2.3 Первовічне коріння світового дерева життя. Язичницька міфологія у «Слові»

 

У духовній скарбниці українського народу одне з чільних місць належить міфорелігійному світоглядові. Ця тема до недавнього часу залишалася поза увагою науковців. Сучасний аналіз «вищої» міфології – пантеону слов'янських божеств – та міфології «нижчої» (демонології) розпочався лише від середини 60-х років ХХ століття, коли формувалася «міфологічна» концепція, тобто дослідження вірувань та повір'їв зводилися до єдиної системи міфорелігійних уявлень. [12; 622].

Історія культури нашого народу визначається передусім тим, що ми нізвідкіля не прийшли, на своїй землі ми були завжди. Це означає, що в етносі своєму зберігаємо поряд із рисами надбання, позиченими, глибоку архаїчність, яка, попри всі струси та зміни, усі суспільні та історичні катаклізми, певною мірою залишається незмінною.

Осягнути велич нашого етнічного духу можна лише за умови пізнання міфорелігійної свідомості, яка поєднує минуле, нинішнє й майбутнє життя народу.

Основними чинниками постання усіх світових релігій є анімізм, тотемізм та магія. Вірування давніх українців мають у собі всі ці ознаки.

Первинна міфологія упродовж століть була незатребуваною. Церковна влада послідовно викорінювала давні традиції, насаджуючи на народні обряди, звичаї, пісні свої канони і вірування.

Настала пора об’єктивніше підійти до розуміння духовного світу давніх українців, починаючи з тих чистих першоджерел, які були основою розвитку всієї великої сім'ї індоєвропейських народів.

Розглянемо детальніше питання використання міфопоетичних образів на сторінках найдавнішої пісенної пам’ятки – «Слово о полку Ігоревім».

«Слово о полку Ігоревім» залишається одним із джерел наших знань про дохристиянські, язичницькі вірування давніх слов'ян. Його образи зберегли зв'язок з язичницьким світоглядом. Можна говорити про те, що язичництво увічнене в поетичній образності «Слова». Воно стало основою метафор, порівнянь, символів і паралелізмів.

Символом всесвіту у багатьох народів світу, в тому числі і у слов'ян, є дерево. В «Слові» згадуються два дерева. Вони допомагають автору образно охарактеризувати Бояна. У вступі йдеться про перетворення Бояна у вовка, орла, Мись (білку).

Боян бо віщий,

якщо кому хотів пісню творити,

то розтікався мислю по древу,

сірим вовком по землі,

сизим орлом під хмарами [57; 7]

(переклад Я.Є. Махновця)

 

Ці тварини називаються не випадково. Згідно більшості індоєвропейських міфів про створення всесвіту, небо, земля і підземний світ з’єднані світовим деревом, листя якого символізують небо, стовбур – земний світ, корені – підземний. Підтвердження цього постулату знаходимо в «Українській міфології» В. Войтовича.

Дерево життя (світове дерево, небесне дерево) – дерево, що росте посеред вирію-раю. Воно породило матір Всесвіту – богиню Ладу, а водночас небо, землю та весь світ. Дерево життя – знамено трьох основ світу. Яв – світ видимий, явний, дійсний; стовбур Дерева життя-то земне існування людей у просторі з Сонцем. Нав – світ невидимий, духовний, підземний, потойбічний, світ предків, коріння Дерева життя. Прав – світ законів, правил, освячених звичаями, досвідом, обрядами; крона Дерева життя, де живуть боги, це їхній духовний світ. Незалежно від того, яким уявляється світове дерево, його потрійне розчленування по вертикалі завжди підкреслене. З горішньою частиною дерева (віти) пов’язані птахи; з середньою частиною (стовбур) – тварини; з нижньою частиною (корінням) – змії, жаби, риби, бобри, ведмеді, білки.

Дерев'яний хрест – найпростіша первісна подоба Дерева життя [12; 140–141].

Таким чином, перетворюючись в тварин і птахів Боян стає віщим, тобто віруючим всім, знаючим про все, що коїться в світі.

Суть творчого процесу співця Бояна автору допомагає розкрити образ солов'я:

О Бояне, соловію часу давнього!

Аби ти оці полки ощебетав,

скачучи, соловію, помислом по древу,

літаючи умом під хмарами… [7].

