Пейзаж М. С. Ткаченка «Весна» в контексті розвитку українського пейзажного жанру початку XX ст

3.1. Пейзаж М. С. Ткаченка «Весна» в контексті розвитку українського пейзажного жанру початку XX ст.

Пейзажна творчість М. С. Ткаченка розвивалась паралельно з творчістю ряду українських майстрів, що у той час підняли мистецтво пейзажу в Україні на досить високий рівень, зробили його широко визнаним, розкривши його неповторну, самобутню красу і привнесли в нього новітні досягнення європейської художньої культури.

Відчуття своєрідності українського пейзажу ріднить Ткаченка з такими художни­ками, як Васильківський і Левченко. Проте, якщо Васильківський у виборі мотивів і в манері образотворення був дещо раціоналістичним, а у Левченка переважала інтимність, то Ткаченко в кращих своїх творах, скориставшись здобутком обох, немовби об'єднав ці особливості й творив широкі й лірично теплі, яскраво-барвисті образи рідної природи.

Винятковим етапом у творчості майстра являє його картина «Трибанна церква Таращанського повіту Київської губернії» (1915) (Іл. 5). Написана пастозно на тонованому картоні, робота зберігає свіжість етюда. Мазок лягає з розривами, крізь які просвічує тепла, охриста поверхня картону. Чудово передано повітря: воно живе, вібрує. Відчуття тиші, зачарованого замилування красою рідної землі передусім досягається колоритом, що будується на протиставленні холодної сині неба й теплості картону у розривах ритмічного доторкання пензля, локального кольору землі і складного кольору стіни церкви з рожевими, бузковими, жовтими та оранжевими відтінками. Легко, непримушено митець ліпить мазком форму і разом з тим досягає враження монументальності образу. [22]

Особливості пластичної мови модерну з її підкресленою силуетністю використовує Ткаченко і в пейзажі «Вечір. Кипариси» (1910-ті рр.) (іл.6), створюючи ідилічну картину таємничості, упокореності внутрішнього стану кутка південної природи, що підтримується і теплою кольоровою гамою, хоча холодна, що остуджувала тепло пульсуючого життя, була більш усталеною прикметою живопису модерну.

Крім Ткаченка майстром, в творчості якого спостерігається вплив модерну, був художник з Феодосії Костянтин Богаєвський – учень А. Куїнджі у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. Його своєрідний «романтичний пейзаж» сприймається як символ старого Криму, що зберігає сліди історії. Богаєвський поповнює коло мотивів, які гуртуються навколо певних понять, поширених у пейзажному жанрі стилю модерн, як то зображення пориву вітру, бурі, хвилі тощо. Таким поняттям для митця стає хмара.

Пейзажну техніку Богаєвський розвиває і в формі монументальної картини-панно, що вже сама по собі була породженням творчих інтенцій стилю з його спрямованістю до синтезу мистецтв. Панно Богаєвського в особняку М. П. Рябушинського у Москві (1912) створювало ілюзію замкненого романтичного середовища, виступаючи втіленням мрії, нездійсненної в реальному житті.

Основою сюжетів модерну часто ставав прадавній епос, народна міфологія. Улюбленою темою Богаєвського була Кіммерія з її легендарним народом – кіммерійцями, що за далеких часів мешкали на землях Криму. З кіммерійською темою перегукуються і його пейзажі.

3.2. Принципи стилю модерн в картині «Весна»

Картина М. С. Ткаченка написана у 1906 році. На передньому плані художник зобразив групу високих, рідких, безлистих дерев, на яких зрідка видніються сорочі гнізда. У правому кутку – чагарник. Пригріло сонце. В глибині композиції – дві типово українські хатини, білі стіни яких добре видно крізь пронизане сонцем мереживо дерев. Крізь них проглядають і яскраві дахи на другому плані і навіть бузкова далечінь горизонту. На шворці й на тинах розвішана білизна, що вабить до себе яскравими кольорами. Зазеленіла трава в садку, перша, ще несмілива зелень пофарбувала верхівки дерев. Все навколо залите чистим прозорим повітрям. Сонце висвітлює рожевими про­менями їх стіни і стріхи. Таким же лагідним теплом зігріті ніжна трава й протоптана стежка, химерне мереживо іще голих гілок. Тіні блакитні або смарагдові, колір всюди узгоджується в тоні, ніде не утворюючи контрастів. [8]

Закоханість художника у рідний край сповнює мотив щирою теплотою почуттів, поезією весняного пробудження природи. Сила цього твору М. С. Ткаченка – у винятково правдивій передачі весняного пробудження природи, яка досягається передусім засобами колориту. Художник моделює форму винятково кольором, не вдаючись до світлотіні. В картині домінують тонкі і ніжні, з матовим відтінком, оранжевий, жовтий, смарагдово-зелений, голубий та ліловий кольори, які надають творові підкресленої барвистості, підсилюючи його емоційне звучання. Якщо в ранніх роботах митця, виконаних по підмальовку і в стриманих тонах, проступала графічність, то тепер, у зрілий період його творчості, панують барви. Завдяки викори­станню додаткових нейтральних тонів, Ткаченко уникає загострених контрастів (смарагдова зелень трави й активний, насичений жовтога­рячий колір дахів). Матовий живопис неба, майже графічна манера, у якій написано дерева, що не встигли ще вкритися листям, гнучкість і витонченість ліній їхніх гілок, контрастність і свіжість колірної па­літри, а також загальна декоративність роботи дозволяють назвати її даниною захопленню художника стилем модерн. Декоративність у поєднанні з прагненням до узагальненості пейзажного образу – це якраз і є те, чим збагатив М. С. Ткаченко український пейзажний живопис дорадянського періоду. [1,10,11]

Мажорне звучання колірних плям вдало підкреслене ритмічним рисунком дерев і хат. Звернувшись до рішення проблеми живописного синтезу, що стояла тоді перед європейським та вітчизняним мистецтвом, художник зумів по суті пленерній гамі надати декоративного характеру. Безпосередність передачі натури у всій її конкретності, вірності реальних кольорових співвідношень у світлоповітряному середовищі Ткаченко поєднує з більшим узагальненям, з монументально-декоративним підходом до розкриття образу рідної землі. Пензель художника торкається полотна то м’яко, делікатно, то вибухає в самому центрі полотна на осліпляючому світлі напруженим експресивним мазком. Нерідко мазок, лягаючи на полотно, не формує об’єм, а утворює ритмічний лад картини. Художник змушує працювати разом з мазком лінію, посилюючи ритм, надаючи твору декоративності та орнаментальності. Тут, безперечно, сказався вплив українського народного мистецтва, котре він полюбляв і ретельно вивчав. [22]

Висновки. У контексті розвитку українського пейзажного жанру на межі ХІХ і ХХ століття творчість М. С. Ткаченка має свої неповторні особливості. У той час як П. Шевченко захоплювався пленером, с. Васильківський багато в чому орієнтувався на барбізонців. Усіх цих трьох представників харківської школи в українському пейзажі об’єднувала любов до рідного краю, до України і прагнення відтворити її неповторну красу. Втім у своїх стильових пошуках М. Ткаченко пішов далі, звернувшись до пошуків у напрямку модерн. Про це свідчить його картина «Весна». У порівнянні з кримчанином К. Богаєвським, який так само використовував досягнення модерну, створюючи свої романтичні, фантастичні за темою пейзажі, Ткаченко використовував реальні мотиви.

ВИСНОВКИ

Проведений в роботі аналіз літературних джерел показав, що творчість видатного українського пейзажиста М. С. Ткаченка, який працював на межі ХІХ і ХХ століть, вивчена недостатньо. Особливо це стосується його зв’язків з західноєвропейською художньою культурою другої половини ХІХ – початку ХХ століть та розвитком у напрямі осягнень нового на той час стилю – модерн.

Порівняння пейзажних творів М. С. Ткаченка з пейзажами тогочасних харківських майстрів С. І. Васильківського та П. О. Шевченка показало, що їх об’єднувало прагнення відтворити неповторну красу рідного краю та привнесення в пейзажний жанр досягнень європейського мистецтва. Втім усі троє різняться у своїх стильових пошуках. Найсучаснішим тоді був Ткаченко, який жив у Парижі і засвоював найновіші віяння. Ткаченко у ряді проаналізованих нами творів показав себе майстром модерну. Від кримчанина К. Богаєвського, який створював фантастичні пейзажі, Ткаченко відрізнявся тим, що звертався до реальних мотивів, використовуючи досягнення модерну.

Образно-стилістичний аналіз картини М. С. Ткаченко «Весна» зі збірки Харківського художнього музею показав, що своєрідність цього твору ґрунтується на поєднанні безпосереднього відтворення натури у всій її конкретності, вірності реальних кольорових співвідношень у світлоповітряному середовищі з узагальненням, з декоративністю у підході до розкриття образу рідної землі.

Список ВИКОРИСТАНОЇ літератури

1.  Белічко Ю. В. Український живопис. 100 вибраних творів / Белочко Ю. В. — К.: Мистецтво, 1985. — 226 с.

2.  Говдя П. І. Українське мистецтво другої половини XIX — початку XX ст.. / П. Говдя. — К.: Мистецтво, 1964. — 42 с.

3.  Дюженко Ю. Ф. Михайло Степанович Ткаченко / Ю. Дюженко. — К.: Мистецтво, 1963. — 42 с.

4.  Дюженко Ю. Ф. Михайло Степанович Ткаченко: Каталог виставки творів до сторіччя з дня народження / Ю. Ф. Дюженко, А. З. Житницкий. — Харків: 1962. — 48 с.

5.  Жаборюк А. А. Український живопис останньої третини XIX –початку XX ст./ А. А. Жаберюк. — Київ-Одеса: Либідь, 1990.- 310 с.

6.  З історії українського мистецтва. — Мелітополь: Аквілон, 2000.- 180 с.

7.  Історія українського мистецтва у 6-ти т. — Т. 4, кн. 2. — К., 1969

8.  Кожин Н. А. Украинское искусство XIV — начала XX вв. / Кожин Н. А. — Львов: Украинский полиграфический институт им. И. Федорова, 1958.- 148 с.

9.  Кожин Н. А. Украинское искусство XIX — начала XX вв. / Кожин Н. А. — Львов: Украинский полиграфический институт им. И. Федорова, 1976.- 210 с.

10.  Лобановський Б. Б. Українське мистецтво другої половини XIX — початку XX ст. / Б. Б. Лобановський, П. І. Говдя. — К.: Мистецтво, 1989. — 206 с.

11.  Мистецька скарбниця Харкова / Харків: Астрон+, 2004. — 256 с.

12.  Митці України — К.: Українська енциклопедія, 1992. — 846 с.

13.  Нельговський Ю. П. Українське мистецтво від найдавніших часів до початку XX ст. / Ю. П. Нельговський, Д. В. Степовик, Л. Г. Членова. — К.: Радянська школа, 1976. — 136 с.

14.  Овсійчук В.А. Українське мистецтво / В. А. Овсійчук, Д. П. Крвавич, С. О. Черепанова. — Львів: Світ, 2005. — 267 с.

15.  Павлова Т. В. Фотомистецтво Харкова останньої третини XX ст. (на матеріалі пейзажного жанру): Автореф. дис…канд.. мистецтвознавства. — Х., 2007.

16.  Пархоменко Н. В. Становление и развитие реалистического пейзажа в украинском изобразительном искусстве XIX — начала XX веков (до 1917г.): Дис… канд. искусствоведения. — М., 1980. — 186 с. , ил.

17.  Савицкая Л. Л. На пути обновления: Искусство Украины в 1890 — 1910-е годы / Лариса Савицкая. — Х.: ТО Эксклюзив, 2003.- 468 с.

18.  Савицька Л. Л. Етнографічний живопис України як відображення національного менталітету / Савицька Л. // Народна творчість та етнографія.- 2002. - № 3. — с. 36-45.

19.  Сарабьянов Д. В. Русская живопись XIX века среди европейских школ: Опыт сравнительного исследования. — М.: Сов. Художник, 1980. — 261  с. , ил.

20.  Сарабьянов Д. В. Стиль модерн / Сарабьянов Д. В. — М.: Искусство, 1989. — 294 с.

21.  Словник художників України / К.: Головна редакція УРЕ, 1973. — 271 с.

22.  Соколюк Л. Д. К истории художественной жизни Харькова: Эволюция харьковской художественной школы во второй половине XVIII — начале XX века: Дис… канд. искусствоведения. — Х., 1986. — Т. 1. — 166 с.

23.  Стернин Г. Ю. Проблемы русского изобразительного искусства на рубеже XIX — XX вв. — В кн.: Художественные процессы в русском и польском искусстве XIX — начала XX века. — М.: Наука, 1977,с. 17 — 34.

24.  Стернин Г. Ю. Художественная жизнь России на рубеже XIX — XX веков. — М.: Искусство, 1970. — 293 с.

ДОДАТОК А

СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ

Іл. 1 «Прибій на морі» 1902—1906. Пастель. Харківський державний музей образотворчого мистецтва.

Іл. 2 «Весна» 1906. Олія. Харківський державний музей образотворчого мистецтва.

Іл. 3 «Скелястий берег» 1906. Олія Приватне зібрання. Харків.

Іл. 4 «Скалі в Бель-Іль» 1886. Олія, полотно. Державний музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкина. Москва

Іл. 5 «Трибанна церква Таращанського повіту Київської губернії», Харків, приватна колекція, 1915

Іл. 6 «Вечір. Кипариси» Харків, приватна колекція
ДОДАТОК Б

АЛЬБОМ ІЛЮСТРАЦІЙ