Булгаковське бачення зла у романі

2.3. Булгаковське бачення зла у романі.

Поту сторонні сили в романі грають роль своє образного пов’язуючого елемента між історичним світом. Кінець темряви в самому початку вводить в роман євангельську тему, розповідаючи про допит Ієшуа Понтієм Пілатом. Саме Волан визначає весь хід подій московських розділів, в яких він виявляється зі своєю почтою в образі сучасних людей. Нечиста сила в «Майстрі і Маргариті» не без сатири оголює перед ними людські гріхи. Тут і Коров’єв, тут і кіт Бегемот, який дуже схожий на людину і часом людина, дуже схожа на кота. Тут і хуліган Азазелло з страшним іклом. Але Воланда авторська іронія не заторгує ні разу, тому що Воланд уособлює вічність. Він – те вічно існуюче зло, яке необхідне для існування добра.

Рушійною силою подій в «Майстрі і Маргариті» починається «одного разу в час небувало спекотного весняного вечора, в Москві, на Патріарших ставках». У столиці з’являється сатана та його свита. Історія чотирьох добових гастролях Воланда, надає роману фабульну точку опори, можливість його скорого розвитку у часі. Воланд блискавично проноситься над булгаковською Москвою, караючи непристойність. Поту сторонність, містика з цим громадянином якось не сумісні. Якщо такого Воланда і не було, то його потрібно було б вигадати.

Булгаков вважав, що в людині у рівних пропорціях душа зазнає впливу добра і зла, Бога та диявола. Бога немає серед людей, його розіп’яли дві тисячі років тому, а тепер оголосили, що його ніколи й не було: «…главное не в том, что Иисуса – то этого, как личности, вовсе не существовало на свете…» [4; 5]. Тоді з людьми залишається диявол, він править бал, однак головні проблеми і загадки роману пов’язані не з силами зла, а з силами добра. Цій ідеї підпорядкований у Булгакова нетрадиційний, незвичайний образ сатани. Воланд – одна з найбільш інтригуючи загадок роману. Булгаков відходить від «диявольської» традиції у світоглядному плані та літературі. Ще у середній традиції диявол зазвичай протистоїть Богу: сіє зло на землі, прагне заволодіти якомога більшою кількістю людських душ.

М.Булгаков підкреслює зв'язок зі своїх ключових героїв – Воланда з гетівським Мефістофелем. Пригадаймо, якого виду набув Мефістофель під час знайомства з Фаустом: з’явився у подобі пуделя. А Воланд, знайомлячись з московськими массолітівськими письменниками, тримав у руці ціпок з вирізьбленою на ньому головою пуделя. Мефістофель не вірить у досконалість божого творіння – людину, вважає її егоїстичною, морально-хиткою, завжди здатною на спокуси життєвих благ. Цим він і спокушає Фауста, хоча остаточно переміг ученого-самітника, коли той помилився найтяжче: прирік на смерть двох люблячих старих заради здійснення власної ідеї – побудови плотини.

Чим на Мефістофеля схожий булгаковський Воланд?

Називаючи себе «професором чорної магії» він також спокушає охочих до цивілізаційних благ москвичів. Проте він разом зі своїми помічниками виконує хоча й брудну, але справедливу справу: карає нишпорку барона Майгеля, ідеологічного керівника МАССОЛІТу Берліоза, викриває справжнє єство московських бюрократів.

І Гете, і Булгаков створили образи сатани в різні часи, але з однією метою: не дати людям заспокоїтись, припинити боротьбу зі справжнім і конкретним злом. Таким чином, і Мефістофель, і Воланд стверджують, що вони частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно творить благо.

Воланд – одне з імен сатани, використане Гете у сцені шабашу на Брокері, коли сам Мефістофель, звертаючись до нечисті, проголошує: «Геть, дворяни, Воланд йде!».

Булгаков став свідком заперечення Бога. Атеїсти ХХ століття взагалі відкидають думку про його існування. Москвичам, навіть най достовірнішим (таким, як Берліоз), необхідно доводити існування Бога. У романі «Майстер і Маргарита» це робить сатана.

Воланд з’являється на Патріарших ставках спекотного весняного вечора перед Берліозом та Бездомним. Але вони не розпізнають у ньому диявола.

Воланд, як князь темряви нічого поганого не зробив. Він нікого не спонукав (бо не було кого), нікому не збрехав, виконав всі свої обіцянки. Навіть на злополучному сеансі у Вар’єте він не виконує фокуси і нікого не карає, а лише спостерігає, розкриває, оголює зло (просто таємне стає очевидним, що діється в реальному світі і без допомоги темних сил). Воланду просто захотілося побачити москвичів в натовпі, а зручніше це було зробити в театрі.

Навіть з самого початку роману князь темряви робить вчинки: не говорить зайвих фраз, карає Берліоза за безвір’я, а точніше вирішує справедливо долю керівника МАССОЛІТу «за його віру»; якщо хтось не вірив в романі у поту стороннє життя, то і не отримує нічого, а точніше, отримує те, в що вірить. Взагалі за час перебування Воланда та його почти в Москві, виявилося лише два вбивства: Берліоза та Майгеля.

Булгаков вважав, що не можуть бути прощенними гріх зневіри та зрадництво. Берліоз – войовничий атеїст, втратив віру, за це він привселюдно втрачає голову під міським трамваєм. А барон Май гель несе в собі Іудин гріх: зрадництво заради зиску, за гроші. Його страта аналогічна страті Іуди із Кіріафу з єршаламіїських розділів, такий гріх можна спокутувати лише ціною крові. Зло карається руками самого зла (постріл Азазелло). Голова Берліоза перетворюється на кубок для збирання крові страченого Майгеля, яка потім перетворюється на вино, таке саме, як те, що пив Понтій Пілат.

Ті, хто зустрічаються з представниками темних сил у творі, вже не почувають себе захищеними. Не дарма Стьопа Лиходєєв та Римський після того, як їх знайшли, вперто вимагали, щоб їх зачинили у броньовані камери.

Сила роману, глибинний філософський зміст того, що суть образу князя темряви – це позачасова вічна сила, як і Бог. Це сила, яка буде присутня завжди, незалежно від того, чи вірять в неї, чи ні.

Місія нечистої сили на землі виконана. Все набуває істинного вигляду.