Література в кінці ХV – ХVІ ст

4. Література в кінці ХV – ХVІ ст.

У період кінця XV і XVI ст. антинаціональний католицький клір перестав бути монополістом в області культури. Цьому сприяв розвиток у Польщі книгодрукування, що зробило доступними досягнення передової польської наукової і суспільно-політичної думки значно більш широким, чим ранішешарам польського суспільства. Розвиток друкарства сприяв пожвавленню політичної боротьби в країні, поширенню в польському суспільстві гуманістичних і реформаційних ідей, спрямованих на підрив ідеології католицької церкви. Воно стало могутнім фактором у поширенні грамотності, що була до того в основному привілеєм духівництва, при цьому грамотності на рідній польській мові. У польській літературі і мистецтві виступили численні представники шляхти, і окремі вихідці з міщанського стану. Вони були ближче до джерел народної культури. Творчість народних мас мало на них великий вплив. Серйозну роль у розвитку польської літератури і мистецтва зіграв реформаційний рух. Завдяки своїй антикатолицькій спрямованості він сприяв розвитку літератури польською мовою і зміцненню в мистецтві світських мотивів.

В другому і третім десятиліттях XVI ст. розгорнулася поетична діяльність Берната з Любліна. Виходець з міщанства, він був першим поетом, який широко користувавався у своїй творчості рідною польською мовою. Суспільно-політична програма що розвивається ним, була прямою попередницею ідеології революційно набудованого лівого крила польської реформації – аріан, що виступали проти кріпосного права і кріпосницьких порядків.

Одним з головних представників польської літератури XVI ст. зв'язаної з табором протестантської шляхти, був Миколай Рей (1505–1569). Він був тонким і спостережливим сатиричним письменником.

Будучи ідеологом середньоміської шляхти, Рей разом з тим виступав гарячим польським патріотом. Він протестував проти розкоші і надмірностей життя шляхти, показував пропасть, що лежала між селянством і багатою, розгнузданою і розпусною шляхтою. «Добродії пани помиряться, а селянину від цієї сварки завжди перепаде, – говорив Рей. – ящо ти, кріпак, дай курей, дай овець, іди сторожити, ранком біжи за дровами, біжи за пивом, молоти овес, а селянину все-таки скоріше перепаде, чим кому-небудь іншому…». Рей застерігав польську шляхту від майбутньої катастрофи держави, призивав в імя порятунку батьківщини до внутрішнього миру і згоди, бачши в цьому гарантію від усяких замахів на національну незалежність країни. В одному з кращих своїх здобутків, «Життя гідної людини», написаному в 1567–1568 роках, Рей створив ідеальний образ шляхтича, що сидить на землі і займається сільським господарством, що імпонував широким масам середньої шляхти, що переходили на фільварочну систему господарства. Рей заперечував схоластичну науку середніх століть і підкреслював користь житейско-практичної мудрості і знання природи і побуту.

Римсько-католицьку церкву Рей уподібнював отруті, що отруїла країну, павутині, що обплутувала її найтоншими сітками для того, щоб підкорити остаточно Польщу владі Риму. «Ми тремтимо, – викрикує Рей, – перед цим злим римським сусідом, хоча і до цього дня не розуміємо, по якому праву він так глибоко проникнув до нас».

Рей писав винятково польською мовою. Якщо він і вводив у свій текст яке-небудь латинське вираження, то, як правило, відразу переводив його на польську мову. При цьому в більшості випадків Рей переводив латинські цитати дослівно, а пояснював їх своїми словами, іноді в стилі польської народної приказки. Іноді Рей вживав для вираження визначеної думки стислу формулу, моральну сентенцію в стилі байки. Часто він використовував прийом гри слів. У мові Рея відчутно вплив української мови. На ранню творчість, безсумнівно, зробило вплив українське середовище, у якому він виховувався. Йому відомі були українські пісні. Він знав билини про Чурилу Пленковича й інших старокиївських богатирів. Рей – перший справді національний поет і письменник Польщі. Його творчість ішла коренями в культурне життя народу. Звідси таке багатство мови, чисто народних виражень, побутових картин, порівнянь, образів з життя середньомістської шляхти і селянства, витоки сильних реалістичних тенденцій його творчості.

Найбільшим поетом другої половини XVI ст. був Ян Кохановський. Він народився в 1530 р. Чотирнадцятилітнім хлопчиком він був записаний на відділення мистецтв Краківської академії (університету). У 1547 р. Кохановський відправився для подальшого навчання за кордон і пробув значний час в Італії, потім у Франції. Після повернення на батьківщину він примкнув до гуманістичного літературного напрямку, ранніми представниками якого були польські поети, що писали латинською мовою: Анджей Кшицький (1482–1537), Ян Дантишек (1485–1548) і Клементе Яницький (1516–1543). З них особливо виділявся своїм талантом Яницький, селянин по походженню, увінчаний лавровим вінком у Римі як кращий латинський поет. Відомий вплив на творчість Кохановського зробила і реформація, хоча він і не примкнув до протестантів. Перебування при дворі Сигізмунда II Августа, де Кохановський зустрічався з поетами, художниками, ученими, мало великий вплив на розвиток його світогляду і на його поетичну творчість. Помер Кохановський у Любдині в 1584 р.

