Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


План

 

1.  “Велесова книга” – пам’ятка української передхристиянської культури

2.  Мовний світ Біблії. Біблійні мотиви в українській літературі

3.  “Слово о полку Ігоревім" – шедевр давньоукраїнської літератури

4.  Мовний світ Г. Сковороди


1.  “Велесова книга” – пам’ятка української передхристиянської культури

 

Мовний світ давньої української літератури позначений застарілою лексикою: історизмами, архаїзмами, народною мовою Київської Русі. Про це свідчить І.Огієнко, який проаналізував мову поеми «Слово о полку Ігоревім», подав словник та пояснення до нього (Митрополит Іларіон. Слово про Ігорів похід: монографія. – Вінніпег, 1967). Тому нижче ми зупинимося на тлумаченні деяких слів і словосполучень.

Дерев'яні книги. Дерево, древо, древній (у значенні давній) – це слова одного кореня. Коріння наше надто глибоке, тому осягнути його сьогодні може далеко не кожен, а дехто вважає, що це й не обов'язково (і то хибна думка, як і хибною є думка, що наші пращури не мали писемності аж до X cт.). Одначе безліч фактів свідчать про інше. Археологи знаходять чимало знарядь для письма – загострені палички – писачки (з кістки, металу, дерева). Логічно: є знаряддя письма, то мало бути і саме письмо. Писали в ті часи на дереві, шкірі, бересті, а ці матеріали, як відомо, погано зберігаються. Учні вчилися писати на навощених дошках. Такий напис можна було легко зчистити і на його місці зробити інший. Деякі з тогочасних написів збереглися, приміром, на глиняних горщиках. Такі зразки з доби Трипілля досліджували мовознавці Валентин Даниленко і Микола Суслопаров. Мовний світ давньої української літератури сповнений, релігійними лексемами, старослав’янізмами, біблеїзмами, історизмами.

Отже, скіфи писали літерами, подібними до грецьких; давні греки і скіфи були нащадками племен усатівської археологічної культури (мідний вік трипільської доби: Північно-Західне Причорномор 'я, межиріччя Пруту, Дністра та Південного Бугу). Про це маємо писемні свідчення стародавніх авторів: іранський письменник Марваруді стверджує, що навіть у хозар є письмо, яке походить від руського і схоже на грецьке.

Велесова книга була закономірним явищем у розвитку нашої писемності. Подібно закономірною була й спроба записати давні релігійні тексти, що тривалий час існували в усній формі. Записування свого віровчення викликано загрозою чужої ідеології. До речі, в Індії та Японії язичницькі тексти почали записувати, коли виникла загроза насадження народам буддизму. Щось схоже було й у наших предків: віра передавалася з уст в уста, від дідів-прадідів до синів-онуків. Усна традиція була й захистом своєї віри від чужинців, бо її передавали тільки своїм. Коли волхви відчули наступ нової релігії, вони записали ці тексти, щоб зберегти їх до кращих часів для своїх, бодай, віддалених нащадків.

Отже, дощечки з давніми письменами в 1919 р. знайшов полковник білої армії Алі (Федір Артурович) Ізенбек у маєтку Великий Бурлюк на Харківщині. Він вивіз їх до Брюсселя. 1925 року з дошками ознайомився письменник-емігрант (за походженням українець) Юрій Миролюбов. Він кілька десятків років займався очищенням, копіюванням і прочитанням текстів. Багато літер було стерто, частина дощок розбита чи пошкоджена. Оскільки фотографії виходили нечіткими, дослідник переписував тексти. Дошки мали розмір 38x22 см, завтовшки 0,5 — 0,7 см і були нанизані на ремінець, як книжка чи блокнот. Тексти написані з обох боків дощечок. Ремінець був розірваний, тому нумерацію розрізнених дощок Ю.Миролюбов зробив довільно. Лише ті дошки, що були частково з'єднані, отримали номери з літерами (наприклад, 6-А, 6-Б). Усього існує 72 тексти, а також кілька уривків, що збереглися на уламках. Дошки пропали під час Другої світової війни після смерті Ізенбека, тому найближчим до оригіналу вважається перепис Ю.Миролюбова.

Перші переклади пам'ятки були недосконалі, бо їх робили шанувальники старовини, які не мали лінгвістичної освіти. Великої шкоди текстам завдав А. Кур (Куренков, Австралія), який на власний розсуд редагував переписи, надіслані йому Ю.Миролюбовим для публікації в журналі "Жар-Птица». Саме цей зіпсований список Велесової книги взяли за основу видавці в Росії. Початок наукового вивчення Велесової книги поклав український професор Володимир Шаян, але він не встиг зробити повного перекладу. В Україні переклад Велесової книги сучасною українською мовою здійснив літературознавець, вчений-філолог Борис Яценко (1933 –2005). Велесова книга також перекладена на англійську та російську мови. Перші публікації Велесової книги в Україні відомі лише 1990 року. Скажімо, М.Карпенко зробив поетичний переспів Велесової книги, але ж переспів – це вірш, написаний за мотивами поетичного твору іншого автора й відмінний від перекладу.

