Трагічна статистика голоду

3. Трагічна статистика голоду

Мільйони людей, які загинули у 1933 р. голодною смертю, не могли безслідно розчинитися у часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки. Пам’ять про загиблих зберігає вікова піраміда народонаселення, яка складається із сукупності людей, народжених у кожному році. Великі вищербини у віковій піраміді існуватимуть, доки житимуть люди, народжені у 1933 році і раніше. На чисельність сільських\ жителів, народжених до 1934 р., голодомор позначився сильніше, ніж втрати пі час Великої Вітчизняної війни.

.Доцільно буде проаналізувати попередні оцінки втрат. Здебільшого це не розрахунки, а гіпотези, в яких похибка у кількості жертв голоду вимірюється мільйонами. Проте й такі припущення мають увагу, бо найбільш поширені судження про голод спиралися саме на них.

Одна з перших оцінок належить московському кореспонденту газет “Манчестер гардіан” та “Крісчен сайєнс монітор” Вільяму Чемберліну. Йому у складі групи іноземних журналістів вдалося відвідати Україну й Північний Кавказ. Невдовзі журналіст видав у Бостоні книгу, в якій повідомляв, що голод охопив територію, де проживало 60 млн. чоловік, а число жертв навряд чи може бути меншим, ніж 3 – 4 млн. чоловік.

Англійський журналіст Уолтер Дюранті, кореспондент американської газети “Нью-Йорк таймс”, був обережніший у висловлюваннях та оцінках. Своїх\ гіпотез Дюранті не публікував, але в бесіді з керівником посольства Великобританії заявив, що населення Північного Кавказу і Нижньої Волги зменшилось в результаті голоду на 3 млн., України – на 4 – 5 млн., а загальна кількість померлих прямо чи посередньо через відсутність їжі навряд чи менша від 10 млн. чоловік.

Очевидно, можна обмежитися наведеними гіпотезами, бо всі наступні оцінки здебільшого коливаються в названому діапазоні цифр. Доцільно назвати для повноти картини опубліковані на Заході в різний час свідчення, приписувані радянським політичним діячам або відповідальним службовим особам. Звичайно, слід пам’ятати, що гіпотетичність оцінок у даному разі накладається на гипотетичність самої інформації.

Американець російського походження Адам Тавдул, який був знайомий з М. Скрипником з дореволюційних часів, після поїздки по Україні опублікував у газеті “Нью Йорк амерікен” велику статтю, де, зокрема, писав, що шеф ДПУ УСРР В. Балицький повідомив Скрипнику : у 1933 р. у країні загинуло від голоду 8 – 9 млн. чоловік, і цю цифру як приблизну оцінку доповіли Сталіну. Скрипник у розмові з Тавдулом нібито заявив, що кількість померлих від голоду на Україні і Північному Кавказі перевищує 8 млн. чоловік.

Окремої уваги вимагають результати досліджень американського демографа Сергія Максудова. Вчений аналізував розрізнені дані про народонаселення між переписами 1926 і 1939 рр. І прийшов до висновку, що викликаний голодом і репресіями демографічний дефіцит на Україні становив 4,5 млн., а в межах СРСР - близько 9 млн. чоловік ( у тому числі 5,4 млн. дорослих і 3,6 млн. дітей). Однак дослідник не був переконаний у правильності висновків через низьку якість використаного первинного матеріалу, і вважав їх наймінімальнішими.

Інформаціями з радянських видань на цю тему вичерпується такими фактами. В 1988 р. один із сучасних дослідників історії радянського села В. Данілов опублікував свої судження щодо дискусії про голод 1933 р. у західній пресі, в тому числі - про чисельність жертв. Він негативно поставився до оцінок щодо 7 млн. чоловік і заявив, що більш об’єктивними йому здаються висновки істориків Роберта Девіса і Стівена Уїткрофта – 3 – 4 млн., демографів Барбари Андерсен та Брайана Сілвера – 2 – 3 млн.

Не можна не зупинитися на припущеннях західних спеціалістів, переважно українського походження, про загальні втрати українського населення в УСРР та поза її межами від голоду 1933 р. вони грунтуються на опублікованих даних Всесоюзних переписів населення 1926 і 1933 рр. Так, В. Гришко пише так: “У Росії колективізація та ліквідація куркуля… не вели до катастрофи й голоду. Спостерігалися випадки голодування в окремих районах Волги та Уралу серед селян, розорених колективізацією, але ці випадки далекі від катастрофічних. Голод 1933 р. на Україні – наслідок особливої політики щодо України та українців у інших частинах СРСР. За найбільш обережними оцінками, заснованими на аналізі радянської статистики, жертви голоду в Українській РСР становлять 7,5 млн. українців, з яких 4,8 млн. вмерли від голоду в один рік (1932 – 1933), а кількість , що залишилася, становить втрату природного приросту українського населення за цей період. Загальні втрати українського населення по СРСР в цілому становлять для цього періоду 8,1 млн. чоловік.

