5. Перспективи екологізаційного процесу розвитку продуктивних сил України

Входження України до ринкової економіки, нове реформування промислового комплексу переміщують акценти у системі передумов і факторів, які впливають на розвиток і розміщення продуктивних сил. Україна належить до держав з високим рівнем негативних наслідків господарської діяльності. Тому проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набувають першорядного значення, оскільки під їх безпосереднім впливом формується становище продуктивних сил.

Тут особливу увагу відграє роль скорочення площі сільськогосподарських угідь, що певною мірою негативно позначається на рівні виробництва сільськогосподарської продукції, особливо в зонах з великою густотою населення і високопродуктивними грунтами. Так, з 1 січня 1996 року до 1 січня 2001 року зміни в структурі земельного фонду України визначилися тим, що площа сільськогосподарських земель на 71,5 тис. га, сільськогосподарських угідь – на 25,9 тис. га. За 2000р. в цілому по Україні площа ріллі зменшилась (порівняно з 1996 р.) на 106,3 тис. га. Якщо розглядати цей показник у регіональному розрізі, то найбільшу частину ріллі втратила Чернігівська область (170,4 тис. га). Відповідно на Житомирській області втрачено 146,4 тис. га ріллі, по Сумській – 69,9 тис. га, Полтавській –65,1 тис. і Луганській – 50,5 тис. га. За обстежуваний період площа забудованих земель у межах населених пунктів України зросла на 77,7 тис. га.

Понад 2/2 сільськогосподарських угідь є схильними до ерозії. Різко підвищилася напруженість у водопостачанні. Ряд регіонів потерпає від екологічних лих (Донбас, Придніпров’я, Полісся, Закарпаття). Украй необхідною є нова “технологія ” прийняття господарських рішень з урахуванням всесвітньо-практичного досвіду навколишнього природного середовища.

Однак, якщо суспільство, інтенсивно нарощуючи виробництво, не змінює свого ставлення до природи, то вона неодмінно входить у сферу екологічної кризи. Остання, у свою чергу, спричиняє соціально-економічну кризу. Завдання всебічної гармонізації взаємин природи і суспільства постійно вимагає наукової розробки методів економічного прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил. Йдеться про те, що навколишнє природне середовище і економічний розвиток не є окремими проблемами – вони глибоко пов’язані на світовому рівні. Суспільне виробництво розглядається як складна динамічна система взаємозв’язку засобів, які переробляють компоненти природи, і персоналу, який обслуговує ці засоби як технологічний процес.

Екологізація технологічного розвитку виробництва є структурованим процесом, у межах якого можна виділити декілька альтернативних, взаємодоповнюючих напрямків. Кожний з них має свої межі та змінюється за часом під впливом природно-наукових передумов і соціально-економічних параметрів їх реалізації. В результаті формуються принципово нові виробничі технології, що базуються на структурних змінах предметів праці. Для таких технологій – на відміну від традиційних – характерними є вища ресурсовіддача і безвідходність. Це сприяє створенню передумов для формування екологічно чистого та ефективного виробництва. Його технології мають малу енергомісткість, достатню замкнутість і міцну взаємозалежність: відходи одного виду виробництва є сировиною для іншого. Такі групи взаємозв’язаних виробництв повинні замінити собою окремі галузі виробництва [6 ст. 65].

В урбанізованих регіонах екологічні фактори стають умовою, що обмежує темпи розвитку і розміщення виробництва. Найважливішими напрямками врахування цих факторів при довгостроковому прогнозуванні є:

- визначення зон обмеження розміщення підприємств на території із заниженою здатністю водного середовища до самоочищення і дефіцитом водних ресурсів;

- зміна рівня екологічних показників по окремих підприємствах;

- використання територіальних відмінностей в економічних і соціальних збитках від скидання забруднених вод;

- формування доцільної структури виробництва району з урахуванням екологічної місткості його водної системи.

В окремих регіонах України соціально-екологічні проблеми поступово набувають значення вузлових, без вирішення яких неможливо здійснювати подальший соціально-економічний розвиток кожного з них. Тим часом сталий розвиток вітчизняного господарства не може бути зумовлений зниженням темпів економічного зростання.

Зрушення у структурі споживання і ефективності використання ресурсів пов’язані з розробкою і переданням споживання інтегрованих природноресурснозберігаючих технологій, які дозволяють підвищити рівень благополуччя на новій технологічній базі, забезпечивши підвищення темпів економічного зростання при стабілізації забруднення навколишнього середовища.

