2.2 Порівняння образів-символів Грінченка із символами-образами української міфології

У 2002 році з'явилась книга Валерія Войтовича «Українська міфологія», яка є енциклопедією української дохристиянської міфології. Автор намагався охопити максимально можливе коло персонажів української міфології, а також пов’язаний із ними явищ народної культури [4; 49].

У казці «Сопілка» Грінченко створює образ хати як символа родинності, затишку, родинної любові та спокою. Грінченко у казці хату асоціює суто із родиною, для нього це просто місце, що прихистило рідних людей. Войтович визначає, що символіка хати набагато різноманітніша. У свідомості праслов’ян хата була моделлю Космосу, першим місцем, де здійснювались релігійні обряди. У слов’ян існувало дуже багато обрядів та вірувань, які мали глибоку символіку: не можна було будувати стріху, меншу за колишню – цим самим зменшувалась чисельність родини; розпочиналось будування в повний місяць, щоб хата була повна добра [4; 53].

В «Енциклопедії символів» символічними для образу є трійця та піч. Трійця традиційно стала складовою частиною символічного змісту хати, оскільки по вертикалі житло ділиться на три частини: призьба, стіни, дах. Нижній ярус – це поєднання із Матір’ю-Землею, нижнім світом творення; середній – людське середовище, яке зазнає змін, освоюючи нижній та верхній ярус; верхній ярус житла – це зв'язок із небом, високою сферою створіння. Дім ставав хатою лише тоді, коли в ньому спалахував вогонь. Піч – це вогонь, вогнище, звідси й поширена метафора – родинне вогнище [16; 387]. Вогнище було символом непорушності сім’ї, його збірником, пунктом та святинею.

Наступний символ-образ казки Грінченка – калина. У казці це немов праобраз дівчини, що полягла під нею «струнка калинонька була», яка її вітами співає і своєю красою відтворює красу та дівочість Галі.

В. Войтович відзначає, що калина – найпопулярніша рослина української міфології, вона є символом втілення сонячної енергії, живильної сили землі, води та повітря. Тобто, калина є повноцінним символом України, її землі та її народу. Крім того, у слов’янській міфології калина є символом щастя, любові краси. Існує прадавня легенда, у якій калина виросла із крові воїнів, що віддали життя за Вітчизну. У Войтовича є ще один міф про калину. Богиня Лада несла весну на українські землі, змучилась та лягла відпочити на степах Таврії, й міцно заснула. Сплячу богиню побачила богиня Мара та посадила навколо неї колючий терен, який моментально високо виріс. Розбудили Ладу молитви землеробів, що благали тепла та вологи на весняну землю. Прокинулась Лада та швидко поспішила нести людям весну, але терен поранив її. А там де впали краплі крові на землю, повиростали кущі калини із багряними ягодами [4; 112].

В українській давній символіці калина пов’язувалась із народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця та Зірки, тому і назву свою має від давньої назви сонця – Коло. Її поширеність територією України обумовили пов’язаність із родино-побутовими обрядами: весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та інші [16; 224 ]. Найбільше калина домінує як весільне дерево, бо була обов’язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашала столи, весільні короваї, дівочі вінки та гостинці. А ще калина є символом спорідненості української нації. Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя у боротьбі за Україну [12; 77].

Ще одним символом твору виступає сопілка, суто український первісний музичний інструмент. У казці «Сопілка» вона виступає поводирем у світ нереального, оскільки вона вирізьблена із гілочок калини, що поросла із тіла дівчини. Бідна дівчина, вбита підступними сестрами, голосом сопілки прагне відкрити правду та донести її до рідних.

У В. Войтовича сопілка є символом піднесення від буденщини до святкування. Сопілка символізує собою радість, молодість, гри та танці, оскільки саме вона закликала молодь на початок «вулиці» - спільні розвали дівчат та парубків. А ще, В. Войтович відзначає, що сопілка – символ гармонії, гармонії людини із природою [4; 319].

