Мазепа

Міністерство освіти і науки України

Горлівський державний інститут іноземних мов

 

Кафедра вітчизняної та зарубіжної історії

Курсова робота на тему:

Івана Мазепи

Виконала:

студентка групи 310 А факультету

слов’янських та германських мов

Салімгараєвої Лілії

Науковий керівник:

канд., іст. наук, доцент Євсеєнко С.А.

Горлівка – 2007

Зміст

 

Стор.

Вступ	3
Розділ I. Іван Мазепа та його державотворча діяльність
1.1. Коротка автобіографія Івана Мазепи та його діяльність до гетьманства
1.2. Політична діяльність гетьмана І.Мазепи
1.3. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи
Розділ II. Зовнішньополітичні зв’язки Івана Мазепи
2.1. Відносини гетьмана з Петром І
2.2. Стосунки з Карлом ХІІ
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. В історії України особливе місце належить гетьману Іванові Мазепі (1687— 1709 рр.). Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу.

Роки його гетьманування припадають на царювання Петра І, роль якого в Росії останнім часом занадто ідеалізується. Ряд вчених при цьому ігнорує той факт, що Петро І свої реформи здійснював злочинними, терористичними методами.

Він пройшов вишкіл у німецькій пуританській церкві. Він власноручно закатував свого сина Олексія. Він зробив Росію, а разом з нею і український народ заложниками пройдисвітів і політичних авантюристів, починаючи з Меньшикова, цариці Анни, Бірона і кінчаючи Катериною II та її оточенням, які зробили Україну кріпосницькою.

От з таким царем довелося мати справу І. Мазепі і в його особі всій Україні.

Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.

Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.

Після проголошення 1991 року незалежності України розпочалася реінтерпретація І.Мазепи, пошуки об’єктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс.

Все це свідчить про актуальність теми даної курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження історичної постаті І.Мазепи в контексті тогочасних подій.

Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження:

– вивчення автобіографії Івана Мазепи та його діяльності до гетьманства;

– дослідження політичної діяльності гетьмана І.Мазепи;

– аналіз доброчинно-меценатської діяльності Івана Мазепи;

– характеристика відносин гетьмана з Петром І;

– дослідження стосунків з Карлом ХІІ.

Об’єктом дослідження є історична постать І.Мазепи, а предметом – особливості його державотворчої діяльності та зовнішньополітичних зв’язків.

Методи дослідження. Курсову роботу виконано на основі загальних наукових принципів – системності, об'єктивності, логічної послідовності, історизму, світоглядного плюралізму. З метою об'єктивного осмислення теми застосовувались порівняльний та описовий методи пізнання, метод історіографічного аналізу і синтезу, проблемно-хронологічний підхід.

Джерельну базу дослідження складають наукові, публіцистичні та мемуарні праці, документальні збірники з коментарем істориків, матеріали преси та листування. В роботі використано також періодичні видання та бібліографічні довідники.

Розділ I. Іван Мазепа ТА його державотворча діяльність 1.1. Коротка автобіографія Івана Мазепи та його діяльність до гетьманства

Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви, що його надав польський король Зігмунд-Август у 1592 р. шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колєдинському зі славного роду Курчів.

Батько Мазепи займав велику посаду в окрузі Білої Церкви; його мати походила із знаменитого українського роду Мокевських. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана, майбутнього гетьмана.

Дитинство Мазепи припало на час невпинних боїв козаків із Польщею. Ще змалку мусив він навчитися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти всі ті військові вправи, які вабили нащадка козаків. А при цьому він не занедбував своєї освіти. Адже належав до інтелігентної родини, де наука була завжди в пошані.

Його мати Марія, що була жінкою освіченою, сміливою й свідомою патріоткою, мала великий вплив на нього. Мати відправила його на навчання до Києва, чиї тодішні школи славились на весь європейський Схід. Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії “Ля Флеш”, звідки запозичив методи навчання.

Мазепа студіює три роки риторику та латину. Знав 8 мов.

Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар’єру для свого сина, вислав його як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Молодець зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою полонювати серця.

Новий польський король Ян-Казимир, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих вибранців. Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів.

У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Тим часом події міжнародної політики надали зовсім інший напрям його бурхливій долі.

Шляхта не могла зректися своїх ілюзій, і між давніми противниками вибухнула нова війна. Цим разом Україна, що мусила наблизитися до молодої православної Москви, не мала щастя. Ян-Казимир опинився у скрутному становищі: Польща мала з усіх боків ворогів, на неї наступала Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Москва та Україна, а навіть одна частина збунтованих польських магнатів звернулася проти неї. Ян-Казимир бачив уже свій кінець. Мазепа допомагав йому усіма силами. Король доручав йому кілька разів нелегкі дипломатичні місії в Україні, з якими він вдало впорався.

Але Мазепа був українцем, і польські магнати не могли йому вибачити ні його походження, ні його успіхів. Під час однієї із своїх подорожей Мазепа мав нагоду підтвердити королеві зрадницьку поведінку одного із шляхтичів, Пасека, але Ян Казимир, людина слабкої волі, не завагався, коли треба було жертвувати Мазепою, щоб задовольнити апетити своєї шляхти. Мазепа втратив становище.

Невдача нагадала Мазепі про рідний край. Він зрозумів, що Україна – це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту і для його мрій – спрагнених влади та володіння. Невдячність чужинця розбудила в його враженій душі патріотичні почуття, досі невиразні. У 1663 р. Мазепа входить у політичне життя України. Він був присланий до гетьмана Правобережної України (1663–1665 р.) П. Тетері, тільки що вибраному гетьманом, із клейнодами (знаками гетьманської відмінності) від короля. Зустріли його не занадто люб’язно, але в Польщу він більше не повернувся, залишився на Правобережжя, потім служив гетьманові України П. Дорошенко (1665–1676 р.) – був учасником ряду посольств. В 1674 р., під час поїздки в Крим, він потрапив у полон до запорожців, і кошової Запорізької Січі И. Сирко відправив його до гетьмана Самойловичеві. Там він навчав гетьманських дітей і їздив послом у Москву, після чого одержав чин генерального осавула.

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у таких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.