2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці

Звичайно ж, здавалося б логічним почати порівняння з головних героїв, проте, ми вирішили не робити цього, адже їхні ілюзії занадто глибокі та значущі і тому до них ми звернемося у наступній частині другого розділу нашої роботи.

Але, щоб не створювати лишньої плутанини з цитатами, ми вирішили розглядати кожен роман окремо. А почнемо ми з “Втрачених ілюзій” Оноре де Бальзака.

Розглянемо перший тип співвідношення: тілесні та душевні ілюзії. До тілесних ми воліємо відносити ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними, чи б пак, життєвими насолодами.

Тут, вершину першості безперечно обіймають парижські журналісти і найяскравішим представником є Етьєн Лусто. Цинічний, морально розбещений, підвладний закону купівлі й продажу Лусто, як і майже кожен журналіст того часу, плекав ілюзії щодо свого матеріального становища та способу життя. Обманюючи самого себе думками про своє майбутнє благополуччя, він щоразу терпів крах своїх ілюзій, коли після того, як: “l'argent entre а flots dans mon gousset, je rйgale alors mes amis. Pas d'affaires en librairie, je dоne chez Flicoteaux (ce temple de la faim et de la misиre) - золото потоком тече у мою кишеню, і тоді я влаштовую учту для друзів. Затишшя у книжковій торгівлі - і я обідаю у Флікото (храм голоду й злиднів).” Але слід відмітити і той факт, що він так і не зрікся своїх ілюзій. Чи то через переконання, чи то через впертість.

 Далі, напевне, до цієї категорії слід віднести вельмож. Тут представників можна навести багато, але давайте візьмемо тільки одного, тобто одну представницю цього класу Луїзу де Баржетон. Зрозуміло, що всі вельможі завдяки своєму статусу повинні мати тілесні ілюзії, але дехто їх надбав собі ще у досить юному віці “Puis, aprиs avoir reconnu que la vie de Paris, а laquelle elle aspirait, lui йtait interdite par la mйdiocritй de sa fortune. . . зрозумівши, що життя в Парижі, по якому вона зітхала, недоступне за браком коштів. . .” А в даному випадку необхідно відмітити те, що на відміну від журналістів вона реальніше поставилася до ілюзій і вирішила шукати їм відповідну заміну.

До душевних, ми відносимо ілюзії, які мають на меті дещо вище, ніж просто матеріальне. Найфатальнішими ілюзіями цієї категорії є ілюзії родин щодо нащадків, а також нащадків щодо родин[6; 318]. І звичайно ж, втрата таких ілюзій залишає набагато болючіший відбиток у душі. З такими ранами у душах залишилися, перш за все, Єва, Давид та пані де Рюбампре. “A la croyance, tu as fait succйder en nous la dйfiance. Ми вірили в тебе - ти розбив нашу віру” - сказала Люсьєнові його мати, таким чином виразивши думку й дочки, і зятя.

А другим прикладом є жорстока втрата останніх крихт ілюзій Давида щодо батька: “ Peut-кtre me devez-vous des secours! Можливо вам усе-таки слід би допомогти мені!..”

Також, сюди слід віднести і нещасну Коралі, яка постраждала внаслідок сліпої віри у свої ілюзії та людської жорстокості: “Elle йtait comme si de trйs haute penseй а son talent. Elle a prйsumй trop de ses capacitйs. - Вона, мовляв, була надто високої думки про свій талант. Вона переоцінила свої здібності.” А насправді вона просто пала жертвою своєї віри у справедливість. Несправедливо, чи не так?

І досить унікальним залишився ще один приклад: Даніель д’Артез - герой, який плекає ілюзії, що відносяться до двох категорій, проте поєднані в одному - книзі. Це ілюзія душевна, адже вона становить сенс його життя. Проте, водночас вона є і матеріальною ілюзією, бо саме за допомогою книги поет хотів заробити грошей. “J'ai facilitй son crime а votre frиre, j'ai corrigй moi-mкme cet article libellicide - Я поставився поблажливо до злочину Вашого брата, я сам виправив ту його статтю-книговбивцю”. Ось так зазнала краху ще одна ілюзія.

