Президентство й останні роки Вашингтона

3.1 Президентство й останні роки Вашингтона

У половині квітня 1789 долі в Маунт-Верноне Вашингтон одержавши від голови сенату офіційне повідомлення про обрання його президентом республіки. Вусі було вже готове до від'їзду, і 16 квітня Вашингтон пустився в шлях, цього разу особливо неохоче розстаючись із сільським життям. “Я попрощався з Маунт-Верноном, із приватним життям і з домашнім щастям; придушень самими тривожними й важкими почуттями, я направивши свій шлях у Нью-Йорк із найкращими намірами ще раз послужити батьківщині, алі зі слабкими надіями гідно виконати її ожидания” [14, 187].

Подорож Вашингтона в Нью-Йорк було дійсним тріумфальним ходом. Від одного міста до іншого його супроводжували зажени легкої кавалерії. У всіх містах його зустрічали дзвоном і гарматними залпами. Скрізь виходили йому назустріч і представники цивільної влади, депутації від релігійних і наукових суспільств і від городян. Народ юрбився по дорогах, щоб подивитися на свого президента. У Нью^-Джерсі зустріли його представники від обох палат конгресу (палати депутатів і сенату). Звідси Вашингтон поплив у Нью-Йорк у разубранной зеленню й прапорами човну, супроводжуваний величезної толпою. Ледь у Нью-Йорку він висадився на берег, як пролунав гарматний залп і загуділи всі дзвони міста. Удома були прикрашені прапорами й квітами, юрба привітала його радісними лементами. Вашингтона як щирий представник демократичного правління, не захотів їхати в кареті, а відправився у відведений для нього будинок пішки, у супроводі народу, вищих сановників, духівництва й нью-йоркської міліції. Увечері місто було иллюминован. Це було 23 квітня. 30 квітня Вашингтон приніс присягу конституції у Федеральної залі, куди президента супроводжували обидві палати конгресу, війська й вищі державні чиновники. Вашингтона вийшов на балкон і, поклавши ліву руку на серце, а праву на Біблію, на очах усього народу вимовив формулу клятви. Після цього на куполі будинку здійнявся національний прапор, багатотисячна юрба оголосила повітря захопленими лементами й із всіх нью-йоркських батарей пролунав гарматний залп. Вашингтона, сильно схвильований, увійшов у залу засідань, щоб виголосити вступну промову. “При цьому велика людина була так збентежена, як ніколи не бентежився перед спрямованою на нього гарматою, – говорити один очевидець. – Він тремтів і переривчастим голосом читав свою мову”. Інший очевидець додає: “Це була зворушлива й урочиста сцена. Вид у нього був серйозний, майже сумний; голос його був глухий, трохи тремтячий і ледве чутний”. Закінчивши мову, у якій виражав надію, спільно йз представниками народу, сприяти благу країни, Вашингтон відправився в церкву св. Павла, де було зроблено врочисте богослужіння.

Прийнявши доповіді від осіб, тимчасово поставлених на чолі різних відомств, Вашингтон самим ретельним образом вник в усі справи молодої держави, сам рився в архівах і робив витягу з найважливіших документів. Алі незабаром йому довелося перервати цю діяльність: тяжка недуги на цілих три місяці відволік його від державних справ. Ледь оправившись від хвороби, він одержавши звістку про смерть матері, що померла 25 серпня 1789 долі, 82 років від роду. Вона дожила до слави свого сина, алі ніколи не хвастала цим, до кінця днів зберігши простоту, не позбавлену суворості. Чуючи похвали синові, вона мовчала або говорив: “Джордж завжди був гарним сином, і я сподіваюся, що як людина він виконав свій борг”. Вашингтона щиро оплакував свою матір, який многим був зобов'язаний у житті.

Тім годиною конгрес встиг організувати виконавчу владу республіки. Створено було 4 департаменти (по-нашому, міністерства): іноземних справ, фінансів, військовий і юстиції. Вашингтона призначив міністрами здатних і чесних осіб, виявивши вміння неупереджено вибирати собі ділових помічників. Вашингтона поставивши собі за правило нікого не призначати ні на якові посаду по протекції. Він не обертав уваги ні на походження, ні навіть на політичні принципи чиновників; йому потрібна була тільки гарантія, що дана особа відрізняється чесністю, працьовитістю й необхідними для справи відомостями [12, 156]. Ніколи не соромився Вашингтон відмовляти своїм друзям або знайомим, що просили його прибудувати кого-небудь, хто не годився для справи, до теплого містечка, і завдяки цьому уник інтриг, заздрості й тому подібного, що панують суцільно й поруч у чиновницьких сферах. Тільки один раз призначив він на одному посаду свого родича, та й те переконавшись у його пізнаннях. Керуючись цими здоровими принципами, Вашингтон поставивши на чолі міністерства закордонних справ (куди включено було й відомство внутрішніх справ) Джефферсона, людини енергійного й талановитого, незважаючи на ті, що Джефферсон відрізнявся набагато більше крайніми демократичними переконаннями, чим Вашингтон. Фінанси були доручені Гамильтону, військове відомство - генералові Ноксу, а департамент юстиції - Джею. Помалу політичний механізм Сполучених Штатів почав діяти.

Багато години віднімали у Вашингтона візити як часток, так і офіційних осіб. Приймальня президента була завжди переповнена. Прийоми стомлювали його тім більше, що й без них справи бути безліч, та й роки його вже були не молоді. Розрахунки Вашингтона на делікатність публіки не виправдувалися - усякий хотів скористатися своїм правом особисто звертатися до президента. Нарешті за порадою друзів Вашингтон установивши для цих прийомів певна час, і щовівторка йз трьох до чотирьох часів у приймальню президента міг бути всякий, і він особисто йз усяким невимушено розмовляв. По п'ятницях увечері відкритий був салон миссис Вашингтон для всіх, хто бажав відвідати будинок президента й бачити Вашингтона, що завжди був присутній на цих зборах. Смороду відрізнялися простотою, але всяка фамільярність була виключена як щось несумісне з повагою до положення хазяїна. Раз у тиждень всі членуй кабінету обідали в президента разом з його близькими друзями. Неділя Вашингтон завжди проводила в колі своєї родини. Розподіляючи в такий спосіб свій година, Вашингтон устигав викроїти година й для зайняти своїм улюбленим Маунт-Верноном, для відповідей на листи керуючого, причому як і раніше вникав в усі великі й дрібні справи свого маєтку. У своєму домашнім господарстві в Нью-Йорку Вашингтон завів строгу економію, не бажаючи непродуктивно розтрачувати гроші, які виплачувалися йому державою у вигляді платні. Він погодився одержувати лише таку платню, що було необхідно для офіційних прийомів і для змісту будинку, а саме 25 тис. доларів у рік [1, 451]. Незважаючи на всю економію, часто доводилося робити збільшення зі своїх засобів для покриття витрат, сполучених з таким високим положенням. Щодня Вашингтон переглядав і вписував в особливу книгу витрати, перевіряючи всі рахунки, надавані йому дворецьким.

12 грудня 1799 долі Вашингтон, як звичайно, до обіду об'їжджав свої ферми, не обертаючи уваги на огидну погоду. Ішов змішаний зі снігом дощ і дул холодний вітер. Вашингтона промок до костей і сильно змерз; коли він повернувся додому, ті пластівці снігу зависли в нього на волоссях і вода струменіла за комір. Однак, незважаючи на прохання дружини, воно не погодився перемінити плаття. На інший день він почував озноб і біль у горлі; проте, він довго возився в саду, власноручно відзначаючи дерева, що заслоняли вид на ріку: їх він розпорядився зрубати. До вечора йому стало гірше, алі він не хотів приймати ніяких мір, говорячи стривоженим домашнім, що “це пройді так саме, як прийшло”. Весь вечір він провів зі своєю родиною, читаючи їй уголос, незважаючи на хрипоту, цікаві витримки з газет. Уночі лихоманка підсилилася, і пухлина в горлі не давала йому дихати. Довелося послати за доктором Крэком. Ще до прибуття його Вашингтон покаравши одному зі своїх службовців пустити йому дах; алі це не допомогло. Вашингтона сильно страждав, подих його ставало вусі сутужніше. Крэк, що прибув із двома іншими лікарями, знову вдався до кровопускання, так що в цілому було випущено 32 унції крові, що остаточно позбавило старого сил. Вашингтона відчув наближення кінця. “Я бачу, що вмираю, – сказавши він з покірністю. – Це – борг, що всі мі повинні сплатити” [4, 123]. Він просив дружину спалити його старий заповіт і залишити нового, позначеного 9 липня 1799 долі; секретареві своєму покаравши упорядкувати свої документи, листи й рахунки. Страждання його всі підсилювалися. З вираженням подяки в очах він сказавши секретареві, старавшемуся допомогти йому лягти зручніше: “Це добрі; це борг, що мі повинні платити один одному, і я сподіваюся, що коли вам знадобиться така ж допомога, те ви знайдете її”. “Доктор, – звернувся він до Крэку, – смерть у міні важка, алі вмерти я не боюся”. До вечора він ставши сильніше задихатися, алі лежав, не рухаючись і не скаржачись. Близько 10 часів вечора він із зусиллям промовив: “Момент настал~ Я умираю~ Поховаєте міні належним образом~ алі не раніше, ніж через три дня~ Зрозуміли?”. Трохи згодом він ставши дихати вільніше, сам хотів було обмацати в собі пульс, алі рука його безсило впала. У ніч із 14 на 15 грудня 1799 долі Вашингтон померла, досягши майже 68-літнього віку. Поховали його у фамільному склепі, у Маунт-Верноне.

Тоді у Філадельфії отримано була звістка про смерть Вашингтона, конгрес негайно ж припинив засідання. Наступного дня засідання відкрилося мовою Маршалла. “Нашого Вашингтона більше не існує, – сказавши він. – Герой, патріот і мудрець Америки, людина, на який у мінуту небезпеки зверталися всі подивися, живе тепер лише у своїх великих діяннях і в серцях гаряче його що любило й засмученого народу!” Конгрес ухвалив, що під година сесії крісло спікера повинне бути обтягнуте чорним крепом і що депутати в знак жалоби повинні бути на засідання в чорних платтях. Крім того, вирішено було спорудити мармуровий пам'ятник, щоб увічнити військові й політичні діяння Вашингтона, і доручити президентові від імені конгресу написати миссис Вашингтон і виразити їй співчуття. Звістка про смерть Вашингтона швидко облетіло всю країну; всі партії на годину забули свою ворожнечу й по-братньому простягнули один однієї руки, уболіваючи про втрату людини, всі життя якого була прикладом самовідданості зазаради народного блага; людини, що на бойовище відстояли незалежність Америки й керував першими кроками молодої республіки; людини, що був “першим на війні, першим у світі й першим у серцях своїх співгромадян”, якого з повним правом можна було назвати “батьком батьківщини” [11, 119].

Висновок

Дослідивши дитинство і юність Джорджа Вашингтона, його процес формування як особистості, своєрідні звички які в подальшому вплинули на його характер, той факт що він в раннім віці залишився без батьківскьої опіки, що змусило його дещо закритися від навколишньго середовища, що немогло не вплинути на формування в ньому такої риси характеру як консерватизм, ми дійшли висновку, що саме такий перебіг подій в його дитинстві змусив Вашингтона відточити в собі сильний характер, що звичайно залишився з ним на протязі всього життя. Проаналізувавши вибір Вашингтона стати військовим, можно зробити висновок що він вбачав створення незалежної держави тільки шляхом війни, але звичайно неможна не відмітити антропологічні якості Вашингтона, його манери, статуру, вміння тримати себе під контролем навіть у складних життєвих ситуаціях, тим більше в час війни. І ці його здібності, природню харизму, немогли непомітити його соратники по службі, чим заслужив він собі авторитет в армії.

Розв’язуючи задачу перебування Джорджа Вашингтона у влади, ми зіткнулися з деякими труднощами. Насамперед, його неприхильність до політичної влади, він навіть неприймав участь у передвиборній гонці, але любов народа до його персони немогла залишити Вашингтон осторонь державного керування. Він розумів що країні потрібна стабільність, і дотримування норм Конституції. Таким чином перед Вашингтоном – президентом стояла важка задача бути першим, і ми бачимо що він зміг з цією задачею справиться. І більш того на нього, як на зразок політичного ідеала рівнялися всі його наступники. З усього вище сказаного можно зробити висновок що Вашингтон був надзвичайно талановитою людиною, але неможна не згадати його помічників, соратників, адже завдяки їм він зумів наладити роботу державного апарату в такій значній по території державі,як США. Дослідивши його міжнародні звьязки, ми прослідили що пріорітетним стали відносини з Францією, яка була в напружених стосунках з ворожою для Вашингтона Англією. Джордж Вашингтон став тією людиною, яка змогла поєднати в собі усі людські чесноти, зумів обьєднати краіну, і поклав початок новій віхі в історії світу.

Таким чином, джерельна база проблеми є досить широкою: листи, військові розпорядження, щоденники, історичні твори, спогади, адмінистративні документи. Ці джерела дають змогу дослідити життєвий шлях, військову і політичну карьєру Джорджа Вашингтона.

Список використаної літератури

1.         Ф. Белламі, «Особисте життя Джорджа Вашингтона» 1951 р

2.         Генрі К. Лодж двотомник «Джордж Вашингтон, людина».

3.         Гизо.Нарис життя Вашингтона. С.-Петербург, 1863.

4.         Д. Флекснер «Джордж Вашингтон» 1942

5.         Вудро Вільсон «Джордж Вашингтон» 1896р.

6.         Бэррес Р. «Документи Американської революції» М.; 94;

7.         Cornelis de Witt.Histoire de Washington, precedee d'une etude historique sur Washington par M. Guizot. Paris, 1884.

8.         Іванов Р.Ф. «Президентство в США» М.; 91;

9.         Маркова А.Н. «Держава й керування в США» М.; 99;

10.      Paul Ford.The True George Washington. London, 1897.

11.      Американські президенти. 41 історичний портрет від Джорджа Вашингтона до Білла Клінтона /За редакцією Юргена Хайдекинга/ Переклад з немецк. Л. В. Седовой. - Ростову-на^-Дону: з Фенікс, 1997. - 640с.

12.      Мирабо Маттерникс. Франкліна, Вашингтона, Линкольн. Біографічні розповіді /Маттерникс Мирабо. - Челябінськ: Урал, 1998. - 496с.

13.      Пессен Э. Міф про бревенчатой хатину: соціальне походження американських президентів /Э. Пессен /пров. з англ. - М.: Прогрес, 1987. - 280с.

14.      Согрин В.В. Історія США. Навчальний посібник /В.В. Согрин. - Спб.: Питер, 2003. - 192с.

15.      Д. Сміт «Джордж Вашингтон» 1634р