Вирішення завдання гармонізації відносин суспільства і природи визначається глибиною переосмислення сучасної еколого-економічної ситуації в Україні. Остання зумовлюється масштабами перебудови господарської діяльності, спрямованої на вирівнювання еколого-економічних конфліктів. Стан навколишнього природного середовища є невід’ємним від становища в економіці – це замкнуте коло. Економічні проблеми запобігають виснаженню навколишнього природного середовища або загострюють його. Це, у свою чергу, призводить до скрутного становища з проведенням економічних і екологічних реформ. Тим більше, що на сьогодні відсутнє фундаментальне теоретико-методологічне обгрунтуван6ня діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Якщо другі відповідають рівню розвитку перших, то взаємодія між ними має позитивний характер, тобто суспільна форма сприяє розвиткові його матеріального змісту . якщо такої відповідності не має, то характер цієї взаємодії стає негативним: виробничі відносини зв’язують продуктивні сили і заважають процесові. Причиною виникнення цієї невідповідності є те, що на окремому етапі взаємодії продувні сили як більш рухома її частина переростають виробничі відносини як більш “консервативну”. Конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами може вичерпатися шляхом її заміни (повної або часткової) на нові, які б відповідали потребам розвитку виробничого процесу. Але за відомих методологічних передумов, у багатьох випадках порушення відповідності продуктивних сил і виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається передумова виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається перебудова виробничих відносин продуктивних сил і виробничих відносин простежується у зміні перших. Практика реформування в Україні підтверджує: відбувається перебудова виробничих відносин при постійному ігноруванні розвитку продуктивних сил. З початку 1993 року високоусуспільнюваним щодо свого характеру продуктивним силам активно нав’язувались приватнокапіталістичні відносини, причому значною мірою в тих формах, які не адекватні не сучасному, а так званому “демополістичному” етапові розвитку капіталізму.

З огляду на вище сказане, напрошується така теоретико-методологічна і разом з тим суто прагматична теза: будь-які новації у господарюванні потрібні тоді, коли вони обґрунтовані економічно. Розвиток приватнокапіталістичних форм був необхідний лише настільки, наскільки вони були здатні забезпечити зростання обсягів виробництва і підвищення його ефективності. Це, насамперед, означає: з урахуванням восокоусуспільнюваних у техніко-технологічному відношенні частин – суб’єктів державного сектора більш слушним було б проводити лінію щодо нього не на загальне приватизаційне роздріблення, а навпаки – на пристосування до ринкових умов, з одного боку, зберігаючи, і використовуючи його переваги, і з іншого, доповнюючи останні можливостями, пов’язаними з реалізацією у його рамках потенціалу товарно-грошових механізмів і приватнокапіталістичних форм. Інакше кажучи, щодо вибору засобів впливу на державний сектор, то треба було дотриматися його послідовного реформування шляхом адаптації до ринку, забезпечуючи тим самим його розвиток, а разом з ними розвивати і приватний сектор. Іншими словами, доцільно було реалізувати принцип не заміни першого на другий, а їх взаємо-доповнення. Безпосереднім результатом цього стало б формування змішаної економіки, в якій би співвідношення головних вкладів (державного і приватного) визначалося суто прагматичним критерієм їх сприяння розвиткові продуктивних сил. Лише при провідній ролі державного сектора виникають можливості не тільки ефективно розкрити потенціал ринкових інститутів і механізмів, але й залучити ті з них, які б забезпечували розвиток України.

Йдеться про механізми макропрогнозування і макропланування, координацію у народному господарстві міжгалузевих і коопераційних зв’язків, здійснення державної інвестиційної політики, ув’язування грошово-кредитної, цінової та промислової політик, нормативне регулювання монополій тощо [6 ст. 66, 67].

Концепція екологізації розвитку продуктивних сил розглядається як специфічний вид еколого-економічного управління, що вимагає обґрунтування меж господарювання. Ці межі визначаються станом здоров’я населення і еколого-ресурсною місткістю території. Для сталого розвитку національної економіки важливою стає зміна екологічної стратегії – перехід від виявлення екологічної небезпеки до оцінки екологічного ризику. Неможливо зробити виробництво абсолютно безвідходним і звести забруднення до нуля, але можна оцінити техногенний ризик і зробити його прийнятним здійснивши моніторинг і розробивши систему захисних заходів. Першим кроком має стати зміна функціонального характеру науково-технічних розробок, оскільки усі системи продуктивних сил повинні розвиватися, не вступаючи у руйнівні конфлікти з навколишнім середовищем. В умовах підвищення впливу екологічних обмежень виникає необхідність здійснити якісні зміни у продуктивних силах та їх екологізацію, тобто привести їх у відповідність із закономірним відтворенням і збереження навколишнього середовища. Завдання полягає в тому, щоб переборювати екологічну кризу синхронно із забезпеченням розвитку соціально-орієнтованої економіки. При цьому діючі ринкові механізми мають бути доповнені різними видами державного регулювання у сфері природокористування [13 ст. 55].


Висновки

1. Рівень розвитку продуктивних сил характеризується якістю робочої сили, людини-працівника і людини-власника, технічною оснащеністю, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки, наукомістких галузей, впровадження найсучасніших форм і методів організації виробництва, ступенем поширення нових конструкційних матеріалів, принципово нових технологій.

2. Екологізація – це процес послідовного впровадження нової техніки, нових форм організації виробництва, виконання управлінських рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях.

3. Перехід нашої країни до ринкових відносин змушує по-новому поглянути на проблему екологізації суспільного виробництва, проаналізувати всю складність і різноманітність повного циклу виробництва і суспільного споживання.

4. Екологізація виконавчого потенціалу людей пов’язана з формуванням знань, навиків, життєвих установок конкретних людей, причому як можливих виробників, так і споживач продукціїю. Це потребує створення системи виховних, інформаційних і освітніх програм і заходів.

