Навигация
Лицарський ордер тамплієри
49696
знаков
0
таблиц
0
изображений
5. Лицарський ордер тамплієри
В світі існував лицарський ордер який називався тамплієри:
Бідні Брати-Воїни Христа та Соломонового Храму (лат. pauperes commilitones Christi Templique Solomonici), більше відомі як лицарський орден тамплієрів, є одним з найвідоміших християнських військових орденів. Він існував протягом приблизно двох століть. Орден було засновано після Першого Хрестового походу (1096) для забезпечення безпеки великої кількості пілігримів з Європи, що йшли до Єрусалиму після його завоювання.
Тамплієри в незвичний для того часу спосіб поєднували монашество із військовою справою, та були першими воїнами-монахами в Західному світі. Члени цього ордену відігравали провідну роль в багатьох битвах Хрестових походів, а його фінансова інфраструктура вперше містила елементи, які використовуються в сучасній банківській справі. Кількість членів ордену та його вплив поширювався по всій Європі, аж до часів французького короля Філіпа IV (Філіпа Прекрасного), за наказом якого багатьох членів ордену було закатовано та спалено за „єресь”. Під тиском Філіпа Папа Клемент V розпустив орден на самому початку 14 століття.
Тамплієри були організовані як чернечий орден, та слідували правилам, які для них встановив їх покровитель Святий Бернард Клервоський — член Цистеріанськогоордену. В кожній країні був свій Магістр Ордена
Тамплієрів, над ними стояв Великий Магістр, що призначався довічно. Великий Магістр керував як військовими справами ордена на Сході, так і фінансовим станом на Заході.
Брати-тамплієри поділялися на чотири групи:
· лицарі, споряджені, як важка кавалерія (носили білі накидки з червоним хрестом);
· сержанти (serjens), споряджені, як легка кавалерія. Їх набирали з нижчих соціальних класів, ніж лицарів (носили коричневі плащі);
· брати-прислужники: frères casaniers (брати-домосіди), які керували власністю ордену та frères de métiers (брати професій), які виконували функції прислуги та займались ремеслами;
· капелани були посвячені в сан та піклувалися про духовні потреби ордену.
Оскільки потреба в лицарях була дуже великою, були лицарі, які вступали до ордену на визначений проміжок часу, і згодом поверталися до світського життя. Також існували Fratres conjugati – одружені брати. Останні дві категорії лицарів носили чорні або коричневі плащі з червоним хрестом, щоб відрізнятися від довічних членів ордену, які оголосили целібат. Вони мали нижчий статус, ніж останні. Також брати-прислужники не відділялися від сержантів, навпаки, сержанти, які були добрими ремісниками або не могли воювати за станом здоров’я, виконували функції прислужників. Більшість членів ордену, включаючи лицарів та магістрів не вміли ні читати, ні писати (як і більшість лицарів того часу), вони походили з вищої знаті, проте з маловідомих родів.
В усі часи на кожного лицаря припадало до десяти людей, що його обслуговували. Деякі брати займалися лише банківською справою (переважно ті, що мали освіту), тому що ордену часто залишали свої статки на збереження учасники Хрестових походів. Проте основною місією тамплієрів була військова справа. Тамплієри використовували своє багатство, щоб збудувати численні укріплення в Святій Землі та, напевне, були одним з найбільш вмілих та дисциплінованих військових формувань свого часу. Також вони були знамениті своїм білим вбранням з червоним хрестом на серці або на грудях, що вирізняло їх від інших воїнів.
Посвячення в члени ордену накладало на людину великі зобов’язання та включало таємну церемонію. Небагато подробиць цієї церемонії було відомо в той час, що викликало підозри середньовічної інквізиції. Посвячені, принаймні на початку існування ордена, мали бути знатного походження, мати легітимний спадок та мати бажання передати весь свій статок разом з майном до власності ордена. Пізніше для посвячення в члени ордена потрібно було дати обітницю бідності, незайманості, благочестя та послуху. Головним правилом для воїнів ордена було ніколи не здаватися у полон. Безстрашшя та безкомпромісність тамплієрів, у поєднанні з відмінною бойовою виучкою та важким озброєнням зробили їх елітним формуванням середньовіччя, що наводило страх на ворогів.
Орден було засновано близько 1118 року французькими лицарями Гуго де Пейном, учасником Першого Хрестового походу, та Годфреєм де Сент Омером для захисту пілігримів на їх шляху із Яффи та Єрусалима. Спочатку лицарі (яких було тоді дев’ятеро) жили подарунками та речами, що були вже непотрібні їх власникам. Через це вони стали відомими як Бідні Лицарі Христа. Король Балдвін ІІ Єрусалимський виділив місце для їх головного органу на Храмові Горі над руїнами будівлі, що вважалася Храмом Соломона. Саме через цю обставину орден взяв собі назву Бідних Лицарів Христа та Храму Соломона.
