2. Храми та духовенство синтоїстів

У наш час у Японії налічується близько 80 тис. синтоїстських храмів. Більшість із них присвячено культу одного камі. Разом з тим існують храми, у яких шануються декілька камі одночасно, наприклад, кілька духів сусідніх гір, або духи всіх загиблих під час війн солдат, або духи всіх членів якого-небудь прославленого роду. Особливо відвідувані храми, божества яких захищають в тому або іншому виді людської діяльності або допомагають у певні моменти життя. Є камі, що сприяють успіху службової кар’єри, що допомагають здавати іспити, що охороняють від пограбувань, катастроф, пожеж. У сільській місцевості в синтоїстських святилищах богів просять про багаті врожаї й рясні дощі.

Звичайно храм розташований у мальовничій місцевості, де дбайливо зберігається природний ландшафт: у парках, у джерел рік, підніжжя гір. Зустрічаються храми, які взагалі не мають яких-небудь спеціальних будівель. До їхнього числа входять храми Оомива в префектурі Нара й Канасана в префектурі Сайтама. Вони являють собою обгороджені ділянки, що вважаються священними місцями. Це, як правило, прямокутна площадка, покрита галькою, обкладена каменями й оточена солом'яним джгутом, що з'єднує чотири кутових стовпи. У середині такого священного місця перебуває або камінь - івасака, або стовп, або дерево - химороги. На це місце під час церемонії призивається божество. Подібні святилища існували й у далекій давнині.

Звичайний синтоїстський храмовий комплекс складається із двох і більше будинків. Основна будова, призначена для камі, зветься хондєн, а зал для що моляться йменується хайдэн. В основному приміщенні перебуває синтай — тіло камі. Уважається, що саме в синтай вселяється душа камі. Тілом камі можуть виявитися камінь, гілка дерева, дзеркало, меч або дерев'яна табличка, на якій написане ім'я даного камі. Японці думають, що душа камі невичерпна, тому вона може жити в цілому ряді святилищ. Наприклад, безліч храмів по всій країні присвячено богові рису Інари, богові війни Хатиману, душам загиблих воїнів. Синтай зберігається у внутрішнім приміщенні хондєн і схований від очей віруючих.

Навіть коли під час церемоній відкриваються двері вівтаря, місце, де перебуває синтай, залишається запнутим фіранкою. У випадку коли об'єктом поклоніння є дух гори або священного гаю, хондєн може взагалі не бути. Про святість даної території нагадує симєнава — товстий джгут, сплетений з рисової соломи, зі звисаючими кистями й смужками паперу. Взагалі таким джгутом відзначають всі місця, де постійно присутні або можуть з'являтися камі. Крім того, священна територія може бути обнесена огорожею з дерев'яних планок, що називається мидзугакі або арагаки. Перед входом на територію хондєн завжди є дерев'яне спорудження, схоже на ворота, — торін. Воно нагадує про те, як богиня Аматерасу вкрилася в небесному троті й наступила тьма. Щоб змусити богиню вийти зі свого притулку, інші боги поставили перед входом у грот сідало й посадили на нього півнів. Це сідало й з'явився прообразом сучасних торі. Звичайно торі до входу в головний храмовий будинок веде гравієва доріжка, уздовж якого кам'яні тла. Між торі й хондєн установлені спеціальні басейни з водою ритуального обмивання рота й рук інструкція основної будови храмового комплексу може мати кілька варіантів. Найбільше проархитектурні стилі — сумієсі й отори. Будинок, виконаний в одному з них, побудовано із грубого дерева з необдертою корою й має чотирикутну форму. Його двосхилий дах — киридзума — підтримується більшими круглими кутовими стовпами й покритий корою японського кипариса. У довгій стіні будови також є від трьох до п'яти стовпів, подібних кутовим. На двох кінцях гребеня дахи встановлені хрестоподібні спорудження — тиги. Крім того, поверх гребеня даху по всій його довжині закріплено кілька поперечних коротких колод- кацуоги. У будинок ведуть сходи, оскільки його підлога піднята над землею. Часто до входу пристроюється веранда.