В український символіці сопілка – це символ самотності, особистості та внутрішнього світу людини. Сопілкарями були вівчарі, самотні, в степах вони розважали себе грою простого та невибагливого інструменту. Про це наголошує М. Лисенко: «Сопілку, що затинає звичайні побутові пісні та танці, до троїстої музики не беруть, певно через її не гучний тон. Сопілка є інструмент спеціально пастуший» [12; 91].


2.3 Порівняльний аналіз «Сопілки» Б. Грінченка та «Казки про калинову сопілку» О. Забужко

Оксана Забужко написала літературну казку-повість «Казка про калинову сопілку» в 2000 році. Письменниця, використовуючи літературні твори, фольклорні цитати, створила дивовижний твір про історію українського селянського побуту, про велику трагедію українського роду, про добро й зло [17; 18].

В основу обох казок покладено прадавній біблійний сюжет, про двох братів Авеля та Каїна, в якому Каїн, вважаючи, що батьки Авеля люблять більше ніж його, вбив брата.

І в «Сопілці» і в «Казці про калинову сопілку» вбивство скоєно через ревнощі дітей. Вбивцями є рідні сестри, яких розділила батьківська любов. В «Казці» вбивцею є одна рідна сестра. Загалом письменниця порушила принцип «трійці» у казці. Символ «три» - символ відновлення, повноти, створення нового, який мав перевагу в українському фольклорі «три сини, три дочки», символізував владу більшого над меншим «дві старші дочки проти однієї молодшої». О. Забужко вирішила відійти від цього, аби урівняти своїх героїнь, але трагічна розв’язка була всеодно неминуча.

Розглядаючи Добро та Зло бачимо, що це символи правди та кривди, світла та темряви. Це одне із найдавніших протиставлень, що співвідносяться із світлом та темрявою, злими та добрими духами. В українській міфології поняття добра та зла пов’язувались із такими категоріями, як людина, рід, Бог, розум, доля, душа та інше. Цей образ і використали у своїх казках Грінченко та Забужко, але трохи інакше. Грінченко кардинально зіставляє Галю та її сестер, одна уособлення добра, у той час як її сестри, уособлення заздрощів, ревнощів та зла. Героїні Забужко обидві «далеко не ангели», із перших днів між ними виникла взаємна ворожість, і обидві радо капостили одна одній. Але якщо капості Оленки були досить невинними, то драма Ганни була більш відчутною та вилилась у трагедію [17; 19 ].

Дуже різними роблять автори своїх головних героїнь, навіть протилежними: серце однієї сповнено любов’ю до рідних, щирою та відвертою, яка не бачить навколо себе зла, а лише тільки добро, оскільки сама його творить: «І справді гарна була/ Галюсенка у них:/ Як зорі оченьки блищать/ З-під брівок чепурних», «Дитячим серденьком своїм/ Любила Галя всіх» [5; 23]. Героїня «Казки» вже змалечку звикає до зла, ненависті та нетерплячки, її дратує навіть плач маленької сестриці, вона ревнує батька до неї, хоча сама при цьому жодного доброго діла не прагне зробити. Бог наділив Ганну - панну не тільки вродою: була вона роботяща, розумна, наділена талантом відчувати воду під землею, вказувала людям, де копати криницю. І була не тільки пишна, а й занадто горда, завидувала всім, а найбільше своїй сестрі Оленці, і все хотіла зробити комусь «на зло, щоб знав!» [17; 74].

Образи хат як символів родини тут різні. Очевидно, що в грінченковій хаті панувала злагода та добро: «І в тій хатині всі/ Вони тихенько жили…». Це зразкова родина, в якій батьки люблять дітей, яка сповнена добра та любові, на перший погляд. У «Казці» з самого початку родина не благополучна: «В хаті й коло хати в неї завжди був лад — не присікаєшся, тож кому б то з доброго дива ялося голови, що за свого Василя Марія віддалася — з досади, чисто з серця і ні з чого більш» [17; 80], тобто із самого початку видно, що в родині нема любові, тож не дивно, що вона не виникла між дітьми, яких батьківська любов теж поділила. Моделі родини теж різні: в першій – батьки віддають перевагу молодшій доньці, цим самим обділяючи двох старших, в другій – батьки поділили дітей між собою, мати виховує старшу як панну, молодшу опікає батько та мріє, щоб вона залишилась назавжди поруч із ним.

