Культура Народів Закавказзя

2. Культура Народів Закавказзя.

Висока культура народів Вірменії, Грузії та Азербайджану в епоху феодалізму стала органічним продовженням багатої культури попереднього періоду. Саме тому, незважаючи на майже повне підпорядкування феодальної культури християнського духовенства, елліністичні, що стали глибоко народними, традиції змогли подолати відсталість і обмеженість християнської ідеології.

Теологічні дискусії не змогли заглушити в суспільстві глибокого інтересу до 'питань філософії, історії та філології. Захоплення творіннями античних мислителів, у першу чергу філософією Аристотеля, було повсюдним у період раннього феодалізму. У той же час постійна запекла боротьба проти тих чи інших загарбників і поневолювачів надзвичайно загострила самосвідомість народів Закавказзя, а, отже, й інтерес їх до створення своєї історії, своєї літератури. Так, століття гострої політичної боротьби Вірменії з Сасанідамі були в той же час епохою першого найвищого розквіту вірменської літератури. Визначну роль у розвитку культури Вірменії зіграло оформлення в 396 р. вірменського алфавіту Месропа Маштоца. "Золотий вік" її починається в V ст. перекладом Біблії. Краса, витонченість і точність перекладу настільки чудові, що до теперішнього часу вірменську версію Біблії називають "царицею переказів". Рання вірменська література взагалі надзвичайно багата перекладами з усіх галузей знання того часу - богослов'я, філософії, історії, риторики, граматики, географії, астрономії і т. д. Ці переклади дали можливість наступним поколінням набувати наукові пізнання рідною мовою. По всій Вірменії в V-VII ст. почали відкриватися школи. У них навчалися богослов'я, риториці, поетичному мистецтву і філософії.

Самостійне вірменське творчість у цей період особливо повно позначилося в області історії. Найбільш великими істориками того часу були Фавстос Бузанд, Еліше, Лазар Парбеці і, нарешті, "вірменський Геродот" - Мовсес Хоренаці. Для написання своєї "Історії" він використав не тільки праці попередників, а й найдавніші міфи і сказання, чудові поетичні уривки народного епосу. Усе це під його пером перетворювалося на цілісне історичне оповідання. Написана в період політичного відродження Вірменії при Ваан Маміконяном "Історія" проникнута єдиною концепцією, яка має на меті зміцнення Вірменського держави. Ця праця по праву вважається скарбницею духовного життя вірменського народу найдавнішого часу.

У царині історіографії найближчим послідовником Мовсеса Хоренаци був історик Себеос, а в галузі науки - Ананія Ширакаци, що жили в VII ст. Своє твір Себеос присвятив історії Вірменії та Близького Сходу, починаючи з появи вірмен до затвердження арабської династії Омейядів.

Ананія Ширакаци був найбільш видатним представником елліністичної науки у Вірменії. Це був енциклопедично освічена людина: математик, космограф, географ і історик. Математику він називав "основою всього людського знання і мудрості". Він став засновником "мистецтва числення", розробив і розвинув його і тим самим сприяв поширенню математики серед усіх народів Закавказзя. Складений ним для шкіл підручник з арифметики "Питання та рішення" є найдавнішим з дійшли до нас підручників. Таблиці додавання, віднімання і множення в ньому на сім століть давнє відомих таблиць XIV ст. Ананії Ширакаци належать багато праці з космографії, астрономії, географії, історії, а також календарі. У його "Географії" дано широке опис всього середньовічного світу.

У космографическим і географічних працях Ананії Ширакаци відбилися найбільш передові погляди на світобудову, характерні для епохи еллінізму. Так, наприклад, у своїх космогонічних поглядах він виходив з уявлення про кулястість Землі на противагу пануючому в той час у Візантії думку, що Земля - чотирикутна площина.

Особливого розвитку досягло у Вірменії тієї пори лікарське мистецтво. У той час, коли в Греції в області медицини елліністичні традиції затихли, у Вірменії вони, навпаки, розвинулися. Причому вірмени не тільки переводили медичні твори древніх греків, але з VI ст. у них стала зароджуватися й оригінальна медична література.

Поряд з науками у Вірменії розвивалися і мистецтва. З утвердженням християнства з'являється духовна поезія - гімни. Оскільки поет, як правило, був і музикантом, то одночасно з гімнотворення виникла і культова музика, основні мотиви якої, безсумнівно, сягають дохристиянським язичницьким піснеспівів.

