 року Китай почав інвестувати кошти на будівництво низки нафтопроводів: з Каспійського узбережжя через Казахстан довжиною 3 тис. км та вартістю проекту у 3.5 млрд.дол.; з Каспійського узбережжя через Іран довжиною 1000 км - вартість проекту 2 млрд. дол..; спільно з японською фірмою «Мітсубісі» розпочато реалізацію проекту прокладки нафтового і газового трубопроводу з району Каспію довжиною 6130 км і вартістю 34 млрд.дол.

Беручи до уваги велику зацікавленість Китаю у забезпеченні власної енергетичної безпеки, а також зростання китайської еміграції до центрально азійських країн можемо стверджувати, що зовнішньополітичні зусилля КНР у цьому регіоні будуть зростати.

Не забудемо, що безприкладний людський потенціал Китаю лише посилює його стратегічний потенціал. Людський потенціал Китаю є тим елементом «опорної міці», який навіть за умов порівняної зовнішньополітичної пасивності країни, являє собою серйозний виклик національній безпеці інших країн світу. Зважаючи на понад мільярдне населення (1,3 млрд.осіб), на комплекс геополітичного потенціалу та високий рівень само ідентифікації китайців, можна говорити про те, що «опорна міць»

Китаю не має аналогів і будь-яка із сучасних великих країн поступається йому в якісних характеристиках тих чи інших складових цього потенціалу, у тому числі і США. За даними Вашингтонського інституту народонаселення, чисельність населення Землі, яке на початку XX століття становило 1,6 млрд. осіб, сьогодні наближається до 6 млрд. Відповідно, сучасне населення Китаю є співставним з населенням людства на початку століття. Якщо Китай уже нині не зможе втримати режим дітонародження в умовах «одна родина - одна дитина», то цілком реальним може бути варіант, що до 2100 року більшість населення земної кулі будуть становити китайці. Наслідки цього сценарію можна передбачити вже зараз, коли китайська діаспора набуває все більшого впливу у низці країн Азії та Американського континенту.

Отже, Китай володіє такими різноаспектними потугами, які дають йому підстави і вагому мотивацію для визначення саме глобальних зовнішньополітичних орієнтирів. Ця мотивація має радше цивілізаційне, аніж модерне ідеологічне підґрунтя. Навіть за умов поступового стирання характерних рис комуністичної ідеології подаровані історією геополітичні переваги та своєрідний архетип величі країни у свідомості китайців відіграватимуть роль вічного двигуна глобальних зовнішньополітичних устремлінь.

 


Информация о работе «Політика США в Азійському регіоні»
Раздел: Международные отношения
Количество знаков с пробелами: 159820
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
205513
0
0

... миру Центральну Раду спонукали не пронімецькі симпатії її лідерів, а об'єктивна внутрішня і зовнішньополітична ситуація, що склалася на той час. Це була відчайдушна спроба врятувати українську державність. В умовах внутрішнього безладдя й слабкості, а також фактичної війни з Радянською Росією, що в тій ситуації означала неминучу поразку української влади, Київ був заклопотаний насамперед ходами ...

Скачать
119623
0
0

... союзнику, що той повинен шукати шляхи до компромісу і не сподіватися на беззастережну підтримку США. Восени 2001 року держсекретар Колін Пауелл виступив з промовою з питань зовнішньої політики США, в якій детально зупинився на ситуації на Близькому Сході. Держсекретар чітко і недвозначно оголосив про те, що США підтримують схему двох держав і Ізраїль повинен погодитися на необхідність існування ...

Скачать
120940
0
0

... у стримуванні російської загрози до надання Україні ядерного статусу.   2. Завершення холодної війни, становлення нового міжнародного порядку та пріоритети американської зовнішньополітичної стратегії за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого Холодна війна стала третьою і останньою у XX столітті світовою війною. Як особлива форма прояву міжнародних відносин, вона була унікальним полі ...

Скачать
280355
2
1

... . Деякі американські фірми купують устаткування для АЕС навіть в Японії! США не побудували жодного реактора за останні десять років. [48] РОЗДІЛ ІІ ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ США 2.1. Геополітичні плани США На початку ХХ століття коли США почали перетворюватися в одну з ведучих держав світу, ідеологи американського гегемонізму заявили про зазіхання США на панування у всьому ...

0 комментариев


Наверх