Отже, розглянувши основні тілесні та душевні ілюзії головних героїв, перейдемо до другого типу ілюзій реальних та примарних.

Реальними ілюзіями ми вирішили назвати примарні, далекі, але трішечки реальні мрії героїв. А примарні ілюзії - це звичайнісінькі ілюзії, яким не судилося ніколи справдитися.

Першим ми знову розглянемо журналіста Лусто. Його ілюзії були чисто примарними “il est tombй dans la dйpendance d'un jeune homme sans moralitй, mais dont l'adresse et l'expйrience au milieu des difficultйs de la vie littйraire l'ont йbloui - він попав під вплив одного вкрай розпущеного молодика, котрий зумів зачарувати Вашого брата своїм аморальним досвідом. . .” Це звичайно ж про Лусто. І стає зрозумілим, що з таким характером і способом життя примарні журналістські ілюзії ніколи не стануть реальними. Сюди варто занести й ілюзії Давида, Єви та пані Рюбампре щодо Люсьєна. Адже останній - “ Votre Lucien est un homme de poйsie et non un poиte, il rкve et ne pense pas, il s'agite et ne crйe pas - Ваш Люсьєн людина, схильна до поезії, але не поет; він мріє, але не мислить, він збуджується, але не творить”. А такий не доб’ється свого.

Ілюзії інших героїв цілком реальні. Луїза де Баржетон справді потрапила в Париж і високе суспільство: “ Elle йtait redevenue ce qu'elle eыt йtй sans son sйjour en province, grande dame - Її аристократичне походження давало їй право бути світською дамою - і вона стала нею, тільки-но виїхала з провінції”.

Коралі мала справжній талант “Coralie est arriveй au grand succйs - Коралі домоглась великого успіху.” і на заваді їй стало лише фатальне невезіння.

Даніель д’Артез був геній, “ Ton livre est sublime. Еt ils m'ont commandй de l'attaquer. - Твоя книга чудова. А вони звеліли мені її зарізати!”, але все повстало проти нього, навіть друг.

Отже, ми розглянули один роман і тепер сміливо можемо перейти до ілюзій героїв із “Виховання почуттів” Гюстава Флобера.

Напевне, одної з найбільших втрат ілюзій у даному романі зазнав Шарль Делор’є. У його житті крах розпочався ще з його юності, коли він плекав у своїй душі плани щодо спільного майбутнього із Фредеріком. “D'abord, ils entreprendraient un grand voyage; puis ils reviendraient а Paris, ils travailleraient ensemble, ils ne se quitteraient pas; - et, comme dйlassement а leurs travaux, ils auraient des amours de princesses dans des boudoirs de satin, ou de fulgurantes orgies avec des courtisanes illustres. - Передусім вони здійснять велику подорож; працюватимуть разом, ніколи не розлучаючись, а після праці відпочиватимуть. . .” Зрозуміло, що краху ті плани почали зазнавати поступово, коли хлопці почали дорослішати. Так, час розбив їх ілюзії, які були все ж таки тілесними і ми вважаємо реальними. Але це ще не все “падіння”, якого зазнав Делор’є. І чим далі, тим ставало гірше. Згодом настало розчарування щодо людей загалом, та Фредеріка зокрема. А особливо болісний удар прийшов зі сторони звідки його він зовсім не чекав - від свого честолюбства. “... un homme couvert d'un vieux paletot ,archait la tete basse, et avec un tel air d'accablement, que Frederic se retourna, pour le voir... Comme il prechait la fraternitй aux conservateurs et le respect des lois aux socialistes, les uns lui avaient tirй des coups de fusil, les autres apportй une corde pour le pendre. - . . . понуривши голову, йшов якийсь чоловік у старому пальті, у нього був такий засмучений вигляд, що Фредерік озирнувся; його усунули; влаштувався юрисконсультом” Ще одна розвіяна життям тілесна, реальна ілюзія. Єдиним позитивним є те, що Делор’є не плекав ілюзій щодо жінок та кохання, що і врятувало його від ще болючішого краху.