Отже, процитуємо текст Велесової книги, здійсненим з рукопису Ю. Миролюбова.

Дажбог створив нам яйце...

Вчення про Сотворения Світу

Нині Великодня писанка відома у всьому світі як культурний символ України. Але не всім відомо, що християнська церква довго боролася проти Великодніх писанок, крашанок і короваїв. Заборонивши їх ще в X ст., церква впродовж семисот років накладала покарання на українських селян, які щороку відправляли обряд причастя до космічного Воскресіння Світла, коли настає весняне рівнодення і літнє світло перемагає зимову темряву. 1599 р. Іван Вишенський з Афону писав своїм землякам в одному з послань: "пироги і яйця надгробні... всюди знищіть, бо в християнстві той квас поганський не існує" .

Генетична пам’ять українців зберігала традиції та звичаї РУНВіри (Рідної української нашої віри). І про це красномовно свідчить книжка Хоми Якимчука (1877 – бл. 1962, Париж), який народився в с.Бутівці поблизу Старокостянтинова. У книжці

«Світлон і Земба: скіфо-сарматський український богоявлень (міфологія)» (Париж, 1955) Х.Якимчук вживав слова, словосполучення прадавньої України. За незвичне для сучасників слововживання, відхилення від орфографії його критикували Василь Королів-Старий, Олекса Костюченко («Тризуб», 1930, 6 квітня; 1931, 22 березня), Юлій Пеленський і Тадеуш Василькевич. На захист свого міфологічно-релігійного світогляду Якимчук виступив із фейлетоном «Недоречники». Час показує, що нікому не вдалося переконати його в необхідності дотримання загальновизнаного, сказати б, бачення світу; він і на схилі літ залишився «наймитом Вортанця цеї Божеско Святобної клярности», дотримувався «чоленя» (образу) Полеля, який «приніс на Зембу українську мову зі світлонніх краснокряжів…Це найшувніша любозгучність у цілому світі» (с.180). У своїй книжці письменник оприлюднив змістовний словник праукраїнців (117-199). Завдяки Якимчуку-лексикографу маємо раціональне пояснення маловідомих, призабутих на сьогодні власне українських термінів. Занурюючись у минувшину, він наче тікав від реального світу, від бурхливих процесів цивілізації. Водночас своєю творчістю прагнув навернути якомога більше читачів до духовних першовитоків народу передхристиянської доби, використовуючи для цього взяті з життя образи-символи, власне українські слова «скипень», «помолодки», «пластовець», «шквиря», «розсталь», «сплав», «мигушка», «трів’я», «дідух», «амброзія». Х.Якимчук залишив спадщину, в якій випромінюються нестандартні філософські розмисли, міфологічні ремінісценції й образи-символи, що персоніфікуються з природою; письменник крізь призматику міфологічних символів змалював збірний образ праукраїнців, вказавши, що їхні справи, їхнє земне буття перебували під знаком скіфсько-сарматського українського богоявлення, під знаком «ока Дажбога» – сонця. І в цьому прочитується добрий знак, бо сонце шанували і старші віком, і діти, адже віддавна воно уособлювало сили добра і правди.

Справді, писати писанки, малювати крашанки – це генетична пам’ять предківського звичаю: поминати своїх покійних родичів крашанками – символом їхнього воскресіння. Завдяки Велесовій книзі ми знаємо, що душа покійного йде до Лук Сварожих (у небесний Рай), де "перебуде якийсь час і отримає нове тіло". Тоді Сварог посилає цю душу знов на Землю для втілення в українських немовлятах. Таким чином воскресіння означає кругообіг душ через три світи: людський (Ява), потойбічний (Нава) і Божественний (Права). Отже, споживання Великодніх крашанок — магічний обряд викликання цих душ до життя.

Мовний світ Велесової книги цікавий і незвичний для сучасного читача. Він потребує дешифрування понять, символів. І разом з тим у Велесовій книзі знаходимо пояснення і значення Великодньої писанки: "Се бо Дажбог створив нам яйце, яке є світ-зоря, що нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбог землю нашу, аби тая удержана була. Так це душі Пращурів суть, і ті світять нам зорями од Іру". Дажбог сотворив яйце – космічний зародок усього живого на Землі й у Всесвіті, і сама Земля наша нагадує Великодню писанку. Тоді Дажбог повісив Землю-писанку у безмежному Всесвіті і влаштував так, щоб вона була "удержана". А тримають її Душі Пращурів наших (духовна сила, енергія), які світять зорями з Вирію-Раю, себто країни Предків. Духовна сила Пращурів підтримується нашою пам'яттю, молитвами Рідної Віри. Волхви нагадують і застерігають: "Це душі Пращурів наших од Іру дивляться на нас і там від жалю плачуть, і дорікають нам, що не берегли ми Прави, Нави і Яви, не берегли Богів, а ще й глузували. Це істинно, що недостойні бути Дажбожими Внуками!"

