Зміст

Вступ

1. Історія синтоїзму, як релігії японців

2. Храми та духовенство синтоїстів

3. Синтоїзм як відбиття національної специфіки японців

4. Історія злиття синтоїзму й буддизму і його роль у формуванні японського менталітету

Висновки

Література


Вступ

Назва релігії “синто” складається із двох ієрогліфів: “син” й “те”. Перший переводитися як “божество” і читається ще як - “камі”, а другий означає “шлях”. Таким чином, дослівний переклад “синто” - “шлях богів”. Синто – язичницька релігія. Основу її становить культ предків і поклоніння силам природи. Синто - національна релігія, адресована тільки японцям. Вона виникла в результаті об’єднання вірувань, розповсюджених в окремих місцевостях Японії, навколо культу, що склався в центральній провінції Ямато й пов’язаний з божествами - предками імператорського дому.

У синто збереглися й продовжують жити найдавніші форми вірувань, такі, як магія, тотемізм, фетишизм. На відміну від багатьох інших релігій синто не може назвати свого конкретного засновника - людину або божество. У цій релігії відсутні чіткі розходження між людьми й камі. Люди, згідно синто, відбулися безпосередньо від камі, живуть в одному світі з камі й можуть переходити в розряд камі після смерті, тому синто не обіцяє порятунку в якомусь іншому світі, а ідеалом уважає гармонічне існування людини з навколишнім світом, у духовному середовищі.

Ще однією особливістю синто є безліч ритуалів, що збереглися практично без змін протягом століть. У цей час догматика синто займає в порівнянні з ритуалом досить незначне місце. На початку в синто не було ніяких догм. Згодом під впливом запозичених з континенту релігійних вчень окремі священнослужителі намагалися створити догмати. Однак у результаті виник лише синтез буддійських, даоських і конфуціанських ідей. Вони існували незалежно від релігії синто, основним змістом якої дотепер залишаються обряди.

На відміну від інших релігій синто не містить моральних установок. Місце подань про добро й зло тут займають поняття чистого й нечистого. Якщо людина “ нечиста ”, зробила щось неналежне, вона повинна пройти через ритуал очищення. Дійсним гріхом синто вважається порушення світового порядку - цумі, і за подібний гріх людині прийдеться платити після смерті. Він відправляється в Країну Мороку й там веде тяжке існування в оточенні злих духів. Але розвиненого вчення про загробний світ, пекло, рай або Страшний Суд у синто немає. Смерть розглядається як неминуче загасання життєвих сил, які потім відроджуються знову. Синтоїстська релігія вчить, що душі померлих перебувають десь неподалік і нічим не відгороджені від світу людей. Для послідовника синто всі основні події відбуваються в цьому світі, що розглядається як кращий з світів.

Від прихильника цієї релігії не потрібно щоденних молитов і частих відвідувань храму. Цілком достатньо участі в храмових святах і виконання традиційних обрядів пов'язаних з важливими подіями життя. Тому самі японці нерідко сприймають синто як сукупність національних звичаїв і традицій. У принципі ніщо не заважає синтоїсту висповідати іншу релігію або навіть вважати себе атеїстом. І все-таки виконання обрядів синто невіддільно від повсякденного життя японця з моменту його народження до самої смерті, просто здебільшого обряди не розглядаються як прояв релігійності.


1. Історія синтоїзму, як релігії японців

Перетворення вірувань окремих племен і родів у єдину релігію, що одержала назву “синто”, тісно пов’язане з історією утворення ранньої держави на території Японії. Влада над країною поступово зосереджувалась в руках правителів центральної області Ямато. Тоді ж починається оформлятися культ Аматерасу як верховного божества - прародительки й покровительки імператорського дому. Божества інших кланів, що підкорилися клану Ямато, займали більше низьке положення, відбувся поділ на небесних і земних божеств. Так були зроблені перші кроки в напрямку створенні єдиного пантеону синто.