Жінкам ілюзії втрачати куди болючіше ніж багатьом чоловікам. Можливо це тому, що жінки - більші мрійниці, а може тому, що ілюзії у них переважно душевного характеру. Пані Моро не була виключенням. Як і кожна мати вона будувала грандіозні ілюзії щодо сина та його майбутнього “Mme Moreau nourissait une haute ambition pour son fils. - Пані Моро покладала на сина честолюбні надії”. Ми не вважаємо за потрібне тут уточнювати усі її ілюзії, адже всім це і так зрозуміло. Але про їх крах не згадати неможливо “Quand а Frйdйric, ayant mangй les deux tiers de sa fortune, il vivait en petit bourgeois. - Що ж до Фредеріка, то, витративши дві третини своїх статків, він жив тепер як скромний буржуа”.

Але, наприклад, пані Дамбрез була зовсім інакшою жінкою більшість її ілюзій складали тілесні, проте реальні. Втрата статків таки підкосила нещасну жінку “Une mиre en deuil n'est pas plus la,entable prиs d'un berceau vide que ne l'йtait Mme Dambreuse devant les coffres-forts bйants. - Мати в скорботі за померлою дитиною не так побивається над порожньою колискою, як горювала пані Дамбрез перед опустілими шафами”.

Ще одним зразком згубних тілесних ілюзій є журналіст Юссоне. Крах його ілюзій привів його до певних ницих вчинків, як ото, образа друзів “C'йtait, sans le moindre doute une vengeance d'Hussonnet contre Frйdйric, pour son refus des cinq milles francs. - Це, без найменшого сумніву, була помста Юссоне Фредерікові, за його відмову в п'яти тисячах франків”.

Але невже ми не зможемо знайти у Флобера хоча б невеличкий відтінок душевних ілюзій. Ні, він все ж таки присутній у Дюссардьє та Луїзи. В першого була, напевно, одна з найчистіших, хоч і примарних ілюзій серед всіх “Je ne voudrais aimer qu’une - Я б хотів кохати тільки одну”.

А Луїза пала жертвою ілюзій, які вона плекала в силу своєї молодості та недосвідченості “Jure-moi que tu n'en aimes aucune? Il jura. - Заприсягни, що ти жодної з них не любиш! Він поклявся”. Він поклявся й забив перший гвіздок у труну Луїзиних ілюзій, щодо чистого кохання. Але потрібно бути відвертими, її ілюзії ніколи б не стали реальними, через невпевненість Фредерікового характеру[10; 37].

Отже, загалом можна зробити висновок, що у обох письменників герої мали як честолюбиві, так і щиросердні ілюзії. І не завжди це була їхня вина, що часом, ілюзії розбивалися з такою невблаганною жорстокістю.

2.3 “У Парижі годі зберегти хоч якісь ілюзії”.

Мова у цьому розділі буде йти про головних героїв Люсьєна та Фредеріка з романів Оноре де Бальзака “Втрачені Ілюзії” і Гюстава Флобера “Виховання Почуттів” відповідно. Але перш ніж ми перейдемо до розгляду ілюзій героїв нам необхідно звернути увагу на них самих, щоб скласти повне враження про їхні ілюзії.

В обох героїв є і спільне, і відмінне. Спільне пояснюється добою, про яку йде мова у романах, адже, на той час “романтичного героя-аристократа змінює виходець із буржуазії, який рветься зайняти місце “вверху” [1; 89]. А відмінним є те, що вони творіння різних рук та умів.

“Lucien est une harpe dont les cordes se tendent ou s'amollissent au grй des variations de l'atmosphиre - Люсьєн - ніби арфа, струни якої натягуються чи слабнуть залежно од вітру чи вологості повітря”. Така коротка і водночас влучна характеристика героя дає нам змогу в загальному зрозуміти, які ж ілюзії він може ставити перед собою. Проходячи свій життєвий шлях, Люсьєн міняв ілюзії як рукавички, але й крах ілюзій не лякав і не спиняв його.