Закони Права, вказує невідомий автор першої дошки Велесової книги, сучасники стали соромитися, відреклися свого рідного віровчення: "Даремно забули доблесні наші старі часи, бо куди йдемо – не відаєм. А так озираємось назад і речемо: невже ми устидилися Наву, Праву, Яву знати і навколишнє відати й думати?". Космогонічні колядки українців поглиблюють і доповнюють наші знання про сотворения Світу. Сварог створив людину із частини свого тіла – з пальців, що є символом творчої праці. Читаємо : "Се бо мали вказівку на часи наші, аби не хибно діяли й Отцям почесті справляли. Не бездіяльні персти товкли о дерево, а щоб руки наші утрудились о рала наші, а мечами добували незалежність нашу". І в ті часи, як бачимо, наші предки прагнули незалежності. Велесова книга розповідає про Божественне походження всіх слов'янських племен: "Се бо ми є слов'яни, бо славимо Богів, І се ми внуки Богів наших Сварога і Дажбога" (36-Б).

За Велесовою книгою, наш народ створений Сварогом, тому саме Сварог названий нашим Пращуром, бо він дав нам Заповіт через Отця Ора, якими мають бути русичі-українці. Отже, Сварог – Творець Роду людського на Землі.

У дощечці 9-А розповідається про події дуже віддалені навіть від самого автора, бо "утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за морем, у краю зеленому... літ за тисячу триста до Германаріха". Отже, маємо змогу встановити приблизний час описаних подій. Готський король Германаріх правив з 351 до 375 р. н. е., значить створення руських племен відбулося в середині IX ст. до н. е., тобто наприкінці арійського періоду, коли в Європі, Індії та Малій Азії відбувалося значне переселення племен. Третя родовідна легенда Велесової книги оповідає про Отця Ора (Орія, Арія), який жив у середині VII ст. до н. е.: "Од Отця Ора походимо". А Ор мав трьох синів, які розселилися в різних околицях Європи: "І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племена виникли" (4-Г). Нині в цих іменах ми дешифруємо відомі імена Кия, Щека і Хорива, засновників трьох слов'янських народів — русів (киян), чехів, хорватів. "Од Отця Ора до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ" (6-В); "Мовимо так, що літ за тисячу п'ятсот до Діра пішли Прадіди до гори Карпатської... а старійшиною роду був Щек, од оріян той був" (5-А). Ці записи цінні для нас конкретним датуванням подій. Оскільки дошки Велесової книги писалися в IX ст. н. е. (бо після Аскольда, Діра і Рюрика інші князі не згадуються), то й відраховують час подій від сучасних автору правителів. Дати життя Діра точно не відомі, хоча є дата його походу разом з Аскольдом на Візантію — 860 рік. Це й дало змогу встановити приблизний час життя Отця Ора – середину VII ст. до н. е. Його сини зі своїми людьми "ішли до Гори великої, до долини травної і багатої злаками. Там оселився Кий, що був засновником Києва. То був престол Руський" (4-Г). Так, завдяки мові автора-історика, який і написав «Велесову книгу», ми можемо констатувати, що твір написано до прийняття Християнства в Русі-Україні.

Щодо уточнення заснування Києва: якщо брати датування Велесової книги як серйозний аргумент, то в 2010 р. ми змогли б святкувати 2710-річчя сучасної столиці України. В цих же дошках руси-кияни ототожнюються з антами, а в дошці 7-В прямо сказано, що руси, розбивши римлян, готів і гунів, "утворили Край Антів і Скіфію Київську". Ці події, як знаємо з історії, відбулися в IV ст. н. е. В книзі називаються різні слов'янські племена, які жили на території України, щоб нічого не забулося з нашої історії: кіморії, (кімерійці), скіфи, костобоки, анти, дуліби, венеди, боруси, слави, яси (сармати), нери (неври).

Автор стверджує, що душа живе вічно, а тіло, старіючи, зношується. Тіло — лише одяг душі. Віра у вічність душі виховувала безстрашність, упевненість у своїх силах: "Од Отця Ора походимо, і той час від часу народжується серед нас, бо пов'язано це так до самої смерті" (4-Г), "А там побачимо Пращурів своїх і Матерів, які порядкують у Сварзі і там отари свої пасуть, і віни свої вінять, і життя мають, як і наше. Там немає ні гунів, ні еллінів, тільки Права княжити має. і та Права є істинна, як Нава є скинута, але Яві дана, і пребуде віки вічні біля Святовита". Як бачимо, мова цього тексту потребує дешифрування, отже:

1. Сварга – найвище Небо, житло Сварога і Його Луки, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварга дослівно означає "небесний, рухаючий Небо". У Рігведі є поняття Сварга-Марга, що означає "шлях на Небо”. Так називається наш Чумацький Шлях або Молочна Стежка, якою душі померлих прямують до Лук Сварожих.

