Курсова робота за темою:

«Старовавилонське суспільство за кодексом законів Хаммурапі»


1. Розбудова Вавилону та його історичний розвиток

На початку ХІХ ст. до н.е. у Месопотамію завітали нові племена амореїв. Вони захопили північні області царства Іссін і заснували там свою державу із столицею у Вавилоні. Засновник І Вавилонської династії Сумуабум спорудив довкола Вавилона захисну стіну. Описові Вавилона Геродот приділив вісім розділів першої книги «Історії». «У Месопотамії багато великих міст, але найвизначніше й найкраще укріплене – Вавилон».[1] Побудований він на рівнині квадратної форми. Оточує його рів, наповнений водою; за ровом височать мури, 50 ліктів завтовшки й 200 ліктів заввишки. Стіни рову обмурували в такий спосіб, що після кожних тридцяти рядів цегли клали шар очерету; за розчин брали розігрітий асфальт. З внутрішнього й зовнішнього боків муру, спорудили по дві двоповерхові вежі, пара проти пари, а між тими вежами залишали місце, щоб міг проїхати віз запряжений четвертнею. Страбон, який відвідав Вавилон на 450 років пізніше від Геродота казав, що: «Вавилон лежить на рівнині, довжина мурів довкола міста становить 365 стадій, завтовшки мури 32 стопи, заввишки вони між вежами – 50 ліктів.[2] Дорога на мурі така широка, що на ній вільно можуть розминутися два вози, запряжені четвернею. А Діодом стверджував, що «ті мури – це було щось надзвичайне. Їхня товщина була така, що могло розминутися шість возів».[3]

Усі ці автори, погоджуються на тому, що мури були збудовані з цегли, яку клали на асфальті. Розкопки Вавилона почав Кольдевей 1 березня 1899 року і копав там дев'ятнадцять років – лише на скромну платню робітникам, на заступи й тачки витратив два мільйони марок – і підняв Вавилон з темряви біблійних легенд у реальний світ. Свої розкопки Кольдевей описав у дотепних листах приятелям, у сухих повідомленнях «вельмишановному керівництву берлінських імператорських музеїв», у сотнях статей і в книзі «Воскресли вий Вавилон», що вийшла в Лейпцигу 1914 року. За матеріалами цих праць можна повністю реконструювати укріплення Вавилона. Оточували його три пояси мурів: перший завтовшки 7 метрів, другий – 7,8 метра, третій – 3,3 метра; перед третім муром лежав рів. Перший мур був з невипаленої цегли, два других – з випаленої. Вехи, якими була укріплена внутрішня стіна, мали квадратну основу і були віддалені одна від одної на 44 метри. Таких веж Кольдевей викопав п'ятнадцять. Але одне тут не збігається: всі античні автори пишуть лише про два пояси мурів. Як могло статися, що вони не бачили третього? Очевидно, простір між першими двома був заповнений глиною. Якщо на найвужчому з мурів міг проїхати звичайний віз, запряжений четвернею. Висоти Кольдевей уже не міг виміряти.

«Вавилонські мури не були голими мурами»[4]. Їхній зовнішній бік був облицьований цеглою з багатими візерунками й рельєфами левів, газелей, драконів, вояків зі зброєю в руках. У перші ж дні розкопок, відкривши метрів десять муру, Кольдевей знайшов десь із тисячу великих і малих уламків стінних прикрас: лев'ячі хвости й зуби, газелі й людські ноги, вістря списів тощо. Найвища будівля міста – Вавилонська вежа. Вона відбивається в плесі величезного озера, що захищає місто від нападу на неприступні мури.

Джерела не повідомляють про те, коли і як виник Вавилон. Історики гадають, що він виріс із шумерського поселення Кандігірра, аркадська назва якого Бабілу закріпилася за містом. Уперше Вавилон згадується в легенді про Саргана Древнього та в документах ІІІ династії Ура. Впродовж тривалого часу він нічим не виділявся серед довколишніх месопотамських міст, однак, розташований на перехрещенні прадавніх караванних шляхів, швидко збагачувався на посередницькій торгівлі. Завдяки сприятливій міжнародній обстановці та грамотній багатоходовій політичній комбінації шостого царя І Вавилонської династії Хаммурапі, Вавилон дуже швидко піднісся. Хаммурапі вміло скористався тим, що еламці завоювали аморейську державу Ларса, інше аморейське царство Іссін занепало, а Марі та Ешнуна підпали під владу Шамші-Адада І, якого вважають першим ассирійським царем. Він добровільно визнав себе васалом Шамші-Адада І і за його підтримки завоював міста-держави Урук та Іссін. Щоб місцеве населення сприйняло його не як завойовника, а як миротворця-благодійника, цар Вавилона побудував на завойованій території канал, назвавши його «Хаммурапі – благословення народу».[5] Спорудженням нового каналу він не лише збільшив площу культурних земель, а й матеріально забезпечив пауперизованих селян, котрих поселив на обводнених царських землях, а теж дістав додаткову соціальну опору своїй владі. Усвідомлюючи, що Шамші-Адад І не буде в захваті від посилення Вавилона, Хаммурапі подбав про безпеку північних кордонів своєї держави. «Аби ворог, що задумав лихе, не міг підступити до стін Вавилона, які здіймаються немов хвилі».[6] Але ще дужче, ніж мури, вразила Кольдевея, інша знахідка – «дорога смерті», яка була присвячена богові Мардуку. Посередині дорога була забрукована великими кам'яними плитами, а по всій довжині її облямовували червоні смуги з цегли. Щілини між блискучими камінними плитами й матовою цеглою були залиті чорним асфальтом. Зі спіднього боку кожна плита мала напис клинописом: «Я – Навуходоносор, цар Вавилона, син Набопаласара, царя Вавилона. Я вибрукував шлях для процесій бога Мардука плитами каменю щебу».[7] В дійсності цей прованський шлях був величезним відкритим тунелем, прекрасно вимощеним каналом. Не було з нього видно ні будинків, а ні вулиць, бо обабіч його облямували стіни сім метрів заввишки, гладенькі, без єдиної брами. Внутрішній бік тих стін був облицьований глазурованими кахлями: на тлі виступали леви з жовтими гривами й вишкіреними іклами, а за ними зграя страховиськ – рогатих напівкрокодилів – напівсобак з величезними пташиними кігтями замість пальців. Шлях великого бога Мардука був не лише шляхом прочан, а й частиною оборонної системи найбільшої фортеці в історії людства. Ворог, який відважився б напасти на Навуходоносорів Вавилон спочатку довелося б подолати рів, наповнений водою з Євфрату. Здобувши перший, другий, третій мури ворог дістався б головної брами, а якби здобув і цю браму, перед ним відкрилася б рівна, в повному розумінні слова, брукована й асфальтована дорога аж до царського палацу. Але в ту ж хвилину з мурів і веж посипалася б на нього злива стріл, списів і покотилися б розжарені брили асфальту: «ворог не мав би найменшої змоги сховатися або втекти».[8] Мардуків шлях був останнім стратегічним і тактичним неприступним резервом вавилонського укріплення-справжнім «шляхом смерті» для ворога.

Коли Шамші-Адад І помер, Хаммурапі прогнав з Марі ассирійський гарнізон і віддав марійський трон Зімріліму – нащадкові місцевої царської династії. Він незабаром став одним із найсильніших володарів Месопотамії. Царків Ларси та Ешинуни такий розвиток політичної ситуації в країні не влаштовував, вони організували проти Хаммурапі коаліцію. Проте Хаммурапі розгромив політичних недругів, та завдав нищівної поразки еламцям, які поспішили їм на допомогу. Після цього він оволодів Ларсою, частиною еламської території. Воєнно-політичні успіхи вавилонського царя викликали підозріння у марійського сусіда. Зімріліма, який переставнадавати йому військову підтримку. «Ображений такою невдячністю Хаммурапі зрівняв Марі із землею, а самого Зімріліма стратив».[9] Потім він завоював ассирійські землі вздовж течії Тігру, й таким чином узяв під свій контроль величезну територію. Так було створено в історії Месопотамії централізовану територіальну державу. Володарював Хаммурапі впродовж 1792–1750 рр. до н.е. Після його смерті вавилонський трон дістався його синові Самсуілуну, котрий підтримував міжнародний авторитет своєї держави. Але вже на дев'ятому році царювання Самсуілуна в Месопотамію стали просочуватись гірські семітські племена касситів. Вони закріпилися на північно-східних кордонах Вавилоні, де утворили Ханойське царство із столицею Терка. Приходом кас ситів скористалися шумерські міста, які спробували відродити свою державність. Самсуілун з великими зусиллями розгромив цей сепаратистський виступ шумерів, підтриманий Еламом. Однак невдовзі шумери знову повстали, причому цього разу їхню спробу відложитися від Вавилона підтримав Ілумаїлу – володар семітської «Країни моря», яка виникла на узбережжі Перської затоки. Війська Ілумаїлу завдали поразки вавилонської армії – і та вступила на північ країни. В цю лиху для Вавилона годину в Месопотамію вторгнувся на чолі великого війська цар хетів Мур сілі. «Вавилон так ослаб, що його легко завоювали племена Країни моря». Вони заснували у Вавилоні династію, яку історики назвали ІІ Вавилонською.

Отже, спочатку виникає група сусідських та паралельно тих, що розвивалися шумерських держав з досить характерною для них храмовою формою адміністрації. Адміністративно-політична структура такого типу сприяє формуванню ефективного функціонування механізму ре дистрибуції: паралельно з податками від общин скарбниця закріпила за собою храмові землі і усі прибутки від них. Велика кількість неповноправних орендаторів привела до виникнення латифундій. Шумери та вавилоняни були першими, хто йшов по шляху встановлення державності. Цей шлях був еталоном для тих, хто йшов за ними.

 


Информация о работе «Старовавилонське суспільство за кодексом законів Хаммурапі»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 38937
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
55207
0
0

... Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд", "Дженерал моторс", "Крайслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали 112 банків. Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 p. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати ...

0 комментариев


Наверх