Такого першого краху він зазнав у Парижі: “la brillante Parisienne faisait si bien ressortir les imperfections de la femme de province, que Lucien, doublement йclairй. Lucien, honteux d'avoir aimй cet os de seiche - Блиск парижанки так підкреслював вади провінціалки, що Люсьєн зразу прозрів; Люсьєн засоромився свого кохання до цієї чаплі”. Ось такі думки витали у Люсьєна в голові і йому навіть не спало на думку згадати свій власний вигляд кілька годин тому. “Non, s'йcria-t-il, je ne paraоtrai pas fagotй comme je le suis devant madame d'Espard - Ні, я не стану перед очі маркізи отаким опудалом”, хоча саме тоді він дійсно мав би відчути крах ілюзій. Проте, самозакоханість врятувала його тоді. Проте, “біда сама не ходить”, як кажуть люди й втрати ілюзій посипались одна за одною. Ілюзія щодо виходу в суспільство зазнала краху аж двічі “Madame de Bargeton - au lieu de le sauver elle l’a perdu. - Пані де Баржетон - замість того щоб просвітити його, вона його занапастила.”, щодо здобуття багатства - розвіялася “remonta tenant les piиces de la procйdure qui d'aprиs l'endos avait dйclarй Lucien commerзant - повернулася з виконавчим листом, який оголошував Люсьєна комерсантом-боржником.”, щодо повернення собі материного ім'я - розлетілася в друзки “Je ne te blвme pas d'avoir tentй de faire revivre la noble famille d'oщ je suis sortie ; mais, а de telles entreprises il faut avant tout une fortune, et des sentiments fiers : tu n'as rien eu de tout cela. - Я не виню тебе ти хотів відновити шляхетний рід, із якого я вийшла. Але щоб така спроба була успішною, потрібне багатство й почуття власної гідності: а ти не маєш ні того, ні того”.

Навіть ілюзія щодо свого таланту - пішла за вітром “Prenez garde а vous, mon cher ? vous n'avez plus d'esprit, ne vous laissez pas abattre, ayez de la verve. Il nous envoie des choses pitoyables. - Що з вами сталось, друже? Не занепадайте духом, підбадьортесь! Він надсилає нам жалюгідні речі”.

І що ж тоді спричинило крах стількох ілюзій цього молодого таланта? Париж чи все-таки він сам? Чи може всі його ілюзії були зовсім примарними? Даючи відповідь на ці запитання, можна вигадати багато речей, але ж людина залежить тільки сама від себе, а обставини можуть вносити лише невеличкі корективи.

Фредерік - ще одна жертва Парижу чи свого характеру та поведінки?

Можна надзвичайно коротко сказати про ілюзії Фредеріка Моро цитатою “. . . безвільний, не зумівший довести до кінця ні один із своїх задумів, не зумівший знайти своє місце в житті.” [9; 83] Дана цитата відображає вже сам результат - несправджені ілюзії. а що ж саме плекав у своїй душі пан Моро?

Перш за все він підігрівав ілюзії своєї матері щодо власної кар'єри та честолюбивих планів “Frйdйrique a senti que son qmbition s’allume encore une fois. Le dйputat futur a dit qu’il y ira demain - Фредерік відчув, як знову загорається його честолюбство. Майбутній депутат відказав, що вирушить туди після завтра”.

Але йому, як і його матері довелося не раз витерпіти крах ілюзій, зазвичай матеріальних та примарних “Ils m’ont repoussй. Rien а faire - Вони мене відштовхнули! Нічого не вдієш”. І таку фразу йому доводилося говорити собі і не раз.