 

Тобто Боян скаче по мислинному дереву, дереву поетичному. Ця метафора характеризує авторське розуміння суті поетичної творчості, коли думка поета-солов'я скаче по поетичному древу в пошуках потрібних слів, висловлювань й образів.

У «Слові о полку Ігоревім» згадуються давні слов'янські божества і міфічні істоти. У вступі згадується Велес.

 

А чи так заспівати було б, віщий Бояне,

Велесів внуче:

«Коні іржуть за Сулою –

дзвенить слава в Києві;

сурми стяги в Путівлі» (9)

Велес (Волос, Вилас, Волосій, Власій) – один із найзагадковіших богів давньої України, бог мистецтва, краси, щастя й любові; опікун тварин, покровитель волхвів, ясновидців, віщунів.

І русько-візантійських договорах поряд із громовержцем Перуном згадується Велес: Перун сприймається як бог зброї, а Велес як бог золота.

Велесу молилися про збереження худоби. Він вважався помічником хліборобів.

На думку Б. Рибакова, Велес – доброзичливий бог землі, у якій спочивають предки. Він дбайливо тримає на своїх могутніх плечах площину земного простору з людьми на ньому [12; 50–51].

Автор «Слова» називає Бояна «велесовим внуком», що доводить: слов'яни, як і всі давні народи вважали, що поезія має божественне походження.

Далі в тексті згадується Стрибог.

Ось вітри, Стрибожі внуки,

віють з моря стрілами на хоробрі

полки Ігореві.

Земля гуде.

Ріки мутно течуть (17)


Стрибог (Посвист, Посвист) – цар-батько вітрів, небесний владика грози, бурі ураганів. У Стрибога з дружиною шість синів і шість дочок та безліч підвладних вітрів – то все їхні онуки. Найвідоміші із них: Ласкавець, Дмухач, Буревій, Смерч, Вихор, Бігун, Крутій, Труба, Посвистач, Польовий… Вітри допомагають богу-громовику в його битвах з демонами і користуються його вогненними стрілами.

Якщо дослідники деякою мірою зіставляють Дажбога з сонячним Аполлоном, то Стрибог залишається не уповні розгаданим. За «Словом о полку Ігоревім», це дід-родоначальник усіх вітрів. Останній мотив дає підставу говорити про Стрибога і як про божество війни. Це підтверджує і пояснення першої частини імені, – де «стри» походить від «стрити» – нищити. Отже, Стрибог-руйнівник на противагу доброму Дажбогу [12; 510].

Вітри заважають Ігореві здійснити похід на половців, попереджуючи про трагічний фінал.

В тексті «Слова о полку Ігоревім» ми два рази зустрічаємо ім'я Дажбога.


Информация о работе «Християнський світогляд на язичницькі традиції в тексті "Слово о полку Ігоревім"»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 109467
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
150563
1
0

... та політичної кон’юктури, християнське віровчення переживало свої подіння і злети. Такі докорінні зміни не могли не зачепити і такої сторони людського буття, як свідомість і світосприймання. Трансформація світогляду населення Русі після хрещення була неоднозначною; і воно змінювалось поступово, витісняючи старі традиції і заміняючи їх новими. Стара ідеологія не відразу здавала свої позиції, ми й ...

Скачать
57955
0
0

... ічно – європейському вигляді подібно до того, як це мало місце в Центральній Європі або Скандинавії, за межами колишніх римських володінь. З іншого боку, як і за скіфських часів, середньодніпровське слов’янство вже у 8 ст. підпало під могутній вплив східних суспільств :з одного боку – Хазарії та, через неї, мусульманського світу, а з іншого, - автократичної Візантії. Певною противагою став ...

Скачать
144101
1
0

... іювалася з молодістю, початком, активність, народженням, захід – зі старістю, завершенням, пасивністю та смертю. Слід також відзначити, що сприйнятті світу в цілому та простору зокрема слов‘янським населенням Київської Русі були характеризувалося особливостями його міфологічної свідомості. Ці особливості - анімітизм, анімізм та антропоморфізм. Анімітизм – це оживлення всього світу в цілому та ...

Скачать
122916
0
0

... цікавиться культурою слов’ян. Робота складається з вступної частини, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків. І. Теоретична характеристика та формування уявлень Серцевиною культури стародавніх слов’ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов’ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. «Їх вивчення вимагає ...

0 комментариев


Наверх