Звід законів “Тайхорё” (702 р.) закріпив перетворення другої половини VII в., у результаті яких була створена централізована держава китайського типу. Одним з нововведень, відбитим в “Тайхорё”, була установа спеціального органу по керуванню справами земних і небесних божеств за назвою “дзингикан”, якому належало перше місце в адміністративній системі Ямато. У його функції входили контроль над великими святилищами й організація релігійних церемоній за участю імператора. Був установлений перелік загальнодержавних синтоїстських свят.

На початку VIII в. міфи, пов'язані з божествами знатних пологів, за вказівкою уряду були зведені воєдино в “Кодзики” й “Нихонги”. Їхні укладачі внесли деякі зміни в японські сказання й легенди з метою зміцнення влади правлячої династії й національного об'єднання.

Ще одним важливим джерелом, що свідчить про систематизацію культу й ритуалу синто в епоху раннього середньовіччя, є “Єнгисики”. Перші десять сувоїв “Єнгисики” містять опису основних церемоній синто, тексти молитов – норито, списки імен богів по храмах, переліки церемоніальних предметів, порядок підготовки жертвоприносин й інші необхідні елементи культу.

В 1081 р. був затверджений список головних синтоїстських святилищ, що одержували підтримку безпосередньо від імператорського дому. Храми підрозділялися на три групи. До першого ставилися сім головних святилищ, які були тісно пов'язані з імператорським будинком. У другу групу входили також сім святилищ, що мають історичне й міфологічне значення. Останню становили вісім храмів, які були пов'язані з буддизмом, божествами основних кланів, місцевими культами й ритуалами викликання дощу.

На процес становлення синто як єдиної релігії помітний вплив зробив буддизм. Ця релігія прийшла в Японію з континенту в другій половині VI в. і швидко завоювала популярність у середовищі придворної аристократії. Сама назва “синто” з'явилося, щоб відрізнити культ місцевих божеств від іноземної культури. Влади всіляко сприяли безконфліктному існуванню цих двох релігій. У відмінності від синто, основу якого становила обрядовість, буддизм був зосереджений на внутрішньому світі людини. Тому їхнє зближення відбувалося шляхом взаємного доповнення. Спочатку камі були оголошені заступниками буддизму, потім деякі з них стали ототожнюватися з буддійськими святими. Нарешті затвердилося подання про те, що камі, як й інші істоти, мають потребу в порятунку за допомогою буддійського вчення. На території синтоїстських храмів споруджувалися буддійські каплиці, практикувалося читання буддійських сутр безпосередньо перед вівтарями синтоїстських святилищ.

Практично всі синтоїстські храми відправляли змішаний синто-буддійський культ. Виключення становили лише два головних святилища Ідзумо й Ісє. В IX-XI ст. буддизм стає офіційною релігією Японії. До цього часу імператор уже втратив реальну владу, що захопили представники аристократичного роду Фудзивара й буддійське духівництво. Потім в XII в. на зміну аристократичному правлінню прийшла система військово-феодальної диктатури на чолі із сьогуном – правителем, у руках якого фактично була зосереджена вся влада в країні. За політично безправним імператором збереглося положення верховного священнослужителя, що відправляє синтоїстські обряди.

Вплив буддизму відчувалося у всьому. У синтоїстських святилищах з'явилися зображення божеств, ритуальні предмети й деталі архітектури, запозичені з буддизму поповнився пантеон божеств, виникли нові свята. Чималу роль зіграв буддизм у формуванні ідеології синто. Синтоїстське духівництво мало потребу в посилення своїх позицій в умовах повного панування буддизму. Це спонукало до створення власних доктрин. Однак і тут не обійшлося без елементів буддизму й китайської філософії, що стали невід'ємною частиною японської культури. Спроби побудови догматів національної релігії вживали людьми, у свідомість яких буддизм пустила глибокі коріння. Так в XII-XIV ст. виник трохи напрвлень синто, що приділяли увагу теоретичним питанням.

У храмах, присвячених божествам - заступникам місцевостей, де розташовувалися центри буддійських шкіл Тэндай і Сингон, виникли змішані синто-буддійські вчення санно-синто й ребу-синто, які розглядали синтоїстські божества як прояв космічного будди Вайрочани, що пронизує весь всесвіт. Жерцями одного із храму Исє було створено Исє-синто. Їхні погляди викладені в “Синто гобусі”. Основні синтоїстські божества, що раніше мали якісь особисті риси в теорії Ісє-синто витлумачувалися як властивості й сторони єдиної реальності.