Похоронні язичницькі обряди супроводжувалися театральними виставами, що зображують мертвого, його подвиги і обставини смерті. Ось з цих-то народних уявлень під впливом грецького театру ще в елліністичну епоху з'явився у Вірменії театр. В епоху раннього середньовіччя захоплення театральними виставами тривало. По всій країні будувалися театральні будівлі. У них професійні актори грали трагедії грецьких і місцевих драматургів, а також п'єси фарсово-буфонная характеру. Любов до театру не змогли придушити в народі ніякі переслідування і прокляття церковників. Кількість театрів і акторів постійно зростало, і духовенство з гіркотою переконувалося, що уявлення комедіантів залучають населення значно більше, ніж пишні служби в церквах і соборах. Будівлі театрів будувалися під впливом греків амфітеатром.

Під тим же впливом перебувало і храмове християнське зодчество. Характерно, що спочатку під християнські церкви використовувалися будівлі старих язичницьких храмів - базиліки. Потім базілічний план стали застосовувати і при зведенні нових церков. Проте вже в V-VI ст. на основі трехнефной базиліки виробився місцевий архітектурний стиль. Спочатку це були купольні васильки, а потім центрально-купольні будівлі. Вони стали типовими для храмового зодчества всього Сходу на відміну від Заходу, де утвердився базілічний тип. Центрально-купольний храм являє собою в плані рівносторонній хрест, який утворює чотири виступи, на яких і спочиває купол. Будинки ці будувалися монументально, простота і скромність прикрас, що групуються навколо лиштв підковоподібних вікон, надавали їм величний вигляд. Розквіт вірменської феодальної архітектури відноситься до VII ст. Центром архітектури був Двін - столиця країни. Двін славився пречудовими будівлями. Одним з найбільш грандіозних будівель був кафедральний собор, що представляє собою видозмінену композицію - синтез купольної базиліки з храмами хрестоподібного типу.

У подальшому розвитку центрально-купольні будівлі отримують многоапсідную форму, зовні багатогранну або круглу. Зразком такої будівлі є храм Звартноц з триярусною центрально-купольної композицією, шедевр вірменського зодчества. Він був побудований в середині VIIст.

Світські будинки до нас майже не дійшли. Тим не менш розкопки патріарших палаців у Двіні і Звартноц, а також палацу Григорія Маміконяна в Аруч дозволили зробити висновок про глибокі народні традиції в архітектурі цих будівель. Вивчення їх показало, що при будівництві великих прийомних залів користувалися здавна існуючим принципом перекриття народного житла - накладали ряди горизонтальних балок з поступовим скороченням їх розмірів для замикання купола. Причому, якщо будувався довгий зал, то він ділився на кілька квадратів, кожен з яких мав окреме перекриття. Проміжки між квадратами підтримувалися колонами з різьбленими капітелями. Ці колони утворювали всередині будівлі величні колонади.

Набагато менше ми можемо сказати про скульптурі і живопису тієї епохи. Про досягнення в цій галузі можна судити тільки по барельєфів Звартноц та розкішному барельєфу вершника і двох піших воїнів, відкритому в Ані і датується вже VII-VIII ст. Живопис, судячи з дійшли до нас розписам храмів, була підпорядкована вимогам церкви, однак у ній, як і в скульптурі, чітко видно елліністична та ірано-сасанідская струмінь.

Розвитку тематики жанрової живопису, безсумнівно, заважали погляди мусульман-арабів, на кілька століть захопили владу над землями Вірменії. Мало того, в період їх панування взагалі припинилося всяке монументальне будівництво. Старі храми і палаци занепадали і тільки частково підновлялися, реставрувалися і перебудовувалися.

Виникнення в IX-Х ст. незалежних вірменських царств послужило стимулом до нового розквіту духовного життя. Центром її стало Багратідское царство і його столиця - Ані. Швидке зростання Ані вже сам по собі був пов'язаний з культурним творчістю народу. Розкішні собори і церкви прикрашали цей величезний місто, що змагався з уславленими столицями Європи та Азії. Як тільки створилися порівняно спокійні умови життя, всі сили народу прийшли в рух. Ожили торгівля, ремесла, будівництво, наука і мистецтво. Будувалися нові школи. Велика кількість рукописів того часу, що дійшли до нас, говорить про значне поширення грамотності серед населення. Але все-таки література багратідокого періоду так і не піднялася до рівня літератури "золотого століття". Вона поступається їй і в стрункості задуму і особливо в чистоті мови.