Образ калини зовсім відсутній у О. Забужко. Це зрозуміло, оскільки цього образу і так забагато в літературі, але вона ввела в повість Оленку, невинну, гарну та молоду дівчину, чисту та цнотливу, яка стала жертвою ненависті та злості своєї сестри. Оскільки калина символ дівочості, то можна сказати, що вона символізує Оленку – невинну жертву. Так само як і в «Сопілці» калина символізує собою дівчину, що загинула через заздрощі та ненависть своїх рідних сестер.

На сопілках грали більш за все пастухи (вівчарі) та чумаки. У Грінченка сопілку вирізав вівчар, а у Забужко – чумак. Обоє вирізали сопілки із калинового куща, який у Забужко виріс із тіла загубленої дівчини, а у Грінченка лише тільки живися її тілом, оскільки саме під ним її поховали. Обидві сопілки «жалібно співа, і плачить, і квилить». Однакову природу творів ще підтверджує пісня сопілки:

Ой, помалу-малу, вівчарику, грай!

Та не врази мого серденька вкрай!

Мене сестри з світу згубили,

Під кущем у лісі мене положили,

У холодній ямі мене поховали,

Ще й ногами землю зверху притоптали… [5; 24].

Помалу-малу, чумаче, грай,

Не врази мого серденька вкрай,

Мене сестриця з світу згубила,

В моє серденько гострий ніж устромила… [17; 116].

Пісня сопілки викликає різні реакції у винних, сестри Галі благають про прощення, відчувати каяття за свій гріх. Ганна, яка вже зовсім з’їхала з глузду «мамо, мамо, оце ж мені пісня, якої ніхто не мав споконвіку, оце ж моя слава в князеві моєму, сповню, прирік, усі твої бажання, іно мене слухай, - і сповнив же, сповнив, не скажеш - збрехав» [17; 117].

Автори, яких розділяють більше ста років дуже вдало використали давню українську легенду, по своєму розкривши символи та образи, що їх характеризують. Сама легенда, що є основою для обох казок−справжнє диво, своєю чистотою та тривожністю вона розповідає про селянський побут про просте життя, трагедію та навчає різнити добро та зло.


Висновки

Отже дослідивши казку Бориса Грінченка «Сопілка» ми виявили безліч образів-символів, за допомогою яких автор насичує твір, роблячи його цікавим і довершеним. Казка як будь-який елемент художньої творчості черпає свої сюжети та характери з дійсності, тільки робить це дуже своєрідно. В казці зображена художньо трансформована дійсність: фактична вірогідність зображуваного пройшла через колективний досвід творців, і зрештою, стала для них естетично незалежною, відкріпленою. Саме тому про казкових героїв можна говорити як про символи з набором характерних усталених рис та функцій. Казковий персонаж не потребує детальної характеристики, оскільки вона успадкована із дитинства разом із мовою.

У казці «Сопілка», яку Грінченко написав на основі давньої народної казки-легенди, поет прагнув відобразити образи дівочості, родинності, правди, добра та зла, горя та розпачу. Використані ним образи-символи хати, калини, сопілки, дівчини Галі створюють в уяві читача суцільну картину українського селянського побуту та життя, образу мислення. Проаналізувавши ці образи-символи бачимо, як автор майстерно показує кожну деталь. З перших рядків нам відкривається таємничий світ підтексту і натяків. Вже на початку твору зустрічається символ хати − символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. В казці бачимо, що сім’я у «хаті білій край села» була щасливою. Уява малює затишну оселю, чисто побілену, що стоїть під самим гаєм, готова і прихистити своїх жителів від негоди, і допомогти відновити спокій та рівновагу. Та після прочитання казки відразу спадає на думку, що не змогла вберегти рідна хата найменшу із своїх домочадців. Далеко відійшла Галя із сестрами від дому, не відчули ні мама, ні тато страшної біди.

Привертає увагу не менш яскравий образ-символ − калина. Це образ-символ дівочості, цноти, краси, пристрасті та кохання. У Грінченка калина має сумну символіку, символізує собою деякий зв'язок із «тамтешнім світом», оскільки саме вона стає процвітає із таємниці Галі та двох її сестер, росте докором її у їх злодіянні та квітом правди.