У храмах, побудованих в архітектурному стилі нагарє, скат даху з боку веранди подовжений й утворить навіс. У храмів, присвячених богові війни Хатиману приміщення для віруючих примикає до головного храмового будинку. У цьому випадку карнизи дахів обох будівель з'єднуються.

Перші постійні синтоїстські святилища з'явилися ще в VI в.н.е., але як вони виглядали, невідомо, тому що в Японії існує традиція перебудовувати й обновляти храми. Вона пов'язана з поданням про постійне відновлення й відродження життя. Дотепер храми Исє реконструюються кожні двадцять років. Раніше це було звичайним явищем для всіх храмів.

Усередині більшості храмів немає зображень богів. У традиції синто це не прийнято. Часто більші храми прикрашаються зображеннями тварин, які так чи інакше асоціюються із шанованим божеством.

Священики синтоїстських храмів називаються каннуси – хазяїн камі. Аж до середини XIX в. всі посади, пов'язані з відправленням синтоїстського культу, були спадкоємні й передавалися від батька до старшого сина. Так виникли цілі клани священнослужителів – сякє. Найбільш відомі з них: Накатомі, Имбє, Вуса, Камо, Сирокава, Ісида. У різні періоди історії існувала безліч спеціальних назв рангів і титулів духівництва. у цей час адміністративні глави храмів звуться гудзи, священики другого й третього рангів іменуються відповідно нэги й гонєги. у більших храмах може бути трохи каннуси, у той час як ряд маленьких храмів може обслуговувати один. Священнослужителі невеликих місцевих храмів можуть виконувати свої обов'язки по сумісництву з якою-небудь іншою роботою. У великих храмах крім священиків є також музиканти, танцівники. Найбільш важливі обряди в імператорському храмі Исє дотепер очолює сам імператор. Підготовкою священнослужителів синто займаються два синтоїстських університети: Кокугакуін у Токіо й Кагаккан в Исэ.

Одіяння каннуси складається з білого кімоно, білої або кольорової плісированої спідниці й чорної шапочки. Поза храмом вони носять звичайний одяг.

Щоб помолитися богам синто, японцеві зовсім не обов'язково йти в храм. У будинках деяких японців дотепер є домашні вівтарі – камидана. Такий вівтар являє собою палички, які звичайно висять над дверима кімнати для гостей. На палички кладуть талісмани, які купують у храмах, або таблички з іменами божеств. Часто споруджують тимчасові домашні вівтарі для прийому парфумів предків або тосигами – божества, що приходять у Новий рік. Камидана прикрашається гілками сосни або священного дерева сакаки. Уважається, що вони залучають божеств. На вівтар поміщають підношення - рисові коржі й саке. Під час молитви віруючий стає перед вівтарем і ляскає кілька разів у долоні, щоб привернути увагу духу, потім про себе спілкується з ним. Уголос вимовляти молитви може тільки священик.

3.Синтоїзм як відбиття національної специфіки японців

Як уже говорилося, «Синто - велика релігія, що органічно включає в себе всі інші вірування, які мають велике розповсюджені на території Японії. Сетоку Тайси порівнював синтоїзм із коріннями дерева, конфуціанство - зі стовбуром і гілками, буддизм - із квітами, говорячи цим, що якщо іноземні релігії й змогли вплинути на розум і почуття японців, то синтоїзм - це незмінна душа й сутність країни.

