Російська імперія

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

Російська імперія

в другій половині XVIII – на початку ХХ ст.

ПЛАН

1. Росія в другій половині XVIII ст.

2. Росія в другій половині XIX ст. – період становлення капіталізму.

3. Скасування кріпосного права в Росії.

4. Реформування держави у 60-70-х роках XIX ст.

5. Використана література.

1. Росія в другій половині XVIII ст.

У 70—80-х рр. XVIII ст. Росія поступалася за своїм розвитком передовим європейським державам, але у феодальній економіці країни вже формувалися нові виробничі відносини. Основною галуззю економіки за­лишалося сільське господарство. Розширення сільсько­господарського виробництва у цей період відбувалося насамперед за рахунок освоєння земель на півдні, у Се­редньому та Нижньому Поволжі, Сибіру, південній ча­стині чорноземного центру, Слобідській та Південній Україні, Передкавказзі. Основою землеробства, як і ра­ніше, було трипілля. Агротехнічний рівень був низьким і рутинним. Понад 90 % населення країни становили селяни, в основному — поміщицькі.

У XVIII ст. зростало дворянське землеволодіння: по­міщикам було роздано 800 тис. так званих ревізьких душ, посилювалося кріпосне право і зростали повин­ності. Однак капіталістичні виробничі відносини посту­пово проникали і в сільське господарство: селян пере­водили на грошовий оброк, відхідництво, виникли ма­нуфактури, що належали селянам.

Основним гальмом у розвитку сільського господар­ства було панування кріпосницьких відносин.

У промисловості утворення мануфактур відбувалося розширенням дрібного товарного виробництва та підпо­рядкуванням дрібних товаровиробників скупникам. Залежно від форми власності існували дворянські, ку­пецькі та селянські мануфактури.

Наприкінці століття Росія вийшла на перше в Європі місце з виробництва та експорту продукції металургії. Важливою галуззю промисловості було кораблебудуван­ня. Суднобудівні верфі діяли у Санкт-Петербурзі, Ар­хангельську, Воронежі, Казані. Центрами легкої про­мисловості були Москва, Петербург. Деякі галузі лег­кої промисловості сформувалися в районах, де було до­статньо сировини: полотняні та парусні мануфактури були створені в Ярославлі, поблизу Калуги, Костроми, Воронежа, Казані, Путивля, а центром бавовноткацтва стала Владимирська губернія. Наприкінці століття у Росії існувало понад 2 тис. мануфактур.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому експорт переважав імпорт. Росія торгувала зерном, залізом, деревиною, хутром, а купувала цукор, шовк, фарби та ін.

У другій половині XVIII ст. у всіх сферах економіч­ного життя Росії відбувалися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Вони були пов'язані з розкладом кріпосниць­ких і формуванням капіталістичних виробничих відно­син, розвитком товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.

Друга половина XVIII ст. характеризувалась подаль­шим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внут­рішня політика російського самодержавства цього пе­ріоду отримала назву політики освіченого абсолютизму.

Катерина II, дружина імператора Петра III, після перевороту 1762 р. правила одноосібно (1762—1796). Спираючись на дворянство, вона дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодаль­но-кріпосницької системи. У середині 60-х рр. Катери­на видала указ, який забороняв селянам скаржитись на своїх власників, а ті отримали право засилати селян на каторгу за "зухвалість". Вершиною дворянських приві­леїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільня­лось від обов'язкової державної служби, законодавчо закріплялася недоторканність їхнього майна. Цей мані­фест поширював дворянське звання на німецьких ба­ронів Прибалтики, українську козацьку старшину та ін.

Катерина II також видала указ про поділ Сенату на шість департаментів з різними функціями, що послабило його вплив як державного органу, і створила особисту канцелярію — "Кабінет її Величності". Завдяки цьому вона сконцентрувала у своїх руках всю виконавчу вла­ду. Було здійснено реформу місцевих органів держав­ної влади (уся влада на місцях зосереджувалася в руках губернатора), у Центральній Росії і Лівобережні й Україні — секуляризацію монастирських земель. Найяскравішим втіленням політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложенної комісії (зібрання представників станів), одним із завдань якої була заміна застарілого уложення 1649 р. Серед депутатів комісії розгорілась гостра дискусія з селянського питання у зв'язку з тим, що більшість наказів, що їх отримала Комісія, надійшли під селян. Проте через селянські повстання, що спалахну­ли в Росії, вона фактично припинила свою роботу.

У XVIII ст. вибухнула селянська війна 1773—1775 рр. на чолі з Омеляном Пугачовим. Вона розпочалася як протест проти посилення кріпосного гніту та обмеження (у козаків) свобод.

Повстанців підтримали розкольники, які суворо переслідувалися урядом. Повстання охопило значні простори Поволжя і Південного Уралу. Одним із ваго­мих успіхів повсталих було захоплення Казані. Проте 1774 р. вони зазнали остаточної поразки. Згодом група змовників схопила Пугачова і видала владі. 1775 р. його разом з прихильниками було страчено на Болотній площі у Москві.

Внутрішня політика царизму наприкінці XVIII ст. характеризувалась прагненням зміцнити панування дворянства та верхівки купецтва. Наляканий падінням абсолютизму у Франції та селянськими повстаннями, новий російський самодержець Павло І (1796—1801) робив спроби подолати внутрішньополітичні супереч­ності з допомогою військово-бюрократичної диктатури: він встановив військово-поліцейський казармений ре­жим. Проти деспотії Павла І виступило столичне дво­рянство, розбещене привілеями ще за часів правління Катерини II. Воно вчинило новий державний переворот. Павла І було вбито. Новим імператором Росії став його син Олександр І.

Зовнішня політика та безпрецедентна воєнна ак­тивність Росії у другій половині XVIII ст. надихалась прагненням дворянства захопити нові території та ринки збуту.

Основними акціями зовнішньої політики Росії були: російсько-турецькі війни 1768—1774 рр. та 1787—1791 рр. (їхнім результатом стали: здобуття Росією ви­ходу до Чорного моря та права мати на Чорному морі флот; протекторат над Кримським ханством, а згодом і його приєднання; приєднання території між Південним Бугом та Дністром); поділи Польщі 1772—1795 рр., внаслідок яких до Росії були приєднані білоруські землі, Правобережна Україна, Волинь, Литва, Курляндія; вступ у підданство до Росії частини Грузії, нейтралітет Росії щодо війни Англії з американськими колоніями. Крім боротьби за вплив у Центральній Європі, праг­нення вирішити близькосхідне питання, одним із важ­ливих принципів зовнішньої політики царської Росії став охоронно-монархічний принцип. Росія розірвала дипломатичні та економічні зв'язки з революційною Францією, організувала десант військ в Італії, сприя­ла італійському та швейцарському походам на чолі з Олександром Суворовим проти революційної Франції.