Тим не менше саме в цей період боротьби з арабськими загарбниками та звільнення з них вірменський народ створює свій величний епос "Давид Сасунський", пройнятий волелюбними ідеями. Не випадково також, що в IX ст. в широких демократичних верствах населення виникають нові філософські системи, спрямовані проти існуючих порядків. Так, у середині IX ст. знову відроджується у Вірменії вчення павликиан - тондракійство. Засновник тондракійства Смбат Зарехаванци, освічена людина свого часу, проповідував рівність і свободу. Його вчення отримало відгук серед всіх груп населення, воно було спрямоване не тільки проти іноземних поневолювачів, але і проти місцевих феодалів.

Культурний розквіт був перерваний сельджукским навалою. Вірменський народ витримав і це випробування, однак лінія природного руху вперед була надламана, і Вірменія не могла вже дати того, що можна було чекати від неї за нормальних умов розвитку.

Боротьбу проти загарбників-сельджуків очолило молоде і сильне Грузинську державу. Потужний національний підйом привів до росту всіх сил і здібностей народу. Саме в цей період у Грузії спостерігається зліт різних наук і мистецтв. Писемність у Грузії з'явилася майже одночасно з вірменської - у V ст. До XI ст. грузини мали вже великий перекладної і історичною літературою. Звичайно культурне життя в Грузії зосереджувалася навколо монастирів, розташованих в гористих, важкодоступних для ворогів місцях.

У XI-XII ст. грузинська література збагатилася численними перекладними й оригінальними творами. Особливо великий інтерес представляють "Літопис Грузії", "Історія Афонського монастиря", написана ченцем Георгієм Афонським, і видатні праці, присвячені історії Давида Будівельника і продовжувачки великої справи об'єднання Грузії - цариці Тамари. Велику увагу приділяли ченці та розвитку церковно-філософської думки. Такий, наприклад, трактат про логіку, написаний Давидом Тарічісдзе. На початку XII ст. при великому Гелатського монастирі біля Кутаїсі була заснована Гелатського академія. У ній вивчалися математика та інші науки, писалися праці з філософії, астрономії, математики, права.

Крім того, грузини створили багату світську літературу, яка, безсумнівно, йшла своїм корінням у народну древнеязическую поезію. Це були переважно лицарські романи про подвиги феодалів-лихих лицарів ("Аміран Дареджаніані", "Бісраміані" та ін), а також численні оди, складові знову-таки на честь доблесних і знатних витязів. Поетичні оди Іоанна Шантель і Чахрухадзе свідчать про значну освіченості придворної середовища феодального суспільства XII ст.

Саме в цьому культурному і витонченому суспільстві з його широкими літературно-філософськими інтересами міг з'явитися геніальний поет грузинського народу - Шота Руставелі. Він жив за царювання цариці Тамари (наприкінці XII - початку XIII ст.), На честь якої склав свою чудову поему "Витязь у тигровій шкурі", що стала в ряд з такими здобутками світової класичної літератури, як "Пісня про Роланда" та "Слово о полку Ігоревім ". У поемі виражені високі гуманістичні ідеї, в ній оспівуються дружба, борг перед батьківщиною, хоробрість, самопожертву, любов. Руставелі не тільки освоїв і творчо переробив всю сучасну йому книжність, але і включив у свою поему величезний фольклорний матеріал - казки, прислів'я, приказки. Читача вражає багатство рим, метафор, епітетів, афоризмів, до цих пір популярних серед народних мас Грузії. Поема пронизана ідеєю патріотизму, ідеєю політичного єднання країни. Оспівуючи в умовах феодалізму сильну царську владу і її основну опору - неродовитої дружинників, Руставелі служив справі прогресивного розвитку своєї країни і свого народу.

Поема зберігала своє ідейне та художнє значення протягом усіх наступних століть. Коли в Тбілісі вперше запрацював друкарський верстат (1709 р.), першим світським твором, що вийшов з друку, була саме ця поема.

Не менш жвава діяльність спостерігалася в цей час і в галузі будівництва. Зодчество досягає найбільшого розквіту. На жаль, до нашого часу дійшли тільки церковні будівлі - величні храми і монастирі. Фасади церков, як правило, прикрашалися тонкої орнаментальним різьбленням, в якій рослинні мотиви поєднувалися з зображеннями найрізноманітніших звірів.