Орден швидко ріс завдяки підтримці церковних лідерів, таких як Бернард Клервоський, і був звільнений від сплати податків будь-кому, окрім Папи. Завдяки такі офіційній санкції орден отримував великі пожертви грошей, земель та молодих людей із знаті по всій Європі, оскільки знатні роди заохочувалися духовенством в такий спосіб брати участь у Хрестових походах. Тамплієри воювали разом з королями Людовиком VII французьким та Річардом І англійським, а також брали участь у битвах в Іспанії та Португалії.
Хоча найважливішою місією тамплієрів була військова, лише невелика кількість із них насправді воювала, в той час як багато інших розбудовували фінансову інфраструктуру для підтримки воїнів. Орден також запровадив довірювальні листи для пілігримів, які йшли до Святої Землі. Пілігрими залишали свої цінності ордену перед подорожжю. Ці листи можна розглядати, як перші чеки. Завдяки поєднанню пожертв та практичного бізнесу, орден протягом 12-го — 13-го століть мав великі площі землі в Європі та на Близькому Сході, будував церкви та замки, купував ферми та виноградники, займався ремісництвом, а також ввозом та вивозом товарів, мав свій власний флот і навіть деякий час володів островом Кіпр.
Після того, як Саладін здобув Єрусалим наприкінці 12-го століття, Хрестові походи поступово припинилися і підтримка ордена в Європі також почала зникати. На початку 14-го століття Філіп IV (за іронією також відомий як Філіп Прекрасний) мав велику потребу в грошах для продовження війни проти Англії. В п’ятницю 13 жовтня 1307 року (дата, що пов’язується, можливо помилково, з народженням легенди про п’ятницю тринадцяте) за наказом Філіпа було заарештовано всіх французьких тамплієрів, їх звинувачено в численних єресях, та катовано французькою владою (номінально — Інквізицією), доки вони не „зізналися”. Це звільнило Філіпа від зобов’язання сплатити величезні кошти, які він позичав у ордена та виправдало розграбування орденського майна. 1312 року через суспільну думку та скандал, а також через тиск з боку Філіпа (не без допомоги якого Клемент V став Папою) Клемент V офіційно розформував орден під час Віденського Собору, незважаючи на бажання Собору зберегти орден. І хоча всі землі тамплієрів переходили до ордену госпітальєрів, Філіпові вдалося заволодіти великою частиною земель ордена у Франції.
Влада деяких інших європейських країн також переслідувала орден у судовому порядку, намагаючись зменшити кількість церковних володінь. 1314 року трьох лідерів тамплієрів, включаючи Великого Магістра Жака де Молея, було спалено живцем французькою владою після того, як вони публічно відмовилися визнавати будь-яку провину.
Тамплієрів, що ще залишалися в Європі, заарештовували та судили за папським наказом (проте, майже нікого не було засуджено). Члени ордену після його розформування вступали до інших військових орденів, таких як Орден Христа чи Лицарі Госпітальєри, або до релігійно-філософських Бенедиктинських чи Августинських орденів. Деякі поверталися до світського життя, а інші, можливо, тікали до країн, на які не поширювалася папська юрисдикція, наприклад, до Англії або до відлученої від церкви Шотландії. Але лишаються запитання, що ж сталося з тисячами тамплієрів по всій Європі, і куди подівся флот ордена, який зник з Ла Рошелі в п'ятницю 13 жовтня 1307 року. Також не було знайдено велетенського архіву тамплієрів, в якому містилися всі відомості про їх фінансову діяльність. Невідомо, чи було його знищено.
В новітні часи Римо-католицька церква визнала дії відносно ордена несправедливими, і не було нічого, щоб суперечило її вченню ні в діях ордена, ні в його Правилах. Також Церква відзначила, що Папа у той час знаходився під сильним тиском з боку Філіпа IV.
Похожие работы
... de Don Alfonso el Sabio", яка містить більше чотирьох сотень пісенних зразків галісійським діалектом. Іспанські кантиги постають у ряд музично-поетичних творів свого часу, подаючи тип мистецтва, споріднений з новими формами, що розвивалися у різних країнах Західної Європи ХІІ – ХІІІ століть. Тексти цих пісень часто поетично образні, поєднують звеличення почуттів у хвалі Діві Марії – та простоту ...
... імператорів своїм чиновникам; декрети — розпорядження щодо спірних справ, що їх розглядав імператор. У період абсолютної монархії імператорські закони називалися, „leges”. 2. Політико-юридична культура стародавнього світу римське право романістика політична Політико-юридична культура Стародавнього світу. Найдавніша стабільна модель, державно-політичного устрою - централізована самодержавна ...
... Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с. 5. Додельцев Р.Ф. Концепция культуры З. Фрейда. – М.: Знание, 1989. – 60 с. 6. Киссель М.А. Джамбаттиста Вико. – М.: Мысль, 1980. – 197 с. 7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с. 8. Фрейд Зігмунд. Вступ до психоаналізу: Лекції ...
... Географічне розташування давало можливість Галицько-Волинському кнізівству встановити тісні економічні, політичні та культурні зв’язки з країнами Західної Європи. Міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський та Львів стали важливими осередками духовної культури Галицько-Волинського князівства, центрами літописання та книгописання. У Галичі працював «мудрий книжник» Тимофій, князь Володимир ...
0 комментариев