Творчість Кохановського надзвичайно багатогранна. Він виступав як епічний поет. У цьому жанрі ним створено кілька поем: «Прапор», «Музи», «Сатир», «Згода», «Шахи», «Сусанна», «Борода», «Макаронічна пісня» і ряд послань і вітань одичного характеру. Він блискуче проявив свої творчі сили й у ліриці, створивши чотири книги «Елегій», дві книги «Пісень», «Фрагменти», «Свентоянську песню про Собутке», три книги «Фрашек»; (тобто «дрібничок», легких по характеру, стилю і змісту віршів), 19 «Тренов» (плачів), написаних із приводу смерті його маленької дочки Уршули.; В області драматичної творчості Кохановський являвся творцем світської національної драми. Такою драмою, написаної в класичному стилі, було «Відмовлення грецьким послам». Крім того, ним було написано кілька прозаїчних творів: політичний трактат «Ознаки», «Виклад чесноти», трактат «Польська орфографія», присвячений польській мові, і ін. Великий інтерес викликає твір Кохановського «Селянські примовки», де поет описує важку долю селянина.

З усієї найбагатшої спадщини Кохановського в ідейному і художнім відношенні особливо виділяються його ліричні добутки. Лірика «Фрашек» тісно зв’язана з навколишнім середовищем. Звідси реалістичність «Фрашек», сила їхньої життєвості і гостроти. Глибоко реалістична, у трохи іншому плані, була і лірика «Тренов». Трени – це елегії про реальні, земні страждання людини.

Для лірики Кохановського характерне звертання до народної національної тематики, відображення в ній сільських мотивів. Мотиви сільського життя (правда, ідеалізованої) знайшли відображення в «Свентоянській пісні про Собутке». Народна поезія вплинула на створення цієї першої польської ідилії. Древній переказ про священну гору Собутке, народні повір’я і пісні лягли в її основу. Саме ця основа і дала всьому твору творче, що одухотворяє початок, глибоке по силі й емоційному вираженні поетичні почуття.

Багато добутків Кохановського, наприклад елегії, написані по-латинському. Але все краще, що створено ним, написано мовою польською, і він доведений Кохановським до небувалої поетичної виразності.

Тісний зв’язок літературної творчості Кохановського з народом додавав реалістичну силу його поезії. Звідси і той інтерес, який виявляли широкі читацькі маси, особливо до ліричної творчості Кохановського. Його «Фрашки» і «Пісні» за короткий час витримали дев’ять видань. Творчість Кохановського збагатило польську літературу не тільки новим змістом, але і новими формами. Переживання і почуття поета виражені в «Піснях» і особливо в «Тренах» у високо художній реалістичній формі. Ці добутки Кохановського й у наші дні улюблені найширшими колами польського народу.

Поезія Кохановського вплинула не тільки на його молодших сучасників (Кленович, Шимонович і ін.), але і на всі наступні покоління поетів, що існують, аж до нашого часу. Юльюш Словацький, відвідавши Грецію, приніс Парнасу привіт «від запашної ліри класичного Яна» («Подорож на Схід»), а в «Беневскім» захоплено писав про мову Кохановского. Простоту і разом з тим вищу поетичність «Тренов» Кохановського відзначав Адам Міцкевич у своєму «Курсі слов'янських літератур».

Видатним прозаїчним добутком XVI ст. з'явилася книга Лукаша Гурницького (1527–1603) «Польський придворний». Вона написана за зразком твору італійця Кастиліоне «Книга про придворних», але є самостійним добутком, що має виразний польський національний вигляд. Гурницький малює ідеал світського всебічно вченої людини-шляхтича гуманіста, у бесідах, що відбуваються між героями книги, автор торкається ряду гострих життєвих питань, у тому числі питання про виховання жінки й участь її в суспільному житті. Мова співрозмовників пересипана блискітками гумору, переплетена прислів’ями і приказками. Особливе місце займає в «Польському придворному» розділ про польську мову.

У XVI ст. великий розвиток одержала польська публіцистика. Серед публіцистів особливо виділявся Анджей Фріч Моджевський (1503–1572), син війта в містечку Вольбож, недалеко від Петркова. Виступивши як найбільший ідеолог гуманістичного руху в Польщі, він був одним з перших польських соціологів.

З багатьох його трактатів по політичних і церковних питаннях особливо цікава книга «Про виправлення Речі Посполитої». У цій роботі Моджевський висуває ідею, що польську «націю» повинний скласти весь народ, а не тільки шляхта. «Кітелі міст і сіл складають громадян суспільства, що і називається Річчю Посполитою». Піддаючи гострій критиці світських і духовних магнатів, Моджевський жагуче виступав за зміцнення суверенної польської держави. Тим самим він продовжував традицію Яна Остророга. Моджевський критикує концепцію божественного походження» права і теократичного державного устрою, наполягає на відповідальності уряду перед громадянами.

У своєму головному добутку Моджевский порушував питання про рівноправність станів перед законом і критикував існуючі закони по кримінальних справах. Він вимагав відібрання в панів права суду над кріпаками, установлення законів і судів, однакових для всього населення, і установи трибуналу, обраного всіма станами.

Посилаючись на відсутність феодальних відносин у минулому, коли земля належала «усім», Моджевський доводив, що поміщик не має права зганяти селянина з землі і розпоряджатися нею по сваволі.

Моджевский розрізняв війни гідні в захист батьківщини і віри і війни дурні, не варті, коли справа стосується захоплення чужої території. Виходячи з цих положень, мислитель дійде висновку про справедливість боротьби за возз’єднання з Польщею західних земель, відірваних раніше німецькими феодалами. Він радив забезпечити окраїнні землі від навали турків шляхом організації військових (лицарських) колоній, а у військах підтримувати строгу дисципліну. Він вважав за необхідне упорядкувати фінансове питання. Для цієї мети Моджевський рекомендував увести тимчасовий податок і, крім того, податок загальний (20 гривень з 100 доходу), пропонуючи звільнити від нього тільки селян. В одному зі своїх ранніх добутків він виступив і в захист міщанства, у якого сейм відбирав право на володіння землею. Знаменні приналежні Моджевському судження філософського характеру. Не раз він виступав проти книжкових церковних авторитетів і апелював до вимог розуму і природи. Заскнілій догматиці він протиставляв почуттєву очевидність. Відзначені ідеї Моджевського дозволяють поставити його в ряд найбільш видатних мислителів-гуманістів епохи Відродження.

Публіцисти – прихильники реформації – жагуче засуджували і викривали католицьку церкву. Один з них, Марцин Кровицький, наприклад, писав: «Папа не має ніякого права розпоряджатися поляками, одне тільки має він право – злочинницьке, розбійницьке і диявольське, котрим він звабив королів і панів, обдурив і змусив їх поклонитися цій римській мерзенності… Він є дикий вепр, товстий бик, марне дерево, вовк, ведмідь і дракон, німий пес, лиходій і хитрий розбійник, труна поваплена, диявольський син, віроломний чоловіковбивця, фальшивий пророк, для якого богом є черево».

Подібна література виходила польською мовою і мала широке поширення в шляхетному суспільстві. Ця публіцистична література виробила в Польщі зовсім особливий стиль ораторської мови, збагаченої мовою міщанської літератури.

У розглянутий час одержує значний розвиток народна література, по перевазі міщанська. Створюються розважальні повісті такого типу, як «Троянська історія» (до 1522 р.) чи «Бесіди, які вів мудрий король Соломон з Мархолтом, грубим і безпутним» (1521) і «Втішлива і прекрасна історія про Понціане» (1528), що перевів на польську мову Ян з Кошичек.

Розквіт польської науки і культури наприкінці XV ст. і в XVI ст. наступив у результаті значного підйому продуктивних сил протягом усього попереднього періоду історії країни і був зв'язаний із загостренням класових протиріч у польському феодальному суспільстві й оживленій політичній боротьбі. Однобокий розвиток економіки країни в другій половині XVI і в XVII ст., гіпертрофований розвиток фольварочної системи, перетворення Польщі в сировинний сільськогосподарський придаток країн Західної Європи привели до перемоги в Польщі феодально-католицької реакції, що різко загальмувала розвиток польської культури і науки. Разом з тим необхідно підкреслити, що досягнення передової польської науки і культури наприкінці XV і XVI ст. зіграли величезну роль у всьому розвитку польської національної культури, у зміцненні національної самосвідомості польського народу, у формуванні в нього прогресивних традицій. Ці передові традиції епохи польського Відродження продовжували жити в народі і були в розквіті в період нового національно-культурного підйому, що наступив у середині XVIII ст.

Література

1.  Історія південних і західних слов'ян. – К. 1987

2.  История Польши. Том – 1. – М. 1954

3.  История Польши. – Варшава 1997

4.  История южных и западных славян. Том – 1. – М. 1998

5.  Хрестоматия по истории южных и западных славян. Том – 1. – Минск 1987

6.  Яровий В.І. Історія західних і південних слов'ян. – К. 2001