Контакт із буддизмом сприяв переходу синто від анімізму до Пантеїзму. Серце людини було оголошено єдиним з камі. Ця єдність установлювалася в ході обрядів очищення. Щоб жити в гармонії з камі, згідно Ісє-синто, серце повинне правильним, тобто сприймати навколишнє такої, яке воно є в дійсності, без перекручувань. За допомогою очищення сердце-камі звільняється від усього стороннього й стає подібним до дзеркала. Маючи таке божественне серце, людина живе в радості, а країна перебуває спокої.

До цього напрямку примикає також навчання мудреця Китабатакє Тикафуса(1293-1354), що написав трактат «Дзино сетоки» («Запис справжнього родоводу божественних імператорів»). Йому ж належить вчення про імператорські регалії - дзеркалі, яшмових підвісках і мечі, у яких втілилися божественні чесноти правдивості, милосердя й мудрості. Духівництво будинку Есіда, протягом багатьох поколінь служивше культу кланових божеств роду Фудзивара, заснувало плин Есида-синто. Найбільш відомим його представником є Есида Канєтомо (1435-1511), якому належить трактат «Юіцу синто мэйхоесю» («Збори основних великих принципів єдино правильного синто»). Камі в навчанні Есіда Канєтомо стали розумітися як єдина божественна субстанція, вільно й мимовільно розвертається у всесвіті й така що виявляє різні свої сторони, проявляючись у різноманітних формах. Світобудова представляється в Исє-синто й Есіда-синто у вигляді трьох сил - Неба, Землі й Людини, єдиних у своїй основі. І Китабатакє Тикафуса, і Есида Канэтомо ставили синто вище інших вчень, які, на їхню думку, служили лише для прояснення принципів синто. Панування буддизму як державної релігії Японії тривало аж до 1868 р. Однак в окремі періоди історії, коли виникала погроза єдності нації, роль синто зростала. Це відбулося, наприклад, в XIII в., коли Японії загрожувало монгольську навалу. Посилення позицій синто в релігійному житті країни почалося після її об'єднання військовим диктатором Токугавой Іэясу в 1603 р. Він поклав кінець тривалому періоду феодальної роздробленості. Відродження міфу про безперервність царської династії сприяло зміцненню цілісності держави. При цьому вважалося, що імператори передоручали владу правителям з будинку Токугава. Наприкінці XVII-XVIII в. система військово-феодальної диктатури вичерпала свої історичні можливості, і назріла необхідність змін у суспільстві. Прихильники перетворень виступили під гаслом відновлення законної влади імператора. Синтоїстські теоретики одержали новий імпульс для розвитку імператорського міфу. Багато хто з них були прихильниками конфуціанського вчення, що стало популярним у Японії в період правління дому Токугава. Формування догматики синто тепер відбувалося шляхом з'єднання синтоїстської міфології й конфуціанських етичних принципів, що виражалися в підпорядкування вищестоящим і шанобливості. Розробкою синтоїстськой доктрини займалася в той час й “школа національної науки”- ще один ідейний напрямок синтоїзму. Її послідовники призивали до відродження основ релігії синто, викладених в «Кодзики» й «Нихонги». Ослаблення впливу імператорського двору представники цієї школи зв'язували із впливом іноземних навчань — буддизму й конфуціанства. У результаті діяльності всіх цих шкіл з’явився цілий комплекс нових ідей, що згодом одержав назву кокутай. Основні положення нового навчання кокутай можна звести до наступного: небесні боги продовжують жити у всіх японцях і діяти через них. Цим визначаються такі особливі якості японського народу, як відданість підданих своєму правителеві й синівська шанобливість. Імператор - живе втілення богині Аматерасу - шанується нарівні з богами. Японія розглядається як держава-родина, у якому імператор і піддані зв'язані родинними узами й взаємною любов'ю. Безперервність імператорської династії, божественний дух японського народу визначають особливе призначення Японії й перевага її над іншими країнами.