2. Віна-вінча. У Раю душі немов би продовжують своє земне життя, займаючись улюбленими справами. Тому, як хлібороби, вінять віни — збирають щедрі врожаї жита та здійснюють жниварський обряд – сплітають вінок із колосків, вносять у хату Дідуха-Снопа. Саме цей обряд символізує єдність живих нащадків з померлими Предками, бо: "То Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних, І ставити Снопа до огнища, і чтити його, як Отця Божого" (8/2).

3. Нава скинута – душа, яка вже скинула тіло, тобто людина померла. Яві дана — слід розуміти, що Боги Права дають тіла для душ, які з нору повертаються а Яву, тобто народжуються для земного життя. Нава скидає тіло. Ява вдягає тіло.

4. Світовит—творчий дух Всесвіту, Божественне Світло, найвища Святість. Світовит — одна з трьох постатей Великого Триглава — Святий Дух, що витає в повітрі (11-А, 11-Б). Тому Світовита (Світовида) вважають розпорядником Прави і Яви, який вирішує долю духовних посланців на Землю: "Богові Світовитові ми славу прорекли, бо цей Бог став Богам Правія і Явія, І йому співаємо пісні, яко єсть він святий. І через нього ми побачили світ видимий І буття Яви. І буде Він нас у НавіТ берегти, а тому хвалу співаємо" (11-А). Нава — символ нічної темряви, Ява—проявлене, вияскравлене денним світлом життя людей. Вранці скачуть вісники у Небі, щоб "управити золотий човен Сонця" (7-Ж). Таким чином, учення про Праву, Яву і Наву є однією з основних світоглядно-богознавчих засад РУНВіри (її, до речі, сповідував Х.Якимчук, про якого ми говорили вище) .

Богу «приносили» те, що вироблено людськими руками: тук - жир, масло, як символи багатства, "і жертви іншої, як хліби немає. А ще виноград і мед, і зерно дають до молінь тих". Текст вказує на працю хліборобів-предків, що вони вирощували, яким ремеслом займалися.

У Велесовій книзі згадується красне вінце. Це є образ вінка як священної ознаки багатьох рідних обрядів. Саме з вінка походить корона. Красний означає файний, красивий. Золота корона Сонця – символ Дажбога. Велесова книга вчить, що найкращою Вірою є власна віра народу, тому й не слід шукати чужої: "То стрепенися, народе мій, од сплячки і в злагоді йди до стягів наших! А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш, не чужинські Боги!" (7-Г). Патріотизм, любов до рідної землі, до свого народу, – все це не потребувало ніякого наукового філософського обґрунтування чи обговорення. Слова сприймались як молитва.

 


Информация о работе «Мовний світ давньої української літератури»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 41144
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
27060
0
0

... , що Тарас Шевченко, Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський, Б.Грінченко (автор 4-томного словника української мови) внесли вагомий вклад у розвиток нової української літератури, сучасної української літературної мови. 2. Світ перекладу: складні випадки Світ перекладу: тут ми повинні відчувати тонкощі української мови. При перекладі вимагається точність. Крім того, точність перекладу сприяє ...

Скачать
74270
3
9

... можливість розкрити творчі здібності, удосконалити уміння і навички роботи над теоретичним матеріалом, систематизувати набуті знання тощо. На уроках мови та літератури доцільно використовувати різноманітні ігри, конкурси, змагання, що теж сприяє активізації пізнавальної і розумової діяльності, поглиблює інтерес і увагу школярів, розвиває творчий пошук. Діти дуже люблять ігрові моменти на уроках, ...

Скачать
47874
0
0

... в 5-7 класах" Об'єкт дослідження - навчальний процес на уроках української літератури загальноосвітньої школи. Предмет методика вивчення усної народної творчості на уроках української літератури в 5-7 класах. методика виховання патріотизму в учнів у процесі вивчення творів художньої літератури. Мета дослідження - науково обґрунтувати специфіку вивчення творів фольклору в середній школі. ...

Скачать
79915
0
0

... з травестованою «Енеидой» М. Осипова — О. Котельницького.   5. Історичне та художнє значення творів Котляревського. «Енеїда», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник» Значення для української літератури «Енеїди» Котляревського, яка відкрила людству цілий національний світ з його неповторною історією, побутом, барвистою мовою, з етичними й естетичними уявленнями, яка принесла нові їдейно-художні ...

0 комментариев


Наверх