Навигация
Зображення бідноти та зубожіння селянина в оповіданні «Мужицька смерть»
49237
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.2 Зображення бідноти та зубожіння селянина в оповіданні «Мужицька смерть»
Кожним новим оповіданням Лесь Мартович виявляв швидкий ідейно-творчий зріст та удосконалення письменницької майстерності. Велику славу принесло йому оповідання «Мужицька смерть» (1898 p.), що і темою, і трагічним звучанням було близьке до творів «Сам собі винен» І. Франка, «Банку рустикального» О. Кобилянської, «Синьої книжечки» В. Стефаника та «Чічки» Марка Черемшини. Знову йшлося про болісний процес перетворення селянина в жебрака.
Лесь Мартович показував бідноту, що безрезультатно намагалася вирватись із лабет податкових екзекуторів, банків, лихварів та куркулів. Один з персонажів оповідання «Мужицька смерть» говорить: «Чоловік, що працює, та йому вже на роду написано, аби з нього шкіру лупити. Робить ураз із волом на ниві, а прийдеся збирати – нема що. Поле не вродить, то хапайся хоть бритви: дають у банку, бери в банку. Тисне банк, то ти питай милосердної душі, аби зарятувала. Та й лучиш саме на порядного лупія, бо добрий чоловік так само мліє з голоду, як ти. Залізеш лихвареві в руки, то-с господар із його ласки, доки йому до вподоби, аби-с був господарем» [13, 158].
В цих словах типова тяжка історія життя Гриця Баната. Колись у нього був достаток. Але померла роботяща дружина, а другу ревматизм зробив калікою. Господарство почало занепадати. Щоб заплатити «дачки», Гриць узяв борг у банку. Щоб розрахуватися з банком, позичив грошей у лихваря Коропа. Пройшло небагато років, а борг виріс удвічі. Господарство зовсім зруйнувалося. Немає ніякої змоги у Гриця розрахуватися з боргами, і лихвар зазіхає вже на його ґрунт. Бідняк із горя став пити сивуху, а потім тяжко захворів. Каліка-жінка не дає Грицеві й хвильки спокою, все нагадує, що він помре, а її з дітьми чекають жебри. Вона над живим ще мужем голосить: «Чи я годна довги сплатити, чи я годна податки заплатити, чи я годна відумерщину оплатити, чи я годна діти вигодувати, чи я маю хоча за що тебе поховати?»
Гриць бадьориться, вдає, що ще одужає і все буде добре, але й сам розуміє, що виходу з цієї біди нема, що його поле вже «в чужих руках», що остання земля «сьогодні-завтра не його. Довги на ній такі, що й сто літ живи, то стільки не приробиш».
Коли з'являється екзекутор, щоб забрати речі за несплачений зубожілим селянином податок, тоді «по селі зойк і плач... Це так само, якби хто пустив чутку, що йде чума, й холера, й пожежа. Одного обібрали до сорочки, другому забрали муку з корита...» [13, 161] Жінка розповідає Грицеві, як «діти небіжчика Гаврила та валялися цілий місяць, як песята, попід людські плоти». «А ви ж гадаєте, – говорила сусідка Проциха, – що в нас гаразди, що ми не на такій стежці? Ой кумко, кумко! Таже бідно діється, так бідно, що прийдеться з голоду вмирати» [13, 167].
Коли помер Гриць і його несли в домовині, «цвинтар заступав собою цілий виднокруг від сходу сонця... Ніби за тим цвинтарем і не було вже нічого далі на світі» [13, 175]. Цей пейзаж набуває в оповіданні символічного звучання.
Багато селян так зубожіло, що легше було вмерти, аніж виплутатися з боргів. Про дітей-сиріт Михайло-сусід говорить: «Пролетарі!» А Процисі здавалося, що це слово повторювали й дзвони.
Бідняк Михайло згадує, як на селі з'явився лихвар Короп: «Кажу вам, дранки не мав на собі. А як узявся за гиндель, та назбирав суми суменні. Та й де він тілько маєства назбивав? Таже в селі й не видко тільки маєства» [13, 160]. А сусід Іван відповідає йому: «Та як не назбивати, як лупить з остатнього» [13, 161]. Селяни одверто, прямо в очі Коропові говорять: «Ти обснуєш чоловіка, як павук, та й висисаєш із нього кров, як павук з мухи... Ми, робітні люди, продукуємо гроші, а ви, легкобити, ужиткуєте» [13, 155]. Злочинів лихваря «не списав би й на воловій шкурі».
З лютою ненавистю ставляться бідняки й до «першого багача у селі» Сафата [15, 111].
Таким чином, «Мужицька смерть» – одне з найтрагічніших оповідань Леся Мартовича. Але і в ньому письменник не відходить від властивої йому манери оповивати серпанком гумору розповідь про трагічне, передавати його в комічній формі. Так, наприклад, змальовані два Микити – великий і малий, які, одягнувши однакові нові кожухи, сховалися у хворого Гриця від екзекутора. Вони чують, як жінка картає Гриця за те, що той збирається вмирати. І от малий Микита допікає своєму кумові: «А вам би, куме Митре, жінка також не позволила вмирати. З вас сегодня тягли душу за податки, а жінка би сказала: «Зажди, мой, сплати-но ти вперед дачку, а відтак чи умреш» [13, 165]. Дмитро дотепно відповідає малому Микиті: мовляв, не врятувати тобі свого нового кожуха від екзекутора, – той неодмінно повернеться і стягне цю одіж з плечей.
