Утворення і розвиток КИЇВСЬКОЇ РУСІ


1.1 Теорії походження Київської Русі

Це одне із найзаплутаніших питаннь у вітчизняній історіографії, що зумовлено відсутністю достатньої джерельної бази, суперечливістю та неоднозначністю відомого історичного матеріалу.

Вперше до питання Русі звернувся літописець Нестор у своїй “Повісті минулих літ” де привів бездоказову легенду про запрошення варягів на Русь. Середньовічні хроністи фундаторами Київської Русі вважали скифів, сарматів, аланів та інших відомих їм народів східної Європи. В сучасній історичній науці існує декілька теорій походження Київської Русі, серед них найпоширенішою є норманьська і антинорманьська.

Норманська теорія. У середині XVIII ст. німецькі історики Г.Байєр та Г.Міллер розробили так звану норманьську теорію. Посилаючись на “Повість минулих літ”, вони стверджували, що державність на землі Київської Русі принесли вихідці із Скандінавії – нормани, які вели активну військову, торгову й політичну діяльність. Нині норманістська теорія втрачає своє наукове значення.

Антинорманська теорія. Започаткував цю теорію у XVIII ст. М.Ломоносов. Антинорманісти стверджують, що:

– східні слов'яни були в змозі самостійно утворити свою державу;

– що державність – це результат тривалого соціально-економічного, політичного, культурного розвитку, тобто вони мали всі необхідні внутрішні передумови;

– державотворчі процеси у східних слов’ян розпочалися ще до появи варягів;

– з'явившись на східнослов'янських землях, варяги переслідували свої власні інтереси: захоплення торговельних шляхів, обкладення даниною місцевого населення і т.п.

Антинорманську теорію підтримували у свій час українські історики: М. Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій та ін.

Компромісна (природно-історична) теорія. Сучасна наука, відкидаючи крайнощі попередніх теорій визначає, що нормани протягом IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію (за іншою версією, це були не нормани, а представники слов'янських племен ререків з Південної Прибалтики). Однак це не вони стали засновниками Київської Русі, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді, держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним і тривалим, його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II – поч.VII ст.)

Хозарська теорія. Її автор професор Гарвардського університету О.Пріцак, який виводить коріння Київської держави з Хозарського каганату. На його думку, поляни були не слов'янами а різновидом хозар, а їхня київська гілка – спадкоємницею роду Кия, який заснував Київ у VIII ст. Однак, ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури в Києві зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Походження терміна “Русь” Походження цього терміна на сьогодні ще остаточно не з'ясовано. Прихильники норманської теорії вважали , що Русь отримала назву від “ Руотси” – це фінська назва шведів у середині XI ст. Антинорманісти стверджували, що назва “Русь” слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні . На думку істориків Б.Д.Лановика, М.В.Лазаровича, з VII ст. цим терміном називали групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина). Першими серед східнослов'янського населення стали називати себе русама поляни. Деякі науковці вважають, що поляни перебрали на себе ім'я одного із племен, що проживало уздовж річки Рось. З розширенням Київської Русі, цей етнонім, що став їх самоназвою і поширився на всю територію розселення східнослов'янських племен.

Пізніше, занепадом державності на українських землях скористалися володимиро-суздальські, а згодом і московські князі, які претендували на культурну спадшину всієї старої Русі, її історію, традициї. Після входження України до скаду Московської держави (к. XVIII ст.) її в офіціальному діловодстві стали називати Малоросією. Впродовж XVIII ст., у добу піднесення Російської імперії, вона остаточно привласнила політичну і культурну спадщину Київської Русі.

Отже, історично склалося, що назва нашої Батьківщини протягом тривалого часу мала дві назви – Русь і Україна.Перша з них тепер уже стала історичною, а друга – остаточно утвердилася як національне найменування.

Вперше назва Україна (Оукраина) зустрічається у 1187 р. у Київському літописі в значенні “край”, “земля” і стосувалася середньої Наддніпрянщини. У пізніших літописах термін “Україна” персоніфікується і вживається як власна назва всієї території, де проживав український етнос.

Етапи розвитку Київської Русі. В українській історіографії історія Київської Русі поділяється на три періоди.

Перший – з 882 р. коли на престол сів Олег – до смерті Святослава у 972 р. Протягом цього періоду (майже 100 років) відбувається значне розширення території Київської Русі, об'єднуються землі і племена Подніпров'я: поляни, древляни, сіверяни. За часів правління Олега, Ігоря і Святослава були приєднані до Русі землі уличів, тиверців, вятичів, Білу Вежу, Тмутаракань.

Другий період – розквіт Київської Русі. Це роки коли при владі знаходилися князі Володимир (980-1015 рр.) і Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). Це період найбільшої могутності Київської Русі . Розширювалися кордони держави : приєднані землі волинян, білих хорватів, окремі землі Балтії. Проводяться суттєві внутрішні реформи з метою укріплення і централізації влади. У 988 р. Володимир приймає християнство. Поступово родовий принцип управління змінюється державним. Варязьку аристократію витісняють дружинники і бояри місцевого походження. Стабілізується державна територія і кордони, удосконалюється державний апарат. Формується вотчина і феодальні відносини, які були юридично закріплені у зводі законів “Руська правда” (1015 р.)

Третій період – феодальна роздробленість Київської Русі (друга половина XI – перша третина XII ст.) – час правління Ярославовичів та їхніх нащадків. У політичному житті цей період характеризується центробіжними тенденціями. У господарській сфері – пануванням феодальної власності на землю, формуванням великого вотчинного землеволодіння, зростанням продуктивних сил у сільскому господарстві і ремеслі. В XIII ст. влада великого київського князя стала номінальною. З'являється більше півтора десятка суверенних князівств, у тому числі шість на території сучасної України – Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське, Турово-Пінське.


Информация о работе «Утворення і розвиток Київської Русі»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 90476
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
19685
0
0

... Насправді християнізація Русі тривала декілька століть.   3.Вплив християнізації на розвиток держави. Прийняття християнства значно вплинуло на подаль­ший розвиток Київської Русі: 1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних від­носин у східних слов'ян. Християнство, сформоване як ре­лігія класового суспільства, освячувало владу панівної ...

Скачать
32065
0
0

... розвитку виробництва і, в свою чергу, впливали на економічне становище суспільства. Характерною особливістю Київської Русі були прискорені темпи її соціально-економічного розвитку. Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство, збагачене давніми традиціями. Для обробітку ґрунту і вирощування врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці: плуг, рало, ...

Скачать
75574
0
0

... ї культури був багатий культурний спадок українців. Русь як держава формувалась і розвивалась на полі етнічній основі, до її складу входили й неслов’янські племена. Проте культура Київської Русі не стала простим продовженням культури попереднього часу. Глибокі зміни в суспільному житті українців (виникнення держави, формування давньоукраїнської народності тощо) призвели до якісних зрушень у ...

Скачать
136432
0
0

... у "iстинну вiру", проте його успiхи були вкрай незначними. Люди розбіглися по лiсах i дiбровах. Цей край залишався язичницьким принаймi до кiндя ХII столiття. Розділ ІV. Пережитки язичництва в Київській Русі після прийняття християнства Процес християнiзацiї держави йшов повiльно, а незрiдка й хворобливо, населення гостро реагувало на новi iдеологiчнi віяння, що розповсюджувалися по всiх ...

0 комментариев


Наверх