Культ синтоїзму, як національна релігія, склався вже в стародавності, на основі релігійних первісних поданнях японців. Тому, цілком природно, що в синто відсутня яка-небудь стругаючи система, у ньому немає догм і строгих форм молитов. Справжня сутність синтоїзму проявляється не в книгах, не в обрядах, не в приписаннях, але в національному серці, тому він завжди живий і найбільше повно виражає релігійні почуття японців. Під оболонкою марновірств, невигадливих міфів і фантастичної магії тріпотить потужна духовна сила народу з його імпульсами і його інтуїцією. Той, хто хоче довідатися, що ж таке синтоїзм, повинен прагнути до розуміння цієї загадкової душі, у якій почуття прекрасного, сила мистецтва, полум'я героїзму, магнетизм вірності, почуття віри стали сутнісними, іманентними, несвідомими, інстинктивними. Японці, на мій погляд, самі прекрасно охарактеризували свою віру, як «релігія серця». В основі синтоїзму лежить така особлива риса японських націй, як дбайливе відношення до свого національного, споконвічному — таким чином, японці намагаються зберегти власний народний колорит, затвердитися поряд з іншими народами. Тому навіть у центрі сучасних мегаполісів синтоїстські святилища бережуть ауру спокою, навіть якщо це святилище розміщається серед хмарочосів зі скла й бетону або втиснуто наприкінці вулички. Воно залишається останнім притулком для почуття, що усе більше поглинають міста. Дійсний синтоїстский вівтар — це природа, недоторкана або відновлена. Боги присутні там, у густій хвої криптомерії, у потоках струмків, у бурхливій або заспокійливій хвилі, у звуках грому, у світлі блискавки, у кратері вулканів або в сонній воді рисових полів. Залишаючи осторонь шуми миру, численні торі — ворота з поперечиною нагорі — указують на наявність поблизу священного місця «Дзиндзя», укритого серед живого рослинного миру. Ці місця являють собою безліч монументальних або скромних повторень святилищ Ісє й Ідзумо, історичних символів двох цивілізаційних центрів, розвиток яких направляло Японію від її доісторичного періоду до історії. Дух тут цінується більше, ніж деталі архітектури, більше, ніж лабіринти іноді незрозумілого пантеїзму або різноманіття божеств.

Японець же пристосовується до природи, уписуючись у неї. Так і традиційна японська архітектура не конкурує із природою, не намагається скорити або «поліпшити» її, а прагне стати її частиною. Культ природи породив специфічне відчуття простору, що не визнає чітких границь між внутрішнім і зовнішнім інтер'єром й, наприклад, садом. Відкритий план, безпосередній перехід до ландшафту - надзвичайно важлива риса традиційної японської будови.

Багатовіковий культ природи, що став у Японії (і взагалі в країнах Далекого Сходу) органічним елементом національної психології, виник аж ніяк не випадково. Джерела його кореняться в обожнюванні рік, гір, тварин, птахів, рослин і дерев. Саме національна релігія японців - синтоїзм, що обожнював всі природні явища, особливо сприяла формуванню настільки характерного для японського менталітету «природного» мислення.

Інша культурна характеристика японців - тяжіння до замкнутого простору, як представляється, була спочатку пов'язана з деякими природними особливостями Японського архіпелагу й способами адаптації людини до ландшафту.

Людина, що належить до традиційної японської культури, прагне до гармонізації відносин із природою й простором, а не до їхнього скорення. Природа - та основа, на якій японці виткали полотно своєї культури. У зміні сезонів, у різних природних явищах вони бачать своєрідне відбиття людського життя й органічно включають їх у свої повсякденні звичаї, духовні й естетичні погляди.

Природні умови сприяли формуванню в японців таких якостей, як аскетизм, прагнення до дій спільно, невибагливість, витривалість. Часті підземні коливання примусили їх будувати тендітні житла, які на випадок чого легко відновлюються. Але такі будинки продуваються сильними вітрами, у них дуже холодно взимку, тому вони адаптувалися до зимових холодів, звичайно загартовані й гарне переносять низьку температуру. Працьовитістю й дисциплінованістю жителі Країни висхідного сонця можуть зрівнятися хіба що з німцями. Так само, як і германці, вони дуже акуратні й ощадливі. Тримають себе завжди незворушно, підкреслено, увічливі з усіма. Синтоїстські традиції поводження глибоко зміцнилися в поданнях про соціальні відносини. Вітають японці один одного поклоном, причому молодший за віком або посадою завжди розпрямляється пізніше, показуючи цим свою повагу старшому.

