3.3 Проблеми та шляхи підвищення ефективності розвитку ТВК

Як відомо, основний шлях підвищення ефективності формування і розвитку ТВК полягає в інтенсифікації економіки. Інтенсифікація — це фактор, на основі якого можна досягти випереджаючого росту кінцевих народногосподарських результатів у порівнянні із зростанням трудових, матеріальних, природних і фінансових затрат. Характерно, що в процесі розвитку ТВК набули широкого впровадження досягнення науково-технічної революції в області механізації і автоматизації виробничих процесів, це сприяло виявленню трудових ресурсів із допоміжних і підсобних виробництв, а також найповнішому врахуванню місцевих природних і соціально-економічних умов при виготовленні продукції.

Однією з основних і вирішальних умов підвищення ефективності функціонування ТВК є прискорення науково-технічного прогресу в народному господарстві.

Важливим напрямком росту ефективності виробництва ТВК, економічних регіонів і вузлів виступає підвищення збалансованості в розвитку їх окремих сфер і галузей, вдосконалення загальноекономічних, міжгалузевих і внутрігалузевих пропорцій. У цьому зв’язку особливого значення набуває визначення територіальної пропорціональності народного господарства в розрізі комплексів економічних районів та адміністративних областей.

Ефективність розвитку територіально-виробничих комплексів передбачає найбільш повне використання трудових ресурсів, економію витрат сировини, енергії, напівфабрикатів, утилізацію всіх виробничих відходів. Всього цього можна досягти за умовами широкого розвитку виробничих процесів різного типу в енерговиробничих циклах — економіко-технологічних ланцюжках виробництв від видобутку сировини аж до одержання готової продукції.

До найважливіших проблем ефективного розвитку ТВК відноситься проблема капіталовкладень. Від того, наскільки раціонально використовуються кошти на розвиток підприємств, залежить рентабельність виробництва, кількість і якість виробленої продукції.

З метою ефективного використання капіталовкладень можлива реконструкція і технічне переозброєння підприємств у старопромислових районах, або ж створення нових комплексів на базі видобутку і переробки мінеральних ресурсів, що почали освоюватись [5,112—114].

Головним завданням раціонального розвитку і розміщення продуктивних сил є досягнення більш високої продуктивності праці на основі інтенсифікації виробничих процесів внаслідок обгрунтованого розміщення матеріального виробництва та сфери обслуговування населення, залучення до трудової діяльності важливого джерела ресурсів, які можна використати для прогресивних економічних і соціальних перетворень.

Прискорене зростання інтенсифікації виробництва породжує якісно нові тенденції в розміщенні продуктивних сил і висуває певні територіальні економічні і соціальні проблеми.

Важливу роль у вдосконаленні розміщення промисловості відіграють капітальні вкладення, в обсязі й розподілі яких відображається економічна і соціальна політика, спрямована на подальший збалансований розвиток виробництва в галузях народного господарства і в економічних районах. Від обсягу і територіального розподілу капіталовкладень та їх відтворювальної структури залежить формування матеріально-технічної бази економічних районів, а також значною мірою ефективність функціонування виробництва.

В сучасних умовах розвитку і територіальної організації продуктивних сил важливого значення набувають питання вдосконалення методів управління територіально-виробничими комплексами. Різні підходи до створення територільно-виробничих комплексів дозволяють вирішувати питання їх вдосконалення з урахуванням природних і економічних умов, а також перспектив розвитку господарства нових і староосвоєних територій. Одним з напрямів підвищення ефективності територіальної організації виробництва в умовах староосвоєних районів є вдосконалення структури виробництва, а також розвиток сфери обслуговування з метою забезпечення населення послугами. У староосвоєних районах з великим промисловим потенціалом, наявністю значної кількості великих міст поступово здійснюється процес вдосконалення їх територіально-виробничих комплексів, оптимізація галузевої структури, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств, раціоналізація економічних зв’язків. Це основний шлях для вирішення проблеми вдосконалення територіальної організації промисловості.