У XI ст. були споруджені такі пам'ятники грузинської архітектури, як собори в Алаверді, Семтавісі, Бочерма, Бедіа, храм Баграта III в Кутаїсі. Дивовижним пам'яткою мистецтва є висічений в скелі при цариці Тамарі Вардзійскій монастир, монументальність скельних робіт і художні достоїнства фрескового розпису якого приводили у захоплення і сучасників, і наступні покоління.

Судячи зі збережених зразків, широко застосовувалася і була доведена до досконалості художнє різьблення по дереву. Те ж можна сказати і про фрескового розпису, і про мистецтво книжкової мініатюри. Фрески Атенській храму, монастирів Бетані, Гелаті, УБИС, Джручское євангеліє з масою прекрасних мініатюр дають уявлення про розквіт грузинського образотворчого мистецтва. Нарешті, чудові перебірчасті емалі, що суперничають по красі і ретельності виготовлення з емалями Візантії і Русі, численні твори майстрів-чеканників XII ст. Бека і Бешка Олізар говорять про досконалість прикладного мистецтва Грузії того часу.

Економічний і культурний підйом, викликаний, зокрема, завершенням визвольної боротьби проти сельджуків, переживали разом з Грузією та інші країни Закавказзя. Однак, як ми бачили, жорстоко страждала від систематичних грабежів і поборів Вірменія довго не могла оговтатися від розорення. Азербайджанські ж князівства того часу характеризуються блискучим розквітом культури, особливо поетичної. Великими сучасниками цариці Тамари і Шота Руставелі були два чудових азербайджанських поета - Нізамі та Хаканом. Їх творчість, як і поема Руставелі, безперечно займає почесне місце в скарбниці світової літератури.

Нізамі народився в 40-х роках XII ст. в м. Гянджі в небагатій торгово-ремісничій родині. Він отримав солідне на той час освіту, знав мови, богослов'я, філософію, медицину і за свої пізнання отримав прізвисько "хакім" (вчений, філософ). Як і Руставелі, у своїй поетичній творчості він надихався рідної історією, легендами і давніми хроніками. Нізамі створив п'ять поем: "Скарбниця таємниць", "Хосров і Ширін", "Лейлі і Меджнун", "Сім красунь" і "Іскандер-наме", а також безліч од і ліричних віршів. Усюди він виступає як гуманіст і лірик. Поетичні образи, створені ним, відомі всьому людству. Цікаво, що, будучи сучасником походів чоловіка Тамари, князя Юрія Андрійовича, він присвячує "русам" багато строфи своєї безсмертної поеми "Іскандер-наме". Доблесних російських він протиставляє вважалися непереможними військам Олександра Македонського. Користуючись історичними сюжетами, Нізамі зображував сучасну йому суспільне середовище, в його творах не раз прориваються гіркі слова про тиранів, які пригнічують беззахисних бідняків. Він дорожив незалежністю і ніколи не жив при феодальних дворах. Тільки злидні примушували його присвячувати свої поеми государів і отримувати від них винагороду.

Таким же волелюбним і незалежним був і інший геніальний азербайджанський поет - Хаканом. Народився він близько 1120 р., помер в кінці XII ст. Батько його був теслею, мати-рабинею. Проте хлопчик отримав гарну на той час освіту. Вже в юності він став придворним поетом ширваншахов і прославився як неперевершений автор хвалебною оди. Тим не менш бунтівний темперамент не дав йому зробити придворну кар'єру. Він гнівив ширваншаха і опинився в ланцюгах і колодках у фортеці Шабіран. Там він створив чудовий цикл віршів, відомий під назвою "Тюремні елегії" (Хабсійе). Отримавши свободу, Хаканом оселився в Тебрізі. Тут він і помер.

Крім цих гігантів поезії, в Азербайджані в той же сторіччя жили і творили такі великі поети, як Катран, Фелекі Ширвані, Муджірі Бейлакані. Їх творчість, як і вся в основному література Азербайджану, носило світський характер і було тісно пов'язане з культурою інших споріднених народів Закавказзя, перш за все з творчістю вірменських і грузинських поетів і вчених.

У перші десятиліття XIII ст. процес бурхливого культурного розквіту був надовго перерваний хлинули в Закавказзі дикими полками татаро-монголів.