У рисах етнопсихології японців почуття гумору присутній у невеликому ступені, однак не можна сказати, що його немає зовсім, як думають деякі. Можна сказати, що японський гумор близький до філософії.

Ознайомлення з побутом японців свідчить про те, що всі примітні події в житті більшості з них зв’язані зі святилищами й обрядовістю синто. На 32 день після народження хлопчика (на 33 дівчинку) мати несе дитину в місцеве святилище. Цей обряд називається Хацу-миямарі (перше відвідування) – символізує прилучення дитини до парафіян храму. Коли хлопчикові виконується п'ять років: 15 листопада батьки, одягши його в найкращі одяги, ведуть у святилище й просять камі захищати йому.

У межах храму збирається безліч ошатних дітей у віці від трьох до семи, тому це торжество називається Сити-го-сан, тобто 7,5,3.

Коли приходить час чергового мацурі діти, одягнені в традиційне кімоно беруть участь у веселому ході з палантиком о-микоси.

Ідуть роки, приходить час надходити в коледж або університет. Але конкурс у навчальний заклад дуже великої. У житті молодих японців наступає дуже важкий період, японці називають його «екзаменаційним пеклом». У ці дні на деревах навколо святилища Тендзин (божества знань) можна побачити безліч підвішених до галузей табличок з написами – це Єма. Їх можна купити у святилище й написати на ньому своє прохання до божества, зрозуміло, вони служать не тільки для допомоги на іспитах, але й у багатьох інших справах.

Наступний етап нерозривно пов'язаний із синто - це весілля. Більшість весіль дотепер улаштовувалися в синтоїстских храмах, зараз існують спеціальні приміщення для торжеств, але тоді обов'язково запрошують синтоїстского священика.

Якщо молода родина заможна й може мати власний будинок, його будівництво також супроводжується синтоїстськими церемоніями.

При закладки будь-якого будинку відправляється обряд Дзитисай – обряд заспокоєння землі. Після того як каркас будинку укріплений і починає зводитися дах, проводять обряд Мунэаге сики – церемонія зміцнення духовного каркаса будинку, і ще одна церемонія супроводжує закінчення будівництва.

На притяганні всього життя людина не раз звертається до синтоїстським божеств. У святилища приходять, щоб піддатися обряду очищення – Охараі – з метою домогтися успіху в підприємництві, політику, спорті й творчості. Церемонії очищення, може бути, піддадуть не тільки людина, але й будь-яка річ.

Традиційна японська культура - це складна, динамічна система філософський^-філософських-філософські-релігійно-філософських, естетичних, етичних, соціальних подань і цінностей, які, незважаючи на деякі трансформації й видозміни, стали органічною частиною «картини світу» японців, базову основу якої сформував синтоїзм.

4. Історія злиття синтоїзму й буддизму і його роль у формуванні японського менталітету

Найважливішим об’єктивним фактором, що сприяв поширенню буддизму в Японії, був рівень культурного розвитку тодішнього японського суспільства. Буддизм, особливо в тім вигляді, у якому він прийшов у Японію, мав більше емоційний, чим конфуціанство, характер і виявився незрівнянно ближче, що вже сформувався в системі світосприймання японців і місцевих вірувань. У цьому змісті буддизм знайшов досить сприятливі умови для свого поширення за рахунок переваги в ньому літургічної сторони, що залежало від великої частки надприродного в релігійній практиці, причому останнє, можна сказати, лежало на поверхні й буквально вражало перших японських буддистів. Таким чином, наявність можливостей для зближення, що втілилося пізніше в синто-буддійському синкретизмі, а також сам тип буддизму, що прийшов на острови, безсумнівно, були ще одним важливим фактором, що обумовив проникнення цієї релігії в японське суспільство в VI - першої половини VII в.

