1.2 Реальний час vs художній час: інваріантні властивості художнього часу
Для розуміння інваріантних властивостей художнього часу слід звернутися до властивостей реального (об’єктивного) часу.
Однією з найбільш очевидних властивостей реального часу вважається одномірність. Це означає, що для визначення місцезнаходження події на часовій осі (в часовому континуумі) достатньо однієї координати: показник на відстань (тривалість) від заданої точки відліку. Іншими словами, реальний час набуває властивостей одномірного континууму і може бути зображений у вигляді геометричної лінії.
Художній час допускає різні варіанти. Він може бути як одномірним (реалізується в творах, де розвивається одна лінія оповіді і для впорядкування всіх подій використовують лише одну точку відліку, напр. Р. Кувер The Babysitter), так і багатомірним. Багатомірність художнього часу найкраще, на наш погляд, демонструється творами, в яких дія розвивається паралельно в декількох місцях в різний час (Д. Браун The Da Vinci Code).
Доказом багатомірності художнього часу є те, що події, описані у творі, неможливо пронумерувати так, щоб вони утворювали єдину послідовність. Іншими словами, час багатомірний, якщо немає універсального часового порядку „раніше ніж” та „пізніше ніж”. Для цього повинна бути єдина система відліку, тоді послідовність подій простягатиметься в одновимірному континуумі [16; c.18-19].
Другою основною властивістю реального часу є безперервність. Як форма існування матерії об’єктивний час не переривається, так як матерія вічна і безкінечна. Він не зникає і не з’являється знову. Як форма буття безкінечної множинності об’єктів, кожен з яких має свій індивідуальний час, реальний час перервний, так як він сам виступає як безкінечна множинність індивідуальних часів.
Подібно до цього і час художній є поєднанням безперервності та перервності. Художній час безперервний, коли він виступає єдиним потоком подій, як єдність окремих етапів, подій та відрізків у оповіді. Він перервний, так як є можливим розчленування часового потоку на окремі фази, епізоди, події.
Наступною властивістю реального часу є рух. Час не статичний, він завжди рухається.
Художній час, на відміну від реального, може бути зупинений рукою письменника. З точки зору філософії, зупинений час є ніщо інше як парадокс, так як вважається зниклим. Якщо немає тривалості і послідовності, якщо зупиняється потік часу час зникає.
Художній час, таким чином, має більш ширше значення ніж реальний час: на рівні з ознакою „рух”, він може набувати ознаки „статичність”.
Важливою властивістю реального часу виступає його безповоротність (однонаправленість): час не просто рухається, а рухається в напрямку від минулого до майбутнього і може розвиватись лише в одному напрямку. Час художній може рухатись як вперед (проспекція), так і назад, тобто у зворотному напрямку (ретроспекція) [16; c.22-23].
Ретроспекція відіграє важливу роль у темпоральній структурі художнього тексту. Виокремлюють її п’ять основних типів:
1. інтродуктивна ретроспекція єдиним фрагментом уводить нового персонажа, зазвичай фонового, з історією його життя до моменту входження у світ тексту (Е. Тайлер The Clock Winder);
2. кумулятивна ретроспекція хронологічно непослідовно розкриває окремі минулі події життя головних героїв. У процесі розгортання тексту, складається ланцюг ситуацій, що прояснюють поведінку героя в теперішньому. Основна функція даного типу ретроспекції - встановлення причинно-наслідкових зв’язків між минулим і теперішнім (А. Пру The Shipping News, C. Рушді Fury);
3. відновлювальна ретроспекція, відповідно, відновлює істинний хід подій, повертаючись до критичної точки, від якої їх розвиток був помилково/хибно витлумачений персонажами. Така властивість зв’язувати і переосмислювати різночасові епізоди надає відновлювальній ретроспекції текстотвірної функції (С. Шелдон Memories of Midnight);
4. метанаративна ретроспекція вводить світ, чужий для художнього світу тексту, як правило, псевдо-документальний, що іррадіює на вигаданий світ, надаючи йому достовірності. Наприклад, рух сюжетного часу переривається ретроспективними включеннями газетних текстів, особистих щоденників, листів тощо (Дж.Дос Пассос Тhе 42-пd Раrallеl, Н.Мейлер The Naked and the Dead);
5. ремінісцентна ретроспекція характерна для мовлення персонажів і фокалізованої оповіді. Вона завжди асоціативно пов’язана з теперішнім і забезпечує каузальні зв’язки з ним минулого (прикладами можуть слугувати романи Е. Тен, М. Етвуд, Т. Моррісон, героїні яких поринають у спогади про минуле у зв'язку з якоюсь асоціацією з теперішнього - знайшла стареньку каблучку (А.Таn), фотографію (М. Atwood), побачила старий дім (Т. Моrrison) тощо);
Проспекція також, як і ретроспекція, зупиняє поступальний рух сюжетного часу, але порушує його у зворотному щодо ретроспекції напрямку, тобто йде не у минуле, а у майбутнє. Вона не корелює з композицією твору, представлена в тексті незначними за обсягом фрагментами - від однієї фрази до одного абзацу (дуже рідко двох) і суттєво різниться за способами вираження і функціями. При незначному обсягу у тексті проспекція, тим не менш, виконує важливі текстотвірні функції - створює текстуальну напругу - саспенс (проспекція зображувана) і поглиблює характеризацію персонажа (проспекція, що переживається).