Для обґрунтування основних напрямів розвитку нових територіально-виробничих комплексів потрібно вирішити ряд принципових науково-методичних питань. Так, у староосвоєних районах, де енергетичний баланс напружений, не бажано розвивати енергомісткі підприємства (виробництва). Тут розміщення нових виробництв повинне забезпечити, перш за все, найбільш раціональне використання місцевих трудових і матеріальних ресурсів. У зв’язку з високою територіальною концентрацією трудових ресурсів доцільно додатково побудувати промислові підприємства для забезпечення збільшення місць прикладання праці.


3.4 Планування і управління розвитком ТВК, як засіб підвищення його ефективності

Територіальна (просторова організація суспільного виробництва виступає об’єктивною формою життя суспільства, вона сприяє підвищенню ефективності виробничих процесів і життєвого рівня населення.

Необхідною умовою раціонального розвитку ТВК окремих районів і їх складових частин є територіальне прогнозування. Його завдання зводиться до обгрунтування прогнозу розвитку території на базі економічних розрахунків. Прогноз — це аргументоване наукове уявлення про майбутнє функціонування певного об’єкту. Він може бути не завжди вичерпним, але має достовірний характер. Для прогнозу характерний високий ступінь наукового обгрунтування і об’єктивна оцінка явищ і процесів. Розробка прогнозів сприяє підвищенню наукового рівня і ефективності планування, проектування і управління розвитком ТВК.

В сучасній науці прогнозування поділяється на два види: пошукове і нормативне. Вони відрізняються між собою методами оцінки явищ і процесів, науковими підходами і своєю суттю [15, 118].

Пошукове прогнозування ставить за мету дати найбільш близьке до правильного уявлення стану територіального об’єкту або явища на певну дату в майбутньому (ймовірний варіант). Пошукові методи охоплюють розробку сценаріїв, історичну аналогію, анкетування, екстраполяцію та інші методи. Так, при екстраполяції тимчасових рядів можна зробити висновок, що закони росту, які діяли в минулому, будуть також аналогічно визначати і майбутній ріст, або з незначним відхиленням. Недоліком цього методу є те, що він не дозволяє повністю врахувати нові введення і відкриття, нове господарське освоєння території так як прогнозується лише кількісний ріст існуючих явищ і процесів. Однак за допомогою коректування оцінок прогнозованих величин все-таки можна врахувати ряд нововведень і територіальних зрушень в розміщенні виробництва.

Нормативне прогнозування — це оптимальний, бажаний стан територіального об’єкту або явища в майбутньому, що визначається на основі науково обгрунтованих потреб і норм.

Група нормативних методів включає динамічну модель міжгалузевих зв’язків, методи графів і сітьового графіка, ідеальне і нормативне (стандартне) моделювання.

Процес прогнозування ТВК передбачає послідовну етапність розробки прогнозу. Робота починається з постановки мети і завдань прогнозу. Потім визначається предмет прогнозу, встановлюються його розрахункові строки, готується інформація про природний, економічний, соціальний і екологічний потенціал ТВК, вибираються методи прогонозування прогнозних варіантів і проводяться прогнозні розрахунки. Ефективність варіантів прогнозу перевіряється і лише після цього результати можуть використовуватись в розробці документів, що передбачались завданням.

Одним з основних етапів прогнозування є визначення вихідного економічного потенціалу ТВК. Для цього необхідна оцінка таких факторів [7, 111]:

а) місце і роль ТВК в географічному поділі і інтеграції праці;

б) сучасний рівень і темпи розвитку комплексу;

в) природно-ресурсний потенціал ТВК;

г) забезпеченість трудовими ресурсами;

д) рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктури;

е) врахування передбачених досягнень науково-технічного прогресу на перспективу.

Довгострокові територіальні прогнози визначають загальні принципи і напрямки розвитку господарства регіону і окремих ТВК. Вони використовуються при розробці схем розвитку і розміщення продуктивних сил економічних районів, а також схем і проектів районних планувань адміністративних одиниць та локальних територіально-виробничих комплексів.