Дослідження синтезу цих двох релігій цікаво ще й тим, що даний феномен має широке історичне й соціальне значення й, на мій погляд, дає можливість розібратися в настільки складному світовідчуванні японського народу. У своїх дослідницьких роботах багато авторів рано або пізно підходять до проблемі менталітету японців. Це робиться не випадково, уже давно відзначався своєрідний синкретизм цього народу. Поряд з культурою внутрішнього духу (наприклад, бусидо, «кодекс самурая») доречно було б також виділити й релігію як визначальний фактор у цьому питанні. Любою менталітет, а особливо японський, ґрунтується на релігії, хоча, якщо запитати японця, яку релігію він сповідає, то він, швидше за все, відповість, що ніяку. Причини такої відповіді криються саме в менталітеті японців. Для них дуже важливо внутрішній стан духу, саме їм вони забезпечують той внутрішній спокій і багатство, що як зовнішній фактор так важливо, скажемо, для жителів Європи. Але однієї з характерних рис японського народу є вміння увібрати й розчинити в собі чужу й навіть далеку культуру (або релігію), при цьому використавши всі її плюси й спробувавши позбутися від мінусів. Саме цим порозумівається змішання майже всіх великих релігій миру в повсякденному житті японця. Однак, на мою думку, це є скоріше наслідком японського менталітету, а не його основою.

Менталітет японців формувався сотні років, причому довгий час він як би варився у власному соку, але, як й у кожному розвитку, там були свої віхи, які направляли подальший розвиток у певне русло. Саме такою віхою стала поява буддизму в Японії й поступове його злиття із традиційною японською релігією - синтоїзмом. При роботі з літературою по синтоїзму я зштовхнувся із цікавим фактом: практично всі автори, перш ніж перейти до синтоїзму, обов'язково приводили концепції шкіл японського буддизму. На мій погляд, цікавий той факт, що саме завдяки сильній і природній експансії буддизму в Японію синтоїзм змушений був перерости в релігію, що відповідає запитам суспільства. Серед японських й європейсько-американських дослідників поширена думка, що стала практично загальноприйнятим: із самого початку свого поширення в Японії буддизм став дублювати вже сформовані на той час подання й інститути синтоїзму. Поза всяким сумнівом, на будд і бодхисатв були перенесені деякі властивості синтоїстських божеств, а певні буддійські ідеї осмислювалися відповідно до традиційного синтоїстськими поглядами. Однак, для розуміння причин поширення буддизму й для визначення щирого його місця в сукупності соціально-ідеологічних відносин досить плідним було б з'ясування функціональних розходжень між двома релігіями.

Проблема функціоналізму є ключовою при розгляді будь-якого роду міжкультурних впливів. Це тим більше справедливо стосовно Японії, де процес адаптації буддизму відбувався не насильницькими методами, а природним шляхом. Історія Японії дозволяє простежити, як ті або інші явища континентальної культури засвоювалися й розвивалися без усякого тиску ззовні, у силу внутрішніх потреб японського суспільства. На підтвердження тези про раннє дублювання буддизмом функцій синтоїзму в деяких роботах, які я розглядав, указується, що ще в VII в. почали читатися сутри для викликання дощу. Однак, на мій погляд, звертання до ізольованих прикладів ще не може вважатися достатнім доказом. Якщо ж удатися до статистики, то виявиться, що протягом VII - VIII ст. функція викликання й припинення дощу (вітру, бури) практично монопольно виконувалася синтоїстськими жерцями. Оволодіння конкретним простором, освоєння його, переміщення в ньому - все це продовжувало перебувати під владою божеств. Тому навіть перенесення столиці було неможливо без їхньої прихильності. Відносини між буддизмом і синтоїзмом характеризувалися, з одного боку, їхнім суперництвом, а з іншого боку - взаємопроникненням, обумовленим контактами, що не припиняються, між адептами двох релігій, стійкістю стереотипів релігійних подань і поводження, відсутністю в багатьох проміжних соціальних груп чіткого усвідомлення своїх інтересів, слабко вираженим національною самосвідомістю, навмисною політикою правлячого роду й т.п. Організація храмового, а також будь-якого іншого сакрального простору є переосмисленням у почуттєвій формі найважливіших догматів віровчення, наприклад, культу предків.

