Зробити аналіз поезії Я. Щоголева “Остання січа”

4. Зробити аналіз поезії Я. Щоголева “Остання січа”

Я́ків Що́голев (Щоголів) (1823 — 1898), поет родом з Охтирки. 1832 — 35 навчався в Охтирській повітовій школі, закінчив Харківський Університет (1848) і працював у різних установах канцеляристом. Друкуватися почав з 1840 в «Литературной газете», «Отечественных записках», альманасі «Молодик». Далі його поетична творчість тривала зі значними перервами. 1883 вийшла зб. поезій «Ворскло», 1898 — «Слобожанщина». Головним джерелом творчого надхнення Щоголева була поезія Т. Шевченка і фолкльор («Неволя», «Могила» та ін.).

Значну частину віршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українського народу, зокрема Запорізькій Січі. У цих віршах немає оспівування конкретних історичних подій чи осіб, у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут, звичаї, специфічний спосіб життя („Воля”, „Орел”, „Запорожець”, „Січа”). Завдяки щедрому використанню деталей, народно-пісенних образів, специфічної лексики Я.Щоголів передає цими віршами романтичне захоплення героїчним минулим. Захоплення козацтвом проходить і через збірку „Слобожанщина”. І це добре видно із поезій „Запорозький марш”, „Хортиця”, „Остання січа”, „В степу” та ін.

Вірш „Остання січа” , як видно з переписки поета, має кілька редакцій. Туга за славним минулим, показ життя та ратних подвигів козаків – основна тематика вірша. Але, створювані поетом образи, картини нажаль, виглядають як панорама: з одного боку майстерно відтворено історичну правдивість та дійсність, з другого – вони якісь неживі, нерухливі, не визивають емоцій. На наш погляд, саме якась сухість та традиційність віршів Щоголева і є тим недоліком, який став на заваді любові до його творчості читачів.

5. Портрет Мотрі як засіб розкриття її характеру (“Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький)

Розкриваючи сторінки цього твору, ми вперше зустрічаємось з Мотрею:

“Мотря стояла під хатою проти білої стіни. Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи з злістю. Сонце било на Мотрю косим промінням, освічувало її з одного боку, обливало жовтогарячий кісник на голові та червоне намисто на шиї...” – так змальовує її на початку твору автор.

Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова вона любила працю. "Діло ніби горіло в Мотриних руках”, каже автор.

Довгий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб "не зїла свекруха, люта змія, вік молоденький", Мотря далі все більше втрачає почуття міри.

Вона стає сварливою і жорстокою людиною, якав сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала прізвисько "бендерська чума".

Після трагедії з оком Кайдашихи селяни кепкували з Мотрі як з лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: "Не можна, вона повибиває всім бабам очі".

Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхніть над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: "Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття"...

Часто своїми словами Мотря намагалася не тільки образити, а ще й викликати на суперечку Кайдашиху. З такою метою вона співала пісню:

Коли б мені господь поміг

Свекрухи діждати,

Заставила 6 стару суку

Халандри скакати.

Тож очевидна велика художня майстерність I. Нечуя-Левицького у використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторської позицiї — людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Недаремно I. Франко вiдносив повiсть «Кайдашева сiм’я» «до найкращих оздоб українського письменства».

6. Аналіз поезії І. Манжури “Щира молитва”

Найголовніше у творах Манжури – це логічний, послідовний аналіз буденного народного життя з його злигоднями й клопотами, свідоме наголошення на обставинах, які оточують ліричного героя. Однак конкретні описи і картини, пов'язані з економічним становищем села аж до географічно-етнографічної деталізації, зовсім не свідчили про брак поетичної фантазії чи брак майстерності у використанні зображувальних засобів, а становили одну з специфічних неповторних ознак художньої манери І.Манжури, його естетичного кредо.

Принагідно варто наголосити, що поезія І.Манжури тяжіє до сюжетності. Це значною мірою випливало з характеру того життєвого матеріалу, який складає цілюще джерело його творчості. Сюжетний вірш І.Манжури – це частка живої дійсності, епізод життя і побуту, які поет спостерігав постійно.

Поезія “Щира молитва” – дотепна, їдка сатира, в якій поет демонструє вміння на конкретному матеріалі малювати соціальні картини дійсності, будувати сюжетний вірш:

“Господи, віку, просю тебе, ти

Панові нашому не вкороти,

Хай пожива він у світі довгенько!” –

Молиться щиро бабуся старенька.

Чує те пан та бабусі пита:

Чом та за нього молитва свята?

“Тим, що за вашого діда я мала

Шестеро ярок, – бабуся сказала. –

Двох він до себе на двірню забрав…

“Буде із тебе й четвірка”, – сказав.

Батенько ж ваші, осівшися, пару

Другу забрали у панську отару…

Ви ось хазяйство до рук прийняли –

Скоро і п’яту у двір узяли…

Дай же вам, господи, вік довголітній,

Щоб не зайняв Ваш синок і послідній!”

Збиратель та цінитель українського фольклору будує вірш як звичайну молитву людини у церкві, яка прийшла поділитися своїм горем. Виникає враження, що ми просто випадково слухаємо молитву літньої жінки.

Стилістично літературна форма молитви передається завдяки зворотам:

“Господи віку просю тебе, ти...”, “Хай поживе він у світі довгенько..” “ Дай же вам господи, вік довголітній...”

Хоч спочатку у читача виникає сміх, але потім приходить розуміння глибокої іронії, яку хотів передати нам автор, змальовуючи жахливий стан селенства і свавілля панів.

Література

1.  Неділько В.Я. Майстер вічності. – К.: Молодь, 1987. – 308с.

2.  Гончар О. Чим живемо: на шляхах до українського Відродження. – К.: Наука, 1987. – 143с.

3.  Мельник В. Увесь задуманий і філософічний. – к.: Дніпро, 1990. – 67с.

4.  Субтельний О. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1991. – 417с.

5.  Історія української літератури. – К.: Наукова думка, 1988. – 436с.