Для розв’язання конкретних науково-технічних, економічних і соціальних, екологічних та інших проблем необхідні цільові програми розвитку ТВК. В цих програмах визначаються суспільно необхідні функції комплексів, сформульовані у вигляді цілей, розкриваються необхідні ресурси для досягнення цілей і засоби приведення їх в дію.

Цільова програма — це комплекс запланованих заходів соціально-економічного, виробничого, організаційного, науково-технічного, екологічного характеру, при здійсненні яких забезпечується своєчасна реалізація поставлених цілей. Вона повинна відрізнятись від інших видів програм найбільш високою комплексністю, цільовою спрямованістю на вирішення вузлових територіальних проблем з урахуванням природно-ресурсного потенціалу району і зовнішніх зв’язків та відношень. В цільових програмах конкретно вирішуються регіональні ресурсні проблеми, варіанти розміщення об’єктів матеріального виробництва і регіональні комплексні проблеми [15, 119].

Цільові програми розвитку ТВК повинні спиратись на матеріали довгострокових прогнозів і передувати розробці планів економічного і соціального розвитку комплексів. За черговістю реалізації програми підрозділяються на першочергові, другої і наступної черговості. Розробка цільових програм здійснюється поетапно. Зокрема виділяють етап попереднього обгрунтування, етап науково-технічної і виробничо-економічної розробки технічних і економічних рішень та етап випуску програмної документації. Організація ТВК і розробка цільових програм їх розвитку висувають вимогу створення центральних органів управління процесом формування ТВК, оскільки такі комплекси мають загальнодержавне значення. У свій час висловлювалось ряд пропозицій щодо функцій таких органів. На думку багатьох спеціалістів, основні функції повинні зводитись до погодження міжгалузевих взаємозв’язків з метою уникнення протиріч, а також до дійового контролю за виконанням відомствами своїх зобов’язань щодо участі у створенні ТВК. В літературі неодноразово відмічалось, що головною організацією, відповідальною за створення програмно-цільових ТВК повинна стати відповідна обласна рада народних депутатів. Функції виконавчого органу могли б виконувати утворені планові комісії кожного ТВК, які відповідали б за організацію всього процесу підготовки і формування ТВК. Очевидно, що керівний орган ТВК повинен бути наділений необхідними повноваженнями для того, щоб максимально ефективно організовувати свою діяльність в області організації процесу формування комплексу.

Шляхами реорганізації територіальних органів управління повинні погоджуватись зі змінами в територіальній організації продуктивних сил країни. В залежності від ієрархії економічного районування і таксономічного рангу ТВК необхідно будувати і систему управління. Вона повинна сприяти оптимальній взаємодії між об’єктом (ТВК) і суб’єктом управління для досягнення поставленої мети [14].


ВИСНОВКИ

Формування територіально-виробничих комплексів — це складний і тривалий процес, що відбувається на основі закономірностей географічного поділу праці. Умовами упорядкування процесу формування ТВК і підвищення ефективності рішення першочергових регіональних проблем загальнодержавного значення є:

1. Удосконалювання керування — утворення органів програмного керування процесом формування ТВК, які володіють необхідними правами і ресурсами та несуть повну відповідальність за виконання поставленої задачі створення матеріально-технічної бази й умов для рішення конкретної регіональної проблеми загальнодержавного значення.

2. Офіційне твердження правового статусу програмно-цільових ТВК як специфічної форми організації продуктивних сил — прийняття відповідних документів, які визначають місце ТВК серед інших форм організації народного господарства, систему керування, права й обов’язки всіх учасників процесу формування комплексів.

3. Розробка економічного механізму взаємодії усіх відомств, які беруть участь у рішенні однієї регіональної проблеми, — підпорядкування їхніх інтересів досягненню кінцевої мети формування ТВК у встановлений термін з найменшими витратами суспільної праці.

4. Підвищення ефективності використовуваних ресурсів — установлення централізованого цільового виділення ресурсів для ТВК як господарської системи, забезпечуючи єдність процесу прогнозування — фінансування — матеріально-технічне постачання — будівництво — контроль на основі юридично оформленого керування й економічного механізму.