Обидві релігії настільки зблизилися, що можна говорити про синто-буддійську традицію й синто-буддійський світогляд. Щоб наочніше показати зближення цих релігій, можна привести матеріали двох релігійно-культурних організацій, створених саме на основі синто-буддійського менталітету.

Сингон-сю. Велика буддійська школа, заснована на початку IX в. Кукаєм (774 - 835). Серед практик використається медитація на мандале «Світу Алмаза» (конгокай), мандале «Миру Чрева» (тайдзокай), а також на повний місяць, символі проясненого розуму. Все це є різними маніфестаціями Будди Махавайрочани. Махавайрочана (Дайнити) означає «Велике Сяюче Світило». Також як й у синто, тут велика Сонячна богиня Аматерасу Оомікамі - центральна фігура пантеону. У середні століття елементи місцевих японських вірувань (синто) і эзотеричного буддизму школи Сингон породили релігійний плин ребу-синто, у якому Аматерасу й інші синтоїстские божества (камі) уважалися маніфестаціями («перетвореними тілами») Будди Махавайрочани. Езотеричний буддизм, у пантеон якого були включені багато божеств індуїзму, підготував ґрунт для синто-буддійського синкретизму, а також сприяв формуванню особливого плину в буддизмі - Сюгендо. У наш час головний храм сюгендо (напрямку тодзан) перебуває в підлеглому школі Сингон монастирі Дайгодзи в Кіото. У Сингоні існує 2 великі напрямки: ортодоксальний напрямок Коги Сингон-сю («школа щирого слова старого змісту») і Синги Сингон-сю («школа щирого слова нового змісту»). Втім, незважаючи на численність й організованість таких сект, як Сингон і Сюгендо, і на повагу в народі до відступників-ямабуси (послідовників Сюгендо), не варто думати, що саме ці секти визначили подальший світоглядний розвиток японців; скоріше, дане злиття привело лише до створення декількох сект. У середньовічній Японії склалася єдина тимчасова синто-буддійська парадигма, що накладала відбиток на всілякі області інтелектуальної діяльності. Наслідки цього явища важко переоцінити. І не тільки тому, що було розірване коло циклічного часу синтоїзму. На мою думку, важливіше інше: нова концепція часу став одним з головних факторів у формуванні особистості. Якщо в синтоїзмі самоцінність особистості не має ніякого значення й весь модус поводження носить колективний характер, то після приходу буддизму з його підкресленням кінцівки всіх явищ були створені передумови для постановки акценту на індивідуумі, тому що лише минущі явища можуть претендувати на унікальність. Тільки культура, що засвоїла лінійне розуміння часу, може породжувати висловлення, подібні цьому: «Якби життя наше тривало до кінця, не зникало, подібно росі на рівнині Адаси, як дим над горою Торибе, ні в чому не було б зачарування. У світі чудова сама мінливість» (Кєнко-хоси).


Висновок

У пантеоні синтоїзму нараховується більше 8 мільйонів богів (камі), до яких ставляться також духи померлих, духи рік, гір, озер і заступники ремесел. По цьому вченню люди після смерті можуть ставати камі, від яких вони відбулися. Ця релігія не жадає від своїх послідовників молитов або читання священних текстів. Досить лише брати участь у храмових святах і церемоніях. Ритуали грають тут не меншу роль, чим у конфуціанстві. Кожна деталь, дріб'язок побуту, будь те вітання або чаювання, наділяється в довгу церемонію. Ціль людини - гармонійно існувати із природою, звідси звичай - у японських житлах майже відсутні меблі, і кожен будинок, по можливості, прикрашається нехай іноді маленьким, але садком, або галявиною, або мальовничими малюсінькими озерцями з мініатюрними хаосами (накопиченням каменів), тобто елементами дикої природи.