Письменник прагне передати оптимізм та дотепність, що не залишали бідняків і в найтяжчих обставинах. Важко селянам, але в розпач вони не впадають, не втрачають почуття власної гідності, відкрито виявляють свою ненависть до багачів.
2.3 Драматичне зіткнення пана і селянина, обвинуваченого і потерпілого в оповіданнях «За топливо», «За межу»
Оповідання «За топливо» і «За межу» – це драматичні сценки, картини в суді, у яких зіткнуто, в першому випадку, селянина й пана, у другому – інтереси самих селян – обвинуваченого й потерпілого. Трагічні в своїй основі історії, як селянина-наймита покарали за те, що брав з панського лісу хмиз і як Грицько «за межу» бив, «скільки сам хотів», сусідку Йваниху, письменник розповів з властивим йому гумором і дотепом, змалювавши своїх героїв у легкому комедійному плані.
Названі вище оповідання – двопланові: це водночас і характерні побутові малюнки, і гостросоціальні картини, в яких письменник відобразив реальні риси життя трудового люду [15, 98].
Драматична сценка «За топливо» – це ніби витяг з судового акта про обвинувачення селянина-наймита в крадіжці хмизу з панського лугу. Мартович протиставляє право «мужицьке» і «панське». Селянин цілком резонно вважає, що йому належить топливо, бо така була умова з паном: «А чим же мені жінка обід зварить? Тепер коло плуга... тяжка робота... враз із волом від досвіту до темної ночі» [13, 13]. Наймит без дозволу узяв в'язанку хмизу, а пан подав до суду, бо це ж, мовляв, непослух: «...що за безличність! Соціаліст, ділив ся би зо мною!» [13, 18] – репетує пан. Звичайно, суд став на бік пана, і селянина засудили на два тижні тюрми.
На одному життєвому факті письменник показав, до якого економічного упадку дійшло трудове галицьке селянство, розкрив, до якої міри воно було залежне від польсько-шляхетського поміщицького господарства, яким важким ярмом для трудового люду був цісарсько-королівський суд, що обороняв інтереси панівного люду. Офіційному законодавству, антинародному в своїй основі, Лесь Мартович протиставляє мужицьке право, правда, ще до кінця не усвідомлене народними масами. Адже повне усвідомлення свого права пов'язане з активною боротьбою за його впровадження. Герої оповідань Леся Мартовича стихійно відчувають справедливість своєї мужицької правди, але через затурканість, неорганізованість відстоюють її пасивно, не вдаються до рішучих дій.
Письменник пише про той перехідний період у суспільно-культурному розвитку українського трудового населення Покуття й Галичини, коли народні маси, вириваючись з пут економічного визиску, морального упокорення, темряви й забобонності, все ясніше усвідомлювали необхідність боротьби проти соціального й національного поневолення. Лесь Мартович, як письменник-громадянин, вважав патріотичним обов'язком допомогти трудовому людові позбутися духовного рабства; письменник прагнув утвердити в його психології такі риси, як непримиренність до будь-якої форми гніту. Тому-то він з особливою симпатією відображав «культурні проблиски проміж нашим народом» у творах про виборчий й читальняно-просвітній рух в Галичині, показував зародження в селянській душі почуття самосвідомості, народної честі, людської гідності. Не буде перебільшенням, коли сказати, що вся творчість Лесь Мартовича була скерована на витравлення з душі селянина (і не лише селянина) всього рабського, егоїстичного, низького і на утвердження в ній високих людських ідеалів, насамперед, ідеалів боротьби за новий світ, в якому господарем був би «порядний чоловіка, той хто працює, а не злодій і розбійник» («Забобон») [15, 102-103].
Отже, драматичні оповідання «За топливо», «За межу» – це характерні побутові малюнки, гостро соціальні картини, у яких письменник відобразив реальне життя трудового люду. Герої його творів сильно відчувають справедливість своєї правди, але через пригніченість та заляканість не вдаються до радикальних кроків.
Похожие работы
... які вписали своє ім’я в історію, поруч з іменам Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини та інших почесне місце займає Лесь Семенович Мартович. Літературний процес тих часів був складним, багатогранним, суперечливим. Посилилась ідейна боротьба між революційно-демократичним напрямом і представниками різних буржуазно- ...
... ією. Все це сповнене силою емоцій художника — темпераментного, динамічного, із почуттям краси світу в душі. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку ХХ століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, нова манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від ...
... знайде чимало цікавого, запевняв сто років тому анонімний автор рукописного путівника по місту та околицях. Так, справді, у місті є що подивитися, є що вивчати, над чим попрацювати. Адже Дрогобич – старовинне місто, що має багату і цікаву історію, видатних і знаних у всьому світі мистців, літераторів, науковців, величні пам’ятки архітектури, храми тощо. У Дрогобичі збереглися пам’ятки архітектури ...
... Ю. Борєвим, що проводив межу так: «критика, що відкидає і критика, що утверджує свій об’єкт у його сутності – в цьому суть різниці між сатирою і гумором». Розділ 2. Засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні Сатирично-гумористичні твори розходяться нині надзвичайно швидко. Веселу книжку люблять всі. Хотілося б вловити в цьому приємний відгомін тих благословенних часів, коли в украї ...
0 комментариев