Проте не тільки краху матеріальних ілюзій він зазнав. Фередерік не був повністю закоренілим поціновувачем грошей. Він ще також полюбляв і жіночу красу. Дуже часто буває так, що краса збігається у понятті з коханням. І тому нерідко нам доводиться бачити як вмирає ілюзія щодо кохання, після того як ми поховаємо ілюзію щодо краси, несуттєво якої - фізичної й духовної. Так сталося з Люсьєном Шардоне. Ця доля не оминула і Фредеріка Моро. Він обожнював красу жінки, яку зустрів вперше “Ce fut comme une apparition... Jamais il n'avait vu cette splendeur de sq peau brune, la sйduction de sa taille, ni cette finesse des doigts que la lumiиre traversait. - Перед ним постало ніби видіння... Ніколи він не бачив такої прекрасної смаглявої шкіри, такого звабливого стану, таких тонких пальців, що просвічувалися наскрізь.”, і майже ненавидів її, коли проводжав в останнє: “La lampe, posйe sur une console, йclaira ses cheveux blancs. Ce fut comme un heurt en pleine poitrine. Pour lui cacher cette dйception... - Лампа освітила її посивіле волосся. Його немов вдарило в груди. Щоб приховати своє розчарування. . .” Він розчарувався в ній, розлюбив її, але все ж таки не зрадив свій ідеал:

“Son visage s'йpanouit, et elle voulut savoir s'il se marierait. Il jura que non.

 - Bien sur ? Pourquoi ?

 - A cause de vous.

Їй захотілось узнати, чи він одружиться. Він заприсягнув, що ні.

-Чому?

- Заради вас.”

Так розлетілася ще одна ілюзія. Не перша і не остання у житі Фредеріка. А ще одна, яка дала початок наступній. Адже людина не може жити без ілюзій.

І, напевне, це не Париж винен у красі наших ілюзій, мрій, сподівань. Це ми самі винні у тому що відштовхуємо наші ілюзії, розбиваємо їх, і тільки для того, щоб потім створити собі нові.


ВИСНОВКИ

Отже, роблячи висновки, необхідно згадати, які ж методи та підходи були використанні у даній роботі. Це метод компаративізму чи порівняльний метод та такі його різновиди як: зіставний підхід, типологічний підхід та генетичний підхід.

Отже, як ми бачимо, кожен із вищеперечислених методів пояснює близькість та схожість різних літературних творів за допомогою певних підходів.

Найбільше ми використовували типологічний підхід, оскільки саме він найповніше відображає й розкриває завдання даної роботи. Відомо, що типологічне порівняння найкраще “спрацьовує” при зіставленні творчості як письменників із різних літератур та різних часових рамок, так і письменників з одного часу та одної країни. З цього випливає, що творчість Оноре де Бальзака та Гюстава Флобера є чудовим матеріалом для напівсинхронного зіставлення. І ми також використали цей метод, щоб яскраво виокремити своєрідності кожного письменника та їх творів серед інших досягнень літератури. Адже, саме при типологічному зіставленні цілих творів переконливо показується співвідношення загального, особливого та окремого.

У порівнюваних творах є багато суголосного, спільного на рівні порушуваних тем, що перехрещувалися на подібності історичної доби Франції ХІХ століття, яка перебувала під тиском постреволюційного періоду і перш за все прагнула якнайскоріше вирватись з тісних лабет тогочасних реалій. Обидва поети створили самобутні твори ідейно-мистецької проби, спираючись на тогочасні історичні та суспільні прагнення свого народу, його мрії, сподівання та ілюзії. Щодо ілюзій самих героїв, то ми поділили їх на тілесні й душевні, реальні та примарні:

1  Тілесні ілюзії - це ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними чи б пак, життєвими насолодами.

2  Душевні - це ілюзії, які мають на меті дещо вище, ніж просто матеріальне збагачення.

3  Реальними ілюзіями ми вирішили назвати примарні, далекі, але трішечки реальні мрії героїв.

4  Примарні ілюзії - це звичайнісінькі ілюзії, яким не судилося ніколи справдитися.