5. Людина своєю діяльністю порушила еволюційно-відпрацьований ритм і напрями біосфери (живої оболонки Землі) – цієї надскладної природної системи.

6. Такі явища, як деградація грунтів, опустелювання, деградація біосфери і зменшення її біорізноманіття, збільшення кількості кислотних дощів, розвиток парникового ефекту та поява озонових дірок, розвиток парникового ефекту та появу озонових дірок в атмосфері, тобто глобальні негативні кліматичні й біологічні зміни розвиваються під впливом неконтрольованої. Неузгодженої з законами життя природу антропогенної діяльності. І чим активніша ця діяльність тим сильніша зворотна реакція природи, яка відплачує людям за бездумність, втручання у віками налагоджений ритм і режим життя біосфери.

7. Для задоволення свої зростаючих потреб і збільшення комфортності існування людство розвинуло до незвичайно високого рівня енергетику, хімічну, нафтопереробну, металургійну, гірничо-добувну, машинобудівну й легку промисловість, транспорт і засоби зв’язку. Його вплив досяг найвіддаленіших куточків земної кулі – і на суші, і в океані, також ближнього Космосу й планет Сонячної системи.

8. Екологічна криза, з якою зустрілося людство в цілому показала історичну обмеженість людини, яка у своїх діях протиставляє себе природі. Можливість позитивного вирішення екологічної глобальної екологічної проблеми, оптимізації людським діям протиставляє себе природі. Можливість позитивного вирішення глобальної екологічної проблеми, оптимізації людській діяльності з точки зору соціоприродних відносин, отже і оптимізації самого суспільства, криється у сфері цієї діяльності.

9. Екологічна безпека є визначальним фактором сталого розвитку. Адже забезпечення сталого соціально-економічного розвитку будь-якої держави супроводжується створенням безпечного навколишнього середовища для життєдіяльності суспільства в цілому і кожної людини зокрема, а також нинішнього і майбутнього поколінь.


Список використаної літератури:

1. Гаврилишин – головн. редактор ради “Екологічна енциклопедія”. Київ-2002. Вид. центр. “Академія”, ст. 116-118 (том 3), ст. 374, 377.

2. О. Балацький, В. Лук’янихін, О. Лук’янихіна. Екологічний менеджмент: проблеми і перспективи становлення та розвитку // Економіка України – 2000 р. № 5 ст. 67.

3. А. Бобко. Динаміка лісів Карпатського регіону та еколого-економічні аспекти управління лісовим господарством. // Економіка України – 1999 р. № 7 ст. 43.

4. З. Герасимчук. Наукові засади дослідження екологічної безпеки як фактора сталого розвитку // Економіка України – 2000 р. № 10 ст. 63, 65-66.

5. А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. Основи економічної теорії. Підручник. Київ: “Вища школа”, 1995 ст. 47.

6. Дорогунцов С., Федоришина А. Екологічні аспекти розвитку розміщення продуктивних сил України // Економіка України – 2000 р. № 10 ст. 65.

7. Л. Зелена. Проблеми екологізації електроенергетики України // Економіка України – 1997 р. № 1 ст. 87,89.

8. Р. Іванчук . Екологізація розвитку продуктивних сил України // Економіка України – 1992 р. № 10 ст. 24.

9. Лозанський І. М. Організаційні питання удосконалення правового і економічного регулювання відносин водокористування // Економіка України – 1997 р. № 11 ст. 85.

10. В. Міщенко. Економічний механізм надрокористування в Україні // Економіка України – 2001 р. № 10 ст. 32.

11. Л. Мельник. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва // Економіка України – 2001 р. № 10 ст. 32.

12. Мочерний С. В. Основи економічної теорії. Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993 – 863 с.

13. Марченко С. В. Системні дослідження продуктивних сил України з урахуванням екологічних факторів розвитку // Економіка України – 1994 р. № 1 ст. 48, 53.


Информация о работе «Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України»
Раздел: Экология
Количество знаков с пробелами: 52357
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
66741
0
2

... розвиток останніх. Ця сторона взаємозв'язку між продуктивними силами і виробничими відносинами відображається в загальносоціологічній тенденції — відповідності виробничих відносин характерові та рівневі розвитку продуктивних сил. І все ж, було б помилково вважати, що виробничі відносини залежать лише від розвитку продуктивних сил. Не можна абсолютизувати цю властивість виробничих відносин, не ...

Скачать
29677
2
0

... маловаріантний рольовий набір. Поведінка індивіда регламентується звичаями, традиціями, жорстко контролюється соціокультурним середовищем. Тип сім'ї – патріархальна. В індустріальних суспільствах економіка базується на машинних технологіях, а тенденції розвитку визначає промисловість. Виникли в XVIII ст. в Європі в результаті промислової революції. За розмірами більші ніж традиційні. Виникає ...

Скачать
33370
5
1

... років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років). Економічне регулювання передбачає використання економіч­них регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ...

Скачать
65849
0
4

... ірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд зв’язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі ...

0 комментариев


Наверх