У першому випадку ми розрізняємо три типи - фактуальну проспекцію, де автор відтворює минулі для нього події, результат яких, ще не зрозумілий читачеві. Він зосереджує в тексті випереджувальну фактографічну інформацію, семантичне неузгодження якої із сюжетним теперішнім створює напругу - саспенс: He didn’t know yet it was the last time he ever spoke to her (St.King). Even after what came later, there was no bitterness in our memory of him (T. Morrison).
На відміну від фактуальної, прямонаправлена проспекція повідомляє не тільки про факти майбутнього, але й про майбутній творчий процес (прикладами прямонаправленої проспекції можуть слугувати романи К. Ішігуро The Remains of the Day, An Artist of the Floating World або А. Мердок Тhе Black Prince, наратори яких постійно повідомляють читача про порядок подальшої оповіді: but I’ll speak about it later…, but I’ll return to it later…, we are shortly to hear about it…, as we shall see later…etc.).
Контрфактична проспекція інформує про те, що очікувана подія у майбутньому так і не відбулася: Would he have turned away then? (A. Roy) [9; c.13-14].
У залежності від ступеня впевненості персонажа у результатах свого прогнозу використовуються три основні типи проспекції, що переживається: формульна, найчастотніша, представлена, в основному, модальними і проспективними дієслівними формами to be to, to have to, to be going to; прогнозувальна, яка передає впевненість мовця у реалізації своїх планів. Вона має місце переважно у внутрішньому мовленні і супроводжується авторською ремаркою he/she thought, said to himself, imagined, believed, hoped etc: ‘I’ll be on the ground soon’ thought Aringarosa (D. Brown); дубітарна проспекція опозитивна до прогнозувальної і передає сумнів і невпевненість суб’єкта у реалістичності своїх надій (мрій), що позначається граматичним часом дієслова - це не Future, а Future-in the-Past.
Наступною властивістю об’єктивного часу є часова впорядкованість. Впорядкованість часу означає розташування подій в певному лінійному порядку, який дозволяє розділити події на ті, що стались раніше та пізніше, встановити відношення їх попередності і наступності стосовно одне одного. Такі відношення можуть бути продемонстровані прямою, на якій нанесено точки:
___А__________В__________С___
Точки А, В і С встановлюють порядок послідовності і тим самим підпорядковуються відношенням асиметрії[2] та транзитивності[3]. Якщо реальний час обов’язково асиметричний, то у художньому часі може проявлятись симетричність співвіднесених подій відносно часового знака.
Те ж саме слід сказати про транзитивність. Відношення між трьома подіями А, В і С можуть бути різними. Якщо подія А передує події В, яка в свою чергу передує події С, то це ще не означає, що подія А обов’язково передує події С так як художній час багатовимірний [16;c. 25-26].
З середини 50-х років відбуваються помітні зрушення в сюжетно-композиційній організації прозових творів. Якщо в прозі попередніх періодів панує сюжетна та часова впорядкованість, то в сучасних творах ускладнюється композиція, особливо її часова організація [2; c.8] Багато прозових творів починаються з кінця або з кульмінаційних часових епізодів (Дж. Барт The Last Voyage of Somebody the Sailor). На часовій осі художнього тексту це виглядатиме наступним чином:
___С___________В____________А_____
або
___В____________А____________С____
і т.д.
Таким чином, для художнього часу можливий своєрідний злам однієї з найбільш фундаментальних властивостей часу – впорядкованості. Якщо в реальному світі наслідок не може передувати причині, то у світі художньому такий прийом широко відомий, між ними немає чітко закріплених відношень структурного розрізнення [16; c.26-27].
Не менш важливою властивістю художнього часу, на відміну від часу реального, є можливість його стягнення (концентрація) і розтягнення (розмиття). Ці обидва різноспрямованих процеси є результатом авторського маніпулювання часом реальним. У першому випадку певний фізичний проміжок часу „розтягується” автором для насичення його подіями, які у реальному світі у нього не вклалися б. Така концентрація часу і пов’язаних з ним подій створює ефект „ущільненого” часу й динамічної оповіді, дозволяє провести кілька сюжетних ліній, розгорнутих в одному хроносі[4], але в різних топосах[5](Д. Браун The Da Vinci Code).
Результатом авторського розтягнення реального часу може бути і уповільнення, адинамізація оповіді (Дж. Джойс Ulysses, В. Вулф Mrs. Dalloway) [9; c.8].
На часовій осі художнього тексту ці властивості сюжетного (художнього) часу ілюструються наступним чином:
А_____В______________С________D
де події АВ та CD є помітно стягнутими автором, на відміну від події ВС, яка є розтягнутою.
Проведене порівняння художнього часу з часом реальним доводить, що час художній можна розглядати як особливу часову форму, яка характеризується притаманними тільки їй особливостями, своєрідно переплетеними властивостями часу реального [16; c.28].
Спільність властивостей художнього і реального часу свідчить про зв’язки художнього світу та світу реального. Розбіжності є показником специфічного характеру художнього часу, його особливої природи як форми існування світу художньої дійсності.
Розділ ІІ. Способи реалізації художнього часу в постмодерністській англомовній прозі
0 комментариев