Виходячи з такого поділу ми можемо зробити висновок, що й в Оноре де Бальзака, і у Гюстава Флобера ілюзії героїв були досить різними, проте більшість з них збігалася у таких фундаментальних поняттях, як ілюзії щодо кохання чи коханої людини, а також ілюзії щодо швидкого матеріального збагачення. Крах ілюзій у кожного з героїв проходив по різному. Цьому ж таки сприяло те, що герої за своєю суттю мали різний характер, різні амбіції та використовували своє життя по-різному. Хтось боровся із крахом своїх ілюзій, занурюючись по саму голову у власну самозакоханість, дехто намагався шукати винуватих у цьому, а інші сприймали це як належне, як таке що мало трапитися.

Варто згадати і те, що тема втрачених ілюзій уже не раз була предметом літературознавчих досліджень. Адже, саме ця тема посідає почесне центральне місце майже у всіх творах Бальзака, та й Флобер не гребував використовувати її. Герої названих романів виховані в системі традиційних цінностей, стикаються з реальною дійсністю, де панують “чисто грошові відносини”, і, пристосовуючись до неї, переживають болісний процес “утрати ілюзій”, який, зрештою, виявляється втратою всього природного та найкращого, що є в них, утратою правдивих людських цінностей. А загалом, слід відзначити новаторський характер образотворення й жанрової системи, вдале поєднання різних прийомів оповіді, велику емоційну експресивність авторського мовлення, що свідчить про творче зростання Оноре де Бальзака й Гюстава Флобера як митців і вводить їхні романи у світовий літературний контекст.


Список використаних джерел

1. Афанасьєва О. В. Первый роман Флобера «Воспитание Чувств» (к проблеме героя). - Проблема зарубежной литературы ХIX - XX вв. М. - С. 88-102.

2. Бальзак О. Втрачені Ілюзії. - К., 1986. - 631с

3. Бальзак в воспоминаниях современников// сост. И. Лилеевой. - М., 1986. - 559с.

4. Иващенко А. Р. Проблема народа в реализме Флобера (по материалам романа «Воспитание Чувств») в книге Ученые записи института записи института мировой литературы им. Горького. - М., 1952. - С. 349-393.

5. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К., 1991. - С. 15-25.

6. Лексикон загального і порівняльного літературознавства. - Чернівці, 2001. - 634 с.

7. Лифшиц М. Художественный метод Бальзака// Лифшиц М. Собрание сочинений в 3-х т. Т. 2. - М., 1986. - С. 294-349.

8. Наливайко Д. С. Оноре де Бальзак: Життя і творчість. - К., 1985. - 198с.

9. Пузиков А. И. Бальзак и его герои - в кн. Пузиков А. И. Портреты французских писателей. - М., Художественная литература, 1976. - С. 7-59.

10. Пузиков А. И. Идейные и художественные искания Флобера - в кн. Пузиков А. И. Портреты французских писателей. - М., Художественная литература, 1976. - С. 69-126.

11. Султанов Ю. І. Гюстав Флобер: “немає прекрасних думок без прекрасної форми і навпаки”: матеріали до вивч. “Пані Боварі”, “Виховання почуттів”, “Саламбо”// Всесвітня л-ра в серед. навч. закл. України. - 2000. - №11. - С.35-40.

12. Українська літературна енциклопедія. - Київ, 1995. - том 3. - 493с.

13. Флобер Г. Твори в двох томах. Том ІІ. - К., 1987. - 653с.

14. Чичерин А. В. Историческая продуктивность стиля Бальзака. - В кн. Чичерина А. В. Ритм образа. Стилистические проблемы. - М., 1980. - С. 11-25.

15. Чичерин А. В. Произведения О. Бальзака «Гобсек» и «Утраченные иллюзии»: Учебное пособие для филол. спец. пед. ин-тов. - М., 1982. - 95с.

16. Чичерин А. В. Стилистические заметки о «Воспитании чувств» (Флобера). - В кн. Чичерина А. В. Ритм образа. Стилистические проблемы. - М., 1980. - С. 205-211.


Информация о работе «Тема "втрачених ілюзій" в творах Оноре де Бальзака. "Втрачені ілюзії" та Гюстава Флобера "Виховання почуттів"»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 40520
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
482216
0
0

... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5.  Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6.  Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7.  Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8.  Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...

0 комментариев


Наверх