Сопілка тут символізує правду, яку не можна більше приховувати, яка сльозами капає з гілок калини, благаючи про те, щоб її почули. Спів сопілки–це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.

Останнім образом казки є образ горя та розпачу нещасних батьків – сльоза – символ невимовного горя, мук та болю. За повір’ям, сльоза гасить злі бажання, омиває душу, оскільки святі та чисті сльози – це символ очищення від гріхів, мук та беззаконня.

Головний образ казки Добро та Зло – символ світла та темряви, цілком характерний для образу народної казки, дає можливість маленьким читачам різнити погане та добре, приміряючи на себе обидва образи та знайти шлях до добра.

Дослідивши та проаналізувавши образи-символи казки «Сопілка» Б. Грінченка ми порівняли їх з образами-символами «Казки про калинову сопілку» О. Забужко, знайшовши в обох творах спільні та відмінні риси. Наприклад, і в «Сопілці» і в «Казці про калинову сопілку» вбивство скоєно через ревнощі дітей. Вбивцями є рідні сестри, яких розділила батьківська любов. В «Казці» вбивцею є одна рідна сестра. Загалом письменниця порушила принцип «трійці» у казці. Символ «три» - символ відновлення, повноти, створення нового, символізував владу більшого над меншим «дві старші дочки проти однієї молодшої». О. Забужко вирішила відійти від цього, аби урівняти своїх героїнь, але трагічна розв’язка була всеодно неминуча. Автори, яких розділяють більше ста років дуже вдало використали давню українську легенду, по своєму розкривши символи та образи, що їх характеризують.

Казки виховують в нас любов до землі, рідної домівки, батьків. Саме тому, Борис Грінченко хотів донести до нас чималий підтекст, за допомогою своїх образів-символів, які ми дослідили в нашій роботі.


Список використаної літератури

 

1.  Бойцун І.С. Трагічна доля дітей в творчості Бориса Грінченка та Євгена Гуцала// Проблеми творчої спадщини Б.Грінченка. Тези доповідей – Луганськ, 1993. – 64с.

2.  Братко О.А. Уявлення про світобудову та їх відображення в українській національній символіці: Нова наукова гіпотеза. – К.: «Знання», 1990. – 28 с.

3.  Будівський П.О. Українська народна лірика про сім’ю та побут – К.,1993. – 130с.

4.  Войтович В. Українська міфологія. – К.: «Либідь», 2002. – 664 с.

5.  Грінченко Б. Казки для молодшого шкільного віку. – К.: «Веселка», 1990. –75с.

6.  Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К.: «Народознавство», 2001. – 576 с.

7.  Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: «Довіра», 2006. – 703 с.

8.  Копаниця Л. Метапонятійна модель української ліричної пісні. – К.: «Український фітосоціологічний центр», 2000. – 507 с.

9.  Костомаров М.І. Слов’янська міфологія: Вибр. праці з фольклористики й літературознавства / Упоряд., передмова М.Т.Яценка. – К.: «Либідь», 1994. – 384 с.

10.  Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль: «Тернопіль», 1994. – 358 с.

11.  Погрібний А.Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості – К.: «Дніпро», 1938 – 268с.

12.  Словник символів / За ред. О.І. Потапенка, М.К.Дмитренка. – К.: «Народознавство», 1998. – 156 с.

13.  Стельмахович М.Г. Народна педагогіка – К.: «Радянська школа», 1985 – 312с.

14.  Таланчук О.М. Українська народна космогонія: Специфіка міфопоетичного мислення. – К.: «Бібліотека українця», 1998. – 309 с.

15.  Ушинський К.Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: «Радянська школа», 1983. – С. 43–103.

16.  Шейнина Е. Энциклопедия символов. – Харьков : ООО «Торсинг» , 2003. – 591 с.

17.  Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. – Видання друге. − К. : Факт, 2005. − 240 с.


Информация о работе «Образи-символи у казці Бориса Грінченка "Сопілка"»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 48814
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх