2.2 Сучасний стан ТВК України

Основною формою територіальної організації виробництва є територіально-виробничий комплекс. ТВК – це система територіально зосереджених і виробничо взаємопов’язаних підприємств різних ланок виробництва та виробничої інфраструктури, яка характеризується певною спеціалізацією та спільним використанням розташованих на цій території природних та матеріальних ресурсів.

Характерні риси ТВК:

– багатогалузевість структури;

– ядром більшості з них є промисловість;

– потенційна ефективність;

– спільна територія і близькість основних та допоміжних підприємств;

– спільна інфраструктура.

Отже, ТВК – сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності. ТВК розрізняються за масштабом, виробничим профілем, зовнішніми і внутрішніми зв’язками, ступенем сформованості, рівнем розвитку, територіальною скомпонованістю тощо.

Види ТВК: територіально-виробничі комплекси економічних районів, областей, вільних економічних зон тощо.[3].

Система ТВК ієрархічна. Сукупність кількох ТВК на певній території породжує взаємозв’язки між ними, зумовлені спільним використанням території і промислової інфраструктури. Створюються умови, за яких стає ефективною централізація деяких виробництв, розрахованих на задоволення потреб ряду комплексів та автономних підприємств. Тоді з’являється регіональний ТВК, який можна вважати основою економічного району.

Усі районі великих промислових новобудов, де потрібно вирішувати проблему працевлаштування великої кількості будівельників, практично мають об’єктивні умови для формування нових ТВК. При цьому структура та ефективність факторів, що впливають на формування ТВК, залежать від масштабів додаткових резервів і можливостей комплексоутворення, об’єктивних економічних і природних умов України.

Під впливом процесу територіального зосередження та закономірності і комплексності у розміщенні виробництва формується територіальна структура економічних районів, яка складається з кількох важливих елементів, створених внаслідок розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту. Її промислові елементи можна поділити на дві групи: галузеві й комплексні [13, 163].

Основні елементи територіальної структури виробництва є ТВК або можуть перетворитися на них. Тільки галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повному розумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району — це сукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, що створює зручну ланку в системі територіального поділу праці.

Важливими елементами формування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва, створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життя людей.

Комбінування хімічних підприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України веде до комплексного групового розміщення і робить хімічну промисловість однією з найважливіших ланок у формуванні ТВК.

Комплексне використання сировини і розширення технологічних та економічних зв’язків між виробництвом мінеральних добрив та іншими галузями основної хімії, металургію, вугільною нафтовою, газовою промисловістю тощо сприяють територіальній концентрації виробництва і формуванню ТВК.

В основу комплексотворення лісової, паперової і деревообробної промисловості покладено зональність розміщення лісів, комплексний характер деревини як сировини, територіальний збіг масового споживання різних видів продукції.

Глибокі і всебічні виробничі зв’язки формують регіональну спільність ТВК, які за своєю специфікою є промисловими та аграрно-промисловими. У структурі внутрішніх зв’язків одних комплексів можуть переважати сировини зв’язки, в інших — вироби міжгалузевих формувань, у третіх — продукція кінцевого споживання. Найбільш розгалужені виробничі зв’язки в інтегральних ТВК, для яких характерні високі темпи розвитку одних підгалузей порівняно з іншими, що спричинює територіальні зрушення в матеріальному виробництві.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних елементів має невеликі розміри. [3, 103].

Однією з головних ознак формування економічного району є наявність великого міського центру (ядра), до якого тяжіє територія району. Такими центрами в Україні є міста-мільйонники (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ) та Львів. Відповідно до цього виділяють такі соціально-економічні райони: Центральний (Київська, Житомирська, Вінницька, Черкаська і Чернігівська області); Північно-Східний (Харківська, Полтавська і Сумська області); Східний (Донецька і Луганська області); Центрально-Східний (Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області); Західний (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області); Південний(Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим).

Удодатку Б показано схему соціально-економічного районування, згідно з якою виділяють 9 районів (за Ф. Заставним):Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська області); Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);Донецький (Донецька, Луганська області);Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська області); Центральний (Кіровоградська, Черкаська області); Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області); Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області); Північно-Західний (Волинська, Рівненська області); Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим).

У додатку В подано основні показники цих економічних районів (площа, людність, внутрішній валовий продукт). Вона дозволяє побачити місце кожного району в Україні за даними показниками.

Донецький економічний район є найбільшим за кількістю населення і середнім за площею території районом України.

Донецький район посідає перше місце в Україні за обсягами промислового виробництва (25%) та його концентрацією. Промисловість багатогалузева, переважають виробництва важкої індустрії, які визначають спеціалізацію району.

Промисловий комплекс району історично склався на основі вугільної промисловості, яка має повсюдне розміщення. На базі видобутку палива сформувалась потужна теплова енергетика. Найбільші ТЕС Вуглегірська, Зуївська, Старобешівська, Курахівська, Луганська.

На території Донецького району знаходиться однойменний район чорної металургії, що сформувався на базі власного видобутку коксівного вугілля, вогнетривів та вапняків і привізних руд (із Придніпров’я). Серед галузей машинобудування переважає важке, що виробляє устаткування для гірничої промисловості та металургії. Район є потужним виробником продукції хімічної промисловості — соди, барвників, азотних добрив, полімерів, хімічних реактивів .

Промисловість будівельних матеріалів має повсюдне розміщення і широку галузеву структуру. Район виділяється в Україні виробництвом цементу,скла, залізобетонних виробів.

Серед галузей легкої промисловості виділяється текстильна, швейна і взуттєва. Харчова промисловість розвинена повсюдно, вона виробляє борошно, олію, сіль.

Розміщення району у степовій зоні, високий рівень розораності території є основою розвиненого сільськогосподарського виробництва. Воно спеціалізується на вирощуванні зернових культур, соняшника, овочів, розведенні великої рогатої худоби молочно-м’ясного напрямку, свинарстві та птахівництві

Донецький район має одну з найгустіших в Україні мережу транспортних шляхів. Залізниці й автошляхи сполучають його з регіонами України і сусідніми областями Росії. Найбільші залізничні вузли— Дебальцеве, Ясинувата, Іловайськ, Попасна, Донецьк, Луганськ.

Придніпровський економічний район, що об’єднує дві адміністративні області (Дніпропетровську і Запорізьку), належить до середніх в Україні регіонів за площею території та кількістю населення. Придніпров’я є найбільш розвинутим економічним районом країни.

Господарство району багатогалузеве, головними галузями є важка і харчова промисловості, сільське господарство. Серед галузей важкої промисловості розвинена гірничодобувна, електроенергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна промисловість.

Гірничодобувна галузь представлена видобутком залізних і марганцевих руд, урану, будівельних матеріалів. Видобуток вугілля здійснюється у Дніпропетровській області. Електроенергетика представлена кількома потужними ТЕС , двома ГЕС –та найбільшою в Україні АЕС.

На основі місцевих запасів залізних і марганцевих руд та привізного вугілля з Донбасу, сформувався потужний металургійний комплекс (1/2 виробництва чорних металів в Україні). Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, титану і магнію у Запоріжжі.

Машинобудування району має складну галузеву структуру. Важке машинобудування спеціалізується на виробництві металургійного устаткування, підйомно-транспортних машин.

Хімічна промисловість представлена коксохімічними виробництвами у Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, нафтохімічними підприємствами у Запоріжжі, Дніпропетровську, Бердянську.

Харчова промисловість виробляє олію, борошно, крупи, м’ясо, молоко. Підприємства галузі мають повсюдне розміщення— як у великих містах, так і невеликих містечках та селах.

Розміщення району у степовій зоні з багатими ґрунтово-земельними ресурсами створює сприятливі умови для виробництва різноманітної сільськогосподарської продукції (зерна пшениці і кукурудзи, соняшнику, м’яса і молока), яка не тільки задовольняє потреби населення району, але й вивозиться за його межі.

Район має густу транспортну мережу. Через нього проходять залізниці й автошляхи: Київ — Дніпропетровськ — Донецьк, Харків — Сімферополь тощо. Найбільші вузли — Дніпропетровськ, Запоріжжя, П’ятихатки, Синельникове.

Північно-Східний економічний район складається з трьох адміністративних областей (Сумської, Харківської, Полтавської) та є одним із найбільших за площею території і середнім за кількістю населення серед районів України.

Північно-Східний район має індустріально-аграрну спеціалізацію, основні галузі господарства — машинобудування, хімічна і харчова промисловість, багатогалузеве сільське господарство.

Машинобудування району найпотужніше в Україні. Харків є найбільшим центром вітчизняного машинобудування.

Хімічна промисловість представлена, виробництвом фосфорних добрив у Сумах, хімреактивів у Шостці, фармацевтичних препаратів у Харкові і Лубнах. Енергетика району представлена нафто- і газовидобутком, нафтопереробкою у Кременчуці, мережею ТЕС (найбільша з них — Зміївська) та Кременчуцькою ГЕС.

Харчова промисловість розвивається на місцевій сировині. Головні її галузі — цукрова, олійна, молочна і м’ясна — мають широку географію.

Найбільшими центрами легкої промисловості є Харків, Ромни, Суми, Полтава. Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрового буряку, соняшника, у тваринництві переважають скотарство, свинарство і птахівництво.

Найбільше внутрішніх перевезень здійснюється в районі автомобільним транспортом, а зовнішніх — залізничним. Найбільші залізничні вузли — Харків, Лозова, Конотоп, Полтава. У річкових перевезеннях бере участь порт у Кременчуці на Дніпрі.

Господарство Столичного району району являє собою індустріально-аграрний комплекс, що спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, легкої, харчової і хімічної промисловості, багатогалузевого сільського господарства.

Машинобудування різноманітне: верстатобудування, сільськогосподарське, точне. Транспортні засоби — літаки, річкові й морські судна, мотоцикли виготовляють в Києві, автомобілі – в Чернігові і Броварах.

У легкій промисловості виділяється текстильна, взуттєва, трикотажна галузі. Хімічна промисловість району випускає синтетичні волокна, побутові вироби, автомобільні шини.

Харчова промисловість характеризується високим рівнем концентрації підприємств, продукція яких споживається передусім у столиці. У районі склалась багатогалузева промисловість будматеріалів. У її складі — порцеляново-фаянсова промисловість.

Сільське господарство високопродуктивне. В його структурі переважає вирощування зернових культур, льону, цукрових буряків, хмелю і картоплі.

Тваринництво спеціалізується на скотарстві, свинарстві і птахівництві. Високопродуктивне виробництво м’яса, молока, яєць існує у приміській зоні м. Києва.

Транспортна система району представлена усіма видами транспорту, крім морського. Залізнична та автомобільна мережа має чітку радіально-кільцеву структуру із центром у Києві. Основні залізниці перетинають район у широтному напрямі. Великі залізничні вузли — Київ, Фастів, Ніжин, Бахмач. Значна кількість населення послуговується аеропортами м. Києва у т. ч. для міжнародних поїздок (аеропорт “Бориспіль” — найбільший в Україні).

Центральний економічний район складається із двох адміністративних областей. За розмірами території та кількістю населення належить до найменших серед регіонів України.

Центральний район має дещо нижчий рівень соціально-економічного розвитку, ніж інші райони країни. Галузями його спеціалізації є сільське господарство, гірничодобувна і харчова промисловість, сільськогосподарське машинобудування.

Сільське господарство високопродуктивне. Вирощують зернові, овочі, соняшник, баштанні культури, розвинене садівництво. У тваринництві переважають скотарство і свинарство, а у водосховищах — рибальство.

Харчова промисловість виробляє цукор, масло, олію, молочні і м’ясні продукти, консерви, борошно і крупи тощо.

Машинобудування виробляє сільськогосподарські знаряддя), електроприлади, поліграфічну техніку ,автобуси .

Хімічна промисловість спеціалізується на випуску мінеральних добрив, штучних волокон і пластмас, хімреактивів.

Найбільше розвинені залізничний та автомобільний транспорт, а по Дніпру — ще й річковий. Найбільші залізничні вузли — Знам’янка, Помічна, Христинівка, Сміла.

Причорноморський економічний район, який об’єднує три адміністративні області (Одеську, Миколаївську, Херсонську) і АР Крим, є найбільшим за площею території і другим за чисельністю населення районом в Україні.

Машинобудування представлене суднобудуванням, виробництвом сільськогосподарських машин та запчастин до них, виготовленням електроприладів і електрообладнання .

Харчова промисловість забезпечує продукцією не тільки населення району, але й інших регіонів України. Район — потужний виробник виноградних вин. Рибна промисловість розвинена на узбережжі Чорного й Азовського морів.

У районі є ефіроолійна промисловість, яка розвивається на місцевій сировині. Розвинена також легка промисловість: бавовняна, джутова, вовняна, швейна.

Сільське господарство характеризується виробництвом зерна, соняшнику, овочів, винограду, ефіроолійних і баштанних культур. Серед зернових поширені пшениця, кукурудза та рис.Основні галузі тваринництва — скотарство, свинарство, вівчарство, шовківництво і птахівництво.

Причорноморський район має потужний рекреаційний комплекс. Найбільші центри відпочинку населення — на Південному березі Криму .

Розвинуті всі види транспорту. Річковий (по Дніпру і Дунаю) та морський транспорт використовуються, крім внутрішньорайонних, і для міжнародних перевезень. У районі — 15 великих морських портів.Трубопровідний транспорт представлений нафтопроводами з Росії до Херсона і Одеси, новозбудованим нафтопроводом Одеса — Броди, низкою магістральних (Шебелинка — Одеса) та місцевих газопроводів.

Подільський економічний район об’єднує три області (Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку) в межах Подільської височини і належить до середніх за розмірами території і кількістю населення регіонів України.

У структурі господарства провідне місце займають галузі агропромислового комплексу, розвинені також машинобудівна, легка і хімічна промисловість, виробництво будматеріалів.

Сільське господарство спеціалізується на зерново-буряковому землеробстві і м’ясо-молочному скотарстві, садівництві.

Провідна галузь промисловості — харчова, а в ній — цукрова, спиртово-горілчана, молочна, м’ясна, овочеконсервна. Підприємства мають повсюдне розміщення.

Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарських машин і устаткування, електротехнічними та приладобудівними виробництвами .

У районі виробляють також добрива, фарби, пральні засоби, штучну шкіру.

Промисловість будматеріалів має широку галузеву структуру. Крім виробництв, які орієнтуються на споживача і мають повсюдне розміщення, важливе міжрайонне значення має цементна промисловість, видобуток граніту

Галуззю спеціалізації району стає і рекреаційне господарство. У Хмільнику, Микулинцях і Сатанові лікуються і відпочивають люди з різних регіонів України.

Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші залізничні вузли — Вінниця, Жмеринка, Шепетівка.

Північно-Західний район. Даний економічний район, що об’єднує дві адміністративні області, є найменшим за площею і населенням в Україні

У структурі господарства провідне місце займають харчова і легка промисловість, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість, сільське господарство.

У машинобудуванні розвинене електротехнічне приладобудування, автомобілебудування і сільськогосподарське машинобудування.

Лісова і деревообробна промисловість виготовляє меблі, сірники. У районі є підприємства легкої, передусім, текстильної промисловості. Промисловість будівельних матеріалів випускає різноманітну продукцію.

У структурі сільського господарства переважає свинарство і м’ясо-молочне скотарство, вирощування картоплі, зернових та кормових культур, льону та цукрових буряків.

Транспорт представлений переважно залізничним та автомобільним видами, які з’єднують основні центри району зі столицею та обласними центрами України, Польщею та Білоруссю. Найбільші залізничні вузли – Ковель (в якому створюється так званий транспортний європорт), Здолбунів, Сарни.

Карпатський економічний район об’єднує чотири адміністративні області (Львівську, Івано-Франківську, Закарпатську, Чернівецьку) і є середнім за площею території та кількістю населення регіоном в Україні.

У структурі господарства Карпатського району провідне місце займає промисловість, галузі її спеціалізації — гірничодобувна, машинобудівна, харчова, хімічна, лісова і деревообробна промисловість, виробництво будматеріалів.

Гірничодобувна промисловість займається видобутком різноманітної сировини, насамперед неметалевих і паливних мінеральних ресурсів.

Основу машинобудування складає приладобудування, яке орієнтується на кваліфіковану робочу силу. Розвинене також транспортне машинобудування.

Серед галузей хімічної промисловості переважає лакофарбова, фармацевтична, виробництво добрив, кислот і солей, хімічних волокон і ниток, реактивів тощо.

Лісова і деревообробна промисловість має розгалужену структуру — лісозаготівельна (у Карпатах), меблева, паперова.

Харчова промисловість представлена цукровими заводами, підприємствами м’ясної і молочної промисловості, виноробними заводами, олійно-жировим комбінатом. У районі розвинена також легка промисловість.

Сільське господарство має неоднакову спеціалізацію у різних частинах району.

Провідні види транспорту — залізничний, автомобільний, трубопровідний. Густота залізниць і автошляхів є однією з найвищих в Україні. Найбільші залізничні вузли — Львів, Чоп, Стрий, Красне. У Львові є аеропорт. Через район проходить низка магістральних нафто- і газопроводів з Росії до країн Європи, побудовано нафтопровід Одеса — Броди.

Район має розвинений рекреаційний комплекс загальнодержавного і міжнародного значення. Найбільшими курортами є Трускавець, Моршин, Яремча, Ворохта, Поляна, Шаян. В додатку Г показані межі вище зазначених економічних районів

Найбільшими територіально-виробничими комплексами в Україні є:

– Донбаський, основу якого складають промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Стахановський, Горлівсько-Єнакіївський, Краматорсько-Слов’янський, Лисичансько-Рубіжанський, Луганський. Даний ТВК спеціалізується на галузях важкої індустрії (енергетиці, металургії, важкому машинобудуванні, хімічній промисловості), а також АПК;

– Придніпровський (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький та ін.);

– Причорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський, Керченський, Сімферопольський);

– Прикарпатський (Івано-Франківський, Чернівецький, Дрогобицько-Бориславський, Стрийський).

Київ, Харків, Львів, Полтава та деякі інші міста є потужними, багатопрофільними центрами з різноманітною спеціалізацією (середнє і точне машинобудування, легка, харчова промисловість і т.д.)


3. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗВИТКУ ТВК   3.1 Визначення економічної ефективності розвитку і функціонування ТВК

Визначення економічної ефективності розвитку і функціонування ТВК — це одна із складних і недостатньо розроблених проблем. Складність її полягає у тому, що економіко-географічній науці поки що немає єдності у розумінні суті та визначенні критеріїв ефективності розміщення виробництва і окремих ТВК.

Для оцінки ефективності розвитку ТВК повинна бути розроблена специфічна система показників, яка б враховувала різноманітні фактори їх формування і економічного розвитку. Економічна ефективність регіональних ТВК відбиває результат функціонування певної цілісності як частини єдиної господарської системи країни. Однак категорія економічної ефективності при розгляді її в просторовому аспекті кількісно залежить від ряду чисто регіональних факторів, які можна об’єднати у декілька груп.

По-перше, виділяється група факторів, пов’язаних з удосконаленням виробництва на основі раціональної концентрації, спеціалізації і комплексного розвитку галузей в регіонах, формуванням ТВК вузлового і районного видів.

По-друге, ефективність територіальної організації комплексів нерозривно пов’язана з раціональним використанням трудових ресурсів, створенням і функціонуванням життєвого комплексу на основі регіональних природних, історичних і економічних особливостей, що сприяє закріпленню кадрів, створює умови для високопродуктивної праці.

По-третє, на ефективність розвитку ТВК істотний вплив мають природні ресурси і їх раціональне використання. Зокрема це стосується комплексної переробки мінерально-сировинних ресурсів, раціонального використання водних і лісових ресурсів, бережливого ставлення до Землі.

По-четверте, необхідно враховувати рівень розвитку і організації транспорту, енергетичного господарства, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства тощо.

Основним показником економічної ефективності розвитку комплексів районів, адміністративних областей, міст може бути показник чистої продукції або прибутку. Саме цей показник, що являє новостворену вартість дає найповніше уявлення про ефективність як результат усіх сукупних виробничих витрат колективів, підприємств і організацій ТВК. На ефективність суспільного виробництва прямий або непрямий вплив мають наука і впровадження її досягнень у виробництво, залучення в господарський оборот нових природних ресурсів, раціональна організація сфери послуг.

Для оцінки ефективності розвитку ТВК окремих районів, підрайонів і господарських вузлів використовують таку систему показників: [7, 126]:

1.  Ріст виробленого національного доходу (чистої продукції) на одного зайнятого в матеріальному виробництві і в окремих його галузях (ріст продуктивності живої праці).

2.  Ріст фондоозброєності праці в галузях матеріального виробництва. Зміни в динаміці співвідношення росту продуктивності і фондоозброєності праці. Приріст продуктивності праці на 1% приросту фондоозброєності праці.

3.  Ріст фондовіддачі в галузях матеріального виробництва (ефективність використання основних і оборотних виробничих фондів).

4.  Відношення приросту річного обсягу національного доходу до приросту капітальних вкладень.

5.  Зміна частки приросту національного доходу, одержаного завдяки підвищенню продуктивності праці, і частки його приросту, одержаної в результаті збільшення чисельності робітників, які зайняті у галузях матеріального виробництва.

6.  Темпи росту національного доходу на душу населення.

7.  Співвідношення темпів росту виробленого національного доходу і темпів росту заробітної плати (на одного зайнятого в матеріальному виробництві).

8.  Зниження матеріальних затрат на одиницю валового суспільного продукту.

9.  Відносна економія в сфері матеріального виробництва: а) основних виробничих фондів; б) матеріальних затрат (без амортизації); в) фонду оплати праці працівників матеріального виробництва.

10.  Ріст на душу населення: а) використовуваного національного доходу; б) реальних доходів; в) товарообігу; г) виплат із суспільних фондів споживання.

Наведена система показників характеризує ефективність господарства в усіх сферах і на всіх рівнях, вона з певною умовністю може використовуватись для оцінки розвитку і розміщення продуктивних сил країни та окремих її районів.

3.2 Фактори ефективності функціонування територіально-виробничих комплексів

Ефективність функціонування територіально-виробничих комплексів залежить від багатьох факторів, які необхідно враховувати в процесі розвитку виробництва.

Об’єктивно територіальна диференціація виробництва обумовлюється природньо-кліматичними, економіко-географічними, соціально-економічними і техніко-технологічними відмінностями господарського розвитку окремих районів і ТВК. Більшість цих умов є факторами, які утворюють диференціальну ренту в галузях добувної промисловості, у сільському господарстві, а також в оборонній промисловості. На ефективність територіальної організації комплексів обробних галузей впливають умови розвитку сировинних галузей — комплексів добувної промисловості. Функціонування різних ТВК, як високорентабельних виробничих утворень залежить від якості сировини, близькості підприємств до джерел її видобутку і районі збуту готової продукції, від ціни землі і води, забезпеченості матеріальними, фінансовими і трудовими ресурсами, рівня інтенсифікації виробництва тощо [11].

Аналізуючи фактори і резерви росту ефективності функціонування територіально-виробничих комплексів, необхідно розрізняти такі основні групи факторів [4], [7]:

1. Народногосподарські, які сприяють підвищенню ефективності територіальної організації виробництва завдяки зусиллям всього управлінського апарату держави.

2. Галузеві, які сприяють збільшенню випуску продукції і зниженню затрат на її виробництво.

3. Виробничі — це ті рушійні сили, які є на підприємствах і завдяки яким досягається підвищення якості продукції, впровадження прогресивної технології, ріст комплексної механізації і автоматизації виробництва і праці, поліпшення використання основних виробничих фондів, прискорення оборотності оборотних засобів у виробничому циклі і т.д. особливо великі резерви підвищення ефективності виробництва на підприємствах криються у впровадженні нових технологій і поліпшенні використання основних виробничих фондів.

4. Найбільший вплив на ефективність розвитку ТВК мають саме районі фактори. Перші три групи факторів впливають на процес розвитку виробництв опосередковано. Районні фактори безпосередньо впливають на процес комплексоутворення в районах і створюють можливість для більш раціонального використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, поглиблення спеціалізації, посилення комплексного розвитку господарства, що в кінцевому результаті веде до підвищення ефективності функціонування ТВК. Розміщення підприємств у формі комплексу (районного ТВК) дозволяє раціонально поєднати на території району головні, доповнюючі і обслуговуючі групи виробництв, врахувати характер виробничих зв’язків при послідовній обробці сировини та в процесі кооперування виробництва як внутрі комплексу, так і за його межами.

Додатковий економічний ефект в розвитку комплексу економічного району (вузда) можна одержати як за рахунок реалізації фактора територіальної концентрації підприємств і виробництв, так і в результаті комплексування, раціональної виробничої спеціалізації, розвитку виробничо-технологічних, виробничо-економічних, трудових та інших груп зв’язків.


Информация о работе «Територіально-виробничі комплекси України»
Раздел: География
Количество знаков с пробелами: 85375
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
41962
8
6

... рр. Виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 36%, видобуток нафти – 23, газу – 35, вугілля – на 49,4%. Таблиця 2[4] Динаміка обсягів виробництва найважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу України Продукція 1985 1990 1995 1998 1999 Електроенергія, млрд. кВт*год 272 298 194 173 172 Нафта (у т.ч. газовий конденсат), млн.. т 5,8 ...

Скачать
12002
0
0

... на одну людину. У процесі виробництва промислової та сільсьокогосподарської продукції споживається велика кількість води, що обумовлює велике значення впливу водного фактора на розміщення виробництва.Найбільш водомісткими є галузі хімії органічного синтезу, чорної металургії, очистка первинної текстильної сировини тощо. Наприклад, на виробництво однієї тонни синтетичного каучуку необхідно ...

Скачать
25328
0
0

... івський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська області); Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області). Ця мережа економічних районів більш об’єктивно відображала реально існуючі економічні райони України. Винятком була тільки Чернівецька область, яка пізніше цілком обгрунтовано була віднесена до Карпатського економічного району. Ці райони до ...

Скачать
118067
11
2

... , не утратив своїй значимості і пропускній здатності. II розділ. Сучасний стан розвитку та характер розміщення залізниць України 2.1. Рівень розвитку та характер розміщення залізничного транспорту України 2.1.1. Сучасна схема залізничних зв'язків Залізнична мережа України по її конфігурації ортогональна. У ній є більш-менш рівнобіжні магістралі, широтні, меридіональні. За рівнем розвитку залі ...

0 комментариев


Наверх