5. Принципова зміна підходу до організації створення об’єктів виробництв, що роблять комплектуючи вироби, і усіх видів інфраструктури.

6. Підвищення ролі місцевих органів влади в створенні необхідних умов життя і праці населення, покладення на них повної відповідальності за дотримання нормативного забезпечення населення послугами об’єктів соціальної інфраструктури і виконанні ними інших обов’язків по організації життя людей, передбачених відповідним законодавством, із самого початку процесу формування ТВК та ін.

Україна має відносно високий рівень розвитку ТВК. Досить розвинені галузі матеріального виробництва.

Підбиваючи підсумки написання даної курсової роботи слід зауважити той факт, що Україна має достатню кількість ресурсів для потужного перспективного розвитку територіально виробничих комплексів та входження в десятку найрозвинутіших країн світу.


ЛІТЕРАТУРА:

1.  Голіков А.П Вступ до економічної і соціальної географії.

2.  Іванух Р., Фащевський М. Формування територіально-виробничих комплексів Украиіни // Економіка Украіни, 1998, № 6, С. 34—37.

3.  Іщук С.І. Географія промислових комплексів. К., 1993.

4.  Іщук С.І. ТВК і економічне районування.-К., 1996.

5.  Малов В.И. Территориально-производственный комплекс.— М., 1993.

6.  Паламарчук Н.Н., Паламарчук О.Н. Економіка і соціальна географія України з основами теорії.-К., Знання, 1998.

7.  Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін; за ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк.— К.: Либідь, 1996.— 368 с.

8.  РПС України. За ред. проф. Е.П. Качана.-К., Вища школа, 1998.

9.  РПС: Підручник. За ред. О.Л. Михалюк, В.В. Ковалевського, В.Г. Семенова.-К., Знання, 2001.

10.  Руденко В.П. Природні ресурсні потенціали України.-1998.

11.  Соціально-економічна географія світу. — За ред. Кузика С.П. Тернопіль. 1998.

12.  Стеченко Д.М. РПС і регіоналістика: Навч. посібник.-К., Вікар, 2001.

13.  Территориально-производственные комплексы.—М., Мысль, 1996.

14.  Топчієв О.Г. Терміни і поняття в економічній географії.—К., 1992.

15.  Шаблий О.І. Соціально-економічна географія. Львів, 1994.


Информация о работе «Територіально-виробничі комплекси України»
Раздел: География
Количество знаков с пробелами: 85375
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
41962
8
6

... рр. Виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 36%, видобуток нафти – 23, газу – 35, вугілля – на 49,4%. Таблиця 2[4] Динаміка обсягів виробництва найважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу України Продукція 1985 1990 1995 1998 1999 Електроенергія, млрд. кВт*год 272 298 194 173 172 Нафта (у т.ч. газовий конденсат), млн.. т 5,8 ...

Скачать
12002
0
0

... на одну людину. У процесі виробництва промислової та сільсьокогосподарської продукції споживається велика кількість води, що обумовлює велике значення впливу водного фактора на розміщення виробництва.Найбільш водомісткими є галузі хімії органічного синтезу, чорної металургії, очистка первинної текстильної сировини тощо. Наприклад, на виробництво однієї тонни синтетичного каучуку необхідно ...

Скачать
25328
0
0

... івський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська області); Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області). Ця мережа економічних районів більш об’єктивно відображала реально існуючі економічні райони України. Винятком була тільки Чернівецька область, яка пізніше цілком обгрунтовано була віднесена до Карпатського економічного району. Ці райони до ...

Скачать
118067
11
2

... , не утратив своїй значимості і пропускній здатності. II розділ. Сучасний стан розвитку та характер розміщення залізниць України 2.1. Рівень розвитку та характер розміщення залізничного транспорту України 2.1.1. Сучасна схема залізничних зв'язків Залізнична мережа України по її конфігурації ортогональна. У ній є більш-менш рівнобіжні магістралі, широтні, меридіональні. За рівнем розвитку залі ...

0 комментариев


Наверх