Іншої позиції дотримувався Р.Конквест. хоч Конквест спирається на дані перепису 1939 р., він підходить до них критично і замість офіційної узагальнюючої цифри – 170, млн. чоловік – користується зменшеною – 167,2 млн., яку розрахували деякі західні демографи. Чисельність українців у складі населення країни за переписом становить 28070 тис. (проти 31195 тис. за переписом 1926 р.), відповідно зменшується. Для такої корекції обрано принцип пропорційності національних груп, хоча Конквест визнає, що події 1933 р. найтяжче позначилися на території, заселеній переважно українцями. Згідно з питомою вагою українців у всьому населенні країни чисельність українського населення на початок 1939 р. зменшено до 27540 тис. чоловік. Далі прогнозується гіпотетичне зростання чисельності українців у нормальних умовах за 1926 – 1938 рр. – близько 38 млн. чоловік. Дефіцит населення визначається як різниця між скоригованою кількістю українців за переписом 1939 р. і розрахунковою прогнозованою оцінкою – близько 10,5 млн. чоловік. Конквест допускає, що в цьому дефіциті 1,5 млн. припадає на ненароджених дітей, отож дійсний дефіцит становить 9 млн. чоловік.

Одержана таким чином цифра не трактується ним як фактична кількість смертей від голоду. Дослідник вважає: під час проведення перепису 1939 р. на українців, котрі проживали поза межами своєї республіки, здійснювався тиск, щоб вони реєструвалися як росіяни. Посилаючись на радянського етнодемографа В. Козлова, він твердить, що багато колишніх українців так і вчинили. Щоправда В.Козлов у своїх працях говорить про природну, а не примусову асиміляцію.

Якщо припустити, пише далі Коонквест, що 2,5 млн. українців за межами УСРР зареєструвалися як росіяни, то з 9 млн. залишається 6,5 млн. чоловік дійсно померлих. Якщо вважати, що 0,5 млн. померлих під час розкуркулення 1929 – 1932 рр., то на 1933 р. припадає 6 млн. чоловік: на Україні 5 млн., на Північному Кавказі - – млн. Нарешті, заключний висновок Конквеста теж грунтується на припущенні: оскільки число неукраїнців, що померли від голоду, сягає щонайменше мільйона, загальна кількість голодних смертей серед українців у СРСР дорівнює, за мінімальними оцінками, семи мільйонам.

З усього сказаного випливає, що демографічні наслідки голоду можуть бути визначені з високим ступенем точності тільки на матеріалах Всесоюзного перепису населення у січні 1937 р. Зрозумівши це, Сталін застосував свою безмежну владу, щоб стерти цей перепис з людської пам’яті. Однак в архівах статистичних органів деякі сліди репресованого перепису залишалися. Вони тепер стали доступні для дослідників і дають змогу привідкрити завісу над найстрахітливішим злочином сталінщини – голодомором 1933 р.

Висновки

Важко знайти ті слова, щоб описати глибину трагедії Великого Голоду, який залишив невигойну рану на тілі нації, деформувавши навіть її генофонд.

Не підлягає сумніву, що Україна була важко уражена голодом у 1932 – 1933 рр. українська та радянська влада знали про страшну нестачу продуктів для населення. Знаючи про драматичне становище на Україні, радянська влада утрималась від будь-якої допомоги до літа 1933 року. Вона дозволила голоду охопити Україну, що вело до усе більших і більших спустошень протягом десяти місяців, не проводились дії задля усунення важких наслідків.

Радянська влада вживала різних заходів юридичного характеру, які збільшували страшні наслідки голоду, перекриваючи будь-який доступ людей до продовольства і забороняючи залишати регіон, уражений голодом.

Додамо також, що радянська влада на той час заперечувала існування голоду на Україні і що, не дивлячись на усі докази протилежного, продовжувала заперечувати голод протягом п’ятдесяти років. Ніхто не сказав стільки слів про інтернаціоналізм, братство народів і загальнолюдське щастя, як більшовики, лідери комуністичної партії. Це – загальновизнаний факт. Проте ніхто і не знищив більше людей, ніж більшовицький режим, з вини якого у тридцять третьому матері їли своїх дітей.

Список використаної літератури

1.         Голод 1932 – 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990.

2.         Емельянов В.Н. Коллективизация на Нежинщине (Хроника событий). – Нежин, 2001.

3.         Іоффе С.Н. З історії колективізації сільського господарства в районах українського Полісся //Український історичний журнал. – 1965. – №2. – С. 94 – 96.

4.         Кульчицький С. Колективізація на Україні //Золоті ворота. – 1993. - №4. – С. 33 – 40.

5.         Социалистическое строительство на Черниговщине, 1921 – 1941. Сборник документов и материалов. – К., 1983.