Сприяння ефективній координації зусиль

1.3 Сприяння ефективній координації зусиль

Для ефективного подолання наслідків катастроф необхідно забезпечити координацію зусиль у застосуванні транспортних засобів, медичних служб, засобів комунікації, ресурсів у галузі подолання наслідків катастроф та інших цивільних ресурсів. Усі країни повинні мати узгоджені національні плани дій в надзвичайних обставинах. Однак з огляду на те, що певні надзвичайні ситуації виходять за межі національних кордонів окремих країн і тому реагувати на них потрібно у спільний організований спосіб, необхідно забезпечити належний рівень надання міжнародної допомоги, співробітництва та планування зусиль на міжнаціональному рівні.

Співробітництво між НАТО та країнами-партнерами у плануванні на випадок надзвичайних станів включає проведення таких заходів, як семінари, робочі зустрічі, навчання та курси, у яких беруть участь представники військових та цивільних структур місцевого, регіонального та національного підпорядкування. Важливими учасниками подібних акцій виступають інші міжнародні організації, наприклад, Представництво ООН з координації гуманітарних справ та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) та Європейський Союз, а також неурядові організації з надання гуманітарної допомоги.

Завдяки розробці Плану дій в надзвичайних ситуаціях, наявності відповідних процедур та необхідного обладнання, а також проведення спільного навчання і тренування, НАТО і країни-партнери змогли ефективно координувати свої зусилля з надання допомоги у подоланні наслідків декількох природних катастроф через посередництво Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи [1].

1.4 Допомога у ліквідації наслідків повені

У минулому столітті західні регіони України пережили 13 значних повеней. НАТО та країни-партнери допомагали Україні долати наслідки серйозних повеней у 1995 і 1998 та 2001 роках.

З 1997 року, в рамках Меморандуму про взаєморозуміння щодо планування на випадок надзвичайних ситуацій та підготовки до катастроф, було здійснено широкомасштабну програму співробітництва в цій сфері для надання прямої практичної допомоги постраждалим районам в Україні. Основним завданням було надання допомоги західним регіонам України, які часто потерпають від повеней, поліпшити готовність до дій в умовах подібних стихійних лих, а також ефективного подолання їх наслідків. Навчання, проведені в рамках програми ПЗМ, зокрема ті, що проводились у Закарпатті у вересні 2000 року, допомогли перевірити дієвість таких процедур подолання наслідків катастроф, а саме: проведення повітряної розвідки, евакуації потерпілих, застосування обладнання для очищення води. Крім того, завершений у 2001 році пілотний проект за участю майже 40 експертів з питань подолання наслідків повеней та надзвичайних ситуацій з 12 країн, дозволив розробити практичні рекомендації щодо ефективного оповіщення та ліквідації наслідків повеней у басейні ріки Тиси [1].

1.5 Допомога біженцям

Хоча з самого початку ЄАЦКРК було сформовано для реагування на природні та техногенні катастрофи, вперше він був задіяний для допомоги в організації розташування біженців під час гуманітарної кризи в Косові у 1998 році, яка викликала велике занепокоєння міжнародного співтовариства. Наприкінці року відкритий конфлікт між сербськими військовими та поліцейськими силами і косовськими албанцями призвів до загибелі багатьох етнічних албанців, а майже 300 000 були змушені залишити свої домівки.

ЄАЦКРК розпочав свою активну діяльність відразу після утворення на початку червня 1998 року, коли Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) звернулося до нього по допомогу у транспортуванні 165 тонн терміново необхідних вантажів для біженців в Албанії. Протягом наступних декількох місяців, в умовах посилення кризи, було встановлено ефективну основу для плідної співпраці між Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців та ЄАЦКРК. Представники ЄАЦКРК також здійснили кілька поїздок в регіон, щоб безпосередньо ознайомитися з ситуацією. Це створило підґрунтя для інтенсифікації та розширення участі в наданні допомоги біженцям, особливо під час ескалації кризи навесні 1999 року після завдавання повітряних ударів силами Альянсу та примусового вигнання сербськими силами сотень тисяч етнічних албанців з їхніх домівок.

Центр координував обмін інформацією між країнами Ради євроатлантичного партнерства та допомагав координувати зусилля у відповідь на запити про допомогу. Близько 20 000 осіб отримали допомогу у вигляді медикаментів та обладнання, взуття та одягу, наметів та телекомунікаційного оснащення. ЄАЦКРК також сприяв наданню допомоги цьому регіону з боку країн, що не є партнерами, зокрема, Ізраїлю, який надав повністю укомплектований польовий шпиталь, а також Об'єднаними Арабськими Еміратами, які допомагали у відбудові аеродрому Кукес у північно-східній Албанії.

Для доставки та розподілу допомоги були забезпечені літаки, гелікоптери, вантажні бригади та консультації фахівців з питань матеріально-технічного забезпечення. ЄАЦКРК також відіграв значну роль у координуванні пріоритетних гуманітарних рейсів, організувавши взаємодію між найбільшими організаціями з управління повітряним рухом та вироблення ними відповідних процедур, а також призначивши спеціалістів з питань управління повітряним рухом до Центру управління повітряним рухом при ООН.

ЄАЦКРК також брав участь у переговорах між НАТО та іншими організаціями, під час яких він представляв інтереси і визначав та пояснював конкретні проблеми двох країн, що найбільше постраждали внаслідок кризи, а саме, Албанії та колишньої Югославської Республіки Македонія*. Однією з таких проблем була потреба негайно встановити механізми, які дозволили б провести евакуацію людей в треті країни, тобто, встановити "запобіжний клапан" в умовах посилення кризи біженців [1].