Якийсь час синто було державною релігією Японії. В 1882 р. уряд країни проголосив волю віросповідання. При цьому державне синто зберегло за собою статус офіційного ритуалу й ідеології. Навчання про національну винятковість відтепер стало обов'язковим для викладання у всіх навчальних закладах Японії. Повсюдно був уведений ритуал поклоніння імператорові. З'явився цілий ряд нових офіційних свят, таких, як День вступу імператора Дзимму на престол, День народження правлячого імператора, День зішестя на землю божественного онука Ниниги, День пам'яті імператора Комєй - батька правлячого імператора, День пам'яті імператора Дзимму. З нагоди свят у всіх школах виконувався обряд поклоніння портретам імператора й імператриці, що супроводжувалася співом національного гімну. У роки японо-китайської (1894-1895 р.) і російсько-японської (1904-1905 р.) війн державне синто стало ідеологією мілітаризму. Загиблі японські солдати оголошувалися камі; у їхню честь будувалися нові храми. На початку 30-х рр. XX в., із приходом до влади в країні ультра націоналістичних і фашистських угруповань, офіційне синто сприяло зміцненню агресивної політики держави. Релігійну основу мали заклики до створення східноазійської сфери спільного процвітання на чолі з Японією. Після поразки Японії в Другій світовій війні державне синто було скасовано й всі пов'язані з ним установи ліквідовані. Окупаційні влади заборонили державне фінансування синто, а також викладання його в навчальних закладах країни. Імператор перестав бути для Японців живим богом і первосвящеником. Однак, відповідно до нової конституції 1947 р., він залишався символом держави і єдності народу. Участь імператора в синтоїстських обрядах стало вважатися справою його особистих переконань. Після відділення релігії від держави храми державного синто втратили привілейоване положення. Збереглися тільки форми синто, не пов'язані з державним культом, а саме храмове синто й синтоїстські секти. Останні запозичили обрядовість із храмового синто, але при цьому мали свої власні догми й пантеони божеств. Отже, синто стало однієї з релігій Японії поряд з буддизмом і християнством. Таке положення існує й донині.


Информация о работе «Синтоїзм як релігія японців»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 39369
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
8451
0
0

... до Японії прийшло християнство, яку піддержував Ода Нобунагой і заборонене згодом сегунатом Токугава. Заборона на християнство була знята після реставрації Мейдзі. У сучасній Японії частка населення, що одночасно сповідає дві релігії, - буддизм і синтоїзм, складає 84%, близько 0,7% населення країни сповідує християнство. Синтоізм Синтоізм є продовженням древнього анімізму, змішаного з ...

Скачать
20265
0
0

... істю населення Японія посідає дев'яте місце у світі (після Бангладеш). Природний приріст населення дуже низький — менше ніж 2 особи на 1000 жителів на рік, і зараз кількість населення Країни вранішнього сонця майже не зростає. Проблема Японії — старіння нації. Поряд зі зниженням народжуваності причиною цього процесу є найвища у світі тривалість життя — більше ніж 80 років. Населення розміщене ...

Скачать
60504
1
2

... , розпочато вивчення окремих аспектів цього явища. Однак до сьогодні не існує комплексних досліджень костюма як художнього та культурного феномену, що потребує зміни методологічної парадигми та розширення джерельної бази. 1.2 Етапи історичного розвитку японського кімоно Археологічні знахідки на Японському архіпелазі підтверджують тезу, що прадавні японці носили простий конопляний одяг наприк ...

Скачать
104609
0
0

... ій предметний світ і свої відносини з цим світом, але й, і це найголовніше, - самого себе. В заключення робимо висновок, який є зв’язком із сучасністю. Сьогодні світ воліє цілісності. Зближення Заходу і Сходу відбувається, і у філософії, і в усіх сферах життя – діалогічність стає не тільки методом пізнання, а й способом існування. Логіка історії примусила Європу звернути увагу на Схід як на щось ...

0 комментариев


Наверх