Довгий час міфи й вірування співіснували без усякої системи, поки у зводі законів «Тайхоре» синтоїзм не одержав статусу державної ідеології. В основі синтоїзму лежить проголошення божественної природи влади японського імператора, родовід якого йшов до богів. «В імператорах живуть боги, які й керують всією їхньою діяльністю», - проголошує синтоїзм. Звідси й ідея про безперервність імператорської династії. Філософські школи синтоїзму формують ще одну частину ідеології - кокутай (тіло держави), відповідно до якої божества живуть у кожному японці, здійснюючи через нього свою волю. Відкрито проголошується особливий божественний дух японського народу і його перевага перед всіма іншими. Було так само оголошено про особливу роль Японії в цьому світі, де вона повинна займати центральне місце.

Японія - це країна богів, перед якою повинні схилитися всі інші країни, якщо не добровільно, те під дією сили. Довгий час цієї ідеології не давав належної сили буддизм і конфуціанство, що проникнули в країну з материка, привнесли свої елементи в життя японського суспільства.


Література

1.  Арутюнов С.А, Комаровский Г.Е. Религия в жизни японцев//Азия и Африка сегодня.-1966.-№8. – С. 36 – 42.

2.  Гришилева Л.Д. Формирования японской национальной культуры. – М.,1986. – 284 с.

3.  Елисеев А.П. Японская цивилизация. М., 2005. - 497 с.

4.  Корнев В.И. Синтоизм и конфуцианство. М.,-1994.-169 с.

5.  Мещеряков А. Синтоїзм – релігія японців// Азия и Африка сегодня.-1977.-№4. – С. 50 – 52.

6.  Накорчевский А.А, Синто. М.,-2000.-455 с.

7.  Сафронова Е. Синтоизм // Наука и жизнь. – 1995. - № 5. – С. 102 – 107.

8.  Хоменко О. Синтоїзм і буддизм – дві дороги до храму// Людина і світ. – 1996. – № 10. – С. 36 – 39.

9.  Энциклопедия для детей. Т.6, ч.2. Религии мира.- М., 1996.-520 с.


Информация о работе «Синтоїзм як релігія японців»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 39369
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
8451
0
0

... до Японії прийшло християнство, яку піддержував Ода Нобунагой і заборонене згодом сегунатом Токугава. Заборона на християнство була знята після реставрації Мейдзі. У сучасній Японії частка населення, що одночасно сповідає дві релігії, - буддизм і синтоїзм, складає 84%, близько 0,7% населення країни сповідує християнство. Синтоізм Синтоізм є продовженням древнього анімізму, змішаного з ...

Скачать
20265
0
0

... істю населення Японія посідає дев'яте місце у світі (після Бангладеш). Природний приріст населення дуже низький — менше ніж 2 особи на 1000 жителів на рік, і зараз кількість населення Країни вранішнього сонця майже не зростає. Проблема Японії — старіння нації. Поряд зі зниженням народжуваності причиною цього процесу є найвища у світі тривалість життя — більше ніж 80 років. Населення розміщене ...

Скачать
60504
1
2

... , розпочато вивчення окремих аспектів цього явища. Однак до сьогодні не існує комплексних досліджень костюма як художнього та культурного феномену, що потребує зміни методологічної парадигми та розширення джерельної бази. 1.2 Етапи історичного розвитку японського кімоно Археологічні знахідки на Японському архіпелазі підтверджують тезу, що прадавні японці носили простий конопляний одяг наприк ...

Скачать
104609
0
0

... ій предметний світ і свої відносини з цим світом, але й, і це найголовніше, - самого себе. В заключення робимо висновок, який є зв’язком із сучасністю. Сьогодні світ воліє цілісності. Зближення Заходу і Сходу відбувається, і у філософії, і в усіх сферах життя – діалогічність стає не тільки методом пізнання, а й способом існування. Логіка історії примусила Європу звернути увагу на Схід